Урок на тему "Державотворчі процеси незалежної України"

Тема: Державотворчі процеси в умовах незалежності України.

Очікувані результати: після уроку учні повинні:

Знати: Події: 1 грудня 1991 р. – перші президентські вибори незалежної України; 20 вересня 1991 р. – створення СБУ; 8 жовтня 1991 р. – закон «Про громадянство України», 7 листопада 1991 р. – закон «Про державний кордон України»; 6 грудня 1991 р. – закон «Про Збройні сили України»; 15 січня 1992 р. – затвердження Державного Гімну України, 28 січня – Державного прапору України, 19 лютого – Державного гербу України. Персоналії: Леонід Кравчук, Іван Плющ, Вітольд Фокін, Леонід Кучма. Поняття: державотворчій процес, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Збройні Сили України, сепаратизм.

Вміти: характеризувати й пояснювати основні чинники, особливості й тенденції розвитку українського суспільства на початку 90-х pp., визначати хронологічну послідовність головних подій періоду розбудови незалежної держави; аналізувати події перших років незалежності України; робити висновки

Розуміти: характерні особливості державотворчого процесу в Україні в перші роки незалежності; необхідність створення різних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової; значення створення національних збройних сил та служби безпеки України; суперечливі процеси періоду розбудови незалежної держави; особливості адміністративно-політичного статусу Криму.

Обладнання: підручник, карта.

Тип уроку: пояснення нових знань.

План уроку:

І. Організаційний етап.

ІІ. Оголошення нової теми та мотивація навчальної діяльності.

IІІ. Повідомлення нового матеріалу:

1.               Формування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади;
2.               Створення Збройних Сил України;
3.               Створення системи місцевих органів влади;
4.               Створення державної символіки України;
5.               Закріплення громадянства та кордонів України. Проблема Криму.

ІV. Закріплення та узагальнення нових знань.

V. Підведення підсумків уроку.

VI. Повідомлення домашнього завдання.

Хід Уроку

І. Організаційний етап.

ІІ. Оголошення нової теми та мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя

Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України відкрило новий етап в історії нашої держави. Однак, це стало лише початком державотворчого процесу.

Державотворчий процес – процес формування й становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів.

Тепер перед владними колами молодої держави постало завдання розбудови державного апарату України, формування гілок влади, системи місцевих органів влади, державних символів, збройних сил, а також закріплення кордонів та узгодження адміністративного устрою. Тож на сьогоднішньому уроці ми ознайомимось із ходом державотворчих процесів на першому етапі незалежності України, а також прослідкуємо особливості та проблеми, які виникли під час цього, в тому числі проблему кримськотатарського населення та статусу Кримського півострова.

IІІ. Повідомлення нового матеріалу:

1. Формування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

Представником законодавчої влади в Україні була визнана Верховна Рада України. На 1991 р. було закріплено її постійний склад – 450 народних депутатів, більшість із який становили депутати з Комуністичної партії України. Головою ВРУ став Іван Плющ. Верховна Рада розпочала широку законодавчу діяльність. Було ухвалено близько 400 законів та маже 1,1 тис. рішень та постанов. Однак, вже на цьому етапі виникли серйозні проблеми:

1) більшість законів не мала прямої дії, а вимагала додаткових роз’яснень, тлумачень тощо;

2)  більшість законів мали популістський характер, на реалізацію яких часто не вистачало бюджетних коштів;

3) заважала гостра внутрішньополітична боротьба всередині ВРУ а також між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Все це стало серйозним гальмівним чинником державотворчого процесу в Україні.

1 грудня 1991 р. відбулися перші в історії незалежної України президентські вибори, на яких президентом було обрано Леоніда Кравчука. Оскільки нової Конституції та відповідного Закону ще не було розроблено, то його повноваження визначались Законом «Про президента Української РСР від 5 липня 1991 р.».

Робота з підручником

Ознайомтесь з поданим уривком із Закону «Про президента…» і дайте відповіді на поставлені запитання:

1) Які повноваження мав перший президент України?

2) Зверніть увагу на ст.6. Як ви вважаєте, положення про управлінські та консультативні структури є позитивним чи негативним?

Виконавчу владу, крім Президента України, представляв також Кабінет Міністрів України, який очолював прем’єр-міністр. Після обрання Л. Кравчука Президентом цю посаду зайняв Вітольд Фокін, який, однак, займав її лише 17 місяців. Очолюваний ним уряд не зміг здійснити економічну реформу і через невдоволення в суспільстві пішов у відставку восени 1992 р. Головою затвердженого 27 жовтня 1992 р. нового уряду став Леонід Кучма, директор Південного машинобудівного заводу в Дніпропетровську.

В системі виконавчої влади в цей період виникла серйозна проблема. Запровадивши інститути Президента України та Кабінету Міністрів України, Верховна Рада не змогла чітко врегулювати взаємовідносини як між всередині системи виконавчої влади, так і між виконавчою владою та іншими гілками влади. Це призводило з одного боку до дедалі сильнішого втручання Президента у роботу Кабінету Міністрів, а з іншого боку – до непорозумінь та конфліктів між виконавчою та законодавчою гілками влади.

В липні 1992 р. Верховна Рада України визначила основні напрями проведення судово-правової реформи. Судова влада виводилась із повноважень Президента України, але призначення суддів судів загальної юрисдикції брала на себе Верховна Рада. Було запроваджено правоохоронні органи: Міністерство юстиції, прокуратура, адвокатура, міліції, митної служби тощо. Важливим кроком стало створення Служби безпеки України (СБУ) 20 вересня 1991 р. Підпорядкована як Президенту України так і Верховній Раді СБУ є важливим інститутом забезпечення правопорядку та національної безпеки України.

Однак, створення системи судової влади також не обійшлось без серйозних проблем. Через непорозуміння законодавчої та виконавчої влади цей процес відбувався дуже повільно. Так, в період 1992-1996 рр. парламентом не було затверджено концепцію судово-правової реформи, а також не було створено Конституційний Суд, хоча відповідний закон було прийнято ще у липні 1992 р. Крім того, була необхідність у перегляді та перевиданні правових кодексів: Кримінального, Адміністративного, Трудового тощо.

2. Створення Збройних Сил України

Ключовим етапом державотворчого процесу в Україні було створення національних збройних сил. 24 серпня 1991 р. було прийнято постанову Верховної Ради «Про військові формування в Україні», відповідно до якої всі збройні формування, що знаходились на території України підпорядкувались Верховній Раді. Восени 1991 р. було створено Міністерство оборони України, а також у жовтні цього року було Концепцію оборони й розбудови Збройних сил України. На її основі 6 грудня 1991 р. було прийнято Закон «Про Збройні сили України». Разом із цим почалось створення Національної гвардії України, яка проіснувала до 1999 р.

2 липня 1993 р. була прийнята постанова ВРУ «Про основні напрями зовнішньої політики України», а на її основі була затвердження Воєнна доктрина України.

Робота в групах з джерелами

Клас об’єднується у дві групи. Одна група опрацьовує фрагмент із постанови « Про основні напрями…» (Додаток А), друга – уривок із воєнної доктрини в підручнику (стр. 144). Перша група має визначити напрями зовнішньої політики, визначені в концепції, друга – принципи, визначені у воєнній доктрині. Після виступу обох груп, учні формулюють висновок даючи відповідь на запитання: Чи співвідносяться положення постанови « Про основні напрями…» та Воєнної доктрини?

 Складним моментом стало створення Військово-Морських Сил України на базі Чорноморського флоту. В цьому питанні Україна наразилась на протистояння з боку Росії, яка бажала закріпити свій повний контроль над Чорноморським флотом. На фоні сепаратистських настроїв у Криму частина офіцерів флоту дотримувалась проросійської орієнтації та відмовилась підкоритись українській владі, проте більшість військового складу флоту, як наприклад капітан-лейтенант сторожового судна СКР-112 С.Настенко підтримали перехід під українське командування. Внаслідок цього Росія змушена була йти на переговори із українським урядом.

Внаслідок зустрічей делегацій України та Росії у Дагомисі 23 липня 1992 р., а також президентів Л.Кравчука а Б.Єльцина в Ялті 3 серпня 1992 р. було вирішено поділити Чорноморський флот навпіл. Остаточно питання поділу флоту було врегульовано після зустрічі Л.Кучми та Б.Єльцина 9 червня 1995 р.

Робота з підручником (Мозковий штурм)

Ознайомтесь із абзацами 3-4 на стр. 146 і дайте відповіді на запитання:

1)Які позитивні та негативні чинники для України ви можете виділити в такому поділі Чорноморського флоту?

2) Як ви вважаєте, чому український уряд дозволив перебування на своїй території російських кораблів? Як би ви оцінили це рішення?

3. Створення системи місцевих органів влади

В контексті формування системи виконавчої влади відбувалось створення вертикалі влади на місцях. 5 березня 1992 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про представників Президента України». Відповідно до нього на базі виконкомів обласних рад в областях, районах та містах центрального підпорядкування – Києві та Севастополі створювались місцеві адміністрація які очолювали представники президента.

З одного боку це посилило виконавчу владу на місцях, а з іншого, призвело до суперечностей між представниками президента та головами обласних рад.  Верховна Рада проголосила вищою посадовою особою на місцях голову обласної або районної ради, однак реально більше повноважень мав представник президента. Щоб уникнути хаосу у структурі місцевої влади Верховна Рада у 1994 р. ліквідувала посаду представника президента, а їх функції перейшли до виконкомів районних та обласних рад, голови яких мали обиратись всенародним прямим голосуванням. Однак проблему невизначеності статусу місцевих органів влади це остаточно не вирішило.

Таким чином, створення системи місцевих органів влади і проблеми, що виникли під час цього, стало відображенням формування системи влади Україні в цілому і яскраво свідчило, про негативні явища, які наявні в цьому процесі.

4. Створення державної символіки України.

Паралельно із утвердженням України як незалежної держави відбувалось і створення її національної символіки – прапору, гербу і гімну.

28 січня 1992 р. – Верховна Рада України затвердила Державний Прапор – полотно із двох горизонтальних смуг синього та жовтого кольору.

19 лютого 1992 р. – Верховна Рада визнала малим Державним Гербом України тризуб. Ескіз Великого Державного Гербу України розроблено, але досі не затверджено.

15 січня 1992 р. Державним Гімном України було затверджено перший куплет та приспів вірша П.Чубинського «Ще не вмерла Україна…», поставлені на музику М. Вербицького.

5. Закріплення громадянства та кордонів України. Проблема Криму.

Вирішальне значення у державотворенні України мало законодавче закріплення національного громадянства та державних кордонів.

8 жовтня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про громадянство України». Відповідно до нього всі, хто проживав на території України, не мав громадянства іншої держави і не заперечував проти громадянства України  проголошувались громадянами України. Було проголошено також принцип єдиного українського громадянства з неможливістю бути одночасно громадянином іншої держави. З 1997 р. розпочалась видача українських паспортів.

7 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України». Відповідно до нього, кордони України із Росією, Білоруссю та Молдовою були встановлені у відповідності до адміністративних меж УРСР, а західний кордон СРСР із Польщею, Угорщиною. Словаччиною та Румунією став західним кордоном України. Також для забезпечення недоторканості кордонів було створено Державну прикордонну службу України.

Закріплення державних кордонів України відбувалось в умовах загострення автономістських та сепаратистських рухів.

Сепаратизм – політика і практика відокремлення, відділення частини території (сецесії) держави з метою створення суверенної держави, дезінтеграцію країни, переходу до складу іншої держави (іредентизм) чи набуття статусу дуже широкої автономії. 

В складі молодої України опинилась значна частина представників національних меншин, які з розпадом Радянського Союзу виражали бажання якщо не на створення власних держав, то на приєднання заселених територій до сусідів, або до отримання широких автономних прав.

Робота з джерелом

Із Декларації прав національностей України (1 листопада 1991 р.)

Верховна Рада України приймає цю Декларацію прав національностей України.

Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Стаття 2. Українська держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національностей, мов і культур.

Стаття 3. Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами.

Стаття 4. Усім громадянам України кожної національності гарантується право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята.

Стаття 6. Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання.

Стаття 7. Національні культурні центри і товариства, представники національних меншин мають право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною...

1) Дайте визначення поняття «національні меншини».

2) Які права гарантував наведений закон національним меншинам?

3) Чи задовольняв він їхні потреби?

4) Чи йдеться в джерелі про можливість надання автономних прав національним меншинам? Про що це говорить?

Сепаратистські рухи та автономістські рухи виникли на Закарпатті, Галичині, Донбасі, але найсерйозніша загроза територіальної цілісності України виникла в Криму.

Самостійна робота з підручником

Ознайомтесь із матеріалом підручника на сторінках 149-151 про події в Криму і проаналізуйте їх давши відповіді на такі запитання:

1) Яка національність є переважаючою в Криму?

2) Користуючись картою та матеріалом підручника відзначте: чому Крим є важливим як для України так і для Росії?

3)  Внаслідок чого кримські татари залишили свою Батьківщину?

4) Хто очолив проросійські сили в Криму?

5) Хто очолив кримськотатарські сили в Криму?

6) Яку позицію у цих подіях зайняла Росія?

7) Які заходи центральної влади допомогли відновити контроль над Кримом? Яка роль у цьому кримських татар?

8) Як ви вважаєте, чи можна події в Криму характеризувати як сепаратизм?

9) Який статус було закріплено в Криму? На вашу думку, чому український уряд погодився саме на такий статус?

IV. Закріплення та узагальнення нових знань.

Робота в групах з таблицею

На основі вивченого матеріалу учні, об’єднані в групи, підсумовують особливості складових етапів державотворчого процесу в Україні. Результати заносяться в таблицю.

V. Підведення підсумків уроку

VI. Повідомлення домашнього завдання

Опрацювати параграф 27 підручника і дати відповіді на запитання.

На високий рівень: написати есе на тему: «Крим – порохова бочка України».

ДОДАТКИ

Додаток А

Із постанови Верховної Ради України

«Про основні напрями зовнішньої політики України»

(2 липня 1993 р.)

«Із метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.

<…>

Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах:

1. Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва а усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав.

2. Україна розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.

3. Україна не є ворогом жодної держави.

4. Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами.

5. Україна не висуває територіальних претензій до сусідніх держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе.

<…>

12. Україна виступає проти присутності збройних сил інших держав на українській території, а також проти розміщення іноземних військ на територіях інших держав без їхньої ясно висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН.»