11 клас. Історія України. Дисидентський рух 1970-1980х рр.

Дисидентський рух у 1970-80-х рр. Дисидентський рух у 1970-80-х рр.

Активізація українського національно-визвольного руху. Наприкінці серпня — на початку вересня 1965 р. в республіці заарештували кілька десятків представників молодої творчої і наукової інтелігенції. С. Арешти здійснювалися здебільшого в Києві та західних областях України. Було ув’язнили 25 опозиціонерів, у пресі про них не повідомлялося, жодних звинувачень затриманим не висували. До ЦК КПУ із запитами про долю затриманих зверталися відомі представники української інтелігенції, однак відповіді вони не отримали.Іван Світличний. Б. Горинь

1965 р.- перша хвиля масових затримань діячів антирежимного руху.4 вересня 1965 р. в київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Перед початком сеансу зі своїх місць підвелися Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл і Василь Стус, які повідомили, що в Україні відбуваються арешти інакомислячих. Ця подія вважається першим громадським політичним протестом у СРСР після доби правління Й. Сталіна.

У вересні—грудні 1965 р. І. Дзюба написав працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Звертаючись перш за все до керівників республіки, автор критикував їхню національну політику. На думку автора, компартійні лідери, прикриваючись ім’ям Леніна, порушують проголошувані ним принципи національної політики. Так, І. Дзюба піддав критиці наявну дискримінацію українського народу в економічній, політичній, культурній, мовній та інших сферах, ідею майбутнього злиття націй при комунізмі.

ОСНОВНІ ТЕЧІЇ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ В УРСР

Серед українських дисидентів і за кордоном добре відомою стала перша «самвидавська» стаття молодого журналіста В. Чорновола «Правосуддя чи рецидиви терору?», видана в 1966 р. Через рік він видав документальну збірку «Лихо з розуму» (портрети 12 «злочинців»). Обидві праці звертали увагу на неправомірність арештів та засудження українських дисидентів у 1965—1966 рр. У листопаді 1967 р. у Львові В. Чорновіл був засуджений до трьох років ув’язнення за антирадянську діяльність

Форми діяльності дисидентів— Створення підпільних і легальних груп та організацій.— Розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори («самвидав»), видання заборонених творів за кордоном( «тамвидав»).— Порушення національної проблеми на різноманітних наукових симпозіумах і конференціях.— Організація Шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі Українки, Івана Франка тощо.— Створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді.— Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань.— Надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади СРСР та УРСР, до міжнародних організацій.

Найбільш відомий «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська» серпні 1968 р. звернення-протест патріотичних дніпропетровців до керівництва УРСР, викликаний погромницькою кампанією проти роману Олеся Гончара «Собор» та русифікації навчальних закладів Придніпров'я.

Репресії проти правозахисників— Залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі тощо).— Застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи).— Арешти та ув’язнення..— Ізоляція у психіатричних лікарнях тощо. Видатні представники українського дисидентського руху: Іван Дзюба, Петро Григоренко, Валерій Марченко, Василь Стус, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Микола Руденко, Іван Світличний, Сергій Параджанов, Іван Миколайчук, Олесь Гончар.1972 р- друга хвиля масових затримань діячів антирежимного руху.

1970-1972 р.- видання у Львові В. Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник», що сприяло консолідації дисидентського руху. У липні 1971 р. відповідно до вказівок із Москви ЦК КПУ прийняв спеціальну постанову «Про заходи щодо протидії нелегальному поширенню антирадянських та інших політично шкідливих творів». У січні 1972 р. розпочалася друга хвиля переслідувань опозиціонерів в Україні, яка тривала практично без перерви майже два роки. Загалом було заарештовано понад 100 осіб. За ґратами опинилися В. Стус, Л. Плющ, В. Чорновіл, Є. Сверстюк, С. Параджанов, І. Світличний, С. Глузман, В. Марченко та багато інших. Було складено «чорні списки» письменників і перекладачів, праці яких не підлягали публікації.

Утворення Української Гельсінської Групи (УГГ)У 1975 р. СРСР, підписавши Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, узяв на себе зобов’язання не переслідувати громадян за політичні переконання. Спираючись на цю норму, правозахисники в СРСР почали легально відстоювати право на інакомислення. У травні 1976 р. в Москві було утворено Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у СРСР, а 9 листопада того самого року в Україні виникла Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, або Українська Гельсінська група (УГГ).

1976 р.- утворення Україні виникла Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, або Українська Гельсінська група (УГГ). Лідер — Микола Руденко. Учасники: Л. Лук’яненко, І. Кандиба, П. Григоренко та ін. Методи боротьби — легальні (у межах радянської конституції та підписаних СРСР міжнародних угод). Мета:— боротьба за дотримання прав людини (встановлення реальної свободи слова, волевиявлення, вільного поширення своїх ідей, створення творчих, мистецьких, наукових асоціацій тощо);— досягнення суверенітету України;— боротьба за звільнення політв’язнів;— ліквідація цензури. М. Руденко.

Релігійне дисидентство. Відповідно до Конституції УРСР населенню гарантувалася свобода совісті. Проте діяльність Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), Української греко-католицької церкви (УГКЦ) та деяких інших релігійних об’єднань була заборонена. Після підписання Гельсінських угод СРСР почали звинувачувати в порушенні прав людини в релігійній сфері. Особливо активно боролися за свої права греко-католики. Формально ліквідована УГКЦ діяла в західних областях підпільно. Її називали «церквою в катакомбах». Близько 300—350 греко-католицьких священиків на чолі з декількома єпископами таємно проводили служби для віруючих.

У 1982 р. правозахисник і політв’язень Йосип Тереля створив Групу із захисту прав віруючих і церкви в Україні. Мета:— боротьба за свободу совісті та віросповідання;— реабілітація та легалізація УГКЦ, протестантських церков та течій;— боротьба за вільне здійснення релігійних обрядів, повернення храмів віруючим;— звільнення засуджених за релігійні переконання;— реабілітація страчених служителів культу;— створення комітету з захисту УГКЦ. Йосип Тереля