Бібліотечний урок з творчим продовженням (фанфік)

У колі дружнього читання

Бібліотечний урок

 

Тема уроку: Борис Комар. Історична повість «Векша»

 

Мета уроку: зацікавити учнів творчістю Бориса Комара, спонукати до самостійного причитання творів з історії України, розвивати культуру зв’язного мовлення, уміння презентувати набуті знання і оцінювати власний емоційний стан та творчу уяву, виховувати усвідомлення важливості збереження історичної пам’яті народу.

 

Обладнання: портрети Бориса Комара, князя Ігоря та княгині Ольги, карта розселення давніх слов’ян, різнокольорові квітки для з’ясування емоційного настрою учнів, фотознімки порогів Дніпра, Азовського та Чорного моря, ілюстрації учнів до заздалегідь прочитаного твору.

 

Тип уроку: урок – літературна розвідка, захист групових проектів.

Випереджувальне завдання: причитати історичну повість Бориса Комара «Векша» засобом буккросинг.

 

Перебіг уроку

 

1. Увізно-мотиваційний етап. Емоційне налаштування на урок.

 

Слово вчителя.

 

(Учні об’єднані у шість груп, сидять навколо столів із сигнальною карткою – назвою групи проектантів)

Який у вас сьогодні настрій? Бачу багато посмішок. Це ж чудово! А давайте послухаємо уривок з повісті Дмитра Комарова «Векша» та сплетемо свій «віночок настрою» на уроці: «Ходімо в пущу, назбираємо квітів, - запропонував Векша – Я вмію плести ладні вінки…

Квітів назбирали цілий оберемок: жовтих свічечок, білих сережок, рожевої лісової красуні, синього рясту, волохатих голубих зірочок…

Перед вами на столах лежать безліч різнокольорових квітів. Пропоную вибрати квіточку того кольору, який відповідає вашому настрою на урок.

 

А зараз послухайте, що означає кожен колір.

Фіолетова – у вас творча уява, ви можете запалити своєю активністю інших.

Блакитна – ви мрійлива особистість, яка любить зміни, а також пізнавати нове й цікаве.

Зелена – у вас дуже легко викликати інтерес навіть до звичайних речей.

Рожева – ви ніжна натура і вам потрібна підтримка інших.

 

Ці риси обов’язково стануть нам у нагоді на сьогоднішньому уроці. Бо об’єднавшись у вибрані вами групи, ви стали справжніми вихідниками у вируючому читацькому просторі та помандрували у сиву давнину наших предків, щоб познайомитися з Векшею найталановитішим з винахідників землі Руської, який попередив про страшну небезпеку, чатуючу на її працелюбних та відважних людей.

- А що взагалі спонукає людину до творчості? Михайло Коцюбинський сказав: «… треба мати сильні враження, щоб щось зробити»

Ви об’єдналися у п’ять груп, щоб обмінятися своїми сильними враженнями від літературної розвідки у часи князювання Ігоря.

Сподіваюсь ми дізнаємося багато цікавого про біографію Дмитра Комарова, творчу лабораторію письменника та його «сильні враження» які спонукали до написання історичної повісті «Векша».  Історичне тло на фоні якого відбуваються події, прислів’я, приказки, легенди та міфи, пісні давніх слов’ян, згадані у тексті. Зміст твору та характери його головного героя Векші, а також інших дійових осіб, які так чудово вплетені автором у віночок сюжету його чудового твору.

 

Слово бібліотекареві.

Я тримаю в руках книгу «Вибрані твори Бориса Комара». До першого тому лауреата Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки вміщено три повісті: «Диваки», «Векша» та «Мандрівний вулкан». Вас зацікавила історична повість «Векша»  про мужність, відвагу, стійкість, патріотизм наших співвітчизників. Книга прийняла участь у буккросингу, який розпочався у нашій бібліотеці, продовжився у вашій школі, чудовому парку навколо неї, у ваших домівках та домівках ваших друзів, а на канікулах продовжила свої мандри аж до самої столиці нашої держави – Києва. Так ви запросили героя повісті Векшу у цікаву подорож у сьогодення. Здивувався, мабуть, Векша, почувши нове, незвідане життя. Зрадів за нас і сумував разом з нами з приводу наших печалей буремного часу та пишався тим, що мужність, відвага, стійкість, патріотизм не стали просто словами на рекламних плакатах нашого життя, а головною його. Ну то настав час вирушити у давноминулі часи. Векша з радістю привітав вас, а ми з нетерпінням чекаємо презентацій ваших проектів. Щасти вам, творчого вам натхнення та успіхів шановні «біографи» і «критики», «історики», «фольклористи» та «літературознавці».

 

2. Операційно-пізнавальний етап.

Захист проектів

 

Учитель.

Слово надається першій групі – «Біографи»

Мета їхнього дослідницького проекту презентувати матеріал про життєвий шлях Бориса Комара.

