Авторський сценарій «З народних джерел»

  З народних джерел

 

                                          Символи народу

Для дітей середнього та старшого шкільного віку.

Дійові особи: дівчина-калина, дівчина-верба, хлопчик-терен, хлопчик-мак, дівчина – тополя, хлопчик – барвінок, дівчина- фіалка, 2-4 свашка, 2 старости.

 

Ведучий: Кожний народ має свої тотеми, свої символи, опоетизовані образи дерев, квітів, рослин. Є вони і в нас. Калина, верба, тополя, дуб, чорнобривці, мальви, барвінок, червона рута, волошки…

   Та скільки їх ще- наших символів-оберегів. Всіх і не перелічити.

   Ведуча: Адже все, що оточує нас – сама природа нашого краю, рідні краєвиди, що хрестоматійним висловом ввійшли в історію – « ясній зорі, тихі її води»- це все наші національні обереги. Саме про деякі з них, бо всі охопити неможливо – наша сьогоднішня розповідь.

Виходить дівчина вбрана калиною( з кетягами)

Ведучий: « Без верби і калини – нема України»,- каже образне народне слово. Росте калина по тінистих лісах,в гаях , дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах.

По всій Україні.

  Її і біля хат садять. Калина коло хати – здавна найперше і найзначніша ознака оселі українця.

Ведуча: Існує гарний звичай, який, на жаль , подекуди вже забувають. Біля щойно зведених осель, на примітивному місці, в першу чергу висаджують калину. І поки садять інші дерева в саду, кущі калини вже розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні і рубіновими кетягами ягід восени.

Ведучий: Без калини не можна уявити пісенної творчості народної, а пісень про калину не злічить. Одні назви які барвисті, милозвучні : «Ой,у лузі при дорозі зацвіла калина», «Червона калинонька-деревце», «Ой зацвіла калинонька,а цвіток опав» та ін..

Ведуча: Із калиною в народній творчості пісенній дуже часто асоціюють патріотичні почуття, любов до  Батьківщини.

  Згадаємо відому баладу часів Хмельниччини: « Розлилися круті бережки».

Пісня «Гей у лузі червона калина»

  Ведуча : А рубінові плоди калини , за народними уявленнями , здавна символізували мужність людей , які проливали кров за Батьківщину у боротьбі з ворогами .До того ж , насіння їх схоже на серце . У народі живуть легенди про сміливих дівчат , які заводили  у непрохідні хащі загони завойовників Батия , прирікаючи їх на загибель  . Саме в крові цих самовідданих патріоток ніби й зросли калинові кущі

    Ведучий: У легенді «Дівочий ліс» , наприклад , це мужня дівчина Маринка . Завела вона турків-бусурманів у непрохідні нетрі , там вони й загинули . Але султан-турок стяв Маринці голову  , заструменіла гаряча кров . І де та крівця на камінь впала – калиною стала.

  Калина (учасниця): калина – це символ рідної землі , отчого краю , батьківської хати . У розлуці з цими неоціненними вартостями ми тужимо , згадуємо калину , і вона співпереживає разом з нами .

 Калина – це той символ , що і пам’ять людську береже , нагадуючи про милі краї , символ безсмертя , невіддільний від життя .

  Калина у народних піснях живе , їй болить , вона родиться , до неї звертаються ,  і вона промовляє.

« Калино-малино,чого в лузі стоїш,

Чом не процвітаєш?

Чи суші боїшся,чи дощу бажаєш?»-

« Суші не боюся , дощу не бажаю,

Стою та думаю- процвітати маю.

Процвіту біленько- всі люди узнають,

Пристигну червоно- зверху обламають»

Ведучий: Зворушливе і врочисте явище природи, коли калина цвіте. В народі кажуть: «Любуюсь калиною, коли цвіте,а дитиною , коли росте» (показує на героїню- Калину учасницю).

