Антична література –вічне джерело надхнення на берегах невмирущої слави

 

 

                              Антична література –

                          вічне джерело натхнення

                       на берегах невмирущої  слави

 

     Мета: ознайомити учнів з найвидатнішими зразками світової культури, змусити  їх з іншого боку поглянути на історію людства і саму людину, пояснити необхідність формування більш глибокого  різнобічного світосприйняття;розвивати естетичний смак; виховувати патріотизм, любов до рідного краю.

    Обладнання: карта Стародавньої Греції, ілюстрації античних архітектурних пам’яток,

    Епіграф: Шедевр мистецтва народжується завжди.

                      Данте не перекреслює Гомера

                                                         В.Гюго

 

                                                    Хід заходу

   Повідомлення теми заходу.

 

       Ведучий: Антична література – це чисте джерело вічних людських цінностей – живить сучасне мистецтво народів світу. Давайте і ми з вами припадемо до цього магічного джерела, вибитого крилатим конем Пегасом на горі Гелікон у Стародавній Греції. Може тоді ми краще зрозуміємо, чим кожен вид мистецтва відрізняється один від одного. І в цьому нам допоможе бог лірики і поезії, диригент олімпійського оркестру, повелитель муз, бог світла і розради – ласкавий і благородний Аполлон.

       Бог Аполлон був сином найвищого бога Стародавньої Греції – Зевса. Народився Аполлон на острові Делос  під пальмою. Коли він мав з’явитися на світ, до острова підпливли білі лебеді і чарівно заспівали. У ту мить голі скелі Делосу розквітли свіжою зеленню пальм, кипарисів та лаврів.

 

Ведуча: Аполлон був найвродливіший з богів. Високий, стрункий, довговолосий, вічномолодий, з божественними променистими очима, які проникали далеко в глибини часу й простору. Він наділяв ясновидінням і опікувався віщунами, співаками і поетами, якими називали «дітьми Аполлона». Сам чудово грав на кіфарі.

      Аполлона називали Фебом – «осяйним», а також Музагетом –    «повелителем муз».

     Музи – грецькою означає «мислячі». Їх ще називали цілительками сердець.

     У сонмі муз – дев’ять дочок Зевса і богині пам’яті Мнемозіни.

    Аполлон виступав як Кіфаред у довгому, аж до землі, високо підперезаному вбранні, з лавровим листком на голові, з кіфарою в руці. Лавровим вінком нагороджували поетів, і цей звичай пережив стародавні часи.

Ведучий: (Показує на карті). Аполлон і музи жили на вершинах беотійських гір Гелікон і Парнас, де б’є Кастильське джерело, однак їхньою улюбленою оселею були узгір’я Піореї під Олімпом. Звідси вони насилали на людей чарівне безумство поезії.

     У пізніші часи кожній з муз доручили якесь мистецтво, яке вона повинна була особливо опікувати, і зображали її в скульптурах і малюнках з поетичними атрибутами, щоб легше розпізнавати цю музу. Отже, одне із завдань сьогоднішнього заходу -  ознайомити вас із музами.

   Калліота (Прекрасноголоса) – муза героїчної пісні, тримає в руках стило і табличку для писання.

   Кліо (Та, що виголошує славу) – мудра муза історії, в руках тримає сувій пергаменту.

 

Ведуча: Існує вислів: «Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього».

   Муза історії Кліо допоможе нам. Що вона розповість про печеру Ласко?

 

 Кліо: У вересні 1940р. поблизу м. Монтин*як, що в Франції, чотири учні-старшокласники відправилися у задуману ними археологічну експедицію. На місці вже давно викорчуваного дерева в землі була виявлена порожнина. Ходили чутки, начебто це вхід в підземелля, що веде до сусіднього середньовічного палацу. Всередині була ще одна пустота менших розмірів. Один хлопчик кинув туди камінь і визначив, що глибина досить велика. Він розширив отвір, заліз туди, запалив вогонь, закричав і покликав інших. Із стін печери дивились якісь дивовижні величезні звірі, що були мов живі. Хлопці подумали, потрапили у дивовижне царство. Вони сповістили про свою знахідку вчителю. Той спочатку сприйняв з недовірою їхню розповідь, але коли сам потрапив у печеру, завмер від захоплення. Так була відкрита печера Ласко.

      Печеру Ласко потім назвали «Сікстинською капелою доісторичного живопису».

 

 Ведучий: Залишимо дивовижні печери первісних людей і заглибимося в історію інших країн. У давньоєгипетському тексті читаємо: «Існує дещо, перед чим відступає байдужість зірок. І вічне шептання хвиль, - діяння людини, що відбирають у смерті його здобич».

    Єгипетська піраміда – неабияка спроба побороти смерть, продовжити життя, зробити так, щоб смерть не порушила краси. Відомий вислів: «Все на світі боїться часу, але час боїться пірамід» засвідчує саме це.

Ведуча: Про вічність гробниці Тутанхамона  ми зараз послухаємо.

 

(учень розповідає про гробницю Тутархамона)

 

Учень: Спочатку для єгипетських фараонів споруджували величезні піраміди. Але згодом люди переконалися, що товсті стіни не можуть захистити мумії та скарби від грабіжників. Тоді почали будувати підземні гробниці в таємних місцях у Долині Царів. Однак злодії й там викрадали скарби. На долю вчених залишалися самі лише порожні гробниці.

У 1922 р. археолог Г.Картер та анг. лорд Карнарвон знайшли цілу, не пограбовану гробницю фараона Тутанхамона. Це було визначне археологічне відкриття ХХ ст.

      Довгі шість років копали вони в Долині Царів і нічого не знаходили. Працювати було дуже важко. Пекло сонце, вітер ніс хмари піску. Долина Царів давно вже була перекопана іншими археологами та шукачами скарбів, і тому ніхто не сподівався, що Картер і Карнарвон щось знайдуть. Серед куп піску і землі у скелях чорніли отвори – входи до старих гробниць. Одного разу, коли робітники розібрали гору каміння, вони раптом побачили сходи, що вели вниз. У кінці сходів були запечатані двері. На печатці археологи побачили зображення шакала і дев’яти зв’язаних полонених. Це була печатка хранителя «Міста мертвих». Не було сумніву, що знайдено царську гробницю.

        Картер зробив у дверях дірку, просунув туди руку із свічкою і заглянув усередину. Спочатку він нічого не міг розглядіти в темряві, а потім почали вимальовуватися різні речі – статуї, колісниці, ліжка, скрині, глечики. Це все так вразило Картера, він просто занімів. Карнарвон спитав його: «Чого мовчите, чи ви там щось бачите?!». Картер відповів: «Так, дивовижні речі!».

Коли вчені зайшли до першої кімнати, їх охопило глибоке хвилювання, адже минуло 3 тисячі років відтоді, як сюди востаннє заходили люди. У гробниці було багато скарбів. На ліжках і під ними лежали скриньки та коробки з намистами, браслетами, перснями, з їжею, яку дали на той світ фараонові.

Речей було так багато, що вчені розбирали їх цілий рік. Діяли вони дуже обережно, бо речі постаріли, дерев’яні стільчики і колісниці струхлявіли, нитки від намиста зітліли. Отож мусили все це гарно закріпити, склеїти, сфотографувати, аж тоді тільки можна було виносити речі та відправляти їх до музею.

        У кам’яний саркофаг було вкладено один в один кілька ящиків, зроблених за формою людського тіла, - труни. Із чотирьох боків саркофага було висічено фігурки богинь, які руками начебто захищали фараона від усякого зла. Останню труну, в якій лежала мумія Тутанхамона, було викувана з чистого золота вагою кілька тонн. Її прикрашала портретна маска фараона. Але Картера найбільше вразило не золото, а віночок сухих польових квітів, який поклала в гробницю молода вдова Тутанхамона.

Фараон Тутанхамон помер, коли йому було 18 років, від якоїсь хвороби. Він ще не встиг здійснити нічого важливого, проте в гробниці знайшли стільки скарбів! Які ж тоді були скарби в гробницях знаменитих фараонів? Гробниця Тутанхамона – єдина, що випадково вціліла від грабіжників. Тепер кожен, хто приїздить до Єгипту, може побачити ці скарби в національному музеї у м. Каїрі.

