1 липня о 18:00Вебінар: Шкільна дошка – ігрове поле вчителя

Анна Ахматова. Поема «Реквієм»

Про матеріал
Анна Ахматова. Поема «Реквієм» - пам’ятка доби сталінського терору. Створення в поемі узагальненого портрету народного страждання, розкриття єдності материнської трагедії ліричної героїні і країни, проблема історичної пам’яті у творі.
Перегляд файлу

11 клас

       Тема: Анна Ахматова. Поема «Реквієм» - пам’ятка доби сталінського терору. Створення в поемі узагальненого портрету народного страждання, розкриття єдності материнської трагедії ліричної героїні і країни, проблема історичної пам’яті у творі.

Мета: повторити основні етапи життя і творчості А.Ахматової, визначити її роль в російській літературі; ознайомити учнів з історією створення поеми «Реквієм», розкрити узагальнений портрет епохи, роль митця в часи народної трагедії; визначити художні особли­вості поеми, розвивати навички виразного читання, аналізу тексту, самостійного мислення; виховувати свідоме ставлення до світу, його протиріч і розмаїття.

Тип уроку: урок-семінар, комбінований.

Обладнання: мультимедійні презентації, тексти поеми «Реквієм», запис поеми «Реквієм» у виконанні А.Ахматової.

Нет, и нет под чуждым небосводом,

       И не под защитой чуждых крыл, -

       Я была тогда с моим народом,

       Там, где мой народ, к несчастью, был.

         А.Ахматова «Реквием»

 

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. В то время я гостила на земле.

Мне дали имя при крещенье – Анна,

Сладчайшее для губ людских и слуха.

Так дивно знала я земную радость,

И праздников считала не двенадцать,

А столько, сколько было дней в году.

Ці прекрасні слова належать Анні Ахматовій, російській поетесі, чию поезію називають «щоденником жіночої душі». І це справді так, тому що вона показала епоху глибоких криз через чуттєве сприйняття жінки. Душа ахматівської героїні – це душа, що кохає і ненавидить, мучиться і жертвує собою, переживає драматичний розрив і прагне возз’єднання. Це душа, у якій може все вигоріти від горя, але житиме всупереч смерті

На долю Анни Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Її вустами заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Юнна Мориц сказала про це так:

Быть поэтессой в России –

 труднее, чем быть поэтом:

единица женской силы

в русской поэзии – 1 ахмацвет.

Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX століття – дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади, переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою найкращих її традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років.

Она связала эти времена

В туманно-теневое средоточье,

И если Пушкин – солнце, то она

В поэзизи пребудет белой ночью…

И ты, распад всемирный, не убий

Ту связь времен. – она еще поможет.

Ведь просто быть не может двух Россий,

Как быть и двух Ахматовых не может.

Так сказав про роль поетеси Євген Євтушенко у вірші «Пам’яті Ахматової».

Що ж відомо вам про поетесу?

ІІ. Актуалізація опорних знань.

  • Бесіда з учнями.
  1. Як називали Анну Ахматову у вирі історії XX століття? З ким порівнювали? Чому? (Її називали російською Сапфо).
  2. Як справжнє прізвище Анни Ахматової? (Анна Андріївна Горенко).
  3. Як Анна Ахматова пов’язана з Україною? (Народилася під Одесою; коли батьки розлучилися, жила з матір’ю на півдні, в Євпаторії, потім – в Києві. Там закінчила гімназію і вступила на юридичний факультет вищих жіночих курсів).
  4. Які збірки поетеси ви знаєте? («Вечір», «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Аnno Domini”, «Біг часу»).
  5. Коли написала перший вірш?
  6. Перші свої кроки у ліриці Ахматова починала у якому літературному напрямі, якій мистецькій течії? Чому? (У річищі акмеїзму, видатним теоретиком і засновником якого був її перший чоловік Микола Гумільов).
  • Метод «Мікрофон» 

Які вірші Анни Ахматової вам запам’яталися найбільше? 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Слово вчителя. А зараз ми продовжимо розмову про трагічне, але надзвичайно прекрасне життя російської поете­си А.Ахматової, познайомимося з одним із найвидатніших її творінь – поемою «Реквієм» (слайд 1).

Оскільки у нас сьогодні урок не звичайний, а урок-семінар, то допомагатимуть нам його проводити юні історики, біографи та літературні критики, які отримали випереджувальні завдання і готували окремі повідомлення до цієї теми та невеличкі презентації.

-          Діти, скажіть мені, будь ласка, чи залишила Ахматова свій «захланний і грішний край», як вона його називає, Росію після революції 1917 року, як це зробили багато діячів культури, творчої інтелігенції, що відірвались від рідного коріння, втекли за кордон, аби врятувати духовну свободу?