Та найчастіш з калиною в цвіту порівнюють дівчину.»Дівчина,як калина».

І взагалі калина- символ дівчини, жінки.

Згадаймо Шевченкове.

Вірш Т.Г.Шевченка «Зацвіла в долині…»

Ведуча: Уславлена в художній свідомості калина своєю незрівняною красою. Вона і червона , і ясна, і жарка, і красна. З вогнем співвідноситься. Недаремно ж і вся краса дівоча, зваба і принадність з рослиною порівнюється- це символ дівочості, цноти, незайманості, молодої вроди.

 Як бачимо, щедро оспівана калина у творах українських письменників.

Знову у Т.Шевченка:

« Тече вода з -під явора…»

Уже у І.Франка:

« Червона калино,чого в лузі гнешся?...»

   Верба( виходить учасниця в костюмі вербички).

Ведуча: Ще довкола сніги біліють, але, як тільки сонце на весну поверне і трохи потепліє, одразу ж на верболозах, біля річок, ставків, на узліссях  з’являються ніжні пухнасті котики.

Ведучий: Це верба у цвіте, нагадуючи , що весна вже не за горами, що невдовзі оновлююча пора повноводного зелен цвіту. Таке буває в лютому, а інколи навіть у січні.

Цвіт верби- прекрасне і зворушливе диво природи.

Ведуча: Пухнасті вербові котики- як вражаючий символ краси. Навесні вони тішать надією і звеселяють наше серце,їх дарують коханим. «Зацвіла верба – прийшла весна» - кажуть у народі. Вербового квіту ждуть,як і самої весни, завжди з нетерпінням.

Ніжна вісниця ранньої весни зворушила вразливу і мудру поетичну думу М.Рильського

(виконує учасниця-Верба)

Вербова гілка зацвіла

І лише на столі

Як символ сонця і тепла,

Ще схованих в імлі.

Як знак зеленої весни,

Котра ще вдалині.

Як знак,що щастя-сон рясний

Даровано мені.

Вербова гілка на столі

У мене розцвіла…

Прилинуть, серце, журавлі,

А в них на кожному крилі

Дар сонця і тепла.

Ведуча: Про ніжні вербові котики інші поктові рядки:

Я натомився од екзотики,

Од хитро видуманих слів,-

А на вербі срібляться котики

І сад холодний посинів…

Ведучий: Верба- здавна, одне з найпоширеніших дерев на Україні, одне з найулюбленіших в народі.

Здавна супроводжує вона людські поселення і оселі.

Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги. А в цьому наші предки бачили безпосередньо діяльність господарську. Адже верби укріплюють береги, стримуючи зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняються піщані заноси.

А народна мудрість давно зауважила: де ростуть верби, там чисті джерела води.

Ведуча: «Ой у полі вербиченька- там стояла криниченька,» - співається у народній пісні. І справді, з давніх-давен криниці переважно копали під вербою. Вербм над ставом- традиційна прикмета українського села. Це дезінфікує воду. Поліпшує смакові якості , надаючи їй вербового дужу, що його утворюють смолисті речовини.

І спостережлива народна мудрість помітила. «Де  верба, там і вода», « Там криниця- де вербиця», « Де вода, там верба» і т.д.

Пісня « Ой у полі вербиченька, там стояла криниченька»

Ведуча: В слов’янських народів існував звичай: навесні, на Юрія, виганяючи вперше худобу на пасовисько, вдаряли її освяченою вербою, яка зберігалось під Вербої неділі.

 Дуже поетичні і символічні образи рослин в народній творчості.. В народній пам’яті живе безліч легенд .Частина з них покладено на музику… Є багато творів і віршів.. а скільки пісень, що стали народними…

  І на завершення  зараз у нас кілька святкових хвилин.

Наші артисти зараз розіграють весілля. Та не просте…А квіткове …

 Це інсценізація  вірша- алегоричного жарту Леоніда Глібова «Квіткове весілля»

       Виходить  читець, читає текст , слова автора , а всі учасники в костюмах квітів  розігрують сценку.

