Барви рідної природи в творах українських митців.

Виховна година

Барви рідної природи в творах українських митців.

Мета:  Виховувати  почуття прекрасного, вміння помічати красу природи,

            вміння бачити в звичайному – незвичайне. Ознайомити з творчістю

            українських митців, які відтворювали красу природи України.

            Виховувати бережливе ставлення до природи. Сприяти формуванню

            екологічного світогляду.

Оформлення: Картини українських художників, виставка збірок українських

                       поетів, прозових творів письменників, вишиті рушники,

                       музичні записи, фотографії для фотовиставки, малюнки,

                       вироби з природного матеріалу.

(Звучить тиха музика)

Сьогодні з вами ми полинемо в красу

Живопису Вкраїнської природи,

Її частинку в серці я несу:

В години щастя і в лихі негоди.

Нехай у душах оживе весна

І понесе вас у глибінь далеку,

Де серед поля виросла сосна,

І на даху зів’є гніздо лелека.

Лиш глянь на небо, в синю височінь,

На паросток, що деревом зів’ється,

В красу землі своєї рідної полинь,

Нехай в душі кохання озветься.

Поглянь на поле й квіти на узліссі,

Зумій побачить в гілочці калини,

В простім пейзажі, в вірші і у пісні

Усю красу природи України.

                                     Л.А. Семенчук

І ведучий

З давніх – давен, побачивши красу, люди прагнули повідати про неї іншим, запалити в душі вогник любові до рідної землі, до краси її природи.

У найдавніших народних казках та легендах природа наділяється магічними властивостями: вона прихильна до добрих людей та наказує зло, люди розмовляють з природою і вона дає їм відповідь.

(Учень зачитує уривок з легенди «Дідусь глід»)

«Малий Марко любив дивитись на кущ глоду, особливо милувався ніжним, запашним цвітом, … а потім тремтячим голосом просив:

- Старенький глід! Розкажи мені про себе, про зелений ліс, про птахів …»

(Інсценізація уривку легенди «Оленчина тополя»)

«Впала Оленка навколішки і почала благати тополю врятувати її від горба. Листя зашелестіло, Оленці спати захотілося, і тополя заговорила:

- В тебе велике горе. Та послухай моєї поради. Приходь до мене, коли трава ранковою росою буде вмиватись, обніми мене, рівно стоячи. Тоді побачиш, що твоя хвороба покине тебе… Тільки обіцяй, що будеш кожну рослину берегти, струмочки доглядати. Бо то все джерело здоров’я, воно теж живе…»

ІІ ведучий

Барви природи відображали українці у вишитих рушниках, а на короваї завжди були квіти та гілочки калини. Символом України теж є верба та калина: «Без верби й калини нема України». Оспівуючи природу в піснях, люди часто порівнювали її красу з красою молодої дівчини.

 (Звучать уривки пісень: «Ой не стій вербо над водою», «Ой ти вишньо», «Зелена дібровонько», «Тополя»)

І ведучий

У прислів’ях, приказках, загадках завжди підмічали найяскравіші грані природи в кожну пору року. А чи знаєте їх ви? Спробуйте продовжити:

«Весна багата на квітки, а осінь – на ….(сніпки)»

«Весна красна квітками, а осінь - … (плодами)»

«Взимку з снігом, влітку – з … (хлібом)»

Відгадайте загадки:

«У вінку зеленолистім,             «Літом одягаються, зимою одежі цураються»

У червоному намисті                                                                       (дерева)

Видивляється у воду                 «Без рук, без ніг, а пнеться на батіг»

На свою хорошу вроду»                                                                  (квасоля)

                     (калина)

ІІ ведучий

Оспівати природу, відтворити красу рідної землі – цього прагнули митці від давніх часів і до наших днів. Для митців слова і пензля сама природа була і об’єктом романтичного поетизування і давала роздуми про людське життя.

Звернення до теми природи в українських поетів та художників  породжується думками про тісний взаємозв’язок людини і природи. Побачити красу в буденному, намагаючись зобразити її в своїх віршах – ось завдання майстрів слова. А ми, читаючи їх твори, проникаємо в красу милої серцю природи нашої Батьківщини.

І ведучий

Майже в кожного українського поета ми можемо згадати описи картин природи, які одного разу прочитавши, запам’ятаєш на все життя. Настільки близькими є вони для нас, та настільки глибоко проникають в нашу душу.

