"Біль наш і слава наші - Крути"

Виховний захід «Біль наш і слава наша Крути»

Розробка вчителя Черницького ЗЗСО І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом.

Молінського Юрія Івановича

Ведучий 1.  Крути, залізнична станція на Чернігівщині на лінії Москва – Бахмач _ Київ, відома з оборонних боїв у січні 1918 року. Тут, 29 січня 1918 року, відбувся бій сотні Юнацької школи імені гетьмана Богдана Хмельницького, сотні Січових Стрільців та чоти гайдамаків (разом 600 бійців) з 4000-м більшовицьким загоном. У цьбому бою загинуло близько половини українських патріотів.

Ведучий  2. Січень 1918 року. На Київ просувалися більшовицькі орди сумнозвісного царського полковника Муравйова, якого згодом знищили ті ж більшовики. Київські студенти і гімназисти прагнули захистити молоду українську державу, що лише ставала на ноги, організували курінь Січових Стрільців. Це була молодь, яка не мала в душі ні сумнівів ні вагань. Багато хто з них втік із дому, щоб уникнути прощань із батьками. Більшість до того не тримала в руках зброї.

 Читець.    Ще юнаки, ще майже діти,                                                               А навкруги і смерть, і кров,                                                                                                                                            «На порош стерти, перебити!» -                                                                                                                               Іде на Київ Муравйов…

    Полків його не зупинити,                                                              та рано тішаться кати.                                                                                                                                                          Коли стають до бою діти,                                                                                                                                             Народ цей, не перемогти!

Ведучий 1. 27 січня 1918 року курінь Січових Стрільців, що складався із студентів Українського народного університету, студентів Університету святого Володимира та студентів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії, одержав наказ вирушити в похід і вночі 28 січня виїхав у напрямку Бахмача. Молодіжний зхагін пройшов лише семиденну підготовку.

Пісня: «Виряджала мати сина під Крути до бою»

    Виряджала мати сина                                                               Під крути до бою,                                                                                                                                                           Розчесала кучерики                                                                                                                                                           Понад головою.

-Іди, іди мій синочку,         В бою не здавайся,                                                                                                                Як побориш воріженьків                                                                                                   Додому вертайся.

Ждала, ждала мати сина,        Під Крути ходила…                                                                                                                І шукала між вбитими                                                                                                                Найменшого сина.

А, як найшла його мати,                   Головоньку сина,                                                                                                   Положила на коліна,                                                                                                  Та й заголосила:                                                                                   

-Люлі, люлі, мій синочку,       А я – твоя мати…                                                                                                  Сину любий! Боже милий!                                                                                    Вороже проклятий!                           

 Ведучий 2. 29 січня банди червоних щільними рядами розпочали наступ. Ворогів було більше ніж у десятеро, вони були озброєні в десятки разів краще. Очевидно більшовики були впевнені, що ніхто їм  не зупинить шлях на Київ. Та молоді добровольці зустріли їх вогнем. Заговорили довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцем. Мали вони значні втрати, але за першою ворожою атакою накочувалася друга, третя… Проте українська юнь цей цілодобовий бій. Січові Стрільці падали під кулями, але не відступали. Молоді герої в останньому розпачливому відрухові кидались в атаку на переважаючого ворога, але були нещадно знищені.

Читець.  Не встигла молитва долинуть до Бога -                                  Гармати по Крутах вже б’ють без кінця,                                                                                                                 І падають діти… І раптом «Підмога!,,,» -                                                                                                   Це радісний крик Січового стрільця.

  До насипу в Крутах з під білої пари                                  З’явивсь паротяг, на якому (овва!)                                                                                                                              Два грізних «максима» й гармата до пари.                                                                                                  - А хто там казав, що нас бог забува?

  Та мало набоїв. Замовкли «максими»…                                  Отаман упав на скривавлену твердь,                                                                                                                 А губи шепочуть: «Я вбитий не в спину.                                                                                                                Віч на віч , Орлята, зустрінемо смерть.»

Пісня «Ой у лузі червона калина похилилася»

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці на кривавий лан,
Визволяти наших українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

 

Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з москалями тан.
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових стрільців.
А ми тую червону калину збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо.

Ведучий 1. Один з очевидців писав пізніше про цей бій так: - «П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував червоні лави, сам будучи під градом куль і гармат. Московські багнети безжально кололи груди юнаків, їх голови розбивали прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився жодного пораненого ворог не взяв».

Ведучий 2.  Одній чоті, під орудою сотника Гончаренка, з настанням вечора вдалося обійти станцію Крути. «Поранені хлопці несли скоростріл, аби не залишити ворогові» - згадує учасник бою Левко Лукасевич – «Менш досвідчені віддавали набої більш вправним, а до гвинтівок прилаштували останню зброю – багнети». Чота з другого боку вийшла на вогні станції, не знаючи проте, що її вже захопили «вибрудні пекла»…

Ведучий 1.  Студенти потрапили у полон. Їх по звірячому мордували, а на світанку 28 юнаків повели на розстріл. У небо злинув гімн «Ще не вмерла України», що його першим заспівав гімназист-галичанин Григорій Пинський. Більшовицькі кати заборонили хоронити  тіла хлопців за християнським обрядом. Кількох поранених більшовики відправили до Харкова на подальші допити і вони якимось чином урятувалися                                                        Читець

Бiй одлунав... Червоні знамена
Затрiпотiли на станції знов…
I до юрби полонених
сам комісар пiдiйшов.

Аж до кісток пропікає очима…
Хлопці стоять перед ним, як мерці…
П’яно хитається смерть перед ними,
Холодно блