Просторіччя як стилізований засіб увиразнення мови творів Ірен Роздобудько
ПРОСТОРІЧЧЯ ЯК СТИЛІЗОВАНИЙ ЗАСІБ УВИРАЗНЕННЯ МОВИ ТВОРІВ ІРЕН РОЗДОБУДЬКО (НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ «ҐУДЗИК»)
Ключові слова: лексика, просторіччя, розмовний стиль, літературна норма, суржик,жаргонізми.
Мета дослідження – виявлення й аналіз просторічної лексики в романі Ірен Роздобудько «Ґудзик», визначення її стилістічного навантаження. Для досягнення цієї мети у роботі послідовно було поставлено й виконано такі завдання:
- дослідити зміст роману та провести пошукову роботу;
- розкрити зміст поняття " просторіччя " у контексті лінгвостилістики;
- виявити просторіччя в романі, визначити основні тематичні групи просторічної лексики та дослідити їх стилістічне навантаження у творі ;
- підбити підсумки за результатами дослідження.
Лексика – це найрухливіший шар мови. Лексична система постійно розвивається за своїми внутрішніми законами, а також під більшим або меншим впливом екстралінгвальних чинників. Досить велику групу серед слів загальновживаної лексики складають так звані розмовні слова, поширені в розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення. Розмовна лексика використовується і в мові художньої літератури як один з її важливих компонентів, зокрема в діалогах і описах побутових ситуацій, тоді, коли автор прагне надати мові свого твору розмовного забарвлення. Вона постійно поповнюється з таких джерел: жива усна мова, просторіччя та діалекти, соціальні й професійні жаргони. На думку Л.А.Коробчинської, розмовна лексика об’єднує слова, що входять до складу літературної мови, не порушуючи її норм [6, с. 4]. А.П.Коваль також вважає, що за своїми стилістично-смисловими якостями розмовна лексика не виходить за межі літературної мови, вживається в її писемній і усній формах (насамперед у художньому й, частково, в публіцистичному стилях), де створює колорит невимушеності, простоти й деякої експресивності [5, с.105].
Хоча проблема з’ясування сутності українського просторіччя як лінгвістичної категорії, а також питання взаємодії просторічної лексики з літературною мовою та її художнім стилем були об’єктом досліджень багатьох мовознавців (Л. Булаховського, В. Русанівського, М.Жовтобрюха, Л. Коробчинської, А. Коваля, С. Левченка, О.Тараненка, Р. Бесаги), вони досі залишаються недостатньо вивченими й дискусійними. Просторічна лексика виділяється в межах розмовного стилю за функціональними й емоційно-стилістичними ознаками, а в межах міжстильових відносин – за ознаками літературно-лексичної нормативності [14, с. 52]. Важливим є питання про відношення розмовних і просторічних слів до літературно-мовної норми. Якщо розмовні слова не порушують літературну норму, то місце просторічної лексики лінгвісти бачать то за межами літературної мови, то на периферії літературного вжитку.
Г.П.Їжакевич цю лінгвістичну категорію іменує "розмовно-просторічною лексикою", зауваживши в примітці, що "межа між розмовною і просторічною лексикою є дуже нечіткою й історично змінюваною" [14, c. 85]. Подібне стверджує й О.Д.Пономарів, зазначаючи, "що ці два лексичні розряди не мають чітко окресленого розмежування" [10, с. 104]. Однак, на його думку, різниця між ними є. До складу розмовної лексики входять слова, що, перебуваючи в рамках літературної мови, надають висловлюванню розмовного характеру [10, с. 247].
Просторічна лексика в основній своїй масі перебуває на межі літературного вжитку, а то й виходить за цю межу [7,с. 106]. Більшість мовознавців вважають, що просторічна лексика стоїть поза літературною нормою, але активно вживається в побутовому мовленні та в художній літературі як стилістичний засіб надання зневажливої, іронічної, грубуватої характеристики зображуваному. Як стверджує Р.Бесага, «просторіччя – це лексичні одиниці, які, з одного боку, не є фактами літературної мови безпосередньо, тобто вони маркуються певним стилем мови, обмежені вжитком, з другого боку, ми не ототожнюємо їх з діалектними одиницями, оскільки вони не виявляють, як діалектні явища, чітко окресленої локалізації, тобто не належать до жодного з наріч української мови» [1, с. 168].
Безсумнівним є те, що так чи інакше просторіччя ми встановлюємо, обов’язково відштовхуючись від норм літературної мови. Найчастіше такі кваліфікації наявні у словниках у вигляді ремарок: розм., діал., вульг., лайл., знев., згруб., зм., зм.-пестл. та ін. Більшість мовознавців схиляються до думки, що в просторіччі використовуються нелітературні шари експресивно зниженої лексики.
Серед українських мовознавців немає єдиної думки щодо складових елементів просторіччя.
Г.П.Їжакевич виділяє серед цієї лінгвістичної категорії такі типи:
1) форми, неправильні з погляду існуючої літературної норми (звиняйте);
2) вирази просторічного вжитку (всі печінки відбили);
3) слова із різко зниженим експресивним забарвленням (злигатися, знюхатися)
[14, с. 86].
О.Д.Пономарів до просторіччя відносить:
1) слова, перекручені з погляду лексичних норм (секлетар, транвай).
2) слова з різко зниженим експресивним забарвленням (свиняка, коровище, видра, випендрюватися);
3) невмотивовані росіянізми (понімаєте, до свіданя);
4) вульгаризми (лайки, прокльони, прізвиська) [10, c. 106-107].
Р.Бесага стверджує, що потенційним джерелом поповнення просторічної лексики є арготизми та жаргонізми, значення яких стають загальновідомими, більшість з них навіть фіксується у cумі [1, с. 167-168].
Дослідниця виділяє такі тематичні групи просторічної лексики:
1)слова, що характеризують людину, істоту за її візуальними та іншими ознаками;
2)арготизми та жаргонізми;
3)акцентні просторіччя;
4)слова, що утворилися за аналогією до тих чи інших словоформ;
5)слова із відмінністю в наборі флексій у відношенні до літературної мови
[1, с. 165-168].
Як бачимо, серед науковців немає єдиної думки щодо класифікації елементів просторіччя.
Отже, просторіччя є позанормативною лексикою, що не виключає можливості використання її стилістичного потенціалу в художньому, зокрема прозовому, тексті. Переважно просторічна лексика залучається в мову персонажів як один із засобів їх індивідуальної і соціальної характеристики, а також у мову автора – для характеристики середовища, в якому відбуваються висвітлювані події.
Стилістична роль просторіч у творі Ірен Роздобудько «Ґудзик»
"Поєднання книжних і розмовних елементів у художньому творі, – як стверджує В.Русанівський, – одне із свідчень майстерності письменника – найбільш помітне в мовних партіях персонажів". Зауважимо, що ця теза стосується й повісті Ірен Роздобудько, де розмовно-просторічна лексика відіграє роль засобу мовної типізації та індивідуалізації в діалогічному та монологічному мовленні персонажів.
Найчастіше вона послуговується просторічними словами з різко зниженим експресивним забарвленням, що характеризують людей,предмети,ознаки або дії. Аналіз мови прози письменниці засвідчує використання в ній поряд із розмовною лексикою усіх різновидів просторіччя. Просторічна лексика, зливаючись із загальним експресивним звучанням художнього викладу, може слугувати й засобом вираження ставлення автора до зображуваного. У досліджуваному творі виокремлюється група просторіч на позначення дії, людської поведінки. Наприклад:
«Бувають перегини,звичайно,але загалом – промимрив я, - треба бути патріотом тієї країни, в якій ти живеш [24, c. 5]».
«Вона голосно зареготала, й ліс відгукнувся схожим голосом [24, c. 5]».
«Здається, що ми тут здохнемо від нудьги [24, c. 5]».
«Адже якщо терпіти не можеш усього колективного, навіщо пхатися у похід
[24, c. 5]».
«Влітку, коли всі вдягають світле, вона вирядилася, як ворона, і цим дуже вирізнялася з-поміж інших [24, c. 7] ».
«Я знову прокручував у пам'яті уривки своєї серпневої пригоди, але цього разу зовсім у іншому ракурсі [24, c. 14] ».
«Я відвернувся від Макса й утупився в залу [24, c. 18]».
«Це виявилося неможливим: серце калатало, ноги заслабли, мене приліпило до стільця [24, c. 18]».
«Всі знову зареготали [24, c. 37]».
Серед розмовних лексем, що функціонують у творі І.Роздобудько, виокремлюємо лексико - семантичне поле на позначення характеристики зовнішності героїв. Наприклад:
«В чорне крісло я впав, маючи досить розбурханий вигляд [24, c. 2] ».
«- Яка ловка дівка вийшла! - сказала медсестра [24, c. 10]».
«Між іншим такий зачісон у перукарні коштує не менше трьохсот гривень. А тут на шару [24, c. 39] ».
«Опівночі я схилила голову на стіл й майже задрімала, коли до кухні увійшов той гість. Вигляд у нього був досить поскубаний [24, c. 47] ».
Цікавою складовою частиною просторічної лексики в повісті Ірен Роздобудько «Ґудзик» є лексика на позначення руху людини. Наприклад:
«Здавалось, що їй цілком буйдуже, кого вона тягне позаду себе [24, c. 4]».
«Половина випускників уже розійшлося, кожен у своїх справах – хтось попхався до лісу по гриби, хтось оглядав місцеві краєвиди [24, c. 5]».
«Вона існувала, як небо, в якому я побрів, перечіпаючись та падаючи, нічого не помічаючи ані під, ані над собою [24, c. 7] ».
«Дванадцять - цифра, що затверджувалася там…- він тицьнув пальцем угору
[24, c. 8] ».
«Вони почали сперечатися, і я випарувався з квартири [24, c. 13]».
«Я переглядав фільми й годинами вештався містом, відшукуючи його найпривабливіші куточки [24, c. 16]».
«Я попорпався в кишенях, знайшов там свої ключі від квартири й кабінету і кинув їй під ноги [24, c. 18]».
«А я пішов тинятися містом. Мені потрібно було намотати кілька кілометрів, інакше я б не заспокоївся [24, c. 28] ».
Послуговується автор і оцінною лексикою, переважно словами з суфіксами згрубілості -иськ-, -ищ-. Наприклад: збіговисько [24, c. 6], хлопчисько [24, c. 18], дівчисько. [24, c. 16], днище [24, c. 35].
Серед просторічної лексики персонажів потрібно виділити просторічно-лайливу лексику. Значна кількість таких слів використана на позначення іменників, що вживаються для зневажливої характеристики в мові головного героя як до себе, так і до інших персонажів твору. Оскільки вживання цих грубих слів сприймається як природне в усному мовленні людей у відповідній ситуації, умотивоване залучення їх у художній текст є виправданим і доцільним – тут вони не виглядають як ненормативні, оскільки сприяють більш правдивому відтворенню комунікативної ситуації.
«Ти відьма [24, c. 5] ».
«Але щоб ось так зіткнутися із цим через якусь шмаркачку [24, c. 7] ».
«Але потім я згадував Сашу дедалі частіше. І починав розуміти,про що вона казала, й відчував себе закінченим покидьком, ідіотом і негідником [24, c. 7] ».
«А чого бракувало тим брудним свиням, що послали на смерть безневинного Миколку з Луганська [24, c. 15] ».
«Ти не вважай, що я кретинка, - продовжувала вона [24, c. 19]».
«У ванній кімнаті я, як останній ідіот, роздивлявся шампуні та креми [24, c. 25] ».
«Мені здавалося, що вона помилково замкнулася в чотирьох стінах із таким покидьком, як я [24, c. 25] ».
«Точно! Невдячна я тварюка,мені тоді не до неї було [24, c. 33] »
Особливістю українського просторіччя є наявність у ньому суржикових елементів мовлення, так званих росіянізмів. Ірен Роздобудько не зловживала залученням суржикових одиниць, але окремі елементи українсько-російського суржику і функціонують у мові її творів. В досліджуваному творі виявлено незначну кількість таких слів.
«Ну, ти куди? — мимоволі запитав я. — Піду ще покемарю, — відповів той. — А ти? — Пройдуся [24, c. 6] ».
«Скульптури були жахливі, альтанки поламані [24, c. 5] ».
«У цій тихій затоці, я практично нічого не знав про мітинги, акції непокори та студентські голодовки [24, c. 18]».
«З другого боку, мені хотілося, аби він тривав безконечно [24, c. 2]».
«Ну ось, наприклад, ця продавщиця, в якої ми сьогодні купували диню
[24, c. 24]».
«Я побачив ї здалеку, й серце зателіпалось, як м'ячик на гумовій нитці
[24, c. 27]».
«Нехай бачать! Мені наплювати. Як байдуже й те, що моє обличчя вкрите синцями [24, c. 30] ».
Висновки
Отже, мовна тканина твору зі стилістичним використанням різноманітних елементів просторічної лексики є художньо виправданою. Неможливо правдиво відтворити дійсність за допомогою лиш літературної мови чи термінології. Адже лексика – це найрухливіший шар мови. Розмовна лексика використовується в сучасній художній літературі як один з її важливих компонентів, зокрема в діалогах і описах побутових ситуацій, тоді, коли автор прагне надати мові свого твору розмовного забарвлення, і всі реалії відображаються в мові та лексичних новотворах, тому читач захоплюється художньою літературою, бо вона показує їх самих. Такі лексеми несуть певне стильове навантаження,смислове значення, експресивність та наближують персонажів до дійсності та читача. Адже в цьому й полягає талант автора - в експресивності тексту, в зображенні основних людських проблем та настроїв. Як бачимо, просторічна лексика в романі письменниці є естетичним знаком стилізованої народнорозмовної мови. Вона свідчить про глибинність досліджуваного роману, його цілісність і гармонійність. Увівши в роман просторічну лексику, автор допомагає героям так само ввійти у світ читача, а читачеві опинитися в ритмі подій, що описуються.
Отже, розмовна лекскика роману Ірен Роздобудько «Ґудзик» є дуже різноманітною. Вона становить широкий матеріал для дослідження, що дає можливість розкрити багатство словника письменниці. Дані науково-дослідницької роботи можуть бути використані в подальшому дослідженні або при продовженні аналізу твору Ірен Роздобудько. Використовуючи додаткову літературу, нам вдалося пояснити роль і місце просторічної лексики в сучасній літературі.
Список літератури
- Бесага Р. Просторіччя як нестандартизовані елементи в українській літературній мові // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. – Тернопіль: Збруч, 1999. – С. 164-169.
- Голобородько Я. Українська fashion–література. Тексти і цінності Ірен Роздобудько / Ярослав Голобородько // Вісник НАН України. – 2010. – № 1. – С. 44–50.
- Єрмоленко С.Я. Розмовна лексика / С.Я. Єрмоленко // “Українська мова”. Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. (співголови), М.П.Зяблюк та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – С.521-522.
- Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Вища шк., 1972. – Ч. I. – 402с.
- Коваль А.П. Культура української мови.– К.: Наук.думка, 1964. –192с.
- Коробчинська Л.А. Лексика розмовної мови / Л.А.Коробчинська // Питання мовної культури. – К.: Наук. думка,1968. – Вип.2. – С.3-11.
- Кропивко І. В. Художньо-архітектонічні особливості повісті І. Роздобудько «Все, що я хотіла сьогодні…» / І. В. Кропивко // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. Ч. 2. – 2012. – № 3 (238). – С. 162–171
- Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / За ред. Л. І. Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с .
- Медвідь О. Просторіччя як категорія мовознавства і перекладознавства // Мовознавство: тези та повідомлення III Міжнародного конгресу україністів. – Х.: Око, 1996. – С. 328-334.
- Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1993. – 247с.
- Роздобудько І. «Ґудзик»-Харків:Фоліо, 2009р.
- Русанівський В. М. Естетика художнього слова // Культура слова. – 1976. – Вип. 11. – С. 5-17
- Русанівський В.М. Сила і краса (Особливості мови творів В.Винниченка) // Укр. мова і літ. в шк.. – 1992. – №2. – С. 41-46.
- Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук.думка, 1973. – 587с.
- Тараненко О.О. Новий словник української мови (концепція і принципи укладання словника) / О.О.Тараненко. – Київ – Кам’янець-Подільський, 1996. – 171с.
- Товстенко В. Р. Просторіччя в українській мові як структурно-функціональне явище. – К.: Інститут української мови НАН України, 2003. – 278 с
про публікацію авторської розробки
Додати розробку