Авторська поезія про прекрасне "Пори року"

Осінній дощик

 

Осінь хмари розпустила

В небі голубім

І густим туманом вкрила

Річок береги.

 

Ми побігли всі до школи

В вересні яснім,

Ну а в жовтні листя падають

І ллють дощі.

 

Дощик з неба, дощик з неба

Кап, кап, кап…

І на квіти й на дерева

Кап, кап, кап…

Скоро-скоро лист останній упаде

І у білих валянках зима прийде.

 

Люблять діти і дорослі

Осінь золоту

Коли гріються на сонці

І нема дощу,

 

Але осінь дає рідко

Теплі нам деньки

Все частіше і частіше

Капають дощі.

 

Дощик з неба, дощик з неба

Кап, кап, кап…

І на квіти й на дерева

Кап, кап, кап…

Скоро-скоро лист останній упаде

І у білих валянках  зима прийде.

 

 

 

 

 

 

Осіння пригода

Осінні фарби навкруги

Позолоту сиплять

Всі садки, поля, луги,

Переливом вкриті. 

 

Цього року, восени –

Сталось диво-дивне:

Дощик Краплик полюбив

Веселкове диво.

 

Закохався Краплик наш

В красуню Веселку

Як побачити її

У небі близенько?

 

Адже осінь надворі,

Хмуриться негода.

Не буває ж восени

Після дощу погоди.

 

Бачить Осінь його сни,

Та і мовить: "Дітки,          

Дощик теплий восени –

це велика рідкість.

 

Але ви допомогти

Зможете цій парі:

Ваші щирі посмішки

Порозгонять хмари".

 

Посміхніться восени

Ви, коли йде дощик

І наш Краплик побіжить

До Веселки в гості!

 

 

 

 

 

 

Вітерець-пустун

 

Осінь кроком обережним

Тихо-тихо в сад зайшла

І під кущиком калини

відпочити прилягла.

 

Прилягла – та й задрімала

І забула зовсім, що

Пензлики не заховала

Й фарби різні з золотом.

 

А тим часом по доріжці

Вітерець-пустун летів

І пожартувати трішки

З тітонькою захотів.

 

Він тихесенько підкрався,

Миттю фарби підхопив

І дерева всі навколо

Рясно-рясно покропив.

 

Там – червоним, а тут – жовтим

Кольором пофарбував

І тихесенько під кущик

Фарби всі назад поклав.

 

Подрімала Осінь трішки,

Потягнулась, підвелась…

Та як глянула навколо,

Аж за голову взялась.

 

Лишенько! Дерева жовті

І осики золоті.

Хто без Королеви Жовтня

Все зробити так посмів?

 

Та як Осінь роздивилась

На красу цю навкруги ,

Задоволено всміхнулась:

"Дякую, помічники!"

 Свароже коло крилами любові

Надійно обняло подільський край

І трактори з весни іти готові

Орати й сіяти ще сплячий лан.

 

Як тільки ледь трава зазеленіє,

Як тільки сонце землю припече –

Весні душа робоча порадіє

Й робота швидко-стрімко потече.

 

І піснею поллється шум моторів,

Цілу весну співатимуть поля.

Ось так і літо прийде поступово,

Комбайни вийдуть в колосків моря.

 

З весни до осені кипить в полях робота:

То посівна у краї, то жнива,

Щоб взимку повною була комора,

Щоб Україна ситою булла.

.                                                        

 

  ***                                                                        

 Як можна землю не любити?

Колиску щедрості, багатства і життя.

Ту землю, де нам поталанило жити,

Ту, для якої кожен з нас дитя.

 

Як можна землю не любити,

Де виросли, змужніли ти і я?

Де став шумить, калина квітне,

Де квітучі буяють поля.

 

Як можна землю не любити,

Яка, як матінка, одна,

Для неї ж бо, усі ми – діти,

Для нас вона – як рід – свята.

 

Як рід – де мама, син і тато,

Бабуся, донька, дідусь,

Як рід, де родичів багато,

Який люблю, яким горджусь!

 

Як можна землю не любити?

Колиску щедрості, багатства і життя.

Ту землю, де нам поталанило жити,

Ту, для якої кожен з нас дитя.

 

 Я люблю весняне поле,

Де лелека в ріллі ходить,

Де земля парує ніжно

Не засіяна ще, свіжа.

 

Я люблю, як йдуть у поле

Трактори "Сварога",

У повітрі – гул святковий:

Посівна приходить.

 

Я люблю, як зеленіють

В полі перші сходи,

Колоски як зажевріють.

