Бесіда на тему " Голокост "

27 січня - Міжнародний день пам'яті Голокосту

Тема. «Голокост – пам'ять віків»

Мета: виховання нацiональної свiдомостi учнiв i людської гiдностi, вiдродження паросткiв духовностi, формування рис громадянина; поглиблення знань про iсторичний факт Голокосту, його значення; пробудження iнтересу до поглибленого вивчення iсторiї всіх народів світу; виховання глибокої поваги та любовi до інших національностей.

Спочатку вони прийшли за комуністами,
І я промовчав, адже я не комуніст.
Потім вони прийшли за євреями,
І я промовчав, адже я не єврей.
Потім вони прийшли за членами профспілок,
І я промовчав, адже я не член профспілки.
Потім вони прийшли за католиками,
І я промовчав, адже я не католик.
Потім вони прийшли по мене,
І вже не лишилося нікого, хто міг би заступитися за мене.
(німецький протестантський пастор Мартін Немюллер)

Бесіда

27 січня за рішенням Генеральної асамблеї ООН і Європейського парламенту визнано Міжнародним днем пам'яті Голокосту.

"Неможливо заперечити, що Голокост є винятковою трагедією. Пройшли десятиліття, однак систематичне вбивство мільйонів євреїв та представників інших національностей досі шокує. Здатність нацистів привертати прибічників, не зважаючи на їх цілковиту аморальність, досі лякає. І, насамперед, залишається біль за літніх людей, які пережили жахи Голокосту, і за всіх нас, що пережили падіння у прірву аморальності" (Зі Звернення Генерального Секретаря з нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту 27 січня 2007р.)

Голокост - це найбільша в історії злочин проти людяності.

Щоб цей кошмар став реальністю, треба було унікальне поєднання цілого комплексу різних факторів: повне підпорядкування держави тоталітарного режиму націонал-соціалізма, активне сприяння або мовчазне потурання більшої частини населення Німеччини, глибоко укорінений в Європі антисемітизм.

Німеччина зазнала поразки у першій світовій війні.
Після цього соціал-демократи в союзі з ліберальними партіями сформували новий уряд, і Німеччина стала демократичною державою. Економічна криза 20-х років і жахливі економічні втрати, понесені в ході війни, призвели до обвальної інфляції. Число безробітних до кінця двадцятих років склала 30 відсотків працездатного населення Німеччини. Безробітні, які стоять у черзі за випадковим заробітком або безкоштовною їжею, стали звичним явищем. Більшість населення жило в постійному страху скотитися у болото убогості.

Націоналістичні партії звинувачували в усьому демократичні реформи, угоди, прийняті Версальським мирним договором, а головне євреїв, які, як вважали ці партії, хочуть перетворити всіх німців на своїх рабів, що веде до смерті німецької нації

Найбільшою партією нацистів була NSDAP (Націонал-соціалістична партія Німеччини), очолювана Адольфом Гітлером. Вона обіцяла повернути Німеччині колишню славу, встановити в країні порядок і дати німцям роботу і хліб. У своїй книзі "Моя боротьба" Гітлер обґрунтував антисемітську ідеологію партії. На виборах вона, з кожним разом отримувала все більше і більше голосів. Свої політичні завдання нацисти вирішували за допомогою оскаженілої пропаганди і насильства.

На виборах 1932 NSDAP вирвалася в лідери. 30 січня 1933 Адольф Гітлер був проголошений рейхсканцлером. Стали ущемлятися громадянські права і політичні свободи, і в результаті в Німеччині встановився диктаторський режим нацистської партії.

А серед її гасел був "Ein Volk, ein Reich, ein Fuhrer" - "Єдиний народ, єдина імперія, єдиний вождь!" Згідно з цим гаслом, народ повинен не обирати, а лише одностайно вітає вождя, який "служить" до всього народу.

Нацисти розробили так звані расові теорії, засновані на псевдонаукових "дослідженнях" XIX століття. Ці теорії були прийняті Нюренбергскими законами в 1935 р. Оскільки ніяких реальних расових розходжень не існувало, нацисти вдалися до такої прийом: предки людини вважалися євреями, якщо були членами єврейської релігійної громади.

Головне, що повинно об'єднувати людей, на думку нацистів, це їхня раса. Раса істинних арійців - це еліта, вона покликана керувати нижчими расами. Була поставлена мета - підпорядкувати собі всі народи, а тільки один народ, євреїв, знищити, причому знищити повністю. Антисемітські ідеї поширилися не тільки вгорі, але й по всій Німеччині.

Антисемітська політика, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччині, з початком Другої світової війни набула ще жахливіших форм. Почалося планомірне і систематичне знищення нацистами єврейського населення Європи. Відразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, усе єврейське населення було розміщено у спеціально створених гетто — відокремлених від зовнішнього світу поселеннях з мінімальними умовами для проживання.

Концентраційні табори стали створюватися в 1941 році на території Польщі, куди припускалося звозити усіх євреїв, уцілілих у завойованій німцями Європі і забитий їх газом.

До цього часу вже було знищено близько мільйона євреїв. Однак застосовувалася до цього тактика масових розстрілів, голоду і примусової праці була визнана недостатньо ефективною.

Крім того, нацисти поспішали завершити геноцид, поки їх супроводжує успіх на фронті.

Було терміново створено (або переобладнано) шість таборів знищення: Освенцим, Белцек, Люблін-Майданек, Собібор і Треблінка. Депортація в табори смерті почалася у вересні 1941 року з німецьких і австрійських євреїв, а влітку 1942 року заробили газові камери.

"Чистка" йшла планомірно: німці "прочесали" Європу від Голландії на півночі до Греції на півдні. В окупованій Польщі з кінця 1942 року "гетто" одне за одним стали порожніти.

Масова депортація тривала аж до січня 1945 року, коли остання партія угорських євреїв було відправлено в Освенцим. У таборах смерті загинуло більше 3 мільйонів чоловік.

Найбільший концентраційний табір - Освенцим - був одночасно і "трудовим" табором. Стариків і жінок з дітьми відправляли в "душогубку" відразу, буквально через кілька годин.

Що ж стосується здорових чоловіків і жінок, то їх посилали працювати в майстерні та на фабрики, спеціально побудовані при таборі. Деяких ув'язнених примушували обслуговувати сам "виробничий цикл" знищення.

У Освенцим направляли не тільки євреїв, але і поляків, російських військовополонених, а також циган і політичних в'язнів зі всієї Європи.

У цьому і інших таборах проводилися жахливі, що часто приводили до смертельного результату, експерименти, як в області традиційної медицини, так і з метою відпрацювання найбільш ефективних методів масової стерилізації "расово неповноцінних" груп. У якості "піддослідних" вважали за краще використовувати жінок і дітей. Вдавався до цього "експериментального полігону" і військове відомство.

Собібор - цей табір був побудований в березні 1942 року з єдиною метою: якомога швидше знищити максимально можливу кількість людей. Ешелони прибували залізницею і ув'язнені негайно відправлялися в газові камери. По дорозі вони роздягалися в бараці або у дворі. Їх одяг, їстівні припаси і цінності сортувалися і відправлялися на склади, а самі вони по вузькому обгородженого проходу йшли в "душогубку". У жінок відрізали волосся, яке теж надходило на склад. Людей заганяли в п'ять газових камер із загальною "пропускною потужністю" до 500 чоловік. Трупи або спалювали у відкритій печі крематорію, або скидали в загальну могилу. Табір обслуговувало близько 30 есесівців, 100 добровольців з українських націоналістів і близько тисячі в'язнів-євреїв. У Собібор прямували євреї з Східної Польщі, Радянського Союзу, Австрії, Голландії, Бельгії та Франції.

З нападом на СРСР нацисти взялися за "остаточне вирішення" "єврейського питання". Спочатку цілковитому винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Європи.

За наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири "айзацгрупи" (дві з них діяли на Україні), які повинні були знищувати "ворожі елементи", зокрема євреїв. Вже у перші місяці війни відбулися масові страти євреїв у Литві, Білорусі та на Україні. Страшним символом Голокосту стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.). У січні 1942 р. нацистське керівництво прийняло рішення про створення на території Польщі таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцім, Бєлжец). Створення таких таборів супроводжувалось масовими стратами населення гетто. На території СРСР протягом 1941-1942 pp. були ліквідовані майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці. Така політика нацистів не могла не спричинити опору єврейського населення: він був як пасивним (духовний опір, втеча тощо), так і збройним. Найбільше повстання відбулось у Варшавському гетто (квітень-червень 1943 p.). Лише після трьох місяців нерівної боротьби повстання було придушено, в результаті чого загинуло або було відправлено до таборів смерті 76 тис. чоловік. Загалом жертвами Голокосту стали 6 млн. євреїв.

27 січня у всьому світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році радянська армія звільнила в’язнів концтабору Освенцим (Аушвіц-Біркенау). З нагоди 65-річчя звільнення Освенцима Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун оприлюднив послання, в якому закликав усі народи зберігати пам'ять про Голокост і відстоювати людську гідність для всіх. "Через жахи гетто і нацистських таборів смерті пройшли безліч чоловіків, жінок і дітей, яким, проте, вдалося вижити. Всі вони хочуть донести до кожного з нас найважливішу думку - думку про тріумф людського духу", - зазначив генсек ООН. "Люди, які пережили Голокост, будуть з нами не вічно. Але пам'ять про те, що вони пережили, повинна залишатися з нами", - заявив Пан Гі Мун, підкресливши, що історії цих людей "мають зберегтися в пам'ятниках, в підручниках і, перш за все, в рішучому прагненні людства запобігти геноциду та іншим тяжким злочинам". Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту був заснований у 2005-му році спеціальною резолюцією ООН. У 1945 році радянські війська увійшли до розташованого на території Польщі нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау, також відомого як Освенцим. До 27 січня - дня звільнення - в таборі залишалося всього 7 тисяч в'язнів. Десятьма днями раніше війська СС вивезли з табору більше 60 тисяч виснажених людей, десятки тисяч з них загинули під час цього "маршу смерті". За різними даними, за п'ять років існування Освенцима в його стінах загинули до 4 мільйонів людей.

Талмуд говорить: «Той, хто рятує одне життя, рятує весь світ». Рятувати життя в роки війни було небезпечно. Та, все ж, знаходилися відчайдухи, які намагалися це робити. Для прикладу можна згадати німецького бізнесмена Оскара Шиндлера, який врятував від смерті більше 1100 євреїв, взявши працювати їх на свої фабрики. Відомий голлівудський режисер, який має українське коріння Стівен Спілберг за реальними подіями зняв художній фільм «Список Шиндлера», де розказав про долю цих людей.

 Митрополит греко-католицької церкви Андрей Шептицький, який ризикуючи власним життям, перебуваючи під суворим наглядом поліції теж переховував євреїв у власній резиденції та греко-католицьких монастирях. Він писав листи до Гітлера, Папи Римського, у яких просив припинити розстріли євреїв. Перший наважився звинуватити Гітлера у масових вбивствах мирного населення. Особисто Андрей Шептицький врятував 400 чоловік. У 1973 році у Тель-Авів на знак вдячності йому було встановлено пам’ятник.

«Допоки жива людська пам'ять,  трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами, і віддавати їм належну шану. В ті часи понад півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами . Було втрачено сотні єврейських громад, які упродовж століть збагачували національне життя України. Нікому не може бути дозволено применшувати  кількість жертв  Голокосту.

Людство не повинно забувати, що нацистські табори смерті починалися з ненависті, забобонів й антисемітизму. А пам'ятаючи про витоки зла, завжди протистояти спробам розпалити ненависть і міжнаціональну ворожнечу. Пам'ять про Голокост необхідна нам, щоб наші діти ніколи не були жертвами або байдужими спостерігачами проявів ворожнечі. Тепер, коли Голокост відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам'яті і відстоювати гідність людини. Темою цього  дня має стати вічна пам'ять і зобов'язання докласти зусиль до недопущення ґеноцидів і злочинів проти людяності.