A VIEW ON ENTERTAINMENT IN BRITAIN

A VIEW ON ENTERTAINMENT IN BRITAIN

BRIAN CARTER, a student, is not happy with entertainment in Britain.

"British audiences can be interminably irritating with their frequently snobby, haughty and smug attitudes. "

It is perhaps ironic that it should be possible to write about what is irritating and loathsome about entertainment in Britain; entertainment is supposed to be diverting and enjoyable but this is decidedly not always the case. Take the cinema...

To see a film you have either to go to one of the huge multiplexes that has sprung up on the outskirts of towns over the last couple of years or to stick to the high street movie theatres which have either remained unchanged and poorly maintained since Charlie Chaplin's heyday or are old dance halls or bingo palaces converted to cinemas sometime around 1952 when orange and brown were apparently considered the quickest route to tasteful interior decoration: they are all ugly and dilapidated with moth-eaten, creaky and cramped seats. A visit to the multiplex is a little more enjoyable, because at least these cinemas usually have hot dogs.

The British seem not to have grasped the concept of what is and what is not appropriate snack-food for the cinema. The whole point about popcorn is that it doesn't crinkle in a wrapper and it doesn'tcrunch in your mouth. In Britain, though, cinemas sell crisps and candy in plastic wrappings. Little is more frustrating than trying to concentrate on the screen when you are sitting next to Mr and Mrs Greedy with Junior Greedies stuffing their faces with crunchy food from crinkly wrappes.

The theatre is little better. Although Britain has a theatrical tradition that is richer and more varied than almost any country in the world (this is, after all, the nation that has produced Shakespeare, Laurence Olivier and a sector of London — the West End — packed with a lot of theatres and original productions), British audiences can be interminably irritating with their frequently snobby and smug attitudes. Worst of all are the regulars of the Royal Shakespeare Company who derive immense pleasure from spotting — or pretending to spot — the most intellectual of puns (plays on words) or witty quips. They then laughostentatiously in a theatrical manner to show the surrounding audience that they, and only they, have the intelligence to understand the true meaning of the play that they are watching. You can always spot these characters because they glance discreetly around themselves a few seconds after they have finished laughing to check that their neighbours have noticed them.

A similar situation exists within British television. On the one hand, the British enjoy some of the best TV in the world. Soap-operas like Eastenders are vastly more enjoyable and believable than their standard American equivalents because they concentrate more on characters, acting and plot than on the immaculate hair styles of their stars. On the other hand, however, Britain's TV producers still manage to let everyone down by making some utter garbage. There is a particular group of British "comedians" — men like Bruce Forsyth and Ronnie Corbett — whose humour ceased to be funny a long time ago (if it was ever funny in the first place). Why are they still on the TV? They're rubbish. To make matters worse, all these dreary and tedious shows are broadcast at peak times on Friday and Saturday nights. No one wants to watch them; what is there to do but go out and drink apint of warm beer...?

VOCABULARY

interminably [ɪn'tə:mɪnəblɪ] — безмежно

haughty [ hɔ:tɪ] — гордовитий, зарозумілий, чванливий

smug [smʌg] — самовпевнений, самовдоволений

loathsome ['ləuðsəm] — неприємний

diverting [daɪ'və:tɪŋ] — цікавий, розважальний

decidedly [dɪ'saɪdɪdlɪ] — безсумнівно

is not always the case — не завжди так

multiplex ['mʌltɪpleks] — мультиплекс (кінотеатр із двома залами)

high street — головна вулиця міста

heyday ['heɪdeɪ] — зеніт, найкраща пора

to convert [kən'və:t] — перетворювати

dilapidated [dɪ'laspɪdeɪtɪd] — старий, напівзруйнований

moth-eaten ['mɔθ,i:tn] — поїдений міллю

creaky ['kri:kɪ] — скрипучий

cramped [kræmpt] — продавлений

to crinkle [krɪŋkl] — потріскувати

wrapper ['ræpə] — обгортка, пакетик

to crunch [krʌntʃ] — хрустіти; хрумкати

to stuff [stʌf] — жадібно поглинати

to derive pleasure [dɪ'raɪv 'pləʒə] — діставати задоволення

to spot — помітити, побачити

pun [pʌn] — каламбур, гра слів

quip [kwɪp] — дотепне зауваження; мудрий вислів

ostentatiously [,ɔsten'teɪʃəslɪ] — демонстративно, навмисно

discreetly [dɪs'kri:tlɪ] — непомітно, обережно

"Eastenders " ['ist'endez] — жителі Іст-Енда (назва серіалу)

immaculate [i'mækjulɪt] — бездоганний

utter ['ʌtə] — абсолютний, повний

to cease [si:s] — припиняти, переставати

dreary ['drɪərɪ] — нестерпно нудний, безрадісний

tedious ['ti:djəs] — нудний, стомливий

pint [paɪnt] — пінта (0,57 л)

