Аристократизм духу в новелі Ольги Кобилянської “Impromtu phantasie”

Аристократизм духу в новелі Ольги Кобилянської “Impromtu phantasie”

Читач може прийти до творчості Ольги Кобилянської “По естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі.” Дмитро Павличко

«Образовані і тонко відчуваючіжінки є для мене ідеалом». її героїні горді,розумні, аристократки духу,що тужать за високоюдосконалістю. Для нихлише любов є справжнім джерелом життя.

«Наша література не може похвалитися достатньою кількістю мужів типу Куліша і Франка. І в літературі нашій ролі мужів виконують такі жінки, як Ольга Кобилянська і Леся Українка. Трудно судити такий стан речей. Я не можу повірити, що психічна загадка української нації розгадується дуже просто, і ми є взагалі нацією жіночою. Євген Маланюк

Нарис “Impromtu phantasie”був написаний Ольгою Юліанівною1894 року, і в перекладі означає«експромт-фантазія». Сама назва твору вказуєна спонтанність виникненнятворчого задуму й вільний викладдумок.

«...застановлюватися над словом я не мала терпцю, бо все, що напливало на думку... незрозуміле, молоде до розсміху, рвалось якнайскоріше стати на папері, щоб не запізнитись».

За жанром дослідники визначаютьцей текст як неоромантичну новелу,хоча сама Ольга Кобилянськаназиває його нарисом.

Щодо неоромантизму,то це стильова течія модернізму,що виникла в українській літературіна початку XX ст.,названа так Лесею Українкою. Зі «старим» романтизмом її ріднитьпорив до ідеального. Неоромантики понад усе ставиличуттєву сферу людини,емоційно-інтуїтивне пізнання.

Визначальні риси неоромантизму. Змальовування переважно не натовпу, а яскравої, неповторної індивідуальності;Герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;Головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини;Зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;Неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів,ситуацій, сюжетів;Відмова від типізації, натомість застосування символізму.

Через текст Ольга Кобилянськатранслює власні переживання,на папері можна було залишити біль та страждання власного серця. Потяг до естетичного та ідеалидобра й краси вона шукала в народі й серед народу, утверджуючи життя як діяння.

Саме в таких пошукахі народжується нарис,у центрі якого героїня з тонкоюдушею. Молода жінка, смілива й нетерпимадо будь-якого упокорення абоприниження, приваблює читачасвоєю духовною красою.

Наділена правдивим талантомі надзвичайно тонкою душею,вона увесь світ сприймає череззвуки мелодій,а майбутнє постає в її уяві радісноюпіснею, чарівною симфонієючи сонатою.

На той момент. Ольга Кобилянська є активноюучасницею феміністичного руху на. Буковині. Вона пише не про рівністьгромадянських прав чоловіківта жінки,а порушує теми жіночої чуттєвості. Створюючи галерею жіночихобразів, Ольга Кобилянськазображує «нову жінку»,

У центрі новели - розповідь головноїгероїні, яка згадує «минулі літа йодну людину, яка була іще дитиною». Причиною сплеску спогадів стають«торжественні, поважні звукидзвонів». Вона деталізовано й чітко описуєхарактер та зовнішні ознаки дитини:«ніжна, вразлива, немов мімоза,з сумовитими очима…». Героїня розповідає про дитину,якою колись була.

У десятирічному віці найулюбленішазабава героїні - це удавати з себе«упряженого в шнурки…,збатоженого» коня. Якось вона зуміла спіймати коня,який зірвався з прив’язі й, зачувшиволю, помчав геть. Секретом її успіху(бо ж дорослі чоловіки такі не змогли його піймати,а вона зуміла)була ніжність. Дівчинка дала коневі заспокоїтись,тихо підійшла, приголубила його,ніжно взяла за вуздечку і привелахазяїнові.

Водночас у її родичів налагоджувавфортепіано якийсь стройник(так називали налагоджувачівмузичних інструментів),що “був молодий,гарний, чисто аристократичної вдачі”

Дівчинка уважно слідкувала завсіма його діями як зачарована,не відходила від нього ні на крок. Одного разу, коли він уже налагодивфортепіано, для перевірки загравчарівну мелодію– «Impromtu phantasie»Фредерика Шопена.

Зразу недбало, немовби бавився, і одною рукою, більше "piano". Тони звучали, немов здавлений, пристрасний сміх, так, немов сміх жіночий, одначе не сміх щасливий... Опісля — обидвома руками. І тепер розляглись тони пориваючої, неописаної, якоїсь немов морозячої краси... Те, що грав, була пристрасть, а як грав — зраджувало його яко людину... Зразу стало їй холодно, а опісля — сама не знала, як се прийшло,— почала плакати. Тихо, але цілою душею. Її перемогло знов те щось, що пригадувало образи, переходило в тони і немов душило...

Мелодія неймовірно розчулиладівчинку, і вона заплакала. Стройник утішив її й наказав гратицю мелодію не раніше,ніж коли їй виповниться двадцять. З того моменту минуло багато часу. Вона виросла, але грати нафортепіано так і не навчилася.

Та попри це, коли вона десь чуєImpromtu phantasie, то згадує тойдень, і сльози завжди навертаютьсяїй на очі.

“ — Я думаю,— говорив він більше до себе,— що ти будеш її краще грати, ніж я, далеко краще!.. Опісля оглянув її руки і поцілував їх.— Мені можеш позволити, будуча славо! — сказав він.” Попри пророкування того музики,дівчина “ стала лише половиною тим, чим обіцювала стати дитиною...”

Тема. Зображення тонкої пристрасної натури жінки, її життєлюбності та глибокого духовного світу, сповненого почуттів.

Ідея. Утвердження думки про усвідомлення жінкою свого місця у світі та її права бути щасливою у всій повноті.

Фоном до презентації звучить та сама “Фантазія експромт” Фредеріка Шопена