Решта учнів у вигляді тез занотовують до читацьких щоденників найважливішу інформацію.

Проект №1 Біографія

На Полтавщині село Хвощівка. Хвоща особливо багато від того, кажуть і назва – Хвощівка.

Саме тут на Хорольщині 9 червня 1927 року  в селянській родині народився Борис Панасович Комар.

Батько письменника Панас Сидорович, перший голова Хвощівського колгоспу, згодом і впродовж багатьох років  - ветфельдшер. Великий знавець лікувального зілля.

Мати письменника – Євдокія Платонівна колгоспниця, людина життєрадісна, знала безліч пісень. Одну з таких рідкісних, давньоруського походження Борис Панасович пригадає через багато літ, викликавши подив і захоплення письменницького товариства.

Тут, у Хвощів ці, Борис Комар пішов до семирічки. Шостий клас якої скінчив у 1941 році. Вже мріли попереду літні канікули. Та сталося інакше: почалася війна…

Коли фашисти ось-ось мали забрати хлопця й відправити на каторжні роботи до Німеччини то мати подалася до сільської управи і правдами та неправдами переправила рік народження сина на пізніший, 1928-й. так уже в документах і лишилося по сьогодні.

Весною 1943 року матір убила блискавка і Панас Сидорович маючи на руках сина і двох дочок, на все життя лишився одинаком.

Закінчив семирічку у 1944 році, здав документи до технікуму, аж невдовзі трапилося лихо, мінованою німецькою запальничкою хлопцю відірвало три пальці лівої руки. Далі лікарня, холопська десятирічка. За бажанням батька збирався до ветеринарного інституту. Та, блукаючи містом, надибав випадково на дошку оголошень при університеті , де вичитав таке: філологічний факультет українське відділення. Було в тих словах, як згадував сам письменник, щось небуденне, чарівне і високе – мов би знак пісні чи казки, або неясний спогад (чи свій, чи пращуровський?) що манив, кликав до себе. І юнак став філологом.

 

Проект 2 «Критики»

Слово другій групі – «Критики».

Вони поставили за мету дослідити творчий шлях письменника та повідати найцікавіше.

Твори Бориса Комара здобули популярність на лише в Україні. Він дивиться на світ й очима малюків-дошкільнят, й випускників шкіл, та й старший читач буде зацікавленим (такий вплив зокрема має присвячення Київській Русі історична повість «Векша»).

Ми помітили, що письменника приваблюють сильні, вольові, духовно багаті натури. Тому, на нашу думку з давніх часів Київської Русі приходить до нас Векша – могутній юнак, на долю якого випадають далекі мандри і тяжкі випробування. Векша, бранець, мужньо долає перешкоди на шляху до рідної землі і рятує її від підступного нападу печенігів. Одночасно розповідь про Векшу-древлянина наближається й до художньої легенди, вона повна несподіваних подій і величних оповитих серпанком часу постатей.

Отже, настав час захисту проекту.

«Історики» ваш виступ, бо саме ви поставили собі за мету дослідити реалії далекої епохи.

 

Проект 3 «Історики»

У процесі роботи над цім твором Борис Комар опрацював багато історичних документів з часів Київської Русі. Події відбуваються за часів князювання Ігоря, великого князя Київського. Став княжити після смерті Олега. У повісті згадується, що дідусь Векші ходив з Олегом Царг рад воювати.

У 914р. уклав мирну угоду з печенігами, але саме Векша дізнався про порушення печенігами цієї угоди. А дізнався про Векша у Царг раді, коли його змусили служити в царській охороні.

Про все це випитував рудовусий дозорець, який навіть примусив поклястися Векшу на оголеному мечі. А це була одна з найстрашніших клятв русичів. Ось вона, ця клятва: «… Клянуся всемогутнім Перуном, Дажд  богом, пращурами своїми. Коли ж я мовлю лжу, нехай цей меч посіче мене на шматки, а святий вогонь тіла мого не пойме, а сира земля праху не прийме…»

Настав час пояснити значення слова «капище». Бо саме з них починалися і біля них закінчувалися всі дійства давніх слов’ян.

Капища (храми), язичницькі здебільшого дерев’яні культові споруди та місця вшанування богів, жертвоприношень. Будувалися головним входом на захід з тим, щоб язичники, вклоняючись вогню і богам, були обернуті на схід до сонця.

У повісті ви познайомитесь із описом капища Велеса бога торгівлі і скотарства, у слов’ян – язичників, а також з капищем Перуна – головного бога у слов’ян – язичників, бога грому і блискавки. У цьому капищі князі з воєводами та боярами давали клятву чужинцям не порушувати умов, які з ними вклали. (римляни, візантійці). Малу на Подолі власне капище. Це церква святого Іллі.

