Урок на тему: "Гостини в І.Франка"

Про матеріал
Нетрадиційний урок на тему: " Гостини в Івана Франка" (Вивчення життєвого та творчого шляху Івана Франка) Урок побудовано у формі літературно-музичної композиції з елементами театралізації та використанням інноваційних технологій. Мета уроку - збагатити знання учнів про життєвий і творчий шлях І.Франка. Формувати вміння підбирати матеріали до уроку, займатися пошуково-дослідницькою діяльністю, виробити навики виразного читання поетичних та прозових творів, розвивати естетичні почуття. Зацікавити учнів унікальною постаттю І.Франка, на прикладі його життя і творчості виховувати в учнів почуття патріотизму, любові до рідної мови, землі, матері, шанобливого ставлення до жінок.
Перегляд файлу

Конспект уроку на тему:  Гостини в Івана Франка

Вивчення життєвого та творчого шляху

 Івана Франка

(Літературно-музична композиція з елементами театралізації та використанням інноваційних технологій)

Епіграф:

                                               ...Я син народа,

Що вгору йде...

І.Франко


Мета: збагатити знання учнів про життєвий і творчий шлях І.Франка.       

         Формувати вміння підбирати матеріали до уроку, займатися

         пошуково-дослідницькою діяльністю, формувати навики виразного 

         читання поетичних та прозових творів, розвивати естетичні почуття.  

         Зацікави­ти  учнів унікальною постаттю  І.Франка, на прикладі життя

         і творчості І.Франка виховувати в учнів почуття патріотизму,

         любові до рідної землі, матері, шанобливого ставлення до жінок.

Обладнання: портрет І.Франка, виставка творів пись­менника і про нього, 

           газета до ювілею письменника,  CD-записи з піснею на слова І. Франка

           «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» у виконанні Д.Гнатюка, народної пісні

           „Ой у полі вітер віє” у виконанні Гмирі та класичної музики, 

          презентація „І.Франко”, інтерактивна дошка, вишиті рушники,

          підсвічник.

Методи: пошуково-дослідницький, інсценування, використання  

           інноваційних   методів (комп’ютерні технології).

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Вид уроку: нестандартний урок (літературно-музична композиція з 

           елементами театралізації та використанням інноваційних

           технологій).

Хід уроку

Учитель (читає девіз уроку, який демонструється на інтерактивній дошці)

 

-   Сьогоднішній урок незвичайний.

 По-перше, тому, що він проходитиме в нестандартній формі. По-друге, він присвячений велетенській постаті в історії української літе­ратури  Іванові Франку – світочу української літератури. Ми ознайомимося з основними віхами життєвої і творчої біографії письменника, а допоможе  нам у цьому наша творча група:  ведучі та гості (представляє виконавців головних ролей — І.Франка, О.Рошкевич, Ю.Дзвонківську, Ц.Зигмунтовську, ).

  • Іванові Франку судилася доля незвичайна: син сільського коваля, він завдяки таланту, винятковій твер­дості переконань і титанічній праці сягнув вершин світо­вого мистецтва, відобразив у своїй творчості найглибші почуття, мрії українського народу, що дало повне право сказати про нього: це був справжній народний співець.

(Тихо лунає мелодія Скорика)

 

Ведуча.  Мальовниче підгірське село Нагуєвичі на Дрогобиччині. Тут

27 серпня 1856 року в сім'ї сільського коваля Якова Франка народився син Іван, якому судилося стати гордістю України.

 

І.Франко (виходить до столу, на якому книжка, свічка в підсвічнику. Запалює свічку, читає):

 

О батьку мій! Коли сьогодні

Хоч іскра тих огнів горить

У моїй груді, щоб народні

 Злі дні в добро перетворить,

Коли нещастям, горем битий

Не засклепивсь, не знидів я,

А встав, щоби братам служити,

То все те — спадщина твоя.

   Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя...

Мамо, голубко! Зарано в могилі

Праця й недуга зложили тебе,

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе.

«Синку, кріпися! — мені ти твердила. —

Адже ж не паном родився ти, чей!

Праця, що в гріб мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей».

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідив.

Праця дала до життя мні принаду,

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

 

Ведуча. Першим світлим і ніжним джерельцем поезії стали для майбутнього письменника материні пісні, які назавжди запали в дитячу душу. Марія Кульчицька, мати Івана Франка, поетично обдарована натура, знала багато пісень, любила співати. Малий Ясьо (так вона зва­ла старшого сина) вслухався в її спів і запам'ятовував з маминого голосу багато задушевних ліричних пісень, ко­ломийок, співанок.

