Батьківські збори "Покарання та заохочення дітей в родині. «За» і «проти»."

Батьківські збори:

«Покарання та заохочення дітей в родині.

«За» і «проти».

                                           Підготувала

                                                    Класний керівник

                                                   6 класу

                                                      Андрієнко Н. І.

       Батьківські збори:

                                                               «У гарній родині покарань ніколи не буває, і це — найправильніший  шлях  сімейного  виховання» 

 А.  С.  Макаренко

      Шановні батьки! Розмова про заохочення і покарання дитини в сім'ї не випадкова. На адресу дітей дуже часто можна почути: «Я тобі що сказав?», «Роби, що тобі говорять». Це не просто слова. Це метод виховання. Батьки вважають, що їх справа наказувати, а дитина має підкорятися.

   Та вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна особистість не може сформуватися в сімейному рабстві.

   Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їх силі їх слабкість: переконати свою дитину, бути авторитетом набагато важче, ніж нав'язати їй свою волю і примусити підкорятися батькам.

   Насильство і примус у вихованні лише шкодять. Зовні підкоряючись наказу, дитина залишається при своїй думці, а до вказівок батьків ставиться ще більш вороже.

Так у стосунки дітей і батьків приходить відчуження.

   Насильство й примус у вихованні позначаються і на характері дитини. Вона стає нещирою, брехливою, звикає кривити душею. Це призводить до того, що вона перестає бути жвавою і життєрадісною, ховає від усіх таємницю свого існування в рідному домі, стає похмурою і скритною, оминає спілкування з однолітками, сторониться спілкування з учителем, боячись сказати що-небудь не так.

   Головний метод виховання - це переконання. А для цього говоріть зі своєю дитиною, спілкуйтеся з нею, шукайте приклади позитивного підтвердження ваших думок, будьте тактовні, переконуючи її. Тоді ваші думки стануть її прагненнями.

   У тих сім'ях, де батьки уміло користуються у вихованні покаранням і заохоченням, рівень тривожності дитини набагато нижче, а результати навчальної діяльності набагато вищі.

   Сім’я – особлива атмосфера, де дитина ділиться своїми радістю і горем, роздумами та сумнівами. Тому батькам слід замислитися над тим, чи справною є їх «машина сімейного виховання». Недаремно народ говорить: «Посієш звичку – пожнеш характер».         Заохочення і покарання – це, мабуть, одна з вічних проблем, що постають у процесі виховання дитини. Одні вважають, що слід лише заохочувати, інші – що неможливо обійтися без покарання. Але необхідно зрозуміти, що ефективність виховного процесу багато у чому залежить від самих батьків. Заохочення і покарання в одному випадку можуть допогти, але в іншому – нашкодити.  Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі «за» і «проти».

    Покарання може бути за умови, що інший вплив тут не дасть ефекту. Батьки повинні бути впевнені, що дитина зробила провину навмисне, усвідомлено, розуміючи, що робити цього не можна. У покаранні неприпустимі будь-які елементи грубості, тим більше образа. Розпорядження про покарання треба віддавати без крику та роздратування. До покарання не треба вдаватися часто. Воно не повинне ставати повсякденністю. Без гострої потреби не варто нагадувати про провину, тим більше говорити стороннім людям, нехай навіть і близьким, але не членам родини, про прикрість, якої дитина завдала батькам. Вона повинна відчути себе в родині захищеною.

   Дуже важливо, щоб батьки усвідомлювали значення кожного свого зауваження, заборони, покарання.

   Мета покарання — не стільки кара за провину, не страх, який запобігає повторенню її, а усвідомлення провини дитиною. Але для цього потрібно, щоб вона зрозуміла справедливість покарання. Цього можна досягнути так званим методом природних наслідків. Наприклад, незважаючи на зауваження, підлітки продовжують галасливу біганину по квартирі, брязнуло розбите скло книжкової полиці. Нехай хлопчики самі відшкодують збитки: дістануть необхідного розміру скло, вставлять його самостійно... Підліток образив меншого братика, скажіть йому: «Ти завдав малому неприємні переживання, зроби так, щоб він забув це, подаруй йому радість — покатай на велосипеді, розкажи що-небудь цікаве, ти це вмієш».

Тілесні покарання —  хибний  спосіб  виховання.

Якщо ми караємо  дітей  «під  гарячу  руку»,  це  означає,  що ми  гірше  володіємо  собою,  аніж  вимагаємо  цього  від  дитини,  ми робимо  це  не  для  виправлення  дитини,  а  щоб  розрядити  нервову напругу.  Слід  пам’ятати,   що  ми  не  можемо  дати  дітям  більше, ніж  маємо  самі.

У покараної  дитини  може  виникнути  вороже  почуття  до батьків.  І  щойно  у  ній поєднаються  два  почуття  —  любов  та ненависть,  як  зразу  виникає  конфлікт.

 При можливості  доцільно  замінити  покарання  на:

а)   терпіння  (це  найбільша  доброчесність,  яка  може  бути в  батьків);

б)   пояснення (поясніть  дитині,  чому  її  поведінка  неправильна,  при  цьому  будьте  гранично  стислі);

в)   відволікання (постарайтесь  запропонувати  вашій  дитиніщось  більш  привабливе,  аніж  те,  що  їй  заманулося);

г)  заохочування (не  поспішайте карати сина чи дочку. Врешті,  це  більш  ефективне,  ніж  покарання).

Завжди пам’ятайте!

 Убудьякому  конфлікті  як  мінімум  двоє  учасників  і  що  важко  не  тільки  нам  з  дитиною, але і їй з нами. Адже вона слабша, менша, менш досвідчена.

  Якщо ми хочемо бачити моральне, інтелектуальне, духовне зростання людини — як же не заохочувати дитину за подолання кожної, хай і не найбільшої, вершини? Як не поділити з нею радість від завоювання нового щабля! Схвалення та заохочення - світлий метод: він породжує прагнення жити, вчитися, працювати ще краще. Та тут теж є свої тонкощі й труднощі, правила й умови ефективності.

  Ці умови ґрунтуються на тому, щоб забезпечити, по-перше, заслужене заохочення і, по-друге, добитися, щоб похвала однієї дитини виховувала іншу — її брата, товариша. Звідси правило: заохочувати треба за те, у що вкладені праця, старання, коли ми бачимо відповідальне ставлення до праці, нехай це навіть не дає поки помітних результатів.

  Як відомо, заохочення можуть бути моральні й матеріальні. Природно, треба прагнути до того, щоб діти більше цінили моральні; сам факт ефективності їх — це вже свідчення про досить високий рівень вихованості. Схвальний погляд, ніжний дотик, похвала за вчинок, поведінку дитини в колі авторитетних для неї людей; подарунок — щось таке, про що давно мріяв ваш син; спільна поїздка туди, де дуже хочеться побути вашій дочці. Їх може бути дуже багато — і хороших слів, і спільних ваших і дитячих мрій,— простих виявів нашої уваги, нашої вдоволеності й радості за дітей. Скільки добрих почуттів породжує в їхніх серцях таке моральне ставлення, яке очищає їх. І шкода, що в метушні буднів ми часто не використовуємо ці прекрасні можливості справді гуманного виховання.

  Вчіть свою дитину розуміти і цінувати заохочення своїх батьків. Пам’ятайте! Ваша увага, любов і ласка, дружня участь і розташування можуть зробити для вашої дитини більше, ніж найдорожчий подарунок!
Рани приниження і знущання не заживають роками, шрами байдужості й ігнорування залишаються на все життя!

     Якщо дошкільникові, молодшому школяреві можна просто заборонити щось, навіть м'яко відібрати, наприклад, якийсь предмет, з яким не можна гратися (у цьому випадку, як відомо, авторитет дорослих забезпечується в очах дитини їхнім віком і становищем — «це звелів тато», «це не дозволила мама»), то підліткові потрібне переконливе мотивування заборони або розпорядження. Тут авторитет становища змінюється авторитетом особи: діти середнього віку охоче підкоряються не всім, а лише тим, кого поважають, хто не тисне, не наказує, а радить, аргументовано переконує. І чим старші діти, тим менш дійове безапеляційне розпорядження, тим більше підходить у спілкуванні з ними форма дружньої поради, рекомендації. Інколи підліткам краще дати якийсь матеріал для роздумів, щоб вони самі дійшли потрібних висновків.

   Вашу  дитину  виховують  кожна  хвилина  життя, кожний  куточок  землі, кожен  крок,  слово,  справа,  з  якими  її  особистість стикається  ніби  випадково,  мимоволі.    Проблеми  виховання  невичерпні,  як  море.  І  нікому  не  дано передбачити  всі  можливі  повороти,  тонкощі,  які  можуть  виникнути  у  наших  стосунках  із  дітьми.  І  навіть  якщо  ви  дотримуєтесь  іншої  думки,  все  ж, не  поспішайте  карати  дитину.  Гарячковість — погана помічниця вихователя. Але якщо немає іншого виходу, не  відкладайте  покарання  на  надто  далекі  строки,  інакшевоно  перетворюється  на  помсту,  а  помста  завжди  недостойна людини.

А на  останок хочу вас ознайомити із «Законами батьківської істини».
 

            «Закони батьківської істини»
 

Закон 1. Цініть любов своєї дитини. Пам’ятайте, від любові до ненависті лише один крок, не робіть необдуманих кроків!
 

Закон 2. Не принижуйте свою дитину; Принижуючи її саму, ви формуєте у неї уміння і навичку приниження, яке вона зможе використовувати по відношенню до інших людей. Не виключено, що, ними будете ви.
 

Закон 3. Не погрожуйте своїй дитині. Погрози дорослого породжують брехню дитини, призводять до боязні і ненависті.
 

Закон 4. Не накладайте заборон. У природі дитини — дух бунтарства. Те, що категорично заборонено, дуже хочеться спробувати, не забувайте про це.
 

Закон 5. Не опікайте своєї дитини там, де можна обійтися без опіки; дайте можливість маленькій людині самостійно стати великою.
 

Закон 6. Не йдіть на поводі у своєї дитини, умійте дотримувати міру своєї любові і міру своєї батьківської відповідальності.
 

Закон 7. Розвивайте в собі відчуття, гумору. Вчіться сміятися над своїми слабкостями, дозволяйте своїй дитині сміятися разом з вами. УЧІТЬ СВОЮ ДИТИНІ СМІЯТИСЯ НАД СОБОЮ! Це краще, ніж якщо над нею сміятимуться інші.
 

Закон 8. Не читайте своїй дитині безконечні нотації, вона їх просто не чує!
 

Закон 9. Будьте завжди послідовні в своїх вимогах. Добре орієнтуйтеся в своїх «так і ні».
 

Закон 10. Не позбавляйте свою дитину права бути дитиною. Дайте їй можливість побути пустуном і непосидою, бунтарем і шибеником. Період дитинства швидкоплинний, а так багато потрібно устигнути спробувати, перш ніж станеш дорослим. Дайте можливість своїй дитині бути нею під час дитинства, інакше період дитинства триватиме і в його дорослому житті. Це може обернутися серйозними наслідками і для вашої дитини і для вас, батьки!
 

Закон 11. Пам’ятайте, що найбільше батьківське щастя — бачити дітей, розумних і вдячних!