Літо вже надходить.

 

Вже й жнива не за горами,

Золоте вже поле.

Вже комбайни з трударями

Працювать готові.

 

Ну, і осінь-трудівниця

Байдиків не битиме

За високі врожаї

Трударів хвалитиме.

 

А зима прийде – під снігом

Поле відпочине.

І з новими силами

Посівну зустріне.

 

 

 

 

 

 

 

                   ***

На широких вкраїнських ланах

Колосяться жита золотаві,

Їх під небом блакитним, в полях

Пестять промені сонця ласкаві.

 

Духмяні квіти на світанку

Укриті краплями роси.

В селі весна всьому початок

У барвах справжньої краси.

 

                Мрія

 

1. Є  у кожної людини мрія світла, зоряна,

     Мріє хтось на сцену вийти,                               

     Ну, а хтось на подіум.

     Про своє бажання вам я  по секрету розкажу:

     Мрію, щоб сусід по парті

     Букет квітів простягнув!

                                Приспів:

                  Чорнявий хлопчина очі голубі,

                  Ти запав у серце глибоко мені…

                  Ти сидиш всміхаєшся, ямки на щоках,

                  Мені ж сняться квіти у твоїх руках. / 2 р.

 2. Є прихильників багато – один руку подає,

     Той портфель несе до хати,

     Той захисником стає.

     Тільки мій сусід по парті уваги не надає,

     Не здогадується навіть, що у мене мрія є!

                       Приспів той самий:

 3. А сьогодні сталось диво, на перерві як була:

     Підійшов він несміливо і букет мені простяг.

     Я взяла сором’язливо квіти ті омріяні

     І подумала щаслива: «Буду й далі мріяти!..»

                              Приспів:

                  Чорнявий хлопчина очі голубі,

                  Ти запав у серце глибоко мені…

                  Ти сидиш всміхаєшся, ямки на щоках,

                  Я ж тримаю  квіти у своїх руках. /2 р.

 

 

 

                      Літо у таборі

 

Літа завжди всі чекають і відпустку виглядають

Щоб поїхати у гори, чи на дачу, чи на море

Цього літа я чекала, навіть дні я рахувала,

Щоб новеньке щось відкрити – в таборі щоб відпочити.

 

У табір всі закохані, неначе квіти навесні,

Закохані у сонечко, що світить у віконечко.

Вихователі тут класні, від нас чуть-чуть нещасні,

Ми ж то плачем, то бушуєм – ніколи не сумуєм!

 

Нас у таборі багато, кожен день для нас тут свято:

То екскурсія-мандрівка, то у парк розваг путівка,

Танці, конкурси, розваги і в змаганнях переваги…

В нас фантазії багато, час у таборі – це свято!

 

 

Вишивання

 

Здавна Україну нашу славить

Вишита сорочка і рушник

Донька вчиться вишивати вправно

Мама вчить її, як чарівник:

 

Голка в пальцях оживає

Ось і квітка розцвіла.

Мрію я в шиття вплітаю,

Вчися, донечко моя.

Вишивання заспокоїть,

В ньому мудрість і краса,

Це і лебеді дитинства,

І блакитні небеса.

 

Посміхнись, як голку береш в руки,

Й нитка попливе по полотні,

Обминуть тебе жалі й розлуки

І барвисті стануть твої дні.

 

 

 

 

             В очікуванні  Миколая    

           

1.Знов зима настала, холодно вже стало,

Сніг мете навколо, засипає даль,

Але нам не холодно, бо в душі не порожньо,

Знаємо, що скоро прийде Миколай.

                  Приспів:

І весело співає, радіє дітвора,

Чекає Миколая, прийти йому пора.

Ми цілий рік слухняними, чемними були,

Щоб ангелочки милі дарунки нам дали.

 

2.Миколай хвилюється, трішечки дивується,

Що багато добрих, хороших діточок.

Ну, а чортик хмуриться, і, напевне, журиться,

Що нікому він не подарує різочок.

 

              Миколаю,  Миколай.

 

1. Як зима до нас прийде морозяна й сніжна,

Вся малеча дива жде – подарунків трішки.

В гості Миколай прийде добрий Чудотворець.

Всім малятам принесе подарунків гори.

                        Приспів:

Миколаю, Миколай, всім слухняним дітям

У цей день дарунки дай, щоб могли радіти.

 

 

2.Хай Антипко, чортик злий дуже не лютує,

Свої довгі різочки дітям не готує.

Бо святий наш Миколай добрий він і щедрий

Дітям всім гостинці дасть,

Ми ж були не вредні.