Антична риторика як джерело стилістики

Сєвєродонецьк 2022на тему: «Антична риторика як джерело стилістики»ПРЕЗЕНТАЦІЯstyle.text. Decoration. Underline

Стилістика як лінгвістична дисципліна сформувалась у XX ст. Однак етимологічна основа слова «стилістика» свідчить, що витоки цієї науки в античній риториці. Словом стиль (також стилос, стилус) давні греки називали паличку із загостреним кінцем, якою писали по змащеній воском дощечці. Вправність користуватися паличкою-стилем поступово почала сприйматися як показник словесної майстерності, з’явилися поняття «гарний стиль», «поганий стиль», а вміння гарно говорити і писати формувалося в науку про красномовство — риторику.0102031. Етимологічна основа слова «стилістика»

Стиль як кодування вираження як у мові, так і в духовній сфері, як у листах, так і в одязі, у привітаннях чи піснях, існує з того часу, як існує спілкування між людьми. Стиль функціонує водночас як показник індивідуальності, так і критерій, який відрізняє одну річ від іншої, розмежовує їх. До сьогоднішнього дня вирізняються різні суспільні прошарки, у тому числі й стилістично.Іншими словами: стиль у своєму історичному розвитку викристалізувався як індивідуальна риса (як власне індивідуальний стиль написання листа) та як нормативна програма (вчення про стилі).2. Проблема поняття «стиль»

Риторика виникла як наука, що впливає на розум і волю громадян засобами живого слова і досягла значного розвитку в Давній Греції та Давньому Римі. Той, хто в стародавній Греції розпочинав перед судом свій позов, повинен був сам виголосити промову, хоч і давав її написати фахівцям, які готували промови для судового розгляду. Ті ж не тільки складали їх, а й розробляли теорію риторики. Художня риторика як різновид творчості сформувалася на базі практичної риторики.3. Розвиток риторики – вихідної основи стилістики

Розквіт риторики розпочинається в античний час. Саме греки зробили значний внесок у становлення риторики. Відкриття греків ще не було досконалим мовленням, але було його потенціалом, комунікативним фундаментом політики і тим самим основою для заснування полісу. Першим з відомих ораторів Давньої Греції можна назвати Перікла, який 40 років правив демократичною державою Афіни завдяки могутньому впливові свого чарівного слова на співгромадян. Перікл (V ст. до н. е.)Політичний оратор Коракс відкрив першу школу красномовства, написав підручник з риторики. Це він уперше виділив у промові вступ, пропозицію, виклад, докази, завершення. Лісій зосереджував основну увагу на створенні образу клієнта, його інтелекту і характеру. Для кожного він намагався знайти його стиль, логіку думки і поведінки, вміло відтворював характери позивачів у суді. Горгій був майстром панегіриків як жанру урочистого красномовства, широко використовував антитези, паралелізм, періоди, тому ці фігури називали горгійськими.4. Майстри ораторського мистецтва. Коракс, Лісій і Горгій (V—IV ст. до н.е.)

Ісократ (436 до н. е. — 338 до н. е.)Ісократ був майстром урочистих, святкових промов. Він відкрив у Афінах школу красномовства, розробляв техніку красномовства, дбав про образне оформлення промов, введення ритмічних періодів.Ісократ вважав, що риторика вища за всі науки. Він бачив керівниками держави саме ораторів, бо вони вміють переконувати. Риторика в розумінні Ісократа поєднувала в собі ораторство з державною мудрістю і мораллю, збагачувалася досягненням інших наук, конкурувала з любов’ю до мудрості – філософією. Сократ (469 до н. е. — 399 до н. е.)До визначних ораторів належав і Сократ, якого прийнято вважати родоначальником діалектики. Риторика Сократа – це пошук істини шляхом бесіди, суперечок, дискусій, які оратор часто вибудовував у формі запитань і відповідей. Сократ послідовно ставив запитання доти, доки співбесідник не починав заперечувати собі і не відмовлявся від своєї неаргументованої тези. Цей прийом називають сократівською іронією.

Платон (427 до н. е. —348 до н. е.)Найзнаменитішим оратором Давньої Греції був політичний діяч Демосфен. Збереглося 40 промов Демосфена, які мали блискучу побудову, пересипані гумором та іронією, логічні й образні. Демосфен уславився гнівними, викривальними промовами проти царя Македонії Філіппа (батька Александра Македонського), який прагнув гегемонії над греками. Ці промови й стали називати філіппіками. З таким самим значенням це слово вживається й нині. Арістотель написав «Риторику», що складається з трьох частин. У першій розкриваються принципи, якими керується оратор – правові, професійні, моральні. У другій частині увага зосереджується на особистих якостях промовця (розум, порядність, знання, довір’я тощо). Третя частина присвячена технічному аспекту ораторства: пафосу, побудові, стилю, психологічному контакту з аудиторією, образності, способам і прийомам переконань. У промові він виділяв чотири частини: передмову, розповідь, докази і висновки. Учень Сократа Платон також був відомим оратором. Платон вважав, що кожному оратору треба виробити в собі дві властивості. Перша – вміти охопити все одним загальним поглядом, щоб підпорядкувати одній ідеї і чітко усвідомити предмет повчання чи промови. Друга – вміти все розділити на види, підвиди, частини. За Платоном, будь-яка промова повинна складатися як жива істота, що має тіло, руки, ноги, голову. Все має відповідати одне одному і всьому цілому. На околицях Афін у гаю грека Академа Платон заснував школу, що стала називатись академією, а її учнів – послідовників Платона –називали академіками. Звідти й прийшли до нас слова академія, академік. Демосфен (384 до н.е. — 322 до н. е.) Арістоетль(384 до н. е.— 322 до н. е.

Цицерон (106 до н. е. —43 года до н. е)Найвидатнішим оратором і теоретиком римської риторичної школи був Марк Туллій Цицерон – політичний і державний діяч, відомий адвокат. Цицерон залишив три книги, в яких подав своє розуміння риторики: «Про оратора», «Брут», «Оратор». У них послідовно викладено теорію ораторського мистецтва, ідеал оратора та історичний розвиток риторики. Цицерон ставив перед ораторами п’ять завдань: перше – знайти зміст промови; друге — розташувати докази, кожний зваживши та оцінивши; третє – «одягти й прикрасити усе це словами»; четверте – «закріпити промову в пам’яті»; п’яте – «виголосити її достойно і приємно». Проте найповніше теорія римського красномовства викладена у працях ритора, педагога Квінтіліана. У праці «Керівництво з ораторського мистецтва», автор розробляє основні методи і прийоми ораторського мистецтва, показує, як ними можна оволодіти. Особливістю його робіт є те. що в них виразно виділено педагогічний аспект — навчальний і виховний. На думку Квінтіліана, оратор повинен мати такі якості від природи, як пам’ять, увага, пристрасть, здатність до імпровізації. Пам’ять треба тренувати, знання здобувати працею, мужність та інші моральні якості виховувати в собі. Квінтиліан (близько 35 — бл. 100)

Отже, проаналізувавши основні напрямки античної риторики, можна зробити висновок про те, що вона була вихідною основою для становлення стилістики як науки. Короткий історичний екскурс дозволяє краще зрозуміти основні засади сучасної риторики, так званої неориторики, оскільки у неориторичних концепціях риторика розглядається як мистецтво ефективної і переконливої побудови усного та писемного висловлювання (а не тільки звертання до публіки - у чому сучасна риторика ширше античної риторики).4. Висновки

Дякую за увагу!