22 січня День Собороості України

День Соборності УкраїниІсторія Злуки

22 січня українці традиційно відзначають День Соборності України на честь проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві. Свято встановлено в Україні від 21 січня 1999 року Саме поняття «соборність» означає: єдність, згуртованість і нагадує нам про те, що сила нашої держави в єдності всіх її громадян, повній консолідації духовних та суспільних потреб, адже саме зараз питання Соборності України стоїть особливо гостро, тому що нашу землю знову намагаються розділити на частини, тим самим руйнуючи українську державність.

Ідея Соборності генетично закладена в українцях з давніх давен. Кращі провідники України – Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Галицький, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа – в різні часи й за різних історичних обставин намагалися втілювати її в життя. Після втрат державної самостійності Україною в нашому народі ніколи не гасло вогнище надії на відновлення державотворчого життя і відчуття належності до великої нації. Володимир Великий Богдан Хмельницький Іван Мазепа

Революційний 1917 рік в Росії знищив царат і українці, поряд з іншими народами, отримали історичний шанс відновити власну державність. На Наддніпрянщині утворилася Українська Народна Республіка, яка вже наступного, 1918 року 22 січня Четвертим Універсалом проголосила свою незалежність а також твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики. Текст Універсалу було ухвалено на засіданні Української Центральної Ради. Українська держава, що змінила УНР, оголосила соборність офіційним курсом державного розвитку. Гетьман П. Скоропадський ставив за мету об'єднання в одній єдиній Український державі Бесарабію, Придністров'я, Гомельщину, Донщину, Кубань, Берестейщину, Курщину, Буковину, Крим, Карпатську Україну.

6 жовтня 1918 року на урочистому відкритті Державного Українського університету в Києві велике враження на присутніх справила коротенька промова представника західноукраїнських земель, члена австрійського парламенту д-ра Л. Цегельського, який виголосив: «Переповнене моє серце почуттям радости і тріумфу! Сьогодні положено найкращий камінець під будучину українського народу. Українська нація прилучилася до європейської культури, і це прилучення є найкращою запорукою, що Україна не загине. Я вірю, я певен в тому, що ви, браття, пригортнете і нас, галичан, до себе…» Злука двох частин одного народу закономірно мусила настати, її передчуття вже віяло в повітрі. Члени Головної Української Ради: І. Боберський, Д. Вітовський та Л. Цегельський (праворуч) у формі січових стрільців

18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада) на чолі з Є. Петрушевичем, яка взяла в свої руки владу в Західноукраїнських землях і проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття «…творять цілісну українську територію, уконституйовуються як Українська держава». 1 листопада 1918 року у Львові перемогло збройне повстання, внаслідок якого вся повнота влади перейшла до УНРади. Листопадовий чин, цей державотворчий переворот на західних землях, об'єднав галицьких українців, які одразу ж заявили про намір творити національну державність в одній структурі з Гетьманатом, що існував тоді на Великій Україні. Ідея соборності українських земель набула державного статусу. Важливим є факт легітимності завершальної стадії процесу соборництва, який передував Акту Злуки. Об'єднання мало і практичний аспект, адже обидві держави потребували взаємної допомоги задля захисту своїх територій від іноземного військового втручання. Листопадовий чин 1918 року Є. Петрушевич

О. Т. Назарук Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 р., коли делегація галичан у складі О. Назарука та В. Шухевича мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. Делегати просили допомоги у протистоянні полякам. 23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського та Д. Левицького з проєктом попереднього договору, розробленим Державним Секретаріатом ЗУНР. Після докладного обговорення цього проєкту Директорія і делегація ЗУНР 1 грудня 1918 р. у Фастові підписали Передвступний договір, в якому говорилося: «Західноукраїнська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою…» Враховуючи певні історичні, культурні, етнічні та духовні відмінності населення ЗУНР, угода передбачала територіальну автономію галичан в межах УНР. Від імені Директорії цей договір підписали В. Винниченко, О. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра.

3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку, в якому зазначалося: « Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського Народу, проголошує торжественно з'єднання нинішним днєм Західно—Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку». УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва із завданням завершити справу оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з’єдинення не було між нами двох думок».

Урочиста акція святкування і проголошення Акту Злуки відбулась 22 січня 1919 року на Софіївській площі біля собору. Директорія видала Універсал, у якому говорилося: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Україна – в одну Велику Україну… Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України». Зачитування Акту Злуки

На жаль, у складних тогочасних внутрішніх та зовнішніх політичних умовах об'єднання частин України так і не вдалося завершити. Вже через кілька місяців після проголошення Злуки більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Буковину – румуни, а Закарпаття – Чехословаччина. Велику шкоду завдав і внутрішній політичний стан: розкол на непримиренні політичні табори, міжпартійна та внутрішньопартійна боротьба, громадянська війна. Але Акт Злуки залишився тією знаменною подією, що має велике історичне значення. Він проголосив на увесь світ про неподільність українських земель, єдність українського народу, став дороговказом для сучасної суверенної України. Перший Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський зазначав: «Які б тяжкі проби не судила переходити Україні й українському народові історична доля, які пертурбації не лежали б ще перед ними, великі часи Української Центральної Ради і її акти зостануться великою епохою їх розвою, твердою підставою національного будівництва».

Перше святкування Дня Соборності відбулося через 20 років після підписання Акту Злуки у Карпатській Україні. Ініціювало подію керівництво Карпатської Січі і особисто генерал Курманович, а кількість учасників перевищувала 30 тис. осіб. У 71-у річницю Соборності (22 січня 1990 р) відбулася одна з найбільших масових акцій – «живий ланцюг», як символ єдності західних і східних земель. Більше мільйона людей узялися за руки і створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. А вже з 1999 року День Соборності відзначають офіційно на державному рівні відповідно до Указу Президента України за №42/99, підписаного Л. Кучмою, чинним на той час главою держави. Починаючи з 2008 р. у Києві щорічно створюється «живий ланцюг» на мосту Патона, а у 2011 р. в акції до Дня Соборності України взяло участь 22 міста. Люди беруться за руки, демонструючи всьому світові єдність у думках та діях, підтримуючи ідею об'єднання країни, соборності та незалежності. Святкування Дня Соборності у м. Хуст 1939 р. Генерал Курманович виступає у Хусті в День Злуки 22 січня 1939 р.

Святкування Дня Соборності у Львові 1990 р.

Делегація з Чернігова в КиєвіДонецька делегація на акцію «Живий ланцюг єднання», 21 січня 1990 р.

«Живий ланцюг» на мосту Патона в Києві

День Соборності, м. Ужгород