Урок мужності

                “Афганістан болить в моїй душі”

 

                                                                          Підготували:  Л.М.Козир-кл. кер.

                                                  В.Д. Тартиця- директор краєзнавчого музею

                                                      Смт. Нововоронцовка

 

Вступне слово

 

Уч. 1   15 лютого минає 19 років від дня закінчення війни в Афганістані. Але ця війна  назавжди залишиться болем у серці нашого народу.

Уч.2  «Немає більшої любові, ніж та, коли положиш голову за друзів своїх»,-говориться в Євангелії.

Уч.1 25 грудня 1979 року Радянські війська були введенні в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку.  Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока кривава війна в Афгані-стані.

Уч.2  Потрапивши на палаючу афганську  землю,  мужні воїни – інтернаціона-лісти всім серцем прийняли її біль, як свій і до останнього подиху захищали ін-тереси її багатостраждального народу.

Уч.1 В ім’я волелюбного афганського народу, в ім’я миру, братерства на землі вони не вагаючись готові були віддати найдорожче – життя.

Уч. 2  Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки.

 Ведучий1. У афганській війні загинуло 15 тисяч воїнів радянської армії 290 воїнів пропали безвісти.В Україну  з Афганістану не повернулося 72 військово-полоненних та зниклих безвісти. «Чорний тюльпан»  не привіз  їхніх домовин. Тож надія не помирає. Держава не питаючи дозволу в матерів, відправляла  синів на війну. І не тільки синів у матерів забрала війна, а й батьків у дітей. Діти  чека-ли батьків, бо мами обіцяли , що вони повернуться…

 Читець1. Літо проминуло і прийшла зима,

                  А тебе, наш любий, все нема й нема.

                  Може заблукав ти, чи поліг в бою,

                  Ставши враз зорею у чужім краю?

 Читець2. Пролетіли роки, весни відцвіли,

                   Ми тебе, наш татку, так і не знайщли.

                  Лиш про тебе згадка – фронтові листи,

                  У яких і досі ще воюєш ти.

 

 

 Дир. музею. Загинув в Афганістані наш земляк Ігнатенко Анатолій Григоро-вич.Він наро­дився в січні 1942 року в Нововоронцовці.Після закінчення школи навчався в Нокаховськаму технікумі механізації сільського господарства, Київ-ському учи­лищі танкових військ.Пізніше закінчив Московську Червонопрапорну академію бронетанкових військ.З 23 березня 1985 року направлений в Афгані-стан радни­ком по озброєнню афганської армії.В одному з боїв з душманами підірвався на бронетранспортері.Після лікування знову повертається в стрій. Підполковник Ігнатенко помер від поранення в голову 16 жовтня 1985 року. Похований на кла­довищі в м.Нікополь Дніпропетровської області,де прожива-ють його дружина, діти.

Читець2.

Очі туманить ядуча сльоза,

 Руки скувала утома,

Палить їй душу афганська гроза-

Син не вернувся додому.

Читець3.

В неї він був ясночолий,як світ,

 Сонячно так усміхався,

 Ще й двадцяти не було йому літ,

 Юним навік і зостався.

Читець4.

А мріяв же про те, що й всі:

 Про мирне небо в краю отчім,

Про тихі радощі життя,

 Про милі серцю почуття,

Про ясні зорі в літні ночі,

 Схід сонця, пісню солов’я,

 Й кохання слів із вуст дівочих.

Та не судилося...

Читець5.

...Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає втрата,

 Доки ходитиме по землі

Мати солдата.

 Директор музею. Не дочекалася свого сина з Афганістану Ганна Степанівна Ісаченко з с.Дудчани Нововоронцовського району.

Ігор Ісаченко народився 4 березня 1968 року. Під час навчання в школі захоплювався гуманітарними дисциплінами,а особливо історією.

 

 

 

 

 

 

 

Після закін­чення Дудчанської восьмирічки продовжив навчання в Гаврилівському СПТУ -26.В 1986 році здобув професію сільського механізатора і відпрацював свої пер­ші жнива у рідному колгоспі.Восени цього ж року був призваний Нововорон-цовським РВК на дійсну військову службу. Пройшов школу молодого бійця. Ігореві було присвоєно кваліфікацію військового водія третього класу .А 13 лютого 1987 року був направлений в Афганістан для подальшого проходження служби. 6 березня 1987 року при виконанні бойового завдання рядовий Ісаченко загинув. Йому було лише 19.

Хвилина мовчання

Ведучий2.Ветерани-афганці!Скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі.Ви умієте прощати і любити.Випробування Афганістаном.Це не високі слова,а сувора дійсність, палюче сонце зранку,спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати.

         Правда про афганську війну...Різна вона. Нерідко болюча і гірка.                             І відчуєш мить цієї правди, коли її почуєш з вуст тих, хто сам пройшов цей тернистий шлях.

 Слово надається Мандриці Віктору Михайловичу.

 Ведучий1.

на  потребує   глибокого осмислення. Щоб там не казали теоретики, які не нюхали пороху, наші хлопці чесно виконували свій громадський і військо-

вий обов*язок, до кінця були  вірні присязі.

Уч.2 Закінчилась війна.Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були  нагарод-жені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих,хто уцілів-є життя

 

 

 

 

 

 

Уч.1Летять, відлітають у вічність роки.Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у

народній пам*яті імена воїнів-афганців.

Читець1.

І пам’ять ожива вогнем пекучих ран

Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.

Від імені мами, що не діждалась сина,

Від імені дочасу посивілої дружини,

Від імені батька, що мовчки сумує,

Від імені сина твого вже, солдате,

Благаю,кричу я- війні вже повік не бувати.

Уч.2Ми обіцяємо ніколи не забути,якою ціною завойоване мирне      життя.будемо гарно  вчитися ,щоб бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення.

Бібл.Шановні десятикласники! Звертаємо вашу увагу на те,що в районній бібліотеці організована постійнодіюча розгорнута книжкова виставка під назвою "Ми бу­дем довго пам’ятати і вам забути не дамо" . В ній розміщена література про тяжкі випробування, які випали на долю наших воїнів-інтернаціоналістів в дале­кому Афганістані. Про їхню відвагу, мужність та героїзм. Всі книги по цій тема­тиці дуже змістовні та важливі. Епіграфом до цієї виставки ми підібрали влуч­ніша мою думку, слова:   "Мені не треба співчуття.Мені потрібне розуміння." Адже ми дійсно повинні   розуміти тих,  хто пройшов через війну.  А зараз пропонуємо послухати бібліографічний огляд літератури, який для вас підго­тувала бібліотекар.

"Час і досі не загоїв рани-цей одвічний біль Афганістану "

Найстрашніше, що може бути в житті людини-це війна.Афганська війна не виключення.  Якою вона була,- справедливою чи ні - розсудить історія. Але  для тих, хто її пройшов, вона назавжди залишиться своєю, бо триває до цього Часу - у спогадах, у снах, у думках...Такими словами розпочинається книга "Твої, Батьківщино, сини. Обов’язок,  подвиг, трагедія." Складена місцевою редакційною громадською групою. Книга включає в себе короткі біографічні дані всіх, хто пройшов пекло афганської війни і живе на території Нововорон­цовського району. Книга видана до 15 річниці виводу радянських військ  із Афганістану в єдиному коп’ ютерному варіанті за браком коштів в 2004 році. Робота над виданням цієї книги продовжується і сподіваємось , що незабаром вийде доповнене видання цієї книги.

А світлій пам’яті полеглих синів Херсонщини в Афганістані присвячена книга учасника боїв інваліда ІІ групи Василя Романовича Давиденка "Згадай­мо їх поіменно".

 

 

 

 

 

 

 Уже сама назва говорить про те, що вона присвячена тим,  хто не по-вернувся до рідного дому, чия кров запеклась на гарячій афганській землі,  всім тим , хто майже десять років особистою сміливістю і відвагою утверджу­вали далеко від рідної Таврії святе із святих-вміння відстояти мир і спокій.

         Збірка "Афганістан болить в моїй душі" надає слово самим  "афганцям" і дає нам змогу зрозуміти, що вони були звичайними юнаками, які приваблюють нас своєю людяністю і щирістю, самовідданістю і безпосередністю, простотою і вірністю.

       У книгу  ввійшли спогади, а також щоденники солдатів, які виконували інтернаціональний обов’язок в Афганістані.

Рядки першої поетичної збірки херсонського воїна-інтернаціоналіста Олександра Миколайовича Єлагіна "Афганец я, и боль твою пойму..." пере­носять читача в особливий світ, побачений поетом крізь призму афганської війни.Читачів не залишить байдужими ліричне откровення мужньої душі, що не зневірилась від тяжких випробувань.

Читець2.Спливло, минуло літ уже десяток...

Сьогодні мама юного хлоп*яти -це я.

То ж молю Бога про щасливу долю сина.

Хай збереже моя дитина

Калини цвіт

І вишень біле диво,

І мирних ранків сонячність щасливу,

І нашу вдячність нескінченну,

І України бойові знамена!

Читець3.Бо ти родивсь, щоб виконать своє,

Лише тобі призначене завдання!

Ще рідний край чекає твого внеску,

Ще твій народ чекає на твій цвіт,

Бо ще не всі написані вірші,

Бо ще не всі проспівано пісні.

Читець4.Не всю неправду знищено на світі,

Не все на світі зроблено добро                                        Лишилася ще часточка твоя,                                               Вона твоя у всесвіті у всьому.                                        

 Не може інший замінить тебе-

Ні друг, ні брат, ні учні, ні нащадки.

Ні діти, ні соратники твої...

Дитино, розцвіти! 

Заключне слово.