Історія в серці, мова в душі

Історія в серці, мова в душі!

( під музичний супровід виходить Україна)

Монолог України

                                 Монолог України

Мої сини - це воїни завзяті,

Це ті, кого вхопила клята ця війна,

Це ті, хто попрощався з рідними назавжди,

 А чи поверне їх вона?

 

Матуся сина свого виглядає,

Чекає довго так його вона,

Хустиною лице своє втирає,

А серце розриває клата ця війна!

 

Матусенько, прости мені рідненька,

Не знала, що довго буде ця війна,

Я думала, що скоро повернуся

І до рідного порогу приведу твоє дитя.

 

Заплакала так гірко Україна - мати

І голову підняла догори.

Ти, Господи, допоможи все подолати

І матері сказати: " Це все московськії кати".

( виходить козак, підходить до України зі зверненням)

Козак

За честь і гідність, моя  Україно,

За волю, правду і добро

Ми боролись щохвилини,

І кров лилася як вино!

 

Всіх ворогів ми  подолали,

Всі землі наші зберегли,

Завжди від лиха захищали

І гордо прапор наш несли!

 

Ми діти твої, нене, Україно,

Ми твої дочки та сини,

Над нами прапор Батьківщини,

Бо ми його таким і зберегли.

Ведуча

Щорічно ми стараємося своїми заходами пригадати про те, що наша мова міцна. Її нищили,  викидали, шматували та вона не плакала, а навпаки, ставала з колін і вперто йшла до сьогодення. Ось послухайте, який тернистий шлях вона пройшла.

Виходять дві дитини і зачитують Валуєвський циркуляр та Емський указ

( виходить до них на сцену мова)

Мова виходить зі словами

Мене нищили, карали, мучили… Я не здавалася, я вперто йшла. Не сумувала, лиш чекала, коли настане правдонька свята. ( підходить до козака)

Чому , козаче, так сумуєш? Чому у серці пустота?

Ти бачиш, наш народ плюндрують, а мова наша – мова…. пустота. В  моєму  серці прірва, його шматують москалі, а ви боролися за неї, щоб ті катюги не сплюндрували її.

Козак

         Так, мово. Довго боролися наші славні козаки, щоб Україна була вільна, щоб не панували на наших землях підлі вороги. Щоб наша мова виспівувала соловейком і чарувала душі молодого покоління.

Україна

        Чому ми, людоньки, бідуєм, чому на світі стільки зла, москаль плюндрує  і руйнує, все те, що Боженька дала?

Мова

Не хвилюйся, моя нене! Нам Бог поможе пережить.           Ми Україну повернемо, а я буду вічно жить!

( виходить 2  дівчини, кланяються мові, дають їй калину і розказують вірші)

Дівчина І

        Мужній, кріпися, наша мово,

Не дайся ворогу під ніж!

Хай стане списом кожне слово,

Бо вже перейдено рубіж!

 

Горить земля під супостатом,

Ще й осінь жару додає.

Брехливий звір, що звався братом,

Тебе, святу, не визнає.

 

Лихий уміє тільки красти,

За гріш із заздрості уб’є…

Лиш Бог врятує від напасті

І Він нагоду нам дає!

 

Дівчина ІІ

Збагнути час — єднає мова

В одну сім’ю, в один народ…

Вона — державності основа,

Надійний захист від незгод.

 

 

Бо мова — то єднання Роду:

Усіх — і мертвих і живих…

Не виймеш душу із народу,

Не вбивши кожного, усіх!

 

Ведуча

 

Отже, шановні читачі, нагадуємо вам, що 1997 року указом президента України встановлено відзначати це свято «щорічно 27 жовтня в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

 

Чому саме Нестора Літописця? Хто він? Чернець і засновник Києво – Печерського монастиря, учений історик, поет – пісняр та автор твору « Повість минулих літ».

( під музичний супровід виходить Нестор)

 

Нестор Літописець

Я людина, особа, українець, яка твердо йшла до мети. Понад усе на світі любив свій край, переймався долею рідної землі, мене боліла душа, що немає у світі справедливості, надихала краса природи й чари слова, вражала маштабність минулого і сучасного. Працюючи над Повістю минулих літ, я твердо віришив, що головне задання, яке « стояло» переді мною – закликати народ до спільної боротьби із зовнішніми ворогами та об*єднати землі.

Дорогі слухачі, пам*ятайте своє коріння, боріться за те, що належить вам, не цурайтеся рідної мови, бо саме вона є тим міцним фундаментом, на якому ми будуємо своє «гніздо» - майбутнє.

 ( пісня « Наша мова солов*їна»)