Авторський матеріал. Стаття "Стратегія особистісного і професійного самовдосконалення".
КЗ «Нікопольський фаховий медичний коледж» ДОР»
Стаття
«Стратегія особистісного і професійного самовдосконалення».
викладач Тетяна КУРТА
2024р
В наші складні часи викликів і випробувань ми розуміємо, що наростає інтенсивність життя, міняються стандарти і підвищується планка вимог у всіх сферах діяльності суспільства. Завдання, що покладені на вчителя, є стратегічні та багатогранні, спрямовані в далеке майбуття, і зараз ми закладаємо його основи в наших дітей і студентів. Майбутнє суспільство починається зараз, з сім'ї і школи, з кожного закладу дошкільної, передвищої і вищої освіти.
Таким чином, професійне зростання є стратегічною необхідністю для якісного виконання функцій учителя і викладача і досягається воно при невпинній роботі над собою. Ця робота є цілеспрямованою, різновекторною і може потребувати подолання багатьох труднощів. Успішність і професійне зростання вчителя поєднують в собі реалізацію не тільки знань і вмінь, а також особистісні якості, моральність, вмотивованість, віру в себе, які спираються на інтелектуальні і духовні можливості особистості, та можуть залежати від інших факторів, таких як соціальні умови, матеріальна забезпеченість, фізіологічні спроможності.
Професійний ріст і самовдосконалення має декілька складових: самоосвіта, самопізнання, самоконтроль, самореалізація.
Початком просування до окреслених перспектив завжди є освіта і самоосвіта, вивчення фундаментальних наук, отримання найкращого науково-практичного досвіду. Набуття професіоналізму потребує постійного знаходження в професійному середовищі і безперервного поповнення знань, які дисциплінують розум і формують необхідні особистісні якості.
Самоосвіта педагога – свідома діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуального неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості. А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж когось, вона передбачає методичний супровід. Він має бути багаторівневий і обов’язково– поступовий. [1 с. 2]
Самоосвіта педагога- це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об'єктивних потреб освітнього закладу [1 с. 6].
У процесі самопізнання особистість розкриває як сильні, так і слабкі сторони своїх особистісних, а також професійних можливостей, творчого потенціалу. До найбільш поширених способів самопізнання відносяться наступні: самоспостереження, самоаналіз, порівняння себе з деякою «міркою», моделювання власної особистості, усвідомлення протилежностей в кожній якості, поведінковій характеристиці. Самопізнання педагога передбачає також вивчення вимог, що пред'являються до педагога, самовивчення рівня компетентності, самооцінку професійної діяльності.
Велику роль в процесі самопізнання педагога відіграє професійна педагогічна самосвідомість :
- усвідомлення педагогом норм, правил, моделі педагогічної професії, формування професійного кредо, концепції педагогічної праці;
- співвіднесення себе з деякими професійними стандартами, ідентифікація;
- оцінка себе іншими, професійно референтними людьми;
- самооцінка, в якій виділяються емоційний аспект і когнітивний аспект, усвідомлення себе, своєї діяльності. [2 с.2 ].
Педагогічна діяльність є тим особливим видом діяльності, що поєднує організаційну, дослідну і творчу діяльність тому у сучасних умовах педагог повинен бути спроможним до активного сприйняття нового, до безперервного особистісного та професійного самовдосконалення. Для вищих педагогічних навчальних закладів першочерговим завданням стає формування особистості вчителя спроможного постійно займатися своїм особистісним та професійним самовдосконаленням, готова до безперервної освіти, тобто до постійного саморозвитку.
Феномен самовдосконалення особистості в психології переважно визначається як якість, що розширює можливості свідомості, вивільняє місце для духовного зростання, розкриття людиною своєї суті, самоактуалізації (Р. Бернс, І. Бех, М. Боришевський, М. Боуен, Г. Ковальов, І. Кон, Г. Костюк, А. Маслоу, Ю. Орлов, К. Роджерс, Л. Рувинський, та ін.) [3 с.1 ].
При цьому пройдені особистістю стадії розвитку, точніше характерні для цих стадій особистісні новоутворення, «насичуючи» одне одного своїм змістом, перетворюються у синергійно працюючі рівні цілісної особистісної організації.
Самовдосконалення розглядається як можливість особистісного росту людини і її самостійне прагнення наблизитися до певного ідеалу з метою набуття рис і якостей особистості, оволодіння тими видами діяльності, якими вона поки що не володіє. Тому самовдосконалення має особливу роль у становленні особистості оскільки впливає на здатність людини до пізнання власного «Я», а відповідно до рефлексії над собою. Усвідомлюючи свої досягнення і недоліки, особистість виявляє прагнення до самовдосконалення, до самоосвіти і самовиховання. Створюючи нові цінності, вона сама особистісно зростає, стає суб’єктом власного розвитку.
Інтуїтивне зіставлення вроджених здібностей і зовнішніх вимог відбувається на підсвідомому рівні. Якщо дії цього оцінювального механізму «дають позитивний сигнал», то виникає, за словами А. Маслоу, стратегічна «потреба в самоактуалізації», і тоді мотивація самовдосконалення починає працювати на повну силу: особистість завжди виявляє більшу активність в тому, до чого вона відчуває себе професійно здатною, до чого у неї є природні задатки [3 с.2 ].
Саморозвиток - це усвідомлений і керований особистістю процес, в результаті якого відбувається удосконалення фізичних, розумових і моральних потенцій людини, розгортання її індивідуальності. Найважливішим чинником саморозвитку особистості можна вважати самопізнання, на основі якого людина має можливість самовизначатися у своїй діяльності, займатися власним самовдосконаленням та реалізувати на практиці свої особистісні можливості.
Педагогічний процес завдяки індивідуальному підходу і творчому ставленню дозволяє створити зовнішні та внутрішні умови для саморозвитку. Вирішення означеної проблеми значною мірою обумовлене наявністю у майбутніх вчителів внутрішньої мотивації до постійного самовдосконалення особистісних якостей, а відповідно потреби у самовдосконаленні. [3 с.4 ]
Професійне самовдосконалення як унікальний процес визначається провідним чинником розвитку особистості та забезпечує її успіх у
професійній діяльності.
На думку В. Квас, професійне самовдосконалення особистості – «цілеспрямований, систематичний та творчий процес вивчення суб’єктом
своїх здібностей, нахилів, можливостей і професійно значущих якостей»
[4, с.2].
О. Антонова, характеризуючи професійне самовдосконалення в контексті розвитку здібностей та обдарувань майбутнього вчителя, стверджує, що це «свідома робота вчителя з розвитку своєї особистості як професіонала»
Цей процес передбачає систематичність та усвідомленість, самостійне опанування, розширення, поглиблення знань, пошук і виокремлення мотивів
педагогічної діяльності, відповідність рівня професійної компетентності до запитів прогресуючого суспільства.
За словами Н. Уйсімбаєвої, самовдосконалення виникає в результаті інтенсивної взаємодії особистості та навколишнього середовища, який
ґрунтується на унікальних характеристиках людини. Це спонукає до виокремлення в людини ключових задатків власної особистості, що сприяє в майбутньому її інтелектуальному, моральному та фізичному розвитку.
В. Маралов стверджує, що відповідно до поставленої мети особистість може вибирати різні стратегії самовдосконалення. На думку науковця, стратегія – це «засіб досягнення мети», що визначається його здібністю до саморозвитку.
До неї він відносить:
1. Отримання. Особистість намагається прагнути до того, що не могла зробити раніше (оволодіти новими знаннями, якостями тощо);
2. Перетворення. Виявляється в цілеспрямованій зміні характеристик власної особистості (перехід однієї якості в іншу, негативної в позитивну, наприклад повільність у діяльності переходить у швидкість, рішучість і т.д.);
3. Позбавлення. Особистість кардинально змінює лінію поведінки та позбувається власних негативних якостей;
4. Обмеження. Обмеження дії негативної якості кількісними або якісними чинниками [4, с.2].
Висновок.
Стратегія професійного зростання потребує постійної духовної праці над собою, вироблення професійних рис характеру, ствердження стереотипів поведінки, що може супроводжуватися зміною пріоритетів і цінностей. То ж професійне і особистісне зростання підвищує діапазон інтелектуальних можливостей, фаховий авторитет педагогічного спеціаліста і значимість його праці для суспільства.
Список джерел:
** 1. Одерій Т.В. Доповідь на тему: «Розвиток методичної компетентності шляхом самоосвіти», Харків, 2020р
[Електронний ресурс]. – Режим доступу https://vseosvita.ua/library/dopovid-na-temu-rozvitok-metodicnoi-kompetentnosti-slahom-samoosviti-422990.html
** 2. СПОСОБИ І ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОФЕСІЙНО-ОСОБИСТІСНОГО САМОРОЗВИТКУ.
** 3. Наталія УЙСІМБАЄВА , ОСОБИСТІШЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ЯК ФОРМА УСВІДОМЛЕНОГО САМОРОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ, (Кіровоград, Україна).
[Електронний ресурс]. – Режим доступу https://core.ac.uk/download/pdf/83099894.pdf
** 4. С. І. Сімакова, (Харків). СУТНІСТЬ І СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ТВОРЧОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
[Електронний ресурс]. – Режим доступу
http://www.pedagogy-journal.kpu.zp.ua/archive/2021/74/part_3/27.pdf
про публікацію авторської розробки
Додати розробку