(Учні читають вірші)

Т. Шевченко «Тече вода з- під явора», «Ой діброво темний гаю»

І. Франко «Весна прийшла»

Леся Українка «Стояла я і слухала весну»

А. Малишко «Осінні вечори прозорі, як янтар»

В. Самійленко «Веселиться земля, зеленіють поля»

М. Рильський «Цвітуть бузки, садок біліє …»

Д. Павличко «Пролісок»

М. Стельмах «Надходить літо»

М. Вороний «Осокорі»

П. Пилипович «Знову небо в озерах біліє …»

Ліна Костенко «На віях тиші мерехтять сніжинки»

Надія Боровик – Ткачук (Житомирська обл..) «Уклін Поліссю»

А які вірші про природу українських поетів ви знаєте?

Багато віршів покладено на музику.(Звучить пісня «Моя Україна»)

ІІ ведучий

Густими барвами земними

Він звеселяє полотно

І чим рясніш воно цвістиме

Тим довше житиме воно

Не кожну фарбу, що потрапить

Йому під руку, він бере,

Життя не кожний марний клапоть –

Лиш те життя, що не умре.

Український живопис є частиною світової художньої культури. Краса, ліричність української природи вражала художників України, які були в неї закохані. Вони найяскравішими барвами душі переносили на полотно неповторні пейзажі рідного краю. (Екскурсія по картинній галереї).

«Вечір у степу»(1890р.) Світославський Сергій Іванович

Це безмежжя степів, де тиша огортає все довкола, сонце посилає на землю останні промені. Витонченість кольорів, краса, сповненого поезією літнього вечора.

«Весна» (1907р.) Ткаченко Михайло Степанович

Закоханість художника в рідний край сповнює мотив щирою теплотою почуттів, поезією весняного пробудження природи, відтворює емоційний стан природи.

«Золота осінь» Микола Бурчак

Тісний зв’язок з рідною землею, вміння побачити і відтворити її красу в непоказному куточку левади, де повітря насичене золотом барв і лагідним теплом.

«Парк взимку» (1960р.) Сергій Шишко

Він захоплюється природою, розкриває її красу в усі пори року, вкладаючи в мазки всю силу свого схвильованого спілкування з природою. Поетичне свято барв розкриває красу довколишнього світу, вчить спостерігати в звичайному, буденному незвичайне.

«Тиша» (1975р.) Тетяна Яблонська

У полотні поєднались правдоподібність мотиву і роздуми про одвічну красу землі, про плин часу, про пам’ять поколінь.

Серед митців є і наші видатні земляки:

Адам Костюченко. Народився в с. Гладковичі Овруцького району. Виріс, милуючись Поліською природою, Її образи передав у своїх полотнах «Яблуні в цвіту», «В саду», «Осінь», «Вітряний день» та ін. Він малював те, що бачив «таке все рідне, близьке і знайоме, таке все реально зриме, наче й зовсім не намальоване, а ось тут воно, поруч …»

Душа й природа складають єдине у творчості нашого земляка В.Г. Короленка «Тут мене позитивно заворожив шум лісових шахт … я перестав відчувати себе окремо від цього моря життя …».

І ведучий

Ніби пісня звучать в устах українських письменників описи природи. Ми відчуваємо цю красу, передану найкращими словами, епітетами. І стаємо її частинкою, як промінчик сонця, що пробивається крізь темні хмари буденності.

Згадайте твори українських письменників, в яких описи природи.

(Звучить музика)

І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»

«На високих гривах гір, кругом зеленіє старий ліс, як зелене море вкрите хвилями… Ті долини манять до себе в тінь густого старого лісу…»

Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

«…Поле – що безкрає море… На серці стихають негоди… добра надія обгортає тебе добрими думками., бажаннями».

М. Коцюбинський «Харитя»

«І справді було гарно на ниві, несказанно гарно!... Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток.»

Панас Мирний «Серед степів»

«Дуби повигинали свої голови вгору, широколисті лопухи примостились коло них у холодочку – розкошують… віщує літа сива зозуля»

«Мати природо, краса світовая! Де ти береш такі пишні барви, кольори блискучі?... Краю мій! Родино моя!»

ІІ ведучий

А сучасні митці зберігають красу природи у мистецьких творах сучасності: малюнках, фотографіях (огляд виставки, фотовиставки учнівських робіт).

Любіть природу не як символ душі своєї,

Любіть природу не для себе, любіть для неї.

Вона не тільки тема вірша, або картини,-

В ній є висоти незміримі й святі глибини…

Залишіть в своїй душі частинку краси природи рідної землі, і де б ви не були збережіть її, навчившись бачити в звичайному незвичайне.