QUESTIONS

1. What is Brian's view on entertainment in Britain ? Is he contented?

2. What does he think about British television ?

3. What is your opinion about entertainment in Ukraine?

4. Do you like going to the cinema? The theatre? Why? Why not?

5. What kind of entertainment do you prefer?

РОЗВАГИ Й ДОЗВІЛЛЯ

Погляд на розваги в Британії

БРАИЯН КАРТЕР, студент, не задоволений розвагами в Британії.

«Британські глядачі можуть безмежно дратувати своїми частими виявами снобізму, чванливості і самовдоволеності».

Мабуть, у цьому є якась іронія, що про розваги у Великій Британії можна казати, що вони дратівливі і неприємні, бо самі розваги мають бути цікавими і давати задоволення, але це безсумнівно не завжди так. Візьмемо кіно...

Щоб подивитися фільм, вам треба або піти в один з величезних мультиплексів, які виникли на околицях міст за останні кілька років, або продовжувати ходити в кінотеатри на головній вулиці міста, які або залишилися незмінними і у поганому стані ще з тих часів, коли Чарлі Чаплін був у зеніті слави, або в колишні танцювальні зали чи великі будівлі для гри в лото, перетворені на кінозали десь 1952 p., коли оранжевий і коричневий кольори, очевидно, вважалися найбільш підхожими для оформлення інтер'єру зі смаком: усі вони потворні і застарілі, з роз'їденими міллю, скрипучими і продавленими сидіннями. Відвідування кінотеатру з двома кінозалами дещо приємніші, тому що принаймні в цих кінотеатрах зазвичай можна купити сосиски.

Британці, здається, не зрозуміли, що підходить, а що не підходить для легкої їжі в кіно. Особливість попкорну в тому, що він не тріщить в обгортці і не хрустить у вашому роті. У Британії, проте, в кінотеатрах продають чипси і льодяники в пластикових обгортках. Марно сподіватися на те. щоб зосередите свою увагу на екрані, коли поряд із вами опиняються Пан і Пані Ненажери з їхніми дітками. що жадібно поглинають хрустку їжу з тріскотливих обгорток.

У театрах трохи краще. Хоча в Британії існують театральні традиції, багатші і різноманітніші, ніж, можливо, в будь-якій іншій країні у світі (зрештою, це нація, яка створила Шекспіра, Лоуренса Олів'є і частину Лондона — Вест-Енд — з великою кількістю театрів і оригінальними постановками), проте британські глядачі можуть безмежно дратувати присутніх своєю часто чванливою і само-вдоволеною поведінкою. Найгірші з них — завсідники Королівського театру Шекспіра, які дістаютьвеличезне задоволення, визначаючи — або вдаючи, що визначають. — найтонші інтелектуальні каламбури або дотепні тонкі вислови. Тоді вони демонстративно сміються в театральній манері, щоб показати присутнім, що вони, і саме вони, мають інтелект, щоб зрозуміти істинне значення п'єси, яку вони дивляться. Ви завжди можете впізнати цих людей, бо вони обережно позирають навколо себе невдовзі після того, як закінчили сміятися, щоб перевірити, чи помітили їх сусіди.

Подібна ситуація і на британському телебаченні. З одного боку, англійці насолоджуються одним із найкращих у світі телебаченням. «Мильні опери», такі,як «Жителі Іст-Енда», набагато більш приємні і правдоподібні, ніж їх стандартні американські еквіваленти, оскільки вони зосереджують увагу глядача радше на характерах, грі і сюжеті, ніж на бездоганних стилях зачісок їх зірок. З іншого боку, проте, британські виробники телевізійних фільмів все ще вміють розчарувати будь-кого, створюючи повну нісенітницю. Існує особлива група британських «коміків» — такі люди, як Брюс Форсит і Ронні Корбетт, чий гумор давним-давно перестав бути смішним (якщо він узагалі був таким колись). Чому вони досі залишаються на телебаченні? Вони ж нікудишні. А найгірше тс, що всі ці нестерпно нудні і стомливі передачі транслюються в найкращі години в п'ятницю і суботу ввечері. Ніхто не хоче їх дивитися, залишається лише вийти і випити пінту теплого пива?