Князь Ігор проводжав, коли гості вирушали з Києва у далекий похід до Греччини, був присутнім на прощальному обряді, опис якого ви зустріните в тексті.

Коли ж грізна рать руська розгорнулась о всю міць свою, готова до січі – захисту стати «спереду ж дружини князь Ігор грає на білому мов лебідь коні. Ось справжній лідер, за яким готова на подвиги ратні його дружина».

Виступає Ігор у повісті як справжній дипломат, відпустивши двох полонених печенігів. «Отвердили знову князь і каган печенізький (головний воєначальник) клятви непорушні про життя мирне сусідське й роз’їхались». Золоте слово князя Ігоря вража своєю пророчістю вже не одно покоління читачів, ось воно: «… Таперше треба забути нині і прісно про ворожнечу то особиці у домі свому, зажити мирно, в злагоді, як живуть зерна в колосі єдинім…» справдешно ж мовлено: одне дерево буря легко звалить, а лісу буйного повік не здолає…

Лісом тим стали древляни, уличі, поляни племена давніх слов’ян, які стали на захист землі Руської

Древляни, українське плем’я що жило по лісах у Древлянській землі між Дніпром і , здовж Тетерева, Горині й Прип’яті. У них було поширене хліборобство.

Поляни – східнослов’янське плем’я , яке жило в Середньому Подніпрові. Центром був Київ. Були розвинутими землеробство, скотарство, промисли  та ремесла.

Угличі – руське плем’я, яке жило у гаях побіля Дніпра, на полудень від полян (Путята).

Ну що ж, настала черга «літературознавців», які поставили за мету познайомити нас із змістом, сюжетом  та героями повісті.

 

Проект 4 «Літературознавці»

Історична повість «Векша» складається із 17 розділів, що складають основу її простого плану:

1. Гість
2. Київ
3. На торжищі
4. Несподіванка
5. Проводи
6. У поход
7. Дніпрові пороги
8. Полон
9. Замість пут – кайдани
10.  Царград
11.  На службі в царя
12.  Втеча
13.  На Дніпро по рибу
14.  По Отчині й кості плачуть
15.  Рідна земля
16.  Висока могила
17.  Стрічі

 

Кожен із розділів має багато епізодів, склавши назви до яких ви зможете скласти власний складний план до повісті.

Головний герой повісті древлянин Векша. А батько це пояснює так: «Микулою нарекли. Так всі звуть Векшею. І ми звикли. Змалку був верткий проворний, як векша (вивірка, білка)». Тепер уже

Поряд з гостем (купець) Векша видавався просто-таки велетом. Гінкий, широкораменний, дужі груди випинаються з під сорочки. Розпашіле в роботі лице, обвітрені, загорілі шия та руки. Русяве волосся на непокритій голові підстрижене. Ніс прямий, чоло рівне, високе, верхня губа вже почала засіватися густим чорним пушком.

Купець Куделя та його наймит Пупята міняли хутро на ножі, серпи, наконечники для стріл, гачки н рибу, сокири, наральники, остені. Вони завітав до невеличкого селища, яке ховалося неподалеку від Тетерева в густому березовому гаю. У крайньому обійсті видно що жив бідак з бідаків. Це й було житло тата та матері Векші. Куделя бере Векшу за наймита, бо лаштувався до самої Греччини в Царг рад. Прибувши до Києва, потрапезувавши Путятя з Векшою опиняються на торжищі, де Векша вперше зустрічається з Яною, донькою стрільника. Векша рятує Яну від варягів. Яна подарувала Векші чисту вишивану сорочку. Біля Олегової могили, недалека у пущі сплели Векша з Яною спільний вінок. У вінку Яна здавалася йому русалкою. На Почай ріці зібралося багато суден, проводжати похід зібралося чимало киян. Векшу проводжала Яна й стрільник Доброгаст, який пообіцяв Векші не забувати про його батьків. Волхви оббризкали судна жертовною кров’ю. Князь Ігор благав у богів удачі для походу. Заграли в ріжки гудаки. Похід рушив до Дніпра.

Заночували у Переяславській землі. Векша з очеретиною пішов на лови. Згодом Векша дізнається від Путяти, що на них чатують печеніги й можуть їх пограбувати., коли вони будуть долати пороги Дніпра.

«Не спи – поріг», «Острів - поріг»

Напали печеніги. Векша рятуючи Путятя потрапляє в полон. Весляр Синко розповідає векші про своє життя. Бранців привели до Сурозького моря (Азовського) Векша дізнався що тепер щоб дістатися до Дніпра, треба спочатку ще Руське виплити (Чорне море), об’їхати Корсунську землю (Кримський півострів), тоді аж до Дніпра можна втрапити

 І почалися Вершині поневіряння у полоні…

(Про них далі по-черзі розповідають учасники групи «Літературознавці»).

