Андріївські вечорниці
Дівчата.
Добрий вечір у вашій хаті. Уклін господині! Чи веселі вечорниці у вас на Вкраїні? Добрий вечір вам, дівчата, і вам, молодиці. Чули, що в оцій хаті будуть вечорниці.
Господиня. Добрий вечір, добрий вечір, любі гості. Просимо, просимо. Аби щастя було в хаті! Аби ми були багаті, аби було любо, мило! Аби всі були щасливі! В нашій хаті раді гостям! (Грають троїсті музики).
Дівчата.
Гей, на наших вечорницях
Хто сумний — розвеселиться!
Співи, танці, небилиці —
Гарні будуть вечорниці!
Стрічайте пирогами
Смачними і масними,
Бо ми прийшли з піснями,
Піснями голосними!
(Виконується пісня “Ой, у вишневому садку” ).
В двері стукають. Заходять хлопці.
Хлопці. Добрий вечір в вашій хаті.
Хазяйка.
Добрий вечір, любі гості,
Просим до світлиці,
Будемо розпочинати
Наші вечорниці.
Всіх, хто чесно працював,
Віддав сил немало,
Від усього серця, друзі,
Я запрошую до залу.
В світлиці зібралися хлопці, допомагають хазяйці розставити лави.
Хлопець. Як хороше, що ми зібралися разом.
Дівчина. Можна славно відпочити та й повеселитись.
Хлопець. Сміху, танців буде доволі в нашій оселі.
Хазяйка. Хлопці, заспівайте нашу веселу українську.Може, швидше дівчата всі прийдуть.
(Звучить пісня «А я все дивлюся, де моя Маруся»).
Хазяйка. От і веселіше стало в нашій господі.
Хлопець. Люба господине! Ми хочемо, щоб вечорниці сьогодні були на славу.
Дівчина. Хлопці, а що за свято без музик?
(Хлопці виходять і йдуть шукати музик). (Хазяйка витягає скатертину вишиту і накриває стіл).
Хазяйка.Хороші в нас хлопці.Отак завжди: допоможуть, знайдуть, що треба, геть і під землею достануть.
Голоси дівчат.
Дівчата. Добрий вечір, люба господине! Добрий вечір.
Хазяйка. Добрий вечір, дівчатонька. Заходьте, ласкаво просимо!
Дівчата, заспівайте українську пісню. Щоб від танців, пісень, сміху стало весело у нас.
(Звучить пісня «Зеленеє жито, зелене»).
Хазяйка. Дівчата, розміщайтесь, сідайте та трохи порозмовляйте.
Дівчина. Ой ні, ми краще попрядемо, пошиємо, пов'яжемо. Бо як прийдуть хлопці, то яка то вже буде робота.
Хазяйка. Дівчата, то ви тут погомоніть, поспівайте, а я піду вечерю готувати.
1-а дівчина. Ой дівчатонька, тут і в печі горить сьогодні. А як так, то я сяду тільки коло печі. Дуже люблю, коли тепло.
2-а дівчина. А я теж біля тебе, хоч на стільчику, аби ближче до печі.
3-я дівчина. Ну й замерзлячки. А мені будь-де, аби видно було.
4-а дівчина. Так тісно в нашій хаті, хоч би закінчити прясти, поки хлопці прийдуть, а то ніде дітись.
1-а дівчина. А де ж це наші хлопці, щось забарились.
2-а дівчина. Дівчата, давайте щось веселе заспіваємо.
(Звучить пісня «Ой чиє то жито»).
3-я дівчина. Щось у нас сумно сьогодні. Давайте щось веселіше заспіваємо.
(Звучить пісня «В саду гуляла»).
1-а дівчина. Дівчата, заспіваймо про хлопців. Почують і швидше прийдуть.
(Звучить пісня «Хлопці кучеряві»).
(Чуються голоси, сміх),
Хлопець. Агов, чи є хтось в цьому домі?
Хазяйка. Заходьте, заходьте, чекаємо вас.
1-й хлопець. Добрий вечір тому, хто в цьому домі.
2-й хлопець. Всім гостям оселі й хазяйці веселій.
3-й хлопець. Я, дівчата, обіцяв вам, що вечорниці будуть веселі.
Дівчата. Обіцяв, обіцяв. Ану побачимо.
1-й хлопець. Та в нашій компанії такі орли, що не дадуть дівчатам сумувати. Ану, хлопці, втнемо якоїсь.
Хлопці. Аякже, обов'язково.
Пісня «Їхав козак містом».
З”являються баба Параска та баба Палажка.
Параска. Здрастуйте, люди добрі. Скажіть же хоч ви, що мені на світі Божому робити. Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатися!
Палажка. Згляньтесь, люди добрі, на мої муки, і пожалійте, бо не можна мені не те що на селі вдержатися — не можна на світі жити. Благословіть мені скоропостижно вмерти.
Параска. Розсудіть нас, шановне товариство. А щоб знали ми вашу справедливість і обізнаність, то спершу скажіть, хто з нас хто: хто — Параска, а хто — Палажка?
Палажка. Бач, знайшла складне запитання. А може, добірне товариство скаже, скільки оце років наша сварка триває?
Параска. Тож бачите, ми ще зовсім не старі.
Палажка. Гарні, гарні молодички. Нівроку. То, може, заспіваємо про молодичку — всі разом? Ви цю пісню добре знаєте — «Гандзя».
(Співають разом зі слухачами. Кожна приміряє образ Гандзі до себе).
Параска. Так... Що то значить справжнє кохання. Хіба ж ця стара відьма знає?
Палажка. Овва! Від такої ж чую. Чи не від того великого кохання до свого чоловіка ти розтрощила дякові черепа залізною кочергою?
Параска. А що?! І від кохання. Було б чоловікові не жартувати з тою дячихою, було б дякові не хапати мого Омелька за чуприну, а мені — не вистежувати.
Палажка. Мо, й так. Погані жарти з коханням. Правду сказав поет:
Кохайтеся, пани-браття,
Коли серцю воля,
Тільки з серцем не жартуйте
З дівочим ніколи
Бо то легко розкохати,
А тяжко вчинити:
Кого вірно полюбило,
З тим хоче і жити.
А не зможе — чого жити?
Краще — у могилу —
Аби тільки не самому,
Аби тільки з милим.
Аби тільки без розлуки.
Отак, пани-браття!
Коли годі кохатися,
Навіщо займати.
А що? Знаєш, хто це склав? (Потім звертається до всіх присутніх). Може, й товариство наше знає?
Параска (у тому випадку, коли немає відповіді). Ну-ну... Скажіть же цій старій, що це ж Тарас Григорович.
Палажка. Ось і влучила пальцем у небо. Ну, хто відгадає? Хоча цього поета справді називають галицьким Шевченком. Вгадали? А що, маєш? Не знаєш ти літератури.
Параска. А ось постривай, загадаю і я тобі загадку. Жила собі панна, та така вередлива та лиха, точнісінько як ти в молодості. Вже й не знали, як її, таку скажену, заміж віддати. Але ні, таки знайшовся чоловік, що її взяв: «Люблю, — каже. — І буде вона мені добра жона». І став він свою жінку виховувати і колисати... Ось і скажи мені, жіночко, у якого письменника таке заварилося?
Палажка. А ти що ж то собі думаєш, що якщо я в селі живу, то і Шекспіра не читаю? То ж «Приборкання норовливої».
Параска. Грамотна. А де ж там у Шекспіра колисання? Що, не знаєш? «Недоколисана».
Палажка. Це мене нікому було колисати? Та дай мені, Боже, стільки років прожити, скільки у мене женихів було. Та ще й яких! Ось нехай люди їх самі упізнають.
(Виходить молодий хлопець)
Голохвостий. А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив,- дак нема, а вона, здається, з цього кутка. Одно слово – канахветка! Трохи чи я даже не улюбився, чесне слово: просто з голови не йдьоть… Господи! Що ж це я? Чи не прогавив за нею главного предмета, Проні Прокоповни? От тобі й на!
Калитка. Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а, замість вас, Калитку розіпре грошвою… Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю! Ідеш день – чия земля? Калитчина!..Ідеш два – чия земля? Калитчина!..
Палажка. Ото женихи. Один в один, як кавунець до кавунця. І вже другу сотню літ живуть, не помирають... А тобі, Парасю, уже час шукати знайомства і на тому світі.
Параска. А це як?
Палажка. А так, як у Степана Руданського.
(Читає вірш «Баба в церкві»).
Параска. Ну, красуне, тримайся! Я зараз за таку наругу з тебе чортів витрясу, та ще й не одного...
Палажка. А може, помиримось? Га, Парасю? Ми з тобою таки рідня.
Параска. З тобою? Може, й помирюсь... До наступного двобою. Згода?
Палажка. Згода.
Хазяйка. Що це таке? Дівчата, хлопці.
Хлопець. Це наші дівчата зіграли сцену про двох приятельок. Правда, чудово?
Дівчина. Звичайно, чудово. А й справді є ще такі приятелі і в нашому житті.
Хазяйка. Треба побільше гумору, сміху, бо це ж наші вечорниці.
З”являються герої з твору Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» Карпо і Лаврін. В руках у них заступи. Вони підійшли до хворостяної стіни, а потім перелізли через перелаз і почали копати землю. Веселий Лаврін заговорив до Карпа.
Лаврін. Карпе! А кого ти будеш оце сватати?
Карпо. Посватаю, кого трапиться.
Лаврін. Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.
Карпо. То сватай, як тобі треба.
Лаврін. Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
Карпо. Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
Лаврін. То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
Карпо. І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
Лаврін. То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
Карпо. Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.
Лаврін. То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.
Карпо. Коли в Химки очі як у сови, а своїм кирпатим носом чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє.
Лаврін. Сватай Олену. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як пряник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
Карпо. Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.
Лаврін. То сватай Одарку. Ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня.
Карпо. Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
Лаврін. Але ж ти вередливий, Карпе! (Ідуть зі сцени)
Дівчина.
Чи до пісні, чи до танцю
В нас охота здавна.
Наша рідна Україна
Таночками славна.
Хлопець.
Хай квітне наш рідний край,
Гей, кінчай журитися,
Грай музико, дужче грай —
Будем веселитися.
(Дівчата танцюють з хлопцями «Гопак»).
Хазяйка. Ну ж бо, дівчата, покажемо себе у пісні, танці, що ми не гірші від предків своїх. (Звучить пісня «Несе Галя воду»).
Хазяйка.
Пісня в праці помагає,
Пісня в горі нас втішає,
Пісня радощі приносить,
Моє серце пісні просить,
Хоч сама я й не співаю,
Та ж для вас, співанок маю.
(Звучить пісня «Ой на горі два дубки»).
Сценка з твору І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я».
Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину.
Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном та всі діти.
Мотря. Нащо ви одв'язали нашого коня та заперли в свій хлів? Не святі ж прийшли з неба та одв'язали його!
Кайдашиха. Одчепись, сатано! Хто його одв'язував. То твої діти їздили по дворі та й упустили його!
Мелашка. Он глянь на тин! Це твій кінь звалив. Заплати три карбованці та оддай нашого кабана, тоді візьмеш свого коня.
Мотря. Як то? За свого невірного гнилого кабана та ви взяли нашого коня!
Мелашка. То ваш кінь гнилий та червивий, а не наш кабан.
Мотря. Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала.
Мелашка. Принеси лишень три карбованці, а ні, то піду в волость тебе позивати.
Мотря. Ще й вона піде в волость! Втри пе-редніше віскривого носа та тоді підеш в волость.
Кайдашиха. Не лайся, бо я тобі в вічі плюну.
Хазяйка. Ну, а зараз кінчай веселитися. Будемо вечеряти. От і добре.
Всіх до столу прошу сісти,
Вареники будем їсти,
Вареники не погані,
Вареники у сметані.
(Звучить пісня «А мій милий вареничків хоче»).
Всі учасники сідають за столи.
Ведуча. Дорогі друзі! Ми раді, що сьогодні у нашому залі не було байдужих. Сподіваємось, що наші вечорниці допомогли вам оцінити скарби рідної мови, спонукали до зустрічі з найдревнішим і наймудрішим порадником — книгою. Бажаємо Вам цікавих знахідок. На все добре! До побачення!
про публікацію авторської розробки
Додати розробку