 

Ведучий: Одним із чудес світу є піраміда Гіза. Чим ж вона приваблює нас?

 

(учень розповідає про піраміду Гіза)

 

Учень: Недалеко від нинішнього Каїру, у Гізі, на скелястому плоскогір’ї пустелі стоять три величезних тіла – бездоганно правильні чотирикутні піраміди, гробниці фараонів Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Стоять вони більше сорока століть. Найвища з них, піраміда Хеопса, до сьогодні не має собі рівних по величині серед кам’яних забудов світу. Її висота – 146 метрів, а довжина основи – 230 метрів. Давньогрецький Парфенон у порівнянні з нею виглядав би зовсім маленьким, як човен у порівнянні з морським пароплавом. У піраміді Хеопса, якби вона була пустою всередині, міг би поміститися весь ансамбль собору св. Петра у Римі. Піраміда не пуста, вона – майже суцільний масив із важких кам’яних плит, тільки внизу прорізаний вузькими коридорами, які ведуть в усипальню фараона. Підрахували, що, для того щоб перевезти все каміння, з якого збудована піраміда Хеопса, зараз знадобилося б 20 тисяч товарних поїздів, кожний із 30 вагонів. 

 

Ведучий: Ми говорили про піраміди, про божі храми. Храмом науки називають Чернівецький національний університет. Йому – 130 років. Зараз ми поговоримо про наступну музу – музу лірики.

 

    Евтерпа(радісна) – ніжна, граціозна, завзята покровителька лірики. В руках її подвійна флейта.

 

Ведуча:

Талія(Прекрасна) – муза комедії, тримає комічну маску.

 

Мельпомена(Та, яка співає) – муза співів і трагічної поезії, одночасно богиня голосіння, її емблема – сумна маска.

 

Учні у ролі муз:

 

    Талія: Все починалося зі свята! Улюблений бог давніх греків Діоніс постійно потребував свят, розваг, веселощів. А давні греки вміли веселитися. Тричі на рік вони влаштовували свята на честь бога Діоніса: у грудні («Малі Діонісії»), у січні-лютому («Ленеї») та у березні-квітні («Великі Діонісії»). Але драми ставилися лише під час «Великих Діонісій» та «Леней». Перша постановка відбулася 534р.до н.е.

 

Мельпомена: Театр у житті давніх греків відігравав значну роль. Під час постановок вистав припинялося життя міста, і усі громадяни не тільки із великим задоволенням йшли до театру, а й вважали це своїм обов’язком. Якщо у бідних не вистачало грошей на білети, вони отримували спеціальну допомогу – субсидію.

 

Талія: Як же організовувалось свято? Керівником дійства, до якого готувалися заздалегідь, був хорег – забезпечений громадянин міста, від щедрості якого залежала пишність постановки та її успіх. Вибір хору й акторів теж був його обов’язком.

 

Мельпомена: Постановки п’єс відбувалися в межах змагання між трьома поетами, які спочатку виступали також у ролі музиканта і балетмейстера. В Афінах, наприклад, журі складалося з 10 громадян, по одному представникові з кожного афінського округа. Саме журі визначало переможця, ім’я якого увічнювалося на мармурових табличках. Інші учасники теж отримували нагороди, але переможцем вважався лише один із трьох поетів.

 

Талія: Як виглядав театр давніх греків?

Одна з найважливіших відомостей давньогрецького театру від сучасного полягає тому, що гра відбувалася просто неба, при денному світлі. Відсутність даху і використання природного освітлення пов’язані були також і з  величезними розмірами грецьких театрів, які значно перевищували розміри навіть найбільш сучасних театрів. Наприклад, афінський театр міг умістити 17 тис. людей, а театр м. Мегаполя в Аркадії – 44 тис. глядачів.

В Афінах вистави спочатку відбувалися на одному з міських майданів, де для глядачів були споруджені дерев’яні помости. Після того, як вони розвалилися під час гри, з цією метою почав використовуватися південний скелястий схил Акрополя, до якого прикріплювалися дерев’яні сидіння. 

