Презентація "Лісова пісня" Лесі Українки (урок 1)

Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основасюжету. Природа і людина у творі. Художні особливості драми-феєрії.

Не з античних сюжетів, а на «місцевому» матеріалі зродилася геніальна драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Це поетичний і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає.

Драма-феєрія (фр. fee — фея) — один із жанрових різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні перетворення. У такій драмі поряд із людьми виступають фантастичні істоти. Творча історія. «Лісова пісня» написана в Кутаїсі в 1911 р., Поетеса гостро переживала розлуку з Україною. Щемливі спогади, картини з минулого стали спонукою до створення драми-казки. У листі до Агатангела Кримського 27 жовтня 1911 р. Леся Українка писала, що п’єса була створена на честь волинських лісів: «Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї». Драма написана всього за 10-12 днів 

«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала…» В листуванні письменниці є згадки про те, що стало поштовхом до написання твору. В листі до матері:

Драма-феєрія виношувалася протягом майже усього життя, була результатом тривалого вивчення народнопоетичних джерел, міфології, світового письменства, життя селян волинського Полісся. 

За жанром «Лісова пісня» — драма-феєрія (таке визначення твору дала сама Леся Українка).«Сього літа... написала «драму-феєрію»,.. Се властиве драма-казка..., по термінології Гауптмана..., але я не знаю, якби се могло по-нашому зватись». [9.11.1911]

Письменниця свідомо трансформувала елементи народнопоетичної та міфологічної образності у нових художніх формах, створила по суті авторський міф про Мавку. 

В січні 1914 р. вийшло окреме видання «Лісової пісні», здійснене за текстом, підготовленим поетесою. Нею було складено «Спис діячів», виправлено друкарські помилки та інші неточності, а також вибрано народні волинські мелодії до твору.

Фольклорно-міфологічна основа твору. З перших рядків драми-казки відкривається перед читачем сповнений таємничості чарівний світ волинської природи. Поетеса досконало знала його. Він був тим живильним грунтом, на якому зросла її творчість. Витоки цього світу сягають Звягельщини. Скажімо, мелодія, яку Лукаш грає на сопілці, із с. Миропілля, пісня - з Любара. Посіяне в душу зерно проросло і заколосилося на Ковельщині. Саме тут, під час гостювання в дядька Лева Скулинського в урочищі Нечимному, і народився задум «Лісової пісні». Тут ввижалася поетесі Мавка, тут вона чула легенди про Перелесника, Того, що в скалі сидить, Пропасницю, Куця, Злидні, Водяника, Лісовика.

Мавка. Лукаш

Лісовик. Перелесник. Русалка. Русалка Польова. Водяник. Потерчата. Доля. Той, що греблі рве. Той, що в скалі сидитьҐудз. Куць. ЗлидніПропасниця. Міфічні персонажі

«Той, що греблі рве» це міфічна істота. Ось як він з'являється в драмі: «В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшись із потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає». «Той, що греблі рве» — це евфемізм до слів чорт, біс.

Потерча (Потерчата) За народними віруваннями, потерча — це дитина, яка вмерла нехрещеною. Іноді потерчат ототожнюють з русалками. Лесині Потерчата - це двоє маленьких бліденьких діток у біленьких сорочечках, які виринають з-поміж латаття. Русалка притуляє Потерчат до себе і, показуючи вдалечінь на білу постать Лукаша, що мріє в мороці поміж кущами, шепоче: «Дивіться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив. Йому не треба жити». Отож можна зробити висновок, що Потерчата — це позашлюбні маленькі діти (байстрята), які вмирали нехрещеними. Їхня смерть якоюсь мірою зменшувала ганьбу матері-покритки.

Русалка — один із найколоритніших образів української демонології. Деякі дослідники вважають, що русалка — язичницьке божество, яке сприяє плодючості, урожайності житньої ниви. На думку інших, русалки — це уособлення небезпечної водяної стихії. У традиційній характеристиці цих істот україн­ської міфології зустрічаємо багато спільного з анало­гічними віруваннями інших народів. За поширеними уявленнями, русалками ставали молоді дівчата, які вто­пилися, та померлі до хрещення маленькі діти.

Водяник. За народними переказами, це злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в річках, озерах і болотах і приносить людям нещастя, злидні тощо. У «Лісовій пісні» Леся Українка змальовує цей образ так: «Виринає посеред озера. Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із стойок. Голос глухий, але дужий». За характером і діями Лерин Водяник швидше нагадує домовика — охоронця домівки й майна. А Водяник — це володар водяного царства. У «Лісовій пісні» він добрий. Русалка називає, його татом, татусем. А звертаючись до Русалки, Водяник говорить: «Ну, розчеши, я сам люблю порядок... Ти поправ латаття, щоб рівненько розстелилось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвіт». Якщо потрібно, він може присоромити. Наприклад, роблячи зауваження Русалці, він говорить: «Стидайся, дочко! Водяній царівні танки заводити з чужинцем!» На що вона йому відповідає: «Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав? Се ж «Той, що греблі рве!»

Лісовик Це також міфічна істота, яка, за уявленнями багатьох народів, жила в лісі. Різні народи уявляли лісовика по-різному. Наприклад, слов'яни вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала вдача чи невдача на полюванні. Іноді Лісовик виступає в образі дідуся не з сивою, а із зеленою бородою: «Очі (молодого хлопця) світилися таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони ще й теперечки бачили лісовиків з зеленими бородами» (І. Нечуй-Левицький). У «Лісовій пісні» Лісовик — це малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барвів кори, у волохатій шапці з куниці. Звертаючись до Русалки, він говорить: «Ось тута мають хижу будувати,— я й то не бороню, аби не брали сирого дерева». Цю заповідь Лісовика знають усі лісові істоти. Пригадаймо сцену, коли мати Лукаша змушувала його городити тин, то рубати сирі дерева Мавка заборонила.

Мавка Казкова лісова істота; русалка. Якою ж уявлялася Мавка Лесі Українці? Вона пише: «З-за стовбура старої розщепленої верби півусохлої виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах» Як бачимо, Лесина Мавка – це лісова істота у вигляді красивої дівчини, з розпущеними косами, в ясно - зеленому одязі. У словнику Б. Грінченка знаходимо: «Мавка (навка) – дитя жіночої статі, яке вмирало нехрещеним і перетворювалося на русалку»

Злидні У СУМ зазначено: «Злидні — це матеріальні нестатки, бідність, але у фразеологічних зворотах, наприклад: «Бодай же вас у злидні побили (посіли, обсіли)» — побажання нещастя, бідності; прокляття: «Бодай же вас,;; цокотухи, Та злидні побили» (Т. Шевченко). У драмі-феєрії Злидні виступають як міфічні завжди голодні істоти. Шкодять вони лише злим людям. Злидні тільки й ждуть, щоб їх покликали. Підкоряються вони Куцю. Звертаючись до Злиднів, Куць пошепки говорить їм: «А бачите — прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввійдете,— вона се вміє». У розмові з Килиною мати Лукаша говорить: «Який би чоловік з тобою всидів? Бідо напрасна! Що було — то з'їла з дітиськами своїми,— он, сидять! — бодай так вас самих посіли злидні!» На це Килина відповідає: «Нехай того посядуть, хто їх кличе!» На цих словах відчиняються двері з хати. Куць утікає в болото, а Злидні схоплюються і забігають у сіни.»

Куць. Прекрасно знаючи українську міфологію, Леся Українка в «Лісовій пісні» пише: «З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-панич». Відомо, що на Волині та в інших західних регіонах України на слова біс, чорт накладалося своєрідне табу, тому їх замінювали евфемізмами: нечиста сила, дідько, куць та ін.

Перелесник. У драмі-феєрії це гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним волоссям, з чорними бровами і блискучими очима. У словнику Б. Грінченка зазначено, що первинне значення цього слова — «спокусник». Так у народі називали біса чи чорта у вигляді вогняного змія (метеор), який літає до жінок. Перелесник, улесливо в'ючись біля Мавки, говорить їй: «Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцювати коло по травиці, наче блискавиці».

Особливо багато фольклорної символіки у фіналі «Лісової пісні». Характерна для народних балад метаморфоза перетворення дівчини на тополю спадає на думку в сцені перевтілення Мавки у вербу «з сухим листом та плакучим гіллям», також гра Лукаша на сопілці, вирізаній із цієї ж верби, пожежа, під час якої мати з Килиною виносять «на клунках та мішках скулених Злиднів», зустріч Лукаша з Долею тощо

Драму «Лісова пісня» Лесі Українки сприймається як витвір фантазії, в якому ми знаходимо абсолютно різні пласти давніх уявлень. Так, дуже важко уявити, щоб в одному часі і просторі поряд існували лісовики, водяники і вовкулака. Але Лесі Українці вдалося написати такий художній твір, в якому поєдналися два світи — багатогранний і незвичний, може, навіть чарівний світ природи з усіма її мешканцями і світ людей, який тільки намагається осягнути всю велич і силу лісу, поля, води і разом утворити справжій, єдиний світ.

«Лісова пісня» — це гімн природі і красі людських почуттів — коханню і вірності. У «Лісовій пісні» Леся Українка поєднала:фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями.

У «Лісовій пісні» втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців. Гостро постає проблема відносин людини і природи, які дуже часто не є гармонійними. Людина звикла ставитися до природи, як до засобу, що робить її життя зручнішим. Використовуючи природні дари, людина не помічає своїх шкідливих дій. Мавка є втіленням не тільки краси і беззахисності природи, але й духовної краси людини, що не може бути знищена в повсякденних дрібних турботах. Вона вічно відроджується.

Домашнє завдання. Підготувати характеристику персонажів твору

Використана література:https://shag.com.ua/drama-feyeriya-lesi-ukrayinki-lisova-pisnya--mistecekij-shedev.html?page=3https://dovidka.biz.ua/lisova-pisnya-analiz-tvory/ https://zno.if.ua/?p=608