 

От і настав час виступу фольклористів, метою яких став збір фольклорних матеріалів зі сторінок повісті Дмитра Комара «Векша», а саме: прислів’їв, приказок, народних прикмет, заклинань, заговорів, переказів, легенд та розповідей про міфологію давніх слов’ян

 

Проект 5 «Фольклористи»

Повість Дмитра Комара стала широким тлом для сузір’я прислів’їв та а приказок, які сяють і на тлі сучасного життя українського народу. Переконайтесь у цьому самі.

• Кого не пече, той не знає, що то боляче.
• М’яко стелив, а твердо спати.
• З пальця меду не здобудеш.
•  І смерду хочеться пива, та нема купила.
• Не  жди дяки від приблудної псяки.
• Показував коня, продав – козеня.
• Тиха вода, тиха, та стережись лиха.
• Журба сорочки не дає.
• Свій чорний хліб ліпше чужих пирогів.
• По отчині й кості плачуть.
• Розлучений з любкою плаче сім літ, розлучений з отчиною плаче все життя.
• Краще бути жебраком у дома, ніж царем на чужині, бо чужий вогонь холодніший за кригу.
• Одне дерево буря легко звалить, а лісу буйного повік не здолає.

 

А ще ми знайшли у тексті два надзвичайно цікаві тексти – заклинання та замовляння.

Послухайте текст заклинання матері на дорогу дитині:

Бути ж тобі сильним та дужим і вдень, і в поденні, і вночі, й опів­ночі. Убережіть його, добрі духи, від сили вражої, від смерті наглої, від горя й лиха навісного. Убережіть на воді від утопления, в огні від зго­ряння. Та не забути ж тобі, моя дитино, й нашу любов ласкаву, і наш хліб солодкий, і наше вогнище тепле. Повернутися тобі в отчину рідну, вдарити їй чолом тричі по три, припасти до сирої землі-матінки. І нехай моє слово буде дужче за воду, вище за гори, міцніше за камінь. І хто навіть у лузі всю траву випасе й не подавиться, а з моря всю воду вип'є й не захлинеться, і той нехай не здолає мого закляття...

 

А зараз замовляння від стріл, яке розповів Векші Путята

Тільки це, як проказувати навсправжки, треба в день повного місяця і щоб ніхто не чув. Ну, слухай... «Стріли могучі, стріли летючі, стріли швидкучі,— проказував, надавши своєму голосові таємничо­сті,— як дощ каменя не пробиває, так щоб і ви мене не пробивали, і як од каменя краплі відскакують, так щоб і ви од мене відскакували. А як вода на водокруті, а вітер у вихорі крутяться, так щоб і ви крутились круг мене, а в тіло моє не попадали. Лети, стріло, в сиру землю, а пір'я в птаха, а птах у небо! І доки очі мої зрять, а ноги землю топчуть, доти й слову моєму бути сильному! Гур-мур, гур-кур, коло-вур!..» Оце і все. Прокажеш його раз, то вже ніколи стріла тебе не вразить. Це мене один дід у Києві навчив, отой, що про Перуна розказав. Він колись отроком  у князя слугував, багато разів у січі був, а стріла його ні разу не зачепила, бо знав замовляння.

 

Текст  пересипаний також чудовими текстами українських народних пісень:

• «Благослови, мати, весну закликати!»
• «Хвалилася берізонька перед дубочком»
• «Ой травко, ой муравко»
• «Як ведмідь у лісі темнім походжав» (ловецька)
• «Ой на морі сірі гуси проти води б’ються» (невольницька)
• «Пасла дівчина качку»

Ви познайомились також з великим пантеоном богів давніх слов’ян:

• Велес - бог торгівлі і скотарства у слов’ян-язичників
• Перун - головний бог, бог грому і блискавки
• Лада - язичницька богиня кохання і веселощів
• Морана - злий дух, який за віруванням слов’ян-язичників приносив смерть
• Дюдя - богиня зими, дружина Діда Мороза, володарка хуртовини, завірюхи.
• Чур - душа небіжчика.

А ще із задоволенням причитали та радимо і вам прочитати легенду про виникнення Перуновського вогню та легенду про дівчину, яку заманили русалки, а також давню полянську думу казку про ліс і поле.

І всі ці фольклорні мотиви оживлюють сюжет повісті та ніби занурюють нас у сиву давнину, за дідів-прадідів, як кажуть у народі.

 

Рефлексія.

Вчитель.

Зараз до вашої уваги я хочу запропонувати власний фанфік за запропонованим вам твором.

 

«Дорога до Києва»

 

Я мріяла про поїздку до Києва увесь рік. У попередній мій приїзд він просто причарував мене посмішками привітних киян, мереживом гомінкого метрополітену, величністю архітектурних пам’яток, привітністю каштанів Хрещатика, прохолодою Дніпра та ще безліччю дещиць, з яких і складається мрія повернутися сюди ще і ще раз.