    (Сцена прибрана, як лужок, скрізь квіти , на сцені, одні лежать на сцені, інші з стебельцями , великі, як фон,… і тут розігрується святкове дійство)

 Автор розпочинає :

 У вишневому садочку,

Під вербою , в холодочку,

Щоб лихо прогнать,

І щоб долю звеселити ,

заходились наші квіти

Весілля гулять.

( Грає весільна музика, виходять Соняшник, Будячок, і  Петровий Батіг- це троїсті музики,грають на бубоні, цимбалах і рублі з веретеном )

 Н е було було б таких новинок,

 Та хрещатенький Барвінок

Усіх здивував..

( Виходить , пританцьовуючи, Барвінок, робить коло , заходить за сцену, і виходить, ведучи за собою Фіалочку, Обоє вони, як і всі роешта, одягнені в національне вбрання, лише на головах- корони  з тих квітів чи персонажів, які вони уособлюють)

Він Фіалочку Блакитну,

Наче панночку тендітну

За себе узяв.

( Барвіночок і Фіалочка роблять коло пританцьовуючи, потім стають в центрі сцени.,а всі інші приєднуються до них,  по мірі того, як автор озвучує всі дії персонажів,теж пританцьовуючи, бо мелодія не стихає, лиш чуть приглушується , коли лунають слова читця)

Посередині в таночку,

У зеленому віночку ,

 Танцює Будяк ( будяк дає гопака, мелодія міняється на гопак)

Кругом свашки і сусідки ,

І Фасоля, і Нагідки,

А між ними – Мак!(Мак з Будяком пускаються в танок разом)

Наче справжнії музики

Грають Півні і Індики,

Деренчить Гусак (до троїстих музик приєднуються і ці персонажі, що теж грають на народних інструментах)

 А Будяк всіх потішає,

Підморгне і промовляє :

«Отак , квіти, так !

 Танцювала Риба з Раком,

А Морквиця з Пастернаком

 Та не краще нас!

Нуте швидко , шпарко , квіти,

 Молодих повеселити-

Один тому час !

Ой козаче молоденький,

 Наш Барвінку зелененький,

Потіш Будяка,

 І у парі з молодою

Між своєю перезвою

Утніть тропака!

( Барвінок і Фіалка танцюють, всі аплодують, потім приєднуються після слів Будяка ):

Нехай гляне Редька в дірку,

Переверне долю гірку

Догори хвостом

І музиченьку почує,

Потанцює, пожартує

З товстим Будяком.

( Виходить  Редька, бере Будяка, вони протанцьовують коло, потім Будяк з нею стають праворуч сцени, Редька пританцьовує, а Будяк продовжує свої слова, припрошуючи всіх до танцю, танцюють всі під слова Будяка):

 Тільки й щастя , тільки й жити,

Поки буде сонце гріти,-

Пов’янем колись!

 А ще покіль наша воля-

Гуляй! Не журись!»

Читець:

Де взялись Чижі й Синиці,

Прищебечують музиці,

Ще пристав і Шпак.

Будяк скаче, не вгаває,

Підморгне і пром овляє :

 « Отак, квіти,так!» (всі танцюють «польочку», музика міняється )

 Ведучий :

 Бачите, яке весілля веселе у нас… А щоб вам додати теж цього запалу, запрошуємо всіх до танцю…

(Всі персонажі, крім молодят, Барвінка і Фіалки ідуть в зал до глядачів, беруть всіх до танцю, роблять велике коло, в колі танцюють Барвінок і Фіалка)

 Всім мирних митей , сповнених щастям, пошвидше! І сьогодні, на нашому дійстві гарного настрою.

 

 

   Авторський сценарій Кравченко Світлани Віталіївни , заступника директора з виховної роботти  Денихівського ліцею.