З 10 років І.Франко почав записувати фольк­лор і не покинув цієї благородної справи до останніх років свого життя. До речі, він сам був добрим виконавцем і носієм української народної пісні. Голос у співця не був сильний (баритон), трохи сипкуватий, але сповнений яскравої виразності, почуття й тонких нюансів.

(Звучить запис народної пісні „Ой у полі вітер віє” у виконанні Гмирі).

Учитель. У своїх спогадах та оповіданнях І.Франко ча­сто підкреслював, що саме в батьківській оселі, у кузні засіялися ті зерна допитливості, які пізніше дали рясні сходи знань. Зокрема, в оповіданні «У кузні» Франко пи­сав (читає напам'ять): «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище не­блискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі... Се огонь у кузні мойо­го батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку житія. І що він не погас і досі».

Ведучий. Неписьменні батьки мріяли дати освіту своїй дитині. На 6-му році Івася віддають до школи в сусіднє село Ясеницю Сільну. Тут учили не тільки співати до служ­би Божої, а й рахувати, читати по-польськи та по-німецьки. Адже Галичина тоді була під владою Австро-Угорської імперії.

     Тяжкою й безрадісною була наука - учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха та бив різкою по плечах. Однак обдарований хлопчина швидко навчив­ся читати й писати по-українськи, по-польськи й по-німецьки.

Франко. «Ті літа, помина­ючи деякі неприємні епізоди, все-таки були радісними літами моєї молодості». «Значно приємніше і свобідніше було гімна­зіальне життя, в якому я, завдяки особливо деяким таланови­тим учителям, здобув основну освіту, а йдучи постійно щодо поступу в науках поміж першими у класі, того неприємно­го почуття, що називають школярським тремом і не раз доводить школярів аж до самовбивства, я не зазнавав майже ніколи... дуже часто відносини між учителями і учнями бували дуже приятельські, майже товариські».

      Ведучий. Після двох років навчання батьки віддали Івана до так званої «нормальної» неповної середньої німець­кої школи при монастирі.

Весною 1865 р. Франка спіткало тяжке горе й перше велике випробування — смерть батька. Залишив­шись з чотирма малими дітьми, мати вийшла заміж за Гриня Гаврилика.  І.Франко глибоко поважав вітчима.

    Франко. «Се натура наскрізь практична і реальна, без іскри поезії, а зато з значною дозою скептицизму і вільно­думства, чоловік сильної волі й енергії. Я й досі високо поважаю його, як звичайно поважаємо того чоловіка, що відзначається прикметами, яких у нас самих мало».

Ведуча. 1867 р. І.Франко навчається в Дро­гобицькій гімназії (на інтерактивній дошці демонструються слайди), яку закінчив з відзна­кою. 1872 року, коли закінчував 5-й клас, друге велике горе впало сумною тінню на його юність: не стало найдо­рожчої людини — матері. Тогорічна субота перед Зелени­ми святами закарбувалася навіки в серці.(Тихо лунає мелодія Скорика)

     Франко. «Рано в суботу я сидів у школі, і на мене на­пала страшна, ненатуральна, шалена веселість... Прийшов­ши на квартиру, я почув, — ну, що я почув, не знаю. Знаю тільки те, що був дощ, я був голоден, не їв обіду, не ози­рався, тільки почувши, що мама вмирає, як стій побіг піхо­тою до Нагуєвич. Я прибіг пополудні, мокрий до нитки, і застав маму конаючу. Я став коло постелі, не говорячи й слова, — я тільки дрижав, — ані сльозинки не капнуло з моїх очей. Мама не могли говорити, але дивилися пильно на мене. Як виглядало тоді моє лице, — не знаю. На дру­гий день рано мама вмерли».

(Голос мелодії наростає, а потім повільно стихає)

Ведуча. 16-річний учень гімназії з м. Дрогобича залишився круглим сиротою. Вітчим бачив гарячий потяг юнака до навчання, допомагав йому, як міг. І до хати сво­го вітчима та його сім'ї приїжджатиме він, як до рідної. Зрештою, Франко переживе його на кілька днів.

Ведучий.  З 5-го класу гімназії Франко розпочав зби­рання власної бібліотеки, книги з якої читали й інші учні. Він був найбільшим книголюбом серед українських письменників-класиків. Говорив, що коли йому захочеться вночі знайти книгу в темряві, він зробить це безпомилково. Не дуже охоче позичав свої книжки.

Ведуча. Читав Франко дуже багато і при кожній найменшій нагоді (робив це навіть на уроках під лавкою). До кінця життя його рідко можна було зустріти без книж­ки в руках, бо, за його словами,

Книги — морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить   

 Дивнії перли виносить.

Ведучий. Як згадував товариш гімназійних років Іполіт Погорецький: «В гімназії Франко був дуже скромний і несміливий. Ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав... При нужденній лампі читав він нам то свої поезії, то «Коб­зар» Шевченка, то дещо зі Словацького та Міцкевича».

Ведуча. Грошей на купівлю літератури у Франка не було. Книжки одержував від своїх товаришів за те, що писав за них домашні завдання — невеликі літературні твори на задану тему.

Франко. «Я міг зробити протягом одного дня, не за­недбуючи класної науки, 5 або більше задач на одну тему. І всі так відмінні одна від одної, що вчитель не пізнавав, що це чужа, а не учнева робота».

Ведучий . На час закінчення гімназії в бібліотеці Івана Франка було близько 500 книг, серед них зібрання творів Шекспіра, Гейне, Гете, Діккенса, Гюго, Гомера, Софокла, Сервантеса, Скотта, Дюма, Міцкевича, біблійна поезія.

Франко. «Шевченка. я вивчив майже всього напам'­ять (а пам'ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати слово в слово!)».

Ведуча.  Уже в гімназії виявилося неабияке обда­рування Франка. Він ішов першим або другим учнем у класі, виявив любов до художньої творчості. Особливо любив писати твори. Часом вони були такими довгими, що заповнювали весь зошит, і вчителі не завжди хотіли їх читати. У 1874 р. на сторінках львівського студентського журналу «Друг» з'явилася перша поезія І.Франка — «На­родна пісня».

Ведучий. Осінь 1875 року. Іван Франко у Львові — тодішньому центрі літературного й культурного життя За­хідної України. Він мріє поглибити й розширити свої знан­ня в університеті.

Франко. «Львівський університет не був тоді ніякий світильник у царстві духа. Я пристрасно прагнув знання, але одержав тільки мертвий крам, а його треба було про­ковтнути, якщо бажалося дістати цісарсько-королівську по­саду... Я розчарувався, відчув огиду і почав шукати знання поза університетом».

Ведуча. За спогадами Є.Олесницького, сучасника І.Франка., «На Галицькій Русі не було чоловіка, що мав би такий вплив на сучасну мо­лодь, який мав свого часу Іван Франко.  В університеті Франко прилучився до роботи студентського «Академічного гуртка» та його органу - журналу «Друг». 1875 року стає членом редакції «Друга». Пізніше разом з Павликом та Терлецьким організовує но­вий журнал — «Громадський друг», два номери якого було конфісковано. Змінюючи не тільки назву, а й тип видан­ня, вони випустили збірники «Дзвін», «Молот», які та­кож було конфісковано. Організовує видання «Дрібної бібліотеки». Це перелік далеко не всіх видань, у яких пра­цював І.Франко.

Учитель. Але І.Франко був не лише громадським діячем, студентським ватажком, він, насамперед, був чоловіком, якому властиво було закохуватися, страждати, любити до безтями. Любов великих людей – завжди легенда...

 

Ведучий. В одному з листів до Агатангела Кримсь­кого поет признався, що значний вплив на його життя й літературну творчість мало жіноцтво. Звичайно найпершою тут була його мати — Марія.

Але поезію творить любов...

Першою коханою жінкою, що на все життя залиши­ла слід у серці поета, була дочка священика Ольга Рошкевич із гірського села Лолина. Франко був репетитором Ольжиного брата Ярослава і під час літніх канікул де­який час жив у родині Рошкевичів. Молодий Франко всім серцем полюбив гарну, допитливу й сором'язливо-ніжну дівчину. (На екрані демонструється фото О.Рошкевич)

Ведуча.  Багато радісних, хвилюючих переживань принесло це перше кохання й досить довго осявало важ­кий шлях поета ласкавим промінням люблячого жіночого серця. Пізніше, у зрілому віці, поет збере всю чудову лю­бовну лірику в збірку «Зів'яле листя», яка стане окрасою інтимної поезії української літератури.

 

 

 

                             Тричі мені являлася любов...                              

                      Виступ театру поезії

Лунає лірична музика . Дівчата одягнені в плаття тієї епохи, хлопці —

в костюмах, білих сорочках з метеликами. Наперед виходить Іван Франко,

читає напам 'ять, сідаючи за стіл, на якому лежать збірка «Зів'яле листя»,

 ручка, стоїть підсвічник зі свічкою.

І.Франко. Тричі мені являлася любов... (музика звучить тихіше).

Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич.

(Виходить дівчина в білому довгому платті, стає право­руч від 1.Франка.)   

                             

Ольга Рошкевич

Одна несміла, як лілея, біла,

 З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

 Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

 Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

(Юнаки встають і з місця читають вірші зі збірки під музичний супровід.)

1-й

Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,

Левкоєю пахуче-золотою,

Хоч ти пішла серед юрби плисти

 У океан щоденщини й застою,

То все ж для мене ясна, чиста ти,

Не перестанеш буть мені святою,

 Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки,

Як ідеал все ясний — бо далекий.

Я понесу тебе в душі на дні,

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні...

 Мов золотая мушка, в бурштиновий

Хрусталь залита, в нім віки триває,

Цвістимеш ти, — покіль мій спів лунає.

2-й

Так, ти одна моя правдивая любов,

Та, що не суджено в житті їй вдовольниться,

Ти найтайніший той порив, що бурить кров,

Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться.

Ти той найкращий спів, що в час вітхнення сниться,

Та ще ніколи слів для себе не знайшов;

Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов,

Коб віра сильная й могучая десниця.

Як згублену любов, несповнене бажання,

Невиспіваний спів, геройське поривання,

 Як все найвищеє, чим душу я кормлю,

Як той огонь, що враз і гріє й пожирає,

Як смерть, що забива й від мук ослобоняє, -

Отак, красавице, і я тебе люблю.

 

3-й

Ти плачеш. Сліз гірких потоки

На твойому лиці блідому

Лишають слід свій — не глибокий,

Та замітний вже оку мому.

Ти плачеш. Ти, що відіпхнула

Любов мою, як сиротину.

Тепер надармо просиш, молиш

Любові хоч би крапелину.

Твоєю дивною красою

Надармо всіх маниш ти к собі:

Се труп убитої любові

Не допуска любові к тобі.

І марно линуть, марно гинуть

Літа найкращі, молодії!

Ти пам'ятник живий, небого,

На гробі власної надії.

Учитель.(розповідає про подальшу долю О.Рошкевич). Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті. Перешкодою до щастя став арешт Франка , а батько нареченої, священик  Рошкевич, цього Іванові простити не міг, хоч дуже поважав його, пророчив хлопцеві велике майбутнє. Ольга бере церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, ніжним, делікатним чоловіком, теж священиком. Цей шлюб був довічним. Є багато версій щодо стосунків Ольги та Івана. Про їхню любов написані книги Петра Колесника „Терен на шляху”, Романа Горака „Тричі мені являлася любов” . Для Франка протягом усього життя було священним ім’я Ольги, а колишня наречена до самої смерті зберігала  Іванові листи, в останню свою  весну сплела вінок з весняних квітів і почепила на хрест, поставлений у знак скасування панщини в Галичині в 1848 році, під яким зустрічалася колись з Франком, а сестрі Михайлині заповіла покласти їй у труну листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер, звісно, втрачені для читачів. Але чи можемо ми осуджувати Ольгу за цей вчинок ? Кожна людина має право на своє особисте, на свою дорогу таємницю.

Ведуча.  Другим коханням Франка значно пізніше стала Юзефа Дзвонковська, красуня небаченої вроди, з якою він познайомився  у Станіславові. Іван освідчився їй, пропонував руку і серце, але дівчина, якій подобався Франко, відмовилася стати його дружиною, бо вже знала про вирок долі: була хвора на туберкульоз.

(Лунає лірична мелодія)

І.Франко. Більше враження справила на мене зна­йомість з одною полькою, Юзефою Дзвонковською.


(Виходить дівчина в чорному довгому платті, стає ліворуч.)

 


 

 

                

 

 

Юзефа Дзвонковська

Явилась друга — гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула й шепнула потаємно:

- Мені не жить, тож най умру одна!

І мовчки щезла там, де вічно темно.

(Відходить. Вірші читають інші юнаки.)

4-й

Що щастя? Се ж ілюзія,

Се привид, тінь, омана...

0  ти, ілюзіє моя,
Зрадлива і кохана!

Кринице радощів, чуття

 Ти чарочко хрустальна!

Омано дум, мого життя

Ти помилко фатальна!

З тобою жить — важка лежить

Завада поміж нами;

Без тебе жить — весь вік тужить

І  днями, і ночами.

Нехай ти тінь, що гине десь,

  Мана, луда, — одначе

Чому ж без тебе серце рвесь,

Душа болить і плаче?

6-й

За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце треплеться в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито?

 За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

Чи за той гордий хід, за ту красу твою,

 За те таємне щось, що тліє полускрито

В очах твоїх і шепче: «Тут сповито

 Живую душу в пелену тісну»?