Тому, коли я зручненько вмостилася у своєму купе з книжкою Бориса Комара  у руках, я навіть і уявити собі не могла, якою буде моя дорога до Києва.

За декілька хвилин до відправки потягу, до купе зайшов юнак у формі Національної гвардії та стримано привітався: «Володимир». «Мабуть з відпустки в  АТО, -  чомусь подумала я. - У його імені є слово «мир», а він повинен захищати його на війні. Як чудово що в нас така молодь, яка готова володіти миром, гартуючи себе у боях». Я із задоволенням заглибилась в історичну повість Бориса Комара «Векша». Потяг рушив, а мій супутник закрив очі, ніби відсторонився від усього зайвого, несуттєвого, крім своїх власних думок.

Під стук коліс мабуть закрилися мої натруджені оченята, бо коли я прокинулась, дуже було здивована, що в нашому купе на одного сусіда стало більше. Він сам розповідав про себе:

-     Мене Миколою нарекли, а так всі звуть Векшою. Змалку був

      верткий, проворний, як вивірка, ну – білка. От тому я і Векша.

-     Володимир.

-    То ти миром володієш?

• Ні, намагаюсь захистити його.
• Я теж з печенігами воюю, найстрашнішою клятвою русичів правду казати завжди готовий.
• То ж якою? - здивувався Володимир.

Векша встав і урочисто промовив (Володимир у захваті підвівся разом з ним):

• Клянуся всемогутнім Перуном, Дажбогом, пращурами своїми. Коли ж я мовлю лжу,  нехай меч посіче мене на шматки, а святий вогонь тіла мого не пойме, а сира земля праху не прийме.
• Клянусь, - з дрижанням у голосі повторив Володимир.

«Він стояв гінкий, широкораменний, дужі груди випинають з-під сорочки. Обвітрені, загорілі шия та руки. Русяве волосся на непокритій голові підстрижене. Ніс прямий, чоло рівне, висока верхня губа вже почала засіватися густим чорним пушком» - ніби на моніторі комп'ютера пробігли ці строчки з книги, яку я читала. А навпроти Володимир, ну точна копія Векші, тільки не у вишитій сорочці, а у військовому камуфляжі.

• Куди їдеш, воїне?  - присівши спитав Векша.
• У Київ, серцю Києва  вклонитися, Хрещатику, - з повагою промовив Володимир.
• От і я туди. Князь Ігор запропонував пристати до нього на службу. Так от настали часи. Та я мабуть з тобою, Володимире! Будемо разом мир боронити. Яка різниця, який ворог. Головне, щоб без жалю.
• Без жалю за чим? - тихо спитав Володимир.
• За собою, за собою Володимире, - якось протяжно сказав Векша.
• До речі, матуся тобі заклинання на дорогу промовила?
• Ні, тільки плакала довго, я ж у неї один.
• Не переймайся, я тобі від моєї передам.
• Жіночко, -  звернувся раптом Векша до мене, - допоможіть мені. У всіх матусь енергетика однакова - на захист. Я буду говорити, а ви повторюйте, як до свого сина, добре?
• Добре. У мене на віях зрадницьки заблищали сльози. Добре, рідненький. І мій син, і ви дорогенькі, ви всі, для кожної з нас, як рідні. Я знаю ці слова, не переймайся. Я поклала руку на серце Володимира і самі по собі з вуст потекли слова, які я щойно прочитала у книзі:

- Бути ж тобі сильним та дужим і вдень, і в поденні, і вночі, й опівночі. Убережіть його, добрі духи, від сили вражої, від смерті наглої, від горя й лиха навісного. Убережіть на воді від утопления, в огні від згоряння. Та не забути ж тобі, моя дитино, й нашу любов ласкаву, і наш хліб солодкий, і наше вогнище тепле. Повернутися тобі в отчину рідну, вдарити їй чолом тричі по три, припасти до сирої землі-матінки. І нехай моє слово буде дужче за воду, вище за гори, міцніше за камінь. І хто навіть у лузі всю траву випасе й не подавиться, а з моря всю воду вип'є й не захлинеться, і той нехай не здолає мого закляття...

• А від стріл, воїне, збережешся? - з турботою у голосі запитав  Векша.
• Та те що в нас зараз летить ніщо вже зупинити не зможе. Друг надійний, каска-матінка та бронежилет-батечко - ось наші захисники, а ще віра в Бога та в командира справжнього, якому ми теж, як діти - ось наші обереги.
• Е ні, не скажи, треба тільки слова вірні знати. А ну вставай, друже, передам тобі їх, - сказав Векша і поклав руку на плече Володимира, який не охоче, але все ж таки підвівся:

- Тільки це, як проказувати навсправжки, треба в день повного місяця і щоб ніхто не чув. Ну, слухай... «Стріли могучі, стріли летючі, стріли швидкучі,— проказував, надавши своєму голосові таємничості,- як дощ каменя не пробиває, так щоб і ви мене не пробивали, і як од каменя краплі відскакують, так щоб і ви од мене відскакували. А як вода на водокруті, а вітер у вихорі крутяться, так щоб і ви крутились круг мене, а в тіло моє не попадали. Лети, стріло, в сиру землю, а пір'я в птаха, а птаху небо! І доки очі мої зрять, а ноги землю топчуть, доти й слову моєму бути сильному! Гур-мур, гур-кур, коло-вур!..» Оце і все. Прокажеш його раз, то вже ніколи стріла тебе не вразить. Це Путяту, товариша мого,один дід у Києві навчив, отой, що про Перуна розказав, а Путята мені. Він колись отроком у князя слугував, багато разів у січі був, а стріла його ні разу не зачепила, бо знав замовляння.

• То ти киянин? - із зацікавленістю сказав Володимир, - а по тобі так зразу і не скажеш.
• Ні, але всі серця наші разом з його великим серцем намагалися битися. Сам князь Ігор проводжав усіх, хто у далекій похід до Греччини збирався, завжди був присутнім на прощальнім обряді. Він і спереду дружини вигравав на білому, ніби лебеді, коні. А які золоті слова промовляв:

- Таперше треба забути нині і прісно про ворожнечу то

особиці у домі свому, зажити мирно, в злагоді, як живуть зерна в колосі єдинім…

Потім присів поважно проти Володимира та й сказав:  «Краще бути жебраком удома ніж царем на чужині, бо чужий вогонь холодніший за кригу».

• А нам командир завжди каже: «Одне дерево легко звалить, а  лісу буйного повік не здолати».
• Ти диви, -  пожвавився Векша, ще з яких часів збереглося.
• Ну а пісень яких співаєте, коли нагода випадає та вороги кляті перепочити дають?

   Мої улюблені: «Ой травко муравко»,  «Ой на морі сірі гуси проти води б'ються».  Сумні вони, правда, що й казати, бо біглі та бранці їх мене навчили, а от ловецька веселіша – «Як ведмідь у темному лісі походжав».

Я хотіла додати, що книга  прямо пересипана текстами українських народних пісень. А мені особливо сподобалась «Благослови, мати, весну закликати», а ще «Хвалилася березонька перед дубочком»,  «Пасла дівчина качку», та в цей момент заспівав Володимир. Слова його могутньої пісні так і закарбувались  мені у пам'ять:       

Рідна Україна, в мене ти єдина,

Мова солов'їна у твоїх пісень.

Ниви і долини, стеляться рівнини,

Міста, села, ріки, простір, далечінь,

Міста, села, ріки, простір, далечінь.

 

З твого коріння сходить сива днина,

Скіфськії народи — пращури твої.

На твоїх просторах бився з ними ворог,

Скіфськії кургани — пам'ять давнини,

Скіфськії кургани — пам'ять давнини.

 

А Дніпро-Славутич пам 'ятає князів,

Що пливли порогами, захищая Русь.

Бились з ворогами, землю захищали,

Славним нашим предкам низько уклонюсь,

Славним нашим предкам низько уклонюсь

 

 

І тут мене розбудила провідниця:

- Вставайте. Київ. Приїхали.

Я оглянулась навколо – нікого. І гайда Володимира наздоганяти. Добре, що він на пероні затримався, телефонував комусь. Дочекалася, підійшла:

- Візьми «Векшу» з собою. Може ця книжка послугує тобі оберегом.

- Візьму, дякую, - сказав Володимир, - нехай допомагає мир здобувати і позивний у мене буде такий. Я ж Векші обіцяв, що візьму його з собою. Ми будемо володіти миром, це я, Володимир – захисник, вам обіцяю. Обнялися… До зустрічі на Хрещатику - серці Києва!

Це ж як чудово - подумала я, що є таке місто, з такою енергетикою,  куди лине на зустріч минуле, сучасне й майбутнє, щоб взяти часточку тепла від щирого серця його та передавати від покоління до покоління у невмирущість мудрості народної: «Одне дерево буря легко звалить, а лісу буйного повік не зламає».

Ось такий-от буккросинг по-сучасному. Дякую, Києве, за серце твоє щире, за тепло твоє батьківське, до якого тягнеться і минуле, і сучасне, і майбутнє, бо ти ж є містом мрій на краще!!!

Ось так от сучасна дорога до Києва через минуле у майбутнє, яке буде володіти миром, поки воїни сучасності, Володимири, озброєні заклинанням від своїх матерів та захищені замовленням від стріл з минулого будуть у січі здобувати мирне майбутнє назавжди!

 

 

 

Ну ось і сплели ми із ваших проектів вінок нашого уроку.

На думку спадають слова:

 

Рідна Україна, в мене ти єдина,

Мова солов'їна у твоїх пісень.

Ниви і долини, стеляться рівнини,

Міста, села, ріки, простір далечень,

Міста, села, ріки, простір далечень.

 

З твого коріння сходить сива днина,

Скіфськії народи — пращури твої.

На твоїх просторах бився з ними ворог,

Скіфськії кургани — пам'ять давнини,

Скіфськії кургани — пам'ять давнини.

 

А Дніпро-Славутич пам'ятає князів,

Що пливли порогами, захищая Русь.

Бились з ворогами, землю захищали,

Славним нашим предкам низько уклонюсь

Славним нашим предкам низько уклонюсь

 

Метод «Незакінчене речення»

Продовжити речення:

• На сьогоднішньому уроці мене найбільше вразило…
• Раніше я не знав, а тепер знаю…
• При підготовці до захисту проекту відчував труднощі у…

 

 

 

 

Творче домашнє завдання:

- створити фанфік «З епохи в епоху», адаптувати героя у нашому часі, з’ясувати актуальність окреслених автором проблем: «Як жив би Векша у XXI столітті» і «Я  у часи сивої давнини».

- змагання «Найуважніший читач» (за запропонованими запитаннями до розділів, мінімум за трьома розділами для кожної групи).

- вернісаж «Минуле очима сучасності» (конкурс ілюстрацій до твору) та конкурс читацьких щоденників із власноруч складеними поетичними відгуками на прочитане.

Запитання до розділів

складені за книгою

Комар, Б. П.

     Вибрані твори [Текст]:повісті. В 2-х т. / Б. П. Комар. – К.: Веселка, 1998. –Т. 1. -286 с.

І. Гість.

1. У якому епізоді відбулося перше знайомство з Векшею? (стор. 143, 145)

2. Прочитайте опис життя Векші. (стор. 143)

3. як звали насправді і що означає слово «векша» ? (стор. 143)

4. За яким звичаєм прощався Векша? (стор. 145)

5. Зачитайте заклинання матері на дорогу. (стор. 147)

6. Під час якого свята залишав рідну домівку Векша? (стор. 147)

7. Як проводжали Векшу? (стор. 148-149)

 

ІІ. Київ

1. Якою була Земля Руська у ті часи? (стор. 150)

2. За яких обставин познайомились Векша та Путятя, син гостя. (стор. 151)

3. Як виглядала оселя Куделі? (стор. 152)

 

ІІІ. На торжищі

1. Як виглядало капище Велеса? (стор. 153)

2. Як Векша познайомився з Яною? (стор. 155)

3. А як виглядає капище Перуна? (стор. 156-157)

4. Яку княгиню побачив Векша? (Ольгу)

 

IV. Несподіванка

1. Як Векша врятував Яну від варягів? (стор. 159)

2. Біля могили кого зупинялися Векша та Яна? (Олегової могили)

3. Що ладно плів Векша? (Вінки)

4. На кого здавалася схожою Векші у вінку Яна? (На русалку)

 

V. Проводи.

1. Які судна зібралися на Почай-річці? (стор. 162-163)

2. Що розповів про себе Векші Путяті? (стор. 163)

3. Яку сумну пісню заспівав? (Ой травко, ой муравко)

4. Куди ж зібралися мандрувати? (У Туреччину, до Царграду)

5. Як же чинився прощальний обряд, коли гості вирушають із Києва у похід?

(стор. 165-166)

 

VI. У поході

1. Кого везли варяги? (Полонених)

2. Знайдіть опис Дніпра – Славути. (стор. 167)

3. Що то за Лада, про яку згадував Векша, пливучи Дніпром?

(Язичеська богиня кохання і веселощів у східних слов’ян)

4. Що то за край земля Переяславщина? (Переяславщину)

5. А далі? (Дике поле)

6. Що воно за плем’я печеніги? Які вони? (стор. 168)

7. Як дозорці попереджали про їх напад? (Палили вогнище)

8. Від кого з кочівників зазнав лиха Векшин дідусь? (Од хозарів)

9. Що він зберіг? (Перунів вогонь)

10. Кого дідусь згадував у своїх приповідках?

(Лісовика, Морану – злого духа, який за віруванням слов’ян-язичників, приносив смерть)

11. Яка ж легенда існує про виникнення Перунового вогню?(стор. 169-170)

12. Як Векша з дудочкою ходив на лови? (стор. 171)

13. Хто вистежував мандруючих? (Печеніги)

 

VII. Дніпрові пороги

1. Як Векша рибалив? (остенем з трьома вістрями)

2. Що то за вибоїни на воді?

3. Як зветься перший поріг? («Не спи»)

4. Другий? («Острів - поріг»)

5. Що мали переправники? (Калинові трубочки-слухавки)

6. А третій? («Ненасить-поріг»)

7. Як замовитися від стріл? (Путятя вчив Векшу, стор. 177)

8. Яку пісню співали рубаючи дуби? (Ловецьку)

9. А кого і як задобрили? (Лісовика, сухар та дрібка солі)

10. Із скількома печенігами боровся Векша? (Із сімох)

 

VIII. Полон

1. Як поводилися із полоненим?

(Брудне багнище замість води, перекислий сир, два десятки в’ялених окунів)

2. Який побут у печенігів? (стор. 183)

 

IX. Замість пут – кайдани

1. Які човни були у печенігів? (Із шкур)

2. До якого моря пригнали полонених? (До Азовського  - Сурозьке)

3. А Чорне в ті часи як називалося? (Руське)

4. А Кримський півострів? (Корсунська земля)

5. Так хто ж перекупив полонених? (Корсунці)

6. Як ловить рибу-птах рибалка? (стор. 186)

7. Чим, на чому записав розпорядник імена полонених?

(Чорною водою на шкіряному кусочку)

8. Де знаходились бранці на людях? (Під помостом)

9. До якого міста припливли? (Херсонес)

10. Яку пісню співали бранці?

(«Ой на морі сірі гуси проти води б’ються» стр.188)

 

Х. Царство

1. Які ж вони ромеї? (стор.189)

2. Хто зробив Векшу своїм? (Василевс - володар, імператор)

3. Як прийняли Векшу ратні?

 

 

ХІ. На службі в царя

1. Як давалися Векші ратні справи? (Нелегко)

2. Ким був дідок, який часто навідував Векшу? (Варяг)

3. Про що та про кого згадував Векша взимку?

(Дитинство, домівку, рідних, розповіді дідуся про Дядю – богиню зими, дружину Діда Мороза, володарки завірюхи)

4. Звідки ж беруться пісні й танки? (Від русалок і лісовичок)

5. Яку легенду про дівчину пригадав?

6. Як рятували дідуся від недуги? (стор. 197)

7. Що таке чур? (Душа наріжника, стор. 197)

8. Як проходили змагання на іподромі за царя Романа?

9. Ким став після перегонів Векша?

(Охоронцем Феофілакта, патріарха, другий після царя)

10. Про що дуже важливе дізнався від дідка-варяга?

(Василевск Роман змовились з печенізьким каганом про напад на Русь)

 

ХІІ. Втеча

1. Хто наснився Векші у межі болгарської? (Яна)

2. Як перебрався через гору?

3. Кого першого після втечі зустрів Векша? (Болгарина-пастуха)

4. Які розповів дідусь Векші казку? (Про тугу за рідним краєм)

5. Чим віддячив Векша доброму болгарину? (Віддав меча)

 

ХІІІ. По рибу

1. Знайдіть та зачитайте опис Дунаю.

(Гріх великий за харч з подорожнього брати)

2. Яку роботу запропонував Векші сивобородий дід? (Улов на Дніпрі-річці)

3. Як виглядало море?

4. Як рибалили на Дніпрі?

 

ХІV. По отчині й кості плачуть

1. Як зібрало Любенове товариство Векшу у небезпечний путь?

(Довбанка, припаси)

2. На якому острові зупинився Векша перепочити і кого несподівано вгледів?

(Де зупинялися після порогів Дніпра; печенігів)

3. Що сталося з вартовим печенігів? (Векша вбив його)

 

XV. Рідна земля

1. Про що гомоніли між собою Ненасить-поріг та Будило-поріг?

2. Яку пісню заспівав Векша, уздрівши могилу, де чатують руські дозорці?

(Пасла дівчина качку)

 

XVI. Висока могила

1. Як врятувався Векша? (Допоміг рудовусий дозорець)

2. Яку страшну клятву промовив, щоб йому повірили? (стор. 225)

3. Які останні поклони-слова виказав Векша перед нерівним боєм з печенігами?

(Звернення до стрільника київського Доброгаста і до любої Яни)

4. Як готувалася земля Руська до бою з печенігами? (стор. 228)

5. Про що домовились князь Ігор та каган печенізький?

(Ствердили клятви непорушнії)

 

XVII. Стрічі

1. Як виглядав Ігор під час зустрічі з Векшею?

2. Що запропонував Векші? (пристати до нього на службу)

3. Що відбувалося після повернення Ігоря на требищі й на подвір’ї  княжім

(стр. 231)

4. Кого видивився - таки Векша? (Путяту)

5. З якою промовою звернувся Ігор до гостей? (стор. 232)

6. Яку сивий лірник проказував давню полянську думу-казку?

(Про ліс і поле)

7. Чому Векша відмовився пити разом з князем?

(За древлянськими звичаєм до Лади треба з’являтися не хмільним)