Акторський тренінг, як активна форма художньо-творчої діяльності на уроках з акторської майстерності

Акторський тренінг,

як активна форма художньо-творчої діяльності

на уроках з акторської  майстерності

Основою художньої творчості є особиста діяльність кожної людини з засвоєння, оцінки та створення творів мистецтва. Тому в  організації навчально-виховного процесу дитячого театрального колективу мають домінувати творчі ігрові методики, проблемно-пошукові, дослідницькі методи та художньо-творча діяльність. Завдяки цьому вирішується ціла низка естетичних проблем та відбувається розвиток художньо-творчих здібностей особистості. Але активність дітей до художньо-творчої діяльності буде зростати лише тоді, коли в колективі на заняттях буде панувати довірливо-емоційна атмосфера, яка створює передумови для творчого переживання мистецьких творів. Саме художньо-творчий вид діяльності дає змогу усунути суперечність між закладеним потенціалом особистості та реальним використанням його в активній практиці, що в подальшому забезпечить реалізацію розвитку здібностей та таланту.

     І, навіть під час проведення уроків з акторської майстерності, коли в навчально-виховному процесі нібито більше уваги приділяється навчанню, все рівно поруч крокують моменти виховання, особливо за умов використання активних групових форм художньо-творчої діяльності, які, на нашу думку, є найбільш технологічними. Саме до таких форм ми відносимо акторські тренінги.

     Термін «тренінг» (походить від англійської training) має ряд визначень – виховання, навчання, підготовка, тренування, вправа. На думку вчених, тренінг – це форма, спеціально організованого навчання для вдосконалення особистості, у ході якого вирішуються певні конкретні завдання. Однак, слід нагадати, що тренінг – це не тільки активна форма групової роботи, але й ефективна форма індивідуальної діяльності кожного учасника театрального колективу над собою. Шлях до розкриття можливостей особистісних дарувань лежить через пізнання таємниць психотехніки, через постійне тренування психофізичного апарату.

     Під розумінням тренінгу, як творчого процесу навчання передбачається включення трьох двигунів психофізичного життя: розуму, волі, почуттів. Взагалі, кожен тренінг має конкретну установку, але загальною метою тренінгової програми є:

– сприяння процесу особистісного розвитку;

– реалізації творчого потенціалу;

– досягнення оптимального рівня життєдіяльності.

     Виконанням вправ акторського тренінгу, ми переслідуємо дві мети: удосконалення пластичності нервової системи та усвідомлене відтворювання життєвої дії на сцені.

     У тренінгах із майстерності актора, за всієї різноманітності підходів та завдань, традиційно розрізняють такі напрями: робота з тілом; розвиток уваги та уяви; тренінги на взаємодію, у тому числі – робота з енергетикою.

     Робота з тілом – «начало начал», не тільки акторів-початківців, а й багатьох «метрів» театру. Справді, власне тіло – це професійний інструмент актора, від рівня володіння ним безпосередньо залежить рівень професійних можливостей. Тут є багато різних підходів, тому відрізняються й вимоги, які висуваються як ключові. Мабуть, майже всі на початку навчання мають пройти через те, що Л. Грачова влуч-но називає «акторською терапією», Як відомо, затиск фізичний та затиск психологічний тісно взаємопов’язані і часто утворюють єдине ціле. Працюючи над свободою фізичного вираження актора, одночасно позбуваємося багатьох психологічних проблем. І навпаки, знайомлячи вихованця з новими психічними станами, ми розширюємо його фізичні можливості – не випадково є терміни «психофізика» в театрі та «психосоматика» у психологічній науці.

     На відміну від роботи з тілом, розвиток уваги – це та галузь людського самовдосконалення, у якій знаходять спільну мову прихильники різних тренінгових систем. Цей напрям акторського тренінгу найбільш поширений у сучасному суспільстві. Справа в тому, що вміння концентруватись, перемикати та розподіляти увагу, втримуючи одночасно кілька об’єктів уваги (користуючись термінологією К. С. Станіславського), належить до тих особистих якостей, які роблять успішною людину у будь якій професії. Тренінги, спрямовані на розвиток уяви, набули поширення під назвою тренінгів розвитку креативності. Враховуючи етимологію слова (від англ. create – створювати), можна зрозуміти, що в тих професіях, у яких людині обов’язково треба мати творчі здібності, їх слід постійно підтримувати і вдосконалювати.

     Людина має п’ять органів чуття, але нюховий та смаковий досвід практично не задіяні в акторській роботі; тож можна сказати, що ми працюємо з трьома  системами – візуальною, кінестетичною (чуттєвою) та аудіальною. Вправи на розвиток уяви можна умовно визначити як розширення можливостей для створення образів у кожній з цих систем. Відповідно, є вправи на формування «екрану внутрішнього бачення», поглиблення та множинність чуттєвих асоціацій. Однак слід наголосити, що в акторській професії традиційно акцентується створення зорових образів, у той час як відчуття у кінестетиці частіше потрібні акторам у роботі над внутрішнім змістом та пластичним вираженням ролі, а уява в аудіальній системі активізується лише безпосередньо під час виконання (на репетиції чи виставі).

     Говорячи про розвиток уяви, звичайно ж, неможливо не згадати винайдене

К. С. Станіславським «магічне “якби”» – формулу, яка «вмикає» весь комплекс наших почуттів, і уявне ніби стає справжнім, реальним.

     Уміння взаємодіяти, спілкуватися з партнером на сцені – ключова складова акторської майстерності.  Без взаємодії немає театру: актор взаємодіє з партнером чи багатьма партнерами, з елементами сценографії, глядачем, самим собою… сама сутність театрального мистецтва полягає у постійній взаємодії, що відбувається тут і тепер.

     Відповідно, тренування взаємодії відбувається  постійно – і на окремих тренінгах, і на репетиціях та виставах, і між ними у повсякденному житті. Щодо власне вправ, їх можна умовно розділити як вправи на взаємодію з партнером, з колективом, з предметами. Головна теза, яка пікреслюється в усіх цих вправах – для успішної взаємодії не повинно бути головного, того, хто «веде», і підлеглого, того, кого «ведуть». Ці дві ролі мають постійно «перетікати» одна в одну, двоє (або всі) ніби стають єдиним організмом, функціонують як одна система. Навіть взаємодіючи з предметами, необхідно проникати в їх уявний внутрішній світ, спілкуватися з ними ніби з живими істотами. «Петелька – крючечок» – ось як говорила про «плетіння» взаємодії з партнером відома російська актриса В. Ф. Комісаржевська.

     Окремо вирізняється енергетична взаємодія, на яку особливо звертав увагу своїх акторів К. С. Станіславський, називаючи це «лучеиспусканием» і «лучевосприятием». За такої взаємодії відчуваємо чийсь погляд спиною або мовчки передаємо думки; відчуваємо людину на відстані або знаємо наперед, куди і як вона рухатиметься. Часом це здається справжньою магією, але в акторських майстернях постійно збирають та застосовують вправи, які розвивають такі здібності як продовження покращення навичок звичайної комунікації. З одного боку, кожна людина має досвід такої комунікації у щоденному житті. З іншого боку, для того щоб системно розвивати можливості енергетичної взаємодії (як сприйняття, так і впливу), треба мати досить високий рівень тренованості інших складових акторської майстерності: розвинену увагу, уяву й тіло, здатне тонко сприймати та влучно діяти.

     Варто підкреслити, що у тренінгах останнього типу, як, власне, і в усіх тренінгах на взаємодію, педагог має сам бути взірцем успішної взаємодії з учасниками.

      З акторського тренінгу витікає психофізичний тренінг (психогімнастика). Ми приділяємо психічному здоров’ю наших вихованців велику увагу, так як знаходимося блище до них, у більш  тісному контакті. Ми спілкуємося з їхніми душами, знаємо найзавітніші бажання, й найстрашніші таємниці, і головна ціль, як педагога та друга не зрадити довіру дитини, не нанести шкоди їх психіці.

     Зупинимося більш докладно на визначенні поняття психічне здоров'я. На думку І.І. Брехмана, психічне здоров'я - це стан інтелектуально-емоційної сфери, основу якого складає відчуття душевного комфорту, яке забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.

     Психологічне здоров'я є необхідною умовою повноцінного функціонування і розвитку людини у процесі її життєдіяльності. Таким чином, з одного боку, воно є умовою адекватного виконання людиною своїх вікових, соціальних і культурних ролей (дитини чи дорослого, українця чи японця тощо), з іншого боку, забезпечує людині можливість безперервного розвитку протягом всього її життя. Як стверджує І.В. Дубровіна, основу повноцінного психологічного здоров'я складає повноцінний психічний розвиток на всіх етапах розвитку, тобто психологічне здоров'я - це прижиттєве утворення, хоча, безумовно, його передумови створюються ще в пренатальному періоді. Крім того, вченим стверджується також взаємозв'язок психологічного здоров'я з духовністю особистості, тобто в поняття «психологічне здоров'я» необхідно включати орієнтацію на абсолютні цінності: Істину, Красу, Добро. Ці положення дуже важливі для організації роботи саме з дошкільнятами та підлітками.

     Враховуючи стан здоров'я сучасних дітей та фактори ризику порушення психологічного здоров'я, необхідно в сучасних позашкільних закладах створити таку систему роботи, яка б включала індивідуальні, групові форми і методи роботи, спрямовані на зміцнення психологічного здоров'я дітей дошкільного віку. Одним з ефективних напрямів цієї роботи може бути використання елементів психофізичного тренування в різних формах роботи з фізичного виховання дітей.

     У науковому обігу для визначення різного виду занять, вправ, етюдів, які використовуються з метою поліпшення психофізичного стану дитини, використовуються також терміни: психогімнастика, психотехніка, методи психічної саморегуляції та ін.

     Психогімнастика -  це курс спеціальних занять (етюдів, вправ та ігор), спрямованих на розвиток і корекцію різних сторін психіки дитини (як її пізнавальної, так і емоційно-особистісної сфери)

     Психогімнастика це ігри, етюди, в основі яких лежить використання рухових вправ як головного засобу комунікації у дитячому колективі. Такого роду психогімнастика спрямована на розв'язання завдань групової психокорекції і встановлення контакту, зняття напруження, та затисків на сцені.

     Для підвищення стійкості до стресу і розширення психологічних резервів людини розроблені спеціальні методи, які з урахуванням вікових особливостей дітей можуть бути використані у психофізичному тренуванні дошкільників.

     Одним із важливих методів психофізичного тренування є аутотренінг, пов'язаний із навчанням дітей м'язового розслаблення. Релаксація - це один із шляхів переборювання внутрішнього напруження, який будується на більш-менш свідомому розслабленні м'язів. Сучасні обдаровані діти постійно зустрічаються з підвищеним психічним і фізичним навантаженням: потік негативної інформації з телеекранів, неспокій, постійний поспіх, підвищення захворюваності дітей часто призводить їх до перенапруження. Саме навчання дітей методів релаксації дасть змогу їм зняти внутрішнє напруження, заспокоїтися, тим самим привести нервову систему у стан спокою.

     Серед методів психофізичного тренування, є метод позитивного мислення. К.В. Динейка визначав цей метод як обов'язковий у системі психофізичного тренування. На його думку, необхідно і корисно використовувати тонізуючий вплив думок. Важливо, щоб уже зранку мозок отримав імпульси у вигляді думок, які здатні протягом дня впливати на внутрішній настрій, на стан мисленево-творчої активності. Адже від настрою багато в чому залежить характер протікання всіх нервово-психічних процесів і, що дуже важливо, оптимальний рівень емоційних реакцій на різні подразники.

     Ігри та ігрові акторські вправи рекомендуються багатьма дослідниками як важливий метод психофізичного тренування і корекції. Ігри можуть бути використані з метою розвитку емоційної сфери, виразності рухів, зняття психоемоційного і фізичного напруження, стимулює входження дитини в образ, а отже і активне використання не лише рухових дій, а й жестів, міміки, пантоміміки.

     Психофізичні тренінги,  розвивають такі потрібні актору професійні складові, як творча уява, увага, пам’ять, взаємодія (навички комунікації) та командоутворення.

     Яким же чином можна тренувати і вдосконалювати психофізичний апарат учня, у навчально-виховному процесі? Безумовно, тільки шляхом вправ, із яких складається тренінг. Такий підхід до розвитку психотехніки учасника театрального колективу, дає нам можливість визначити тренінг, як спеціально організований творчий процес навчання чітко розробленою системою вправ, яку необхідно систематично проводити для досягнення певної мети.