1984 (Джордж Орвалл)

1984 Автор: Джордж Орвалл. Шик Богдан і Прозоров Олексій

Епіграф Із вірою у своє призначення як письменника Орвелл спостерігав за життям, не відвертаючи погляду від найогиднішого в ньому, досліджував соціальне дно Парижа і Лондона. І завжди намагався заглибитися в суть людини, зрозуміти її. Томас Манн

Орвелл демонструє своє сприйняття антиутопії в не надто віддаленому від автора майбутньому. Рік, в якому відбуваються події, 1984-й, за словами головного героя, визначено приблизно, оскільки можливості відновити хронологію подій і визначити точніше, не залишилось. Вигадані технологічні досягнення, як-от телеекрани, використовуються на користь системи для розширення контролю як над членами Партії, так і над народними масами (т. зв. «пролами» — від «пролетар»), проте не для покращення якості їхнього життя. Досконалі стратегії, зокрема перманентна війна, використовуються, щоб заперечувати необхідність освіти пролів для розуміння потенціалу кращого життя. Причиною цього є втримання керівною олігархією повної влади довічно.

Теорія літератури. Антиутопія — це анти-жанр, особливий вид літературного жанру, або, як його іноді називають, «пародійний жанр». Якщо до утопії зверталися у порівняно мирний, передкризовий час в очікуванні щасливого майбутнього, то антиутопії писали в складний період невдач. Антиутопічний роман — це роман, у якому розкрито абсурдність і безглуздість нового порядку; він показує неспроможність ідей утопістів. Не можна побудувати ідеальне суспільство, де було б щастя для всіх. Ознаки антиутопії: змалювання певного суспільства або держави, їхньої політичної структури; зображення дії в далекому майбутньому (передбачається майбутнє); подано світ «із середини», через бачення його окремими мешканцями, що відчувають на собі дію його законів; показ негативних явищ у житті тоталітарного суспільства, класової моралі, нівелювання особистості; ведення розповіді від імені героїв, у формі щоденника, нотаток; відсутність опису домашнього житла і родини як місця, де панують свої принципи і духовна атмосфера; мешканцям антиутопічних міст притаманні такі риси, як раціоналізм і запрограмованість.

Історія написання У листі до свого видавця Фреда Ворбурга 22 жовтня 1948 року Орвелл повідомив, що перша ідея роману виникла у нього в 1943 році. Він органічно продовжив тему революції, розкритої в «Колгоспі тварин». Першими назвами роману були «Остання людина в Європі» та «Живі і мертві». З'являються основні моменти та лінії — хвилини ненависті, двозначність, новомова, любов і страх в тоталітарному суспільстві тощо. Деякі образи, використані в романі, письменник запозичив із власних спогадів. У романі простежується також ряд паралелей або навіть запозичень з творчості попередників Орвелла — перш за все, роману-антиутопії Євгена Замятіна «Ми» (Благодійник — Старший Брат; Єдина Держава — Океанія; операція по видаленню з мозку центру фантазії — промивка мізків). Англійський критик Ісаак Дойчер ще в 1955 році звернув увагу, що Орвелл «запозичив ідею, сюжет, головних героїв, символіку і всю атмосферу» замятінського роману «Ми». З іншого боку, деякі дослідники стверджують, що Орвелл прочитав «Ми» вже після власної книги. Але необхідно пам'ятати про той факт, що сам Орвелл написав рецензію на «Ми» в 1946 році, а в листі до Гліба Струве 17 лютого 1944 року Орвелл писав так: «Ви мене зацікавили романом „Ми“, про який я раніше не чув. Такого роду книги мене дуже цікавлять, і я навіть роблю ескізи для подібної книги, яку рано чи пізно напишу».

Історія написання. Чорновий варіант роману був закінчений в жовтні 1947, однак робота була перервана через загострення туберкульозу. Вийшовши з клініки 28 липня 1948 року, Орвелл приїжджає на острів Джура для закінчення роману. У жовтні він просить Ворбурга надіслати йому друкарку, однак ніхто не погодився їхати на віддалений острів, і тяжкохворий Орвелл передрукував роман сам. Уперше роман було опубліковано 8 червня 1949 року, і він викликав захоплення у критиків та колег — Гакслі, Доса Пассоса, Бертрана Расселла. У 1953 році була випущена радіовистава, в 1956 і 1984 роках за романом було знято однойменні фільми. До 1989 року роман було перекладено більш як 65 мовами.