Часом причується, що та душа живая

 Квилить, пручається, — тоді глибокий сум

 Без твого відома лице твоє вкриває.

Тоді б я душу дав за тебе. Та в ту ж мить

З очей твоїх мигне злий насміх, гордість, глум,

І відвертаюсь я, і біль в душі щемить.

Учитель(розповідає про подальшу долю Ю Дзвонківської). Вона померла самотньою у тридцятилітньому віці.  Її Франко у своїх поезіях називав „гордою княгинею”. То була велика любов і великі страждання, а водночас дівчина неземної краси. Хвороблива блідість обличчя, розкішне  розплетене хвилясте волосся і спалені чи то смагою, чи просто температурою припухлі губи створюють відчуття, що через зовнішню прекрасну натуру пробивається ще й  краса інша, внутрішня, вольова, свідома своєї сили і свого впливу на чоловіків.  Між Ольгою та Юзею було багато спільного – витонченість натур, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублювали одну кохану в іншій.

 

І.Франко. Поклін тобі, моя зів’яла квітко,

                  Моя розкішна, невідступна мріє,

                  Останній сей поклін!..

Учитель. Серед коханих поета найскладніше збагнути  Франкові стосунки з Целіною Журовською, третім коханням у його житті. Це була єдина з коханих Франка, яка не любила поета, не розуміла і не хотіла розуміти його поривань, холодно реагувала на освідчення і вірші і тільки на схилі віку втямила, хто любив її й обезсмертив своєю любов’ю. Зі спогадів сина І.Франка , Тараса: „ Пізнався Іван Франко з Целіною Журовською, замужем Зигмунтовською, ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці і обслуговувала різношерсту  публіку. Вона і була тією маніпулянткою, яку так живо описав письменник в однойменній новелі. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було...” 

(Лунає лірична музика)

І.Франко. Фатальне для мене було те, що, вже листую­чись із теперішньою моєю дружиною, я здалека пізнав одну панночку польську і закохався в неї. Отся любов перему­чила мене дальших 10 літ. Під її впливом були мої писан­ня «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», дві п'єси в «Ізмарагді», недрукована повість («Лель і Полель»).

(Виходить дівчина в рожевому платті.)

 

Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне

Десь в тіні, що на мене й не зирне —

Та враз мов бухло полум'я червоне.

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась,

І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне... Та дарма! Дарма!

Вона мене й на хвилю не пустилась...

 (Юнаки продовжують читати вірші.)

7-й

Не минай з погордою

І не смійсь, дитя!

Може, в тім осміянім

Суть твого життя.

Може, в тім зневаженім

 Твого щастя карб,

Може, в тім погордженім

Є любові скарб.

Може, сміх твій нинішній,

Срібний та дзвінкий,

Стане в твоїй пам'яті

За докір гіркий.

8-й

Чому не смієшся ніколи?

Чи в твойому серці зима,

І горе зморозило душу,

Що сміху у горлі нема?

Чому не смієшся ніколи?

Чи, може, лежить який гріх

 Великий на твоїм сумлінні

 І здавлює радісний сміх?

Лежить якийсь смуток таємний

На твоїм чудовім чолі,

І усміх твій — наче під осінь

Всміхається сонце у млі.

9-й

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ці ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання.
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені 

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш.

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш.

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О, ні!

Являйся, зіронько, мені,

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити —

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, -

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалошах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха

І того дива золотого

Зазнає — щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

Учитель (розповідає про подальшу долю Целіни). Вона вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко повдовіла.” Роман Горак у своїй книзі про ці стосунки говорить так: „Байдужість Целіни до Франка була вражаюча. Вона навіть не читала  і не мала наміру читати „Зів’яле листя” Для чого? Їй прочитали, запитали, що її найбільше вразило у тій збірці, і вона преспокійно відповіла, що з усього їй найбільше сподобався опис квартири в одному вірші, бо подібну вона мала на вулиці Вронських у Львові. І більше нічого.

Що змусило Франка так трансформувати примітивну пересічну дівчину в неординарну ліричну героїню? Що любив у ній, якщо любити йому, інтелектуалу, високодуховній особистості, одному з передових людей планети, світочу нації, в ній просто було нічого?! Але в тім-то й річ, що любов – абсолютно безкорисливе  й алогічне почуття, яке не підлягає велінню серця, і тому часто люблять недостойних, нікчемних пустоцвітів, та не тих, хто варті любові.

І.Франко (замислено). Тричі мені являлася любов... (му­зика стихає).

(Звучить запис пісні на слова І.Франка „Ой ти, дівчино, з горіха зерня....” у виконанні Д.Гнатюка)

Ведуча. Як же надалі складалася доля І.Франка?

 Під час поїздки до Києва ще в 1885 році Олена Пчілка познайомила І.Франка з Ольгою Хоружинською, яка навчалася тоді в Інституті шляхетних панянок. Дівчина сподобалася Іванові Яковичу. І коли письменник 1886 р. вдруге приїхав до Києва, вони одружилися. Для вінчання в церкві Франко взяв напрокат фрак. Того ж дня молоді змушені були виїхати до Львова, бо неблагонадійним Франком уже почала займатися царська охоронка. Подружжю Франків потім узагалі було заборонено приїжджати до Києва.

Учитель. До речі, цікавий факт, пов'язаний із одруженням. У квартирі Трегубова зібралися дружки й бояри, одяглася й молода до вінця, а молодий затримався в кабінеті хазяїна за переписуванням якогось цікавого старого вірша, доки йому рішуче не нагадали, що пора відбути урочисту церемонію.

(Демонстрація слайдів  з фото Ольги та Івана Франків)

 Церемонія одруження відбулася у травні . Ольга з якоюсь містичною переляканістю ставилася до цього місяця як невдалого для одружень: мовляв, за народними віруваннями, всі подружні пари, які в травні побираються, будуть все життя „маятися”,  тобто жити неспокійно, мати багато випробувань у подружньому житті. На жаль, так і вийшло. Хоча Ольга народила своєму чоловікові четверо дітей, була йому вірною дружиною, а дітям турботливою матір’ю, віддала все своє придане , щоб Франко міг закінчити університетську освіту й вчитися в докторантурі, фінансувала журнал „Життя і слово”, щастя обминало цю сім’ю .Франко не любив Ольгу так, як Рошкевичівну чи Юзефу, чи Целіну.

 У листі до Агатангела Кримського Франко писав не оправдано жорстоко про власну дружину і холоднокровно визнавав своє індиферентне ставлення до неї.

Франко. „ З теперішньою жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитись з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого...”

Учитель. Жорстоко... Але чи маємо ми право судити генія?

Ведучий. У 90-х роках будинок Івана Франка сповнюється гамором дітвори: поет мав четверо дітей — трьох синів та доньку (демонстрація  фото на екрані інтерактивної дошки).

Доля була жорстокою до Франка. Маючи велику родину, він доживав свої останні дні на самоті. Смерть сина Андрія стала великою трагедією для батька і призвела до психічної хвороби дружини, інших дітей згодом розкидала по світу війна.

 

Ведуча. У житті І. Франка  роковою стала цифра „3”: три великих кохання, які надихнули його до створення неперевершених шедеврів інтимної лірики, та три арешти, які відіграли фатальну роль у життєвій та творчій долі поета.

Реакційна галицька інтелігенція та урядові кола давно шукали приводу, щоб розгромити журнал «Друг» та очолювану Франком, 21-річним юнаком, групу передової молоді. Арешти студентської та гімназійної молоді закін­чились гучним процесом. Були проведені обшуки в зна­йомих Франка, ретельно перевірялися листування, книж­ки. Франка посадили у в'язницю.

Франко. «У в'язниці, не знаю, чому, ставились до мене з особливою суворістю. Запхано мене до найгіршої каме­ри, до злодіїв, убійників... Протягом 9-ти місяців... сидів я переважно у великій камері, де зимою вікно ніколи не зачинялось і де я, слабий на груди, з бідою добивався при­вілею спати під вікном... прокидався майже завжди з пов­ним снігу волоссям у голові».

Ой рано я, рано устану,

На яснеє небо погляну,

А небо, як синій кришталь,

А в серці важкий сум і жаль.

Живий у могилу заритий,

Гляджу я на світлом облитий.

На вільний, веселий той світ —

Кров жаром у жилах кипить.

За що мене в пута скували?

За що мені воленьку взяли?

Кому я і чим завинив?

Чи тим, що народ свій любив?

Бажав я для скованих волі,

Для скривджених кращої долі

І рівного права для всіх —

Се весь і єдиний мій гріх.

 

Ведучий.  Дні після другого арешту були найтяжчими. Його викину­ли з усіх товариств і оточили зневагою.

                                           Франко

Відцуралися люди мене! 

Чи бояться ті люди мене? 

Я блукаю, мов звір серед гір, 

Серед шуму вулиць містових, 

В серці чую слова, мов докір: 

«Ти проклятий один серед них!»

Ведуча . Незважаючи на всі перешкоди І.Франко продовжував навчатися. Вищу освіту Франко здобув, але не у Львівському, а в Чернівецькому та Віденському універси­тетах у 38 років, з перервою в навчанні 15 років.

Ведучий. 1895 р., маючи ступінь доктора філології, І.Франко робить спробу дістати посаду доцента у Львівсько­му університеті. Він блискуче читає там лекції про «Най­мичку» Т.Шевченка. За багатством знань йому немає в цей час рівного не тільки в Галичині, айв Україні. Та галицькі буржуазні та урядові кола зробили все, щоб міністерство не затвердило кандидатуру І.Франка. «Прийдеться знову жити без надії на завтра», — писав після цієї відмови письменник, перебуваючи в тяжкій матеріальній скруті, ще й до того видаючи власним коштом науковий журнал «Життє і слово», бо письменнику і вченому по­трібен був свій друкований орган.

Ведучий. Реакційні кола сподівалися, що ця невда­ча зломить дух письменника, паралізує його діяльність. Та вони глибоко помилялися. Іван Франко з іронією сприй­няв і цей удар долі, продовжуючи й далі:

Против рожна перти,

Против хвиль плисти,

Сміло аж до смерти

Хрест важкий нести!

Ведуча. Постійні поневіряння, матеріальна скрута, переслідування й ув'язнення, важка недуга підірвали здо­ров'я І.Франка. У нього прогресує параліч рук, він слабує на ноги, втрачає зір, але продовжує свою титанічну працю . Щоденно письменник перечитує сотні сторінок найрізно­манітнішої літератури, створює поезію, виношує нові за­думи і плани. Під час світової війни хвора дружина знахо­дилася в лікарні (психіатричній), повернулася лише після смерті чоловіка, сини — в армії, а дочку війна застала в Києві. Друзі та знайомі виїхали зі Львова, і він залишився сам. Досить часто в холодній хаті, маючи лише мерзлий окраєць черствого хліба, зубами тримаючи олівець, пись­менник продовжував працю.

24 травня 1916 року о 16 годині І.Франка не стало. Звістка про смерть письменника сколихнула всю Галичину. Незважа­ючи на воєнну ситуацію, вона облетіла багато країн. Не­крологи про І.Франка з'явилися в понад 30 австрійських та німецьких, у 12 російських, у 8 українських, 8 чеських та словацьких, кількох болгарських, угорських, білорусь­ких, хорватських газетах і журналах. Загалом на його смерть відгукнулася преса понад 50 держав.

Похорони І.Франка були масовими, велелюдними, яких доти не бачив Львів.

(Демонстрація слайдів із використанням інтерактивної дошки).

 

 

Ведучий.  За величчю й багатством творчої спадщи­ни Іван Франко не має рівних собі в історії української культури, літератури. Він — поет, прозаїк, драматург, фоль­клорист, етнограф, літературознавець, мовознавець, філо­соф, історик, економіст, журналіст, публіцист, бібліограф, перекладач, педагог... Йому належить понад 4 тисячі творів. Це значить, що протягом 40 років письменник у середньому за кожних три дні писав один твір. Не випадково Івана Франка називають велетнем, титаном думки і праці.

 

Франко

Нехай і так, що згину я,

Забутий десь під тином,

Що всі мої думки, діла

Сліду не лишать, мов та мла

На небі синім!

Нехай і так! Я радо йду

На чесне, праве діло!

За нього радо в горі вмру

І аж до гробу додержу

Свій прапор ціло.

До моря сліз, під тиском пересудів

Пролитих, і моя вплила краплина;

 До храму людських змагань, праць і трудів,

Чень, і моя долежиться цеглина.

А як мільйонів куплений сльозами,

 День світла, щастя й волі засвітає,

То, чень, в новім, великім людськім храмі

 Хтось добрим словом і мене згадає.

(Звучить грамзапис «Вічного революціонера» М.Лисенка на слова

 І. Франка.)

 

Додаткові матеріали до уроку

Про подальшу долю дітей І.Франка

 Як же склалася доля дітей І.Франка? Най­старший, Андрій, найбільше допомагав недужому батькові, коли письменник захворів на параліч рук — читав, писав під диктовку. На нього І.Франко покладав великі надії. Але трапилося непередбачене: якось улітку в селі Андрія вдарив якийсь шибеник каменем у голову, через два роки хлопець тяжко занедужав і від цієї травми мозку передчас­но помер (1913 р.). За спогадами сестри Ганни, Франко тяжко пережив смерть сина.