 

     Мельпомена: Зверніть увагу на план театру.

Основна частина театру – орхестра (майданчик перед сценою, де грали актори), де розміщувався хор і жертовник богу Діоніну; театр (місце для глядачів), де у першому ряду було розташоване місце жреця бога Діоніса; скена (споруда, розташована позаду орхестри, де перевдягалися актори).

На початку У ст.. до н.е. дерев’яні лави були замінені кам’яними. Орхестра, на якій розташовувався хор і актори, набула форми підкови. В еллінські часи актори вже грали на високій кам’яній естраді – проскенії.

 

     Талія : Якими були актори давнього театру? Спочатку головною фігурою дійства був хор, що складався з 12-15 чоловік. У піснях хору засуджувалися або вихвалялися діяння героїв. Приблизно з УІ ст. до н.е. з хору виділився драматичний актор, за часів Есхіла акторів стало уже двоє, а Софокл увів ще й третього артиста.

 

Мельпомена: усі ролі виконували лише чоловіки. Актори повинні були не тільки добро промовляти слова п’єси, а й співати і танцювати. Актори носили на обличчі маски, які змінювалися не тільки під час зміни ролі, а навіть під час виконання однієї ролі, якщо герой знаходився під впливом різних почуттів. Необхідність збереження маски була зумовлена величезними розмірами грецького театру, адже міміку актора було б погано видно глядачеві. Щоб збільшити свій зріст, актори носили взуття на високій підошві – котурни. Одяг трагічних акторів був надзвичайно пишним, прикрашений різнокольоровими вишивками. Актори комедії були вдягнені звичайно.

 

Ведучий: Д.Шостакович писав: «Музика супроводжує людину протягом усього життя… Без музики важко уявити собі життя людини. Без звуків музики воно було б неповним, глухим, бідним…

Людям потрібні всі види музики – від простого наспіву сопілки до звучання великого симфонічного оркестру, від невигадливої популярної пісеньки до бетховенських сонат».

 

Терпсіхора(Та, яка любить танець) навчає людей танцювати і зображена з великою лірою в руці. У переносному значенні Терпсіхора – балерина.

 

  Ведуча: Аристотель говорив, що музика здатна справляти певний вплив на етичну сторону душі; коли музика володіє такими властивостями, то, очевидно, вона має бути включена в число дисциплін виховання молоді.

 

    Ерато (Кохана) грає на малій цитрі любовні пісні.

 

     Полігінія (Багата на гімни) – муза урочистих й божественних пісень. Вона сувора й велична. Атрибутом Полігінії є цупке покривало, яким користувалися під час релігійних обрядів.

 

Ведучий: У міфах часто розповідається про перетворення на зірки та сузір’я. назви майже всіх сузір’їв так чи інакше пов’язуються з давньогрецькими міфами.

   Уранія(Небесна) велично несе зоряний глобус, тому що вона покровителька астрономії.

Планети:

 

                                            Уран – грецьке божество, що уособлює небо.

                                            Юпітер – італійський бог неба, творець достатку.

                                            Венера – римська богиня кохання  і вроди.

                                            Марс – італійський бог родючості.

                                            Сатурн – італійський бог хліборобства.

                                            Нептун – італійське божество хмар, дощу.

                                            Плутон – грецький бог підземного світу,

                                            володар «царства     тіней» померлих.

                                            Меркурій – римський бог торгівлі.

 

     Сьогодні ми поговорили про диригента олімпійського оркестру, повелителя муз, бога світла і розради – Аполлона. Говорили про покровительок мистецтва – муз, дізналися, яке мистецтво опікувала кожна із муз. На честь муз будували храми, які називали мусейонами. Звідси походять слова «музей» та «музика».

        З давніх часів у різних народів, у різних літературах, у тому числі й українській, Аполлон-Феб-Музагет, музи, Пегас, Парнас, Гелікон символізують творчість, світ поезії та мистецтва.

 

Ведуча: Отже, сьогодні ми побували з вами в епосі Античності, де багато нового для себе дізналися. Познайомилися ми з музами, богами, а головне, ми збагатилися знаннями про вічне – про мистецтво.