(Ні, вона не залишила рідний край, не стала прислуговувати новій владі, а вибрала найважчий шлях – «внутрішню еміграцію»)

Слово вчителя. Про це сама поетеса писала в 1917 році у вірші «Мне голос был». Давайте послухаємо цей вірш у виконанні автора, самої Анни Ахматової.

  •  Прослуховування вірша Ахматової «Мне голос был»

Слово вчителя. Поетеса не залишила країну у найважчі часи для Росії. Що ж це були за роки?

  • Повідомлення групи істориків, що супроводжується учнівською презентацією.

Перша половина XX століття і для Росії, і для інших республік колишнього Радянського Союзу стала стала страшною трагічною епохою. Винищується цвіт нації, її найкращі сини та доньки. Тоталітарна система винищує цілі народи. Голодомори, сталінські репресії, цькування, арешти, тортури, переповнені, залиті кров’ю в’язниці, бараки сибірських таборів, ГУЛАГів. Країна стрімко перетворювалась на жорстоку виправну колонію з постійним хрустом кісток і ріками крові.

 Найстрашнішими стали для країни після штучно створеного голодомору 32-33 років роки сталінських репресій, особливо «Єжовщина», 1937-1938 роки.

(Демонструються слайди мультимелійної презентації «Сталінські репресії»).

Слово вчителя. Як же переживає все це Анна Ахматова?

  • Повідомлення літературного критика.

Анна Ахматова пережи­ває трагедію епохи як свою особисту. Вона вболіває за долю свого народу, мучиться у сумнівах і про­тиріччях, але її позиція незмінна — вона всім серцем пов'язана зі своєю вітчизною, віддана їй всією ду­шею. Про це пише вона у 1922 році у вірші «Не с теми я, кто бросил землю».

 Поетеса страждала разом зі своїм на­родом, жила його турботами. Страшне горе торкну­лося крилом її особистого життя. У 1921 році було розстріляно як «ворога народу» її першого чоловіка, поета Миколу Гумільова. У 1935 році заарештували її сина Лева Гумільва та чоловіка Пуніна як учасників «антирадянської терористичної групи». Звісно, то було абсурдне звинувачення. А.Ахматова особисто звер­талась до Сталіна, просила підтримки у своїх друзів. Врешті, сина та чоловіка вдалося врятувати, проте ненадовго. У 1938 році Л.Гумільова заарештували знову за «терор», йому присудили 5 років концта­борів.

Слово вчителя. Власні страждання і переживання, що були виявом страждань всього народу, поетеса увиразнювала у віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний пам’ятник жертвам сталінських злочинів, репресій 30-х років (слайд 2).

-          Що ж послужило поштовхом до написання цього твору? Знову звернемось до наших літературних критиків.

  • Повідомлення літературного критика.

Головним джерелом поеми «Реквієм» досвід багатьох її сучасників, досвід проводів найдорожчих людей до жерла машини репресій, досвід днів і ночей, наповнений крижаним страхом за їхнє життя.

Доля А.Ахматової склалася таким чином, що її близькі люди теж були репресовані (слайд 3).

А що ж було поштовхом до написання? Про це сама Анна Ахматова розповідає нам замість передмови до своєї поеми.

-          Отож, давайте послухаємо.

  • Прослуховування «Вместо предисловия» у виконанні Ахматової (слайд 4).

Слово вчителя

У «Замість передмови» до поеми Ахматова писала: (слайди 5,6)

 

     Дійсно, 1935 р. було заарештовано її сина Лева Гумільова за «антирадянську» діяльність. 1939 р. це відбулося вдруге. Вирок — десять років виправно-трудових таборів. Ахматова пережила довгі роки відчаю і страху. І таких людей були мільйони. Тому поема про пережите страждання, яку вона пообіцяла написати одній із таких стомільйонних жінок «с голубыми губами», є голосом цілого народу.

Так… Хоч серце її обливалося слізьми за долю свого рідного сина, але мовчати про бачене у тюремних чергах вона не могла.

Ось як поетеса пише в «Посвящении»

  • Виразне читання «Посвящения» та прослуховування «Вступления» у  виконанні поетеси(слайд 7).

 - А яка ж історія створення поеми?

  • Повідомлення учнів – біографів.

Над своєю поемою поетеса працювала з 1935 по 1938 рік. Але цей твір не міг бути надруко­ваний за сталінських часів, його вчили напам'ять близькі й рідні поетеси, тому що навіть рукописи зберігати було небезпечно, і А.Ахматова спалювала їх. Уперше «Реквієм» надрукувало мюнхенське ви­давництво у 1963 році, тільки 1987 року поема була видана в Росії... (слайд 8).

 Слово вчителя.  Поетеса працювала над «Реквіємом» в розпал сталінського терору. Поема "Реквієм" уперше була записана на папері 1962 року, хоча складена була ще до 1940 (слайд 9).

Ахматова згадувала, що до цього часу напам'ять знали поему лише одинадцять друзів і жоден не зрадив її. Це ще й тому, що в тих віршах була висока правда про страждання цілого народу під п'ятою тоталітаризму. Ці слова вистраждані, бо Ахматова розділила долю з мільйонами матерів, дружин заарештованих у страшні тридцяті роки. Анна Ахматова трагедію жінки, матері показує як національну трагедію, охоплюючи всю імперію зла, терору. Більше 50 років поема чекала свого виходу на батьківщині, але поетеса так і не побачила її надрукованою.

Різні погляди висловлюють літературні критики щодо проблем твору А.Ахматової (слайд 10).

  • Повідомлення про композицію поеми (слайд 11).

 Поема скла­дається з окремих 12 віршів, різних за своєю темати­кою, звучанням, віршовою структурою, що створює ефект емоційної напруги, схвильованого монологу ліричної героїні, яка переживає драму в особистому і суспільному житті.

Усі вірші поеми пов'язані з репресіями 30-х років, але вони поєднуються зі строфами на біблійну тематику. У X частині під на­звою «Розп'яття» є образи страждальної матері, у якої заарештували сина; з'являються також і біблійні образи Христа, матері Марії Магдалини,

А.Ахматова вважала, що причини сталінщини слід шукати в духов­ній нестямі людства, у забутті християнських за­повідей.

Слово вчителя. Хоча "Реквієм" і складається з окремих віршів, але сприймається поема як цілісний твір. "Реквієм" - це узагальнений портрет всенародного страждання.
       Поема, на перший погляд, відображає лише уривчасті картини, епізоди, але вони складаються у велику панораму часу і простору. Не випадково вірші тяжіють до узагальнення:
 Звезды смерти стоят над нами, 
 И безвинная корчилась Русь 
 Под кровавыми сапогами 
 И под шинами черных марусь.
       Це був крок громадянської мужності - сказати відверту правду про страшний злочин проти свого народу, який чинила влада. Кожне слово вивірене, кожне поняття до болю знайоме тим, хто пережив ці роки, змучений страхом за себе й близьких людей. Не випадково строфа "Уводили тебя на рассвете" дуже нагадує плач. А образ-порівняння "буду я, как стрелецкие женки, под кремлевскими башнями выть" підкреслює історичний зв'язок подій і ніби приєднує історію до трагічних емоцій свого часу.

  • Прослуховування «Уводили тебя на рассвете»

 Сама Ахматова зазначала, що її поема - це ніби відплата, пам'ятник тим, хто стояв разом із нею "возле тюрем твоих, Ленинград":
 Для них соткала я широкий покров
 Из бедных, у них же подслушанных слов.
       Це крик душі, це море страшних емоцій, зазнати яких не побажав би нікому. Але, на жаль, це трагічна сторінка нашої історії, відтворена рукою майстра слова.

А чому саме так назвали свій твір А.Ахматова?

  • Повідомлення учнів про назву поеми.

    Якщо ми звернемося до тлумачного словника, то прочитаємо, що реквієм — це като­лицьке богослужіння по померлому, а також траур­ний музичний твір. У своїх «Записних книгах» А.Ах­матова назвала «Поему без героя» симфонією. З біографії нам відомо, що у 30-40 роки поетеса сер­йозно займалась вивченням особистості Моцарта та його творчості, особливо «Реквієму». Її поема - це молитва, звернена до страждальної матері, яка не може змиритися з насильством.

  • Словникова робота (слайд 12).

  • Звучить «Реквієм» Моцарта.

Слово вчителя. Моцартівський «Реквієм» писався на замовлення невідомої особи і, хоч не був композитором завершений через загадкову смерть, став одним із найгеніальніших музичних творів.

       Ахматівський «Реквієм», як почули ми з вуст поетеси у «Передмові», теж був написаний ніби на замовлення тих, хто місяцями стояв з нею під тюремними стінами. Ахматівський «Реквієм» - це пісня-плач, це молитва-плач за тисячами загиблих та знівечених сталінським режимом.

- А які ще мотиви звучать у поемі ?

  • Повідомлення літературного критика.

        У поемі «Реквієм» біблійні мотиви переплітаються із пушкінськими. На початку поеми ми читаємо:

«Перед этим горем гнутся горы,

Не течет великая река,

Но крепки тюремные затворы,

А за ними «каторжные» норы

И смертельная тоска».

Саме ці роздуми нагадують нам відомий вірш О.Пушкіна «Послання в Сибір», присвячене декаб­ристам:

«Любовь и дружество до вас

Дойдут сквозь мрачные затворы.

Как в ваши каторжные норы

Доходит мой свободньїй глас».

Слово вчителя. В епілозі поеми А.Ахматова звертається до теми пушкінського «Пам'ятника». Давайте нагадаємо рядки пушкінського «Памятнника».

Я памятник себе воздвиг нерукотворний,

К нему не зарастет народная тропа,

Вознесся выше он главою непокорной

Александрийского столба…

 …И долго буду тем любезен я народу,

 Что чувства добрые я лирой пробуждал,

 Что в мой жестокий век восславил я свободу

 И милость к падшим призывал.

Як бачимо, у Пушкіна пам'ятник — це не лише втілення поетичної спадщини, а й символ духовної свободи та добрих почуттів.

 А ось уривок з епілогу поеми Ахмато­вої:

А если когда-нибудь в этой стране 
Воздвигнуть задумают памятник мне,

Согласье на это даю торжество, 
Но только с условьем - не ставить его

Ни около моря, где я родилась: 
Последняя с морем разорвана связь,

Ни в царском саду у заветного пня, 
Где тень безутешная ищет меня,

А здесь, где стояла я триста часов 
И где для меня не открыли засов.

Затем, что и в смерти блаженной боюсь 
Забыть громыхание черных марусь,

Забыть, как постылая хлопала дверь 
И выла старуха, как раненый зверь.

И пусть с неподвижных и бронзовых век,
Как слезы, струится подтаявший снег,

И голубь тюремный пусть гулит вдали, 
И тихо идут по Неве корабли.

Слово вчителя. Де ж хотіла Анна Ахматова, щоб їй спорудили памятник ? (не біля моря, не в Царському селі, а біля тих тюремних стін, де провела вона «Триста часов», де кликала і чекала сина сімнадцять місяців)

 Росіяни виконали побажання своєї геніальної поетеси. В 1995 році на березі Неви якраз навпроти зловіщої тюрми «Хрести» було споруджено меморіал «Жертвам політичних репресій» у вигляді двох бронзових сфінксів на гранітному постаменті. А в грудні 2006 року поряд з ними постав пам’ятник поетесі Анні Ахматовой (слайд 13).

 На гранітному п’єдесталі викарбувані слова з «Реквієму»:

И я молюсь не о себе одной,
А обо всех, кто там стоял со мною
И в лютый холод, и в июльский зной,
Под красною, ослепшею стеною.

(демонструються слайди мультимедійної презентації «Хрести»)

  • Бесіда.

Хто ще з відомих вам письменників звертається до теми «Пам'ятника», теми «Заповіту»? (Т.Г. Шевченко. «Заповіт». (Виразне читання)

-          А кого з письменників ви знаєте, хто подібно Ахматовій яскраво зобразив тоталітарну систему, великий терор, концтабори? (Солженицин «Архіпелаг ГУЛАГ», Іван Багряний «Тигролови», «Сад Гетсиманський»)

ІІІ. Підсумок уроку.

 - Чи ж вдалося Ахматовій трагедію жінки, матері показати як частину національної трагедії? (відповіді учнів).

Слово вчителя. Усім своїм життям А. Ахматова нама­галася довести, що трагедія жінки і матері є части­ною національної трагедії. Незважаючи на всі свої особисті негаразди, Ахматова була разом зі своїм народом, разом з ним страждала. Ось як про її по­езію пише відомий російський поет Л. Озеров:

«Как многозвездно, как дзеркально

 Ее душа воплощена.

В строках, звучащих изначально

Желчно, медленно, хрустально.

Но то не строки  письмена».

       Поезія Ахматової, її «Реквієм» - це своєрідний «літопис» трагічної епохи. А однією з центральних категорій художньої філософії поетеси стає категорія пам’яті.

        Моральна позиція Ахматової – мужній вибір власної долі, її самовідданість країні, яку спіткала страшна історична кара, готовність йти разом зі своїм народом хресним шляхом, стоїчно витримуючи всі випробування та зберігаючи гідність, людяність, пам’ятаючи християнські заповіді.

     Повинні пам’ятати про ті страшні часи і ми. Пам’ятати для того, щоб такі страхіття ніколи не повторилися (слайд 14).

         Давайте ж ми сьогодні запалимо поминальну свічу і хвилиною мовчання вшануємо тисячі, мільйони тих, хто загинув безневинно від жорстокої тоталітарної системи, всіх жертв сталінських репресій, всіх закатованих, замордованих, жертв усіх тюрем та таборів…

 (хвилина мовчання)

       І пам’ятаймо про це…Бо про це забути неможливо. Вам творити майбутнє України. Не повторіть гірких уроків історії. Пам’ятайте про них. Пам’ятайте про Божі заповіді і завжди живіть згідно них.

 

 

 

 

Домашнє завдання. Аналізувати поему А.Ахматової «Реквієм».

 

1

 

docx
Додано
26 березня
Переглядів
130
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку