Артикуляційна казка "Будиночок для Язичка "

Будинок для Язичка

Жив-був один Язичок: дуже сумний і самотній. У нього не було свого будиночка. Блукав він через болота і ліси, ночував він то в пташиному гнізді, то в мишачих нірках. Одного разу йому пощастило: він знайшов собі житло на округлій вершині гори. «Як же це називається? Грот?» - вимовив Язичок. Відлуння повторило: «РОТ!». «Ось так я і буду називати свій будинок!», - радісно подумав Язичок.

Стіни будиночка (ЩОКИ) буди м’якими. Вони могли роздуватися, немов кульки, коли до будинку залітав вітерець. (Вправа: «Кулька»: роздути щоки якомога більше.) Це було надзвичайно цікаво. Деколи вітерець роздував лише одну стіну, а потім брався до іншої (надувати почергово то одну, то іншу щоки; губи при цьому стиснуті).

Стеля у будинку була високою і опуклою, немов купол. Вона називається ПІДНЕБІННЯ. Язичок постарався дотягнутися до неї (відповідні рухи язиком). З першого разу у нього нічого не вийшло. Зате вийшло з другого.

Ще Язичок виявив, що у його будинку є справжня труба. Це був НІС. Через нього також проходило повітря, так що у будиночку повітря завжди було свіжим (зробити декілька дихальних вправ).

Язичок дуже боявся протягів. Тому у своєму будинку він встановив дві пари дверей. Внутрішні двері були білими і твердими. Вони надійно закривали вхід. Це – ЗУБИ (щільно стиснути зуби). Зовнішні двері слугували швидше для краси. Вони були м’якими і називалися – ГУБИ.

Що засмучувало Язичка, так це вологість. У будинку було дуже волого. Зате Язичок ніколи не страждав від спраги, а його шкіра не пересихала. Так що до вологи він дуже швидко звик. 

.