Хай я буду ваша, бабусю
На околиці села живе старенька бабуся Марина.
— У неї немає нікого-нікогісінько, — часто говорить матуся Марійці, трирічній дівчинці.
Марійка з матусею живуть через дорогу від бабусі Марини. Встане вранці Марійка, гляне на бабусине подвір’я й бачить:
сидить бабуся на стільчику, гріється на сонці й пильно-пильно дивиться на неї, Марійку.
Марійка біжить до бабусі, вітається:
— Добрий день, бабусю!
— Добрий день, Марійко, — радісно відповідає бабуся. — Посидь біля мене, дитинко.
Марійка посидить трохи, послухає казку. Але довго сидіти не хочеться. Вабить луг — скільки метеликів там літає. Вабить річка — який пісочок чистий там на березі, яка вода тепла… Марійка збирається йти, а бабуся зітхає.
— Чому ви зітхаєте, бабусю?
— Бо нікому й слова промовити… Одна я, однісінька…
— Хай я буду ваша, бабусю,— тихо шепоче Марійка й цілує її
старечу зморщену щоку
— Добре, дитинко, будеш моя,— усміхається бабуся Марина. До вечора Марійка бігала в лузі, купалася, милувалася
метеликами. Про бабусю не забула. Побігає в лузі, прибіжить до бабусиного подвір’я й защебече:
— Я не забула, що я ваша, бабусю! Тільки, ой, як у лузі бігати хочеться!
Василь Сухомлинський
А У лісі
Б На околиці села
В У центрі міста
А Тетяна
Б Марина
В Ганна
А Хлопчик з батьками
Б Марійка з матусею
В Велика родина
А 5 років
Б 3 роки
В 10 років
А Привіт, бабусю!
Б Добрий день, бабусю!
В Добрий вечір!
А Оповідання
Б Вірші
В Казку