Трилогія про Івана Мазепу у 3-х томах і 5-ти книгах:«Мотря», «Не вбивай. Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер. Крутіж». Іван Мазепа – як «золота доба» Гетьманщини

Вісімнадцяте травня Дистанційне навчання. Трилогія про Івана Мазепу у 3-х томах і 5-ти книгах: «Мотря», «Не вбивай. Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер. Крутіж». Іван Мазепа – як «золота доба» Гетьманщини. Урок-знайомство.

У якому столітті ти не народився б, завжди буде запізно і заскоро! Запізно, бо все найважливіше на цьому світі вже сталосябез тебе, заскоро, бо все найважливіше насвіті ще станеться без тебе. Дмитро Павличко. Епіграф уроку:

Мета уроку:  формувати компетентності: предметні: дізнатися про історичну трилогію Богдана Лепкого з часів Івана Мазепи; про причину звертання автора до історичних подій XVII-XVIII ст. і особи Івана Мазепи;комунікативні: визначити авторську оцінку І. Мазепи як державного діяча, відданого ідеї побудови сильної суверенної держави — України;ключові: вдосконалювати навички самостійної дослідницької роботи, спостережливість, логічне та образне мислення; інформаційні: розвивати навички аналізу тексту художнього твору, аналізувати, систематизувати вивчене;загальнокультурні: виховувати почуття патріотизму, гордості за видатних діячів Батьківщини.

Гетьман І. Мазепа — найбільш відомий в Європі та Америці представник України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 творів літературних, 6 скульптур. Його особистість зацікавила таких геніїв, як художника Е. Дела-круа, письменники В. Гюго, О. Пушкін, композиторів Чайковського, С. Рахманінова та ін.

Над романом-епопеєю про гетьмана І. Мазепу письменник почав працювати 1923 р. Робота тривала аж до кінця життя, але так і не була завершена. Роман Б. Лепкого – пенталогія, однак найпопулярнішими стали такі частини епопеї, як «Мотря», «Не вбивай» і «Батурин», тому за твором закріпилося визначення «трилогія». Пенталогія  — літературний, музичний або кінематографічний твір, що складається з п'яти самостійних частин, але об'єднаних діючими героями, спільною ідеєю і сенсом. В англійській мові часто замінюється словом «квінтет». Також зустрічається і серед відеоігор. Роман-епопея - один із різновидів епічних жанрів, який охоплює життя кількох поколінь, великий і складний епічний твір, цикл романів чи повістей, у яких діють одні й ті самі герої.

Що заохотило Богдана Лепкого звернутися саме до образу Івана Мазепи, постаті у той час не вельми популярної в українській літературі? Згадки про гетьмана Пам’ять про цього українського патріота-державника московські окупанти століттями стирали зі свідомості українців, ім’я гетьмана піддавали анафемі (прокляттю) у церквах, збудованих за його кошти! Не збереглося жодного прижиттєвого портрета цього історичного діяча. Абсолютно негативно, як зрадника змальовували Мазепу російські митці. Виняток становить хіба що поема Кіндрата Рилєєва «Войнаровський», у якій образ гетьмана подано в героїчному світлі. В поезіях Тараса Шевченка «Іржавець», «Чернець»; поемі Степана Руданського «Мазепа - гетьман український»;дилогії Михайла Старицького «Молодість Мазепи», «Руїна».

Проте образ Івана Мазепи виявився досить популярним у літературі західноєвропейського романтизму. Прагнення українського гетьмана-державотворця надихнули Джорджа Гордона Байрона, Віктора Гюго. Мазепа став персонажем драм Юліуша Словацького, роману «Мазепа» Адольфа Мютцельбурга. Борцем за свободу рідного краю постає український гетьман у драмах Рудольфа Готтшаля та А. Мая, у критичному історичному етюді француза Ежена-Мельхіора де Вогюе «Мазепа - історична легенда». Мазепі присвячена однойменна симфонічна поема Ференца Ліста, опера Петра Чайковського. Серед основних причин, що спонукали Б. Лепкого до написання пенталогії, - і особлива популярність у 1920-1930-ті рр. XX ст. історичної прози в Галичині, адже читання творів про колишню звитягу давало духовний прихисток від репресивної окупаційної дійсності (в Галичині посилювалося польське гноблення).

Богдана Лепкого приваблювала харизма гетьмана, який зробив відчайдушну спробу вирвати Україну зі страшних обіймів Російської імперії. Крім того, наділений філософським розумінням історії, письменник побачив у страшному геноциді українців, розгорнутому Петром І, проекцію геноциду сталінського. Обов’язок митця-патріота покликав до життя твір-засторогу: українці повинні бути єдиними, щоб боротися з окупантом, повинні зробити раз і назавжди рішучий вибір на користь власної державності. Цей роман цікавий своїм філософічним змістом, філософією історії, постійним підкреслюванням зв’язності українських історичних традицій із нинішнім духовним життям народу. Юрій Бойко

Історична основа твору Перед написанням пенталогії «Мазепа» Б. Лепкий надзвичайно ретельно опрацював майже весь наявний на той час матеріал про цього гетьмана й період його правління. Роман побудовано на основі подій, що відбулися внаслідок укладення українсько-шведського союзу під час Північної війни. Пенталогія охоплює візит Петра І до Києва, створення таємної коаліції між гетьманом Іваном Мазепою та козацькими старшинами-незалежниками, таємне листування Мазепи зі Станіславом Лещинським і Карлом XII, воєнну нараду в місті Жовква, донос генерального судді Василя Кочубея і полковника Івана Іскри на гетьмана, знищення Батурина, об’єднання українського та шведського війська, битву під Полтавою, відступ і життя в еміграції залишків козацького війська. У романі Богдана Лепкого правдиво відтворено фатальні погодні умови 1708-1709 рр.

Коломацькї статті 1687 р. - договір між Військом Запорозьким і Московією, ухвалений козацькою радою 4 серпня 1687 р. в таборі, щільно оточеному російськими стрільцями, поблизу р. Коломак. На цій раді обирали й нового гетьмана, яким став Іван Мазепа. В основу договору лягли Глухівські статті Дем’яна Многогрішного, але обмежувалося право Війська Запорозького обирати й зміщати гетьмана, містився наказ гетьману та козацькій старшині докладати зусиль для ліквідації національної окремішності українців, заборонялося вживати в документації назви, що наголошували на державно-правовому статусі Гетьманщини. Козацьку старшину було зобов’язано стежити за гетьманом і доносити на нього в Москву. Цікаво знати!

Повістей про Мазепу, написаних Б. Лепким, п'ять. І хоч вони послідовно відтворюють хронологію подій, кожна з них має самостійне значення, тому й публікувалася автором окремо. Головний герой усіх п'яти повістей — український гетьман Іван Мазепа (1639-1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України.1926 р. вийшли перша і друга частини: «Мотря» і «Не вбивай», 1927 р. - третя «Батурин». Половину четвертої частини епопеї «Орлик» уже після смерті автора під назвою «З-під Полтави до Бендер» видав брат письменника Лев Лепкий. Продовження «Орлика» й остання частина епопеї («Войнаровський») так і залишилися художньо не зреалізованими.

У цій книзі розповідається про кохання юної красуні Мотрі — дочки генерального судді Кочубея, пізніше страченого Мазепою,— і старіючого гетьмана. Дія відбувається на тлі важливих історичних подій. Видатний український письменник Богдан Сильвестрович Лепкий розмірковує на сторінках свого твору: Чи бувають щасливими люди, яким треба робити вибір між коханням та владою? Читач стане свідком колізій найдраматичнішого у вітчизняній історії кохання — кохання гетьмана Івана Мазепи та Мотрі Кочубеївни. У цьому творі містяться вдало відтворені реалії сивої давнини у їхній складності та непередбачуваності. Цю частину умовно можна поділити ще на дві частини. У першій більше уваги приділено образам Івана Мазепи й козацької старшини, натомість у другій наперед висувається образ Мотрі Кочубеївни — повніше розкривається її характер, висвітлюються стосунки дівчини з гетьманом та батьками.

Автор зобразив багатьох персонажів — як і має бути в романі. Це переважно однодумці головного героя. Серед них реальні історичні особи: племінник гетьмана Войнаровський, керівник канцелярії Орлик, полковники Апостол, Кожухівський, Андріяш, генеральний хорунжий Сулима. Зустрічаємо чимало епізодичних постатей, які представляють інтереси різних суспільних та політичних груп. Основні події відбуваються в Києві, Батурині, Бахмачі та в селі Ковалівці, що належить Кочубею. Петро І (Олексій Антропов, 1772) У романі знайдемо чимало колоритних побутових описів та фольклорного матеріалу, переважно прислів'їв і приказок. Завдяки цьому формується загалом достовірна атмосфера козацької України з її самобутніми звичаями і традиціями.

На початку твору подано докладний опис перебування царя Петра І в київській резиденції гетьмана. Російський монарх та його слуги морально непривабливі, а їхня поведінка навіть відразлива. Надалі таке зображення росіян зберігається. Воно проходить через увесь роман завдяки залученню низки епізодів, у яких російські військові та урядовці постають грабіжниками й жорстокими вбивцями, котрі лише знущаються з мирних жителів. Особлива роль відведена описам суперечок і збройних зіткнень козаків із російськими ратниками, котрі нагадують злочинців. Окремо накреслено протистояння Івана Мазепи й генерального судді Василя Кочубея. За авторською версією, опозицію до гетьмана очолює не сам Кочубей, а його дружина. Вона робить усе, щоб очорнити Мазепу в надії здобути підтримку царя й одержати булаву для свого слабовольного чоловіка. Василь Кочубей (невідомий художник, XVIII ст.)

У книзі дві повісті: «Не вбивай» і «Батурин» з історичної епопеї «Мазепа». Твір відбиває складність, героїку і трагізм мазепинської доби під час фатальної для України Полтавської битви. Високий патріотизм і зрадництво, героїзм і нікчемність, шляхетність і ницість, людинолюбство і людиноненависництво — усе це в органічному поєднанні з майже документальним описом конкретних історичних осіб і подій не залишить байдужим нашого сучасника, викличе асоціації з сьогоденням у України й українців.

У повісті «Полтава» хронологічно продовжено оповідь про життя i діяння славетного гетьмана часів Полтавської битви — до і після її завершення.«З-під Полтави до Бендер», «Крутіж»У цих творах — розповідь про найтрагічніші події у житті українського народу — «Руїну» та останні роки гетьманування Івана Мазепи.

КозацькийкерманичІван МазепаІсторичний контекст 

Іван Мазепа-Колядинський є однією з найяскравіших, найвидатніших і найсуперечливіших постатей української історії. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.Історична довідка

Історична довідка. На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700-1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави. За угодою, укладеною між гетьманом І. Мазепою та шведським королем Карлом ХІІ Україна мала стати незалежною державою. На її території проголошувалося князівство з довічною спадковою владою князя – гетьмана.

Історична довідка У 1708 році Мазепа таємно перейшов на бік противника Російської держави в Північній війні. Петро І дізнавшись про підписання союзницького договору Іваном Мазепою з Карлом ХІІ зруйнував Батурин та Чортомлицьку Січ. За зраду присязі відданий громадянській страті з позбавленням титулів і нагород, які він отримав від царя. У 1709 році Петро I наказав виготовити в єдиному екземплярі Орден Іуди, яким припускали нагородити Мазепу за зраду російського царя.

Історична довідка. Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдові, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований. Згодом перепохований в Галаці (нині Румунія). Церква Пречистої Діви Марії - близнючка церкви Святого Георгія, де був похований І. Мазепа. Галац (Румунія).

Історична довідка Сподвижник гетьмана Івана Мазепи Пилип Орлик до кінця свого життя лишався вірним своєму покровителю і благодійникові, був продовжувачем його справи – боротьби за державний суверенітет Гетьманщини. Матеріали з архіву Орлика засвідчують його високий інтелектуальний рівень і любов до книжок. На посаді гетьмана Орлик одразу ж був визнаний турецьким султаном і шведським королем, із котрими був укладений договір про спільну боротьбу з московським царем Петром І. При підтримці європейських держав еміграційний гетьман вирушив на Україну навесні 1711 року, зібравши 16-тисячне військо і маючи при собі шведських інструкторів та польський загін І. Потоцького, а також татарську кінноту.

Історична довідка Наприкінці травня П. Орлик дійшов до Білої Церкви, але взяти укріплене місто не зумів і розпочав тривалу облогу, під час якої татари розпочали свої звичні грабіжницькі напади на українські села. Це призвело до відсторони українського народу від Орлика і посприяло московському царю Петру І, який перебував у Києві, збираючи військо на поміч Білій Церкві. Під переважаючими силами супротивника П. Орлик вимушений був відступити за межі України, після чого увесь час перебував поза її межами, як гетьман-вигнанець (на маєтності його сина Григорія у Франції стоїть паризький аеропорт Орлі).

Історична довідка. Лівобережний гетьман Іван Скоропадський  ставленик Московії, був затверджений на старшинській раді у Глухові після офіційного усунення Мазепи від влади. Після зруйнування Батурина російськими військами під командуванням О. Меншикова (03.11.1708) гетьманська столиця була перенесена з Батурина в Глухів. Згідно історичних свідчень, Скоропадський був обраний гетьманом в угоду царю, котрий відхилив кандидатуру Полуботка, зауваживши, що той занадто хитрий і може зрівнятися з Мазепою. Будучи покірною маріонеткою російського уряду, Скоропадський допустив знищення гетьманської влади на Україні-Русі. Підготовлений ним українсько-російський договір, що передбачав зміцнення становища Гетьманщини не був підписаний царем Петром І. Перед смертю (03.07.1722) Скоропадський заповів свою булаву Полуботкові, але Петро І уперто не затверджував Полуботка на посаді, надавши йому чин наказного гетьмана. Звідси й закріпилося за Полуботком звання – «гетьман без булави».

Історична довідка. Останній очільник Гетьманщини – Кирило Розумовський ніколи не відав військової звитяги й радості проводиря з приводу перемоги над ворогом чи то гіркоти поразки, не знав пекельних труднощів козацьких походів, не тримав справжньої бойової козацької шаблі в руках, не палив козацької люльки. За 14 років свого гетьманування приїздив в Україну лише п’ять разів. Та, незважаючи на це, політика гетьмана Розумовського, його прагнення розширити суверенітет Гетьманщини викликали невдоволення петербурзького уряду, що врешті-решт і призвело до ліквідації російським самодержавством гетьманства на Лівобережній Україні.

Історична довідка. Останній очільник Гетьманщини – Кирило Розумовський ніколи не відав військової звитяги й радості проводиря з приводу перемоги над ворогом чи то гіркоти поразки, не знав пекельних труднощів козацьких походів, не тримав справжньої бойової козацької шаблі в руках, не палив козацької люльки. За 14 років свого гетьманування приїздив в Україну лише п’ять разів. Та, незважаючи на це, політика гетьмана Розумовського, його прагнення розширити суверенітет Гетьманщини викликали невдоволення петербурзького уряду, що врешті-решт і призвело до ліквідації російським самодержавством гетьманства на Лівобережній Україні.

Понад століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Це була автономна Українська держава. Хоча Росія постійно втручалася у її внутрішні справи, все ж таки управління й соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали ключові позиції в управлінні, судах, фінансах, армії. Місце Гетьманщини в історії України. Приклад Гетьманщини надихав українців кілька століть по тому створити власну національну державу.

Більша частина козацької старшини одержала значні права і привілеї, а згодом її зрівняли в правах з російським дворянством. Скасовано полково-сотенний устрій, а Лівобережжя й Слобожанщина були перетворені на російські провінції. Наслідки ліквідації Гетьманщини Україна втратила свої національні збройні сили. Козацтво як соціальна верства України було знищене. На всій території України примусово запроваджувалися органи управління Російської імперії, загальноросійське законодавство, норми і звичаї. Російський царат посилив експлуатацію людських і матеріальних ресурсів українських земель.

Сергій Васильківський. Портрет гетьмана Івана Мазепи в лицарських обладунках (1900-ті рр.)

«Мазепа – історична особа»Трилогію Богдана Лепкого відкриває роман «Мотря». У центрі цього твору — Іван Мазепа, український політик і державний діяч, який дістав гетьманську булаву в 1687 році. Він зміцнив козацьку державу, над усе прагнув позбутися залежності від Москви, а в 1708 році підтримав шведського короля Карла ХІІ у війні проти Росії. Мазепа ввійшов в історію як меценат: жертвував великі кошти на будівництво церков, підтримував освіту й мистецтво. За його правління сягнув розквіту стиль українського бароко, що виявився в багатьох видах мистецтва, насамперед в архітектурі, музиці й літературі. Київ став визнаним освітнім осередком: відкривалися нові школи, а Києво-Могилянський колегіум набув престижного статусу академії.

«Мазепа – історична особа»Сам гетьман був людиною освіченою й навіть творчою. Йому, зокрема, належить авторство пісні «Всі покою щиро прагнуть», у якій звучить заклик до єдності й боротьби за волю України. Окрім політичної й державотворчої діяльності гетьмана, у романі представлено й деякі епізоди його особистого життя. У 1704 році вже немолодий Іван Мазепа посватався до дочки генерального судді Василя Кочубея, але її батьки відмовили йому. Мотря Кочубеївна закохалася в гетьмана й утекла до нього, коли її збиралися віддати до монастиря. Щоб уникнути конфлікту, Мазепа мусив повернути дівчину до батьків. Деякий час закохані таємно листувалися, а згодом Мотрю видали заміж за козака Івана Чуйкевича.Історичну інформацію письменник використав лише частково — щось домислив, чомусь надав суб'єктивного трактування. Він залучив до твору чимало достовірних побутових та етнографічних деталей, що допомогли відтворити дух старосвітської України.

Віддаючи належне заслугам Івана Мазепи, письменник відчутно ідеалізував цього персонажа. Перед нами постає мудрий державець і патріот, а також розумний дипломат, здатний на компроміси, наділений витримкою й політичним талантом. Цей образ розкривається не лише в діях та спілкуванні з іншими, а й через інформативні внутрішні монологи. Наприклад, Мазепа розмірковує про потребу загальнонародної єдності. «Ось що ми вміємо, — сказав шепотом гетьман, — співати! На жаль, у нас тільки в пісні згода, в житті дисонанс, а як життя перетворюється в пісню, виходить гармонія чудова». Він рішуче виступає проти анархії й безвідповідальності, нарікає також і на брак державної мудрості: «Привикли оглядатися на когось — на короля, на восточного царя, на султана, навіть на хана, щоб тільки не на свого власного володаря, забулися княжі часи, а новий державний дух ще не родився».

Автор вкладає в уста персонажа роздуми про історичну долю народу: «В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом». Степ тут ще й метафора: «Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави». Маючи далекосяжні плани, Мазепа готується розірвати союз із Московським царством. До цього його підштовхує ще й органічне неприйняття російської політичної культури: «Гетьман не любив Петра. Це був варвар, а Мазепа ненавидів варварства». Саме кривди, що їх терпіло українське населення від навали росіян, підштовхували гетьмана до союзу зі шведським королем Карлом ХІІ, супротивником російського монарха. Письменник виділив в образі Івана Мазепи чимало інших рис — показав його в стосунках із матір'ю, із друзями й однодумцями. І звичайно, особистість гетьмана розкривається у його ставленні до Мотрі Кочубеївни. У ній він цінує не лише красу, а й душевне багатство та розум. Закоханий гетьман постає людиною чуйною й уважною, щирою у своїх почуттях.

Основною темою роману є висвітлення суспільних і політичних процесів, у центрі яких опинився Іван Мазепа. Письменник розкрив мотиви, якими керувався гетьман у своїй державотворчій діяльності. Він докладно зобразив стосунки свого героя з дочкою генерального судді Василя Кочубея. У романі проблема патріотизму тісно погоджена з іншою — проблемою влади й відповідальності. Іван Мазепа та його оточення зображені як патріоти, готові боротися за рідну землю: «Не пожалуємо нічого, щоб постояти за права наші, за волю й за славу України».

Навіть образ Мотрі Кочубеївни не обмежений лише особистими почуттями. Звертаючись до батька, вона рішуче промовляє: «Я не турбуюся собою, моя турбота — Україна». А гетьманський канцелярист Чуйкевич, безнадійно закоханий у Мотрю, у своїх роздумах теж поєднує патріотичний обов'язок та особисте почуття:«Так думав собі козак, і в його душі образ Мотрі зливався з образом України, — любов ставала неподільна».

Показово, що гетьман свою владу розглядає як важливе покликання й випробування долі: «Це не булава, а хрест, хрест, котрий, може, прийдеться двигати на нову, українську Голгофу». Для нього влада — ще й велика відповідальність за майбутнє України. Саме у цьому контексті — патріотизму, відповідальності та громадянського обов'язку — представлено в романі особисті стосунки Івана Мазепи та Мотрі Кочубеївни. Їх єднає ще й духовна спільність — почуття любові до рідної землі й бажання не словом, а ділом захищати волю України. Автор порушив ще й складну філософську проблему — людського призначення й покликання, сенсу життя, служіння високим ідеалам. 

Прийом «Кластер»(Ґронування)Складіть ґроно «Постать гетьмана Мазепи»

□ Я вважаю події роману актуальними у наш час тому, що...□ Постать Мазепи — героя роману, мене вразила тим...□ Мені імпонують такі риси Мазепи — літературного героя як...«Незакінчене речення»Складіть сенкан «Мазепа». Дайте відповідь на питання: «Чому роки правління Івана Мазепи вважають «золотою добою» Гетьманщини. Домашнє завдання

Автор ресурсу. Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області