Світ у романі “1984”На планеті Земля існує три супердержави Океанія, Євразія, Остазія. Автор розповідає про Океанію. Керує цією державою Партія, яка поділяється на внутрішню і зовнішню. Офіційною мовою Океанії є новомова. Більшість населення країни, описаної автором, складають проли. Це неосвічені низи, які становлять 90 % населення, слугують для важкої праці й прирівнюються до тварин. Поліції думок найбільше бояться мешканці Океанії, а найжахливіший злочин думкозлочин. Особисте почуття, на яке в Океанії ніхто не мав права – кохання. Океанія керують 4 міністерства: Міністерство Достатку. Міністерство Миру. У Міністерстві Любові злочинців не карають, а лікують та виправляють. Ця будівля не мала вікон. Міністерство Любові відповідає в романі за моніторинг, арешти, тортури дисидентів. На фасаді будівлі Міністерства Правди були три гасла партії: Війна – це мир. Свобода – це рабство. Неуцтво – це сила

1984 рік – саме той час описує автор у своєму романі. У 1984 році відбуваються всі події, за винятком кількох спогадів про кар’єру Вінстона в міністерстві правди, про його невдалий шлюб, про його дитинство. Автор описує вигадане суспільство, лідер якого Великий Брат. Це репресивне суспільстві, яким керує партія. Будучи членом так званої зовнішньої партії, Уїнстон фактично знаходиться під невпинним наглядом і вдень і вночі. Камери спостереження є у нього вдома і на роботі, на вулицях.“Старший брат пильнує, за тобою” написано під величезним обличчям, яке дивилося зі стіни на кожного. Він не поділяє партійні гасла та ідеологію і в глибині душі сильно сумнівається в партії, навколишньої дійсності і взагалі в усьому тому, в чому тільки можна сумніватися. Щоб «випустити пар» і не зробити нерозважливий вчинок, він веде щоденник, в якому намагається викладати всі свої сумніви. На людях же він намагається бути прихильником партійних ідей.“Хто контролює минуле, той контролює майбутнє. Хто контролює сучасне, той контролює минуле” – партійне гасло.

Уїнстон підозрював, що Джулія стежить за ним і дивиться на неї з сумішшю бажання і параної. Але коли вона зізнається йому в любові, між ними починається роман, але Вінстона не покидає думка, що вони вже небіжчики (вільні любовні стосунки між чоловіком і жінкою, які є членами партії, заборонені партією). Вони знімають кімнатку у Чаррінгтона, яка стає місцем їх регулярних зустрічей. Уїнстон і Джулія вирішуються на божевільний вчинок і йдуть до О’брайена і просять, щоб він прийняв їх до підпільного Братство, хоча самі лише припускають, що він в ньому перебуває. О’Брайен їх приймає і дає їм книгу, написану ворогом держави Голдстейн. Уїнстон вважає, що партії потрібно чинити опір і скидати, але Джулія вважає, що краще ухилитися від своєї влади, прикидаючись, що погодиться з нею. Через деякий час їх заарештовують в кімнатці у містера Чаррінгтона, так як цей милий старий виявився співробітником поліції думок. У міністерстві любові Вінстона довго обробляють. Головним катом, на подив Вінстона, виявляється О’Брайен. Спочатку Уїнстон намагається боротися і не відрікатися від себе. Однак від постійних фізичних і психічних мук він поступово відрікається від себе, від своїх поглядів, сподіваючись відректися від них розумом, але не душею. Він відрікається від усього, крім своєї любові до Джулії. Однак і цю любов ламає О’Брайен.

Кульмінація роману приходить, коли він повинен вибирати між Джулією і Великим братом, між індивідуальністю і відповідністю. У кімнаті 101 О’Брайен демонструє середньовічний пристрій тортур, клітку, повну щурів, прив’язану до лиця ув’язненого. У паніці Уїнстон відрікається від Джулії, благаючи О’Брайена мучити її замість нього, порушуючи обіцянку, яку він присягнувся ніколи не зламати: «Якби вони могли змусити мене перестати любити тебе, це було б справжньою зрадою». У кімнаті 101 партії вдається розбити Вінстона не тільки фізично і розумово, але і емоційно. Уїнстон знову повертається в суспільство як вірний і відданий член партії. Він знову зустрічає Джулію і розуміє, що вони обидва зрадили один одного під тортурами, і він вже не може стояти поруч з нею.

Жанр – роман-антиутопія. Рік написання – 1948 Тема: зображення загальної структури тоталітарної держави, яка є небезпечною для людства і суспільстваІдея – протест проти насилля, захист прав людини. Проблеми: Як відбувається перетворення нормальної, здатної мислити особистості з почуттям власної гідності на людину, що здатна лише виконувати вимоги режиму. Головні герої: Уїнстон Сміт – головний герой, 39-річний чоловік. Належить до зовнішньої партії. Працює у Міністерстві Правди. Джулія – дівчина, закохана в головного героя. Їй 26 років, у неї пишне каштанове волосся і карі очі, тонка талія, перетягнута червоним поясом Молодіжного Антистатевого Союзу. О’Брайен – високопосадовець Внутрішньої Партії. Містер Чаррінгтон – власник антикварної лавки, співробітник поліції думок. Старший брат – лідер партії. Ця таємнича постать є центром влади Океанії, яку ніхто ніколи не бачив. “Найжахливіший з усіх жахів у світі”Сайм – освічений колега Вінстона, філолог. Том Парсонс – колега та сусід Вінстона. Композиціяекспозиція – розповідь про устрій Океаніїрозвиток подій – перші записи в щоденнику та зустріч з Джулією на вулицізав’язка – зізнання в коханні та таємні зустрічі закоханих. Візит до О’Браєна.кульмінація роману – Уїнстон Сміт має вибирати між Джулією і Великим братомрозв’язок – трагічна картина духовної смерті героя.

Дякую за увагу!