Син Петро (1890—1941) — український письменник і педагог. Закінчив Львівський політехнічний інститут, учи­телював у м. Коломиї, працював на заводах Харкова з 1927 р. У 1936 р. переїхав у Західну Україну. З 1939 р. завідував кафедрою Львівського торговельно-економічно­го інституту, був директором музею 1.Франка у Львові. Писав оповідання, публіцистичні статті, видав спогади про батька «Іван Франко зблизька» (1937), повість І.Франка «Борислав сміється» зі своїм заключним розділом. Інсце­нізував твори І.Франка. У часи сталінських репресій був гнаний і переслідуваний. Смерть Петра Франка оповита загадковістю та невідомістю.

Тарас Франко (1889—1971) — кандидат філологічних наук, автор праць із франкознавства, спогадів «Про бать­ка» (1956).

Дочка Ганна (1892 р.н.) 1914 р. виїздить до Києва (до тітки — маминої сестри), де прожила 4 роки. У 1919— 1939 рр. проживала на Закарпатті, потім у Відні, пізніше переїхала до Канади.

 

ІВАН ФРАНКО ОЧИМА СВОЇХ ДІТЕЙ

 

Тарас Франко. Незважаючи на зайнятість батька, ми часто турбували його. Після обіду треба було бігти до тата за порадою в шкільних труднощах, особливо математич­них... Батько, хоч сам був філолог, знав непогано також усі інші предмети і вмів розв'язувати, навіть дуже трудні алгебраїчні задачі. Крім шкільних книжок, до наших по­слуг була багата татова бібліотека, книжки з якої ставали в пригоді під час навчання в університеті.

В шахи батько не грав, зате мама вміла. Нас навчив цієї гри Юрій Тобілевич, студент політехніки, син відомо­го драматурга.

Батько привчив нас чітко відрізняти великі справи від маловажливих, зерна від полови, правду від брехні і фра­зи. І всі ті його поради запам'яталися на все життя.

Петро Франко. Нечувана працьовитість — одна з прик­мет батька.

Одного разу батько тримав у руках книжку казок братів Грімм німецькою мовою, а читав нам, дітям, українською. Він тут же при читанні усно перекладав.

Одягався залюбки в сіру одежу, носив завжди вишива­ну сорочку, їв невибагливе. Ніколи не курив. В товаристві веселий і привітний, але не балакун.

Ганна Франко (Ключко). Ми, четверо франчат, вирос­тали під дбайливим оком батька, ведені люблячою рукою мами. Змалку нам прищеплено любов до природи, дано пізнати її красу і таємну силу, любити звірят, мати співчуття до слабих і немічних, любити все красне, величне, добре, любити село і його мешканців, любити свій народ, свою країну. Любити читати книжки, розвивати своє знання і свій ум, любити працю.


Список літератури

 

  1.               Франко І.Я. Твори в трьох томах. Т. 1. Поезії, поеми. — К.: Нау­кова думка. — 1991.
  2.               Франко І.Я. З вершин і низин. — К.: Веселка, 1992.
  3.               Франко І.Я. Зів'яле листя. — К.: Дніпро, 1985.
  4.               Бас І.І., Каспрук А.А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. — К.: Наукова думка, 1983.
  5.               Возняк Михайло. Велетень думки і праці. —  К.: Держвидав худ. л-ри,   1958.

5. Возняк М.С. З життя і творчості Івана Франка. — К.: Вид-во АН УРСР,   1955.

  1.               Вінок Івану Франкові. Збірник /Упор. А.А.Каспрук. — К.: Рад.письменник, 1957.
  2.               Горак Роман. Задля празника. Роман-есе. — К.: Рад. письменник, 1989.
  3.               Горак Роман. Тричі мені являлася любов. Повість-есе. — К.: Рад. письменник, 1983.

 

  1.          Дей О.І. Іван Франко. Життя і діяльність. — К.: Дніпро, 1981.
  2.          Колесник П. Терен на шляху. Роман. — Львів: Каменяр, 1980.
  3.          Лукіянович Д. Франко і Беркут. Повість. — Львів: Каменяр, 1990.
  4.          Слово про великого Каменяра. Збірник статей до 100-ліття з дня народження Івана Франка /За ред. академіка О.І.Білецького. — К.: Держвидав худ. л-ри, 1956.
  5.          Спогади про Івана Франка. Упор. О.І.Дей. — К.: Дніпро, 1981.
  6.          Франко Тарас. Про батька /Статті, спогади, розповіді і нариси. — К.: Рад. письменник, 1956.
  7.          Шевчук В. Із вершин та низин. — К.: Дніпро, 1990.

 

 

doc
Додано
4 жовтня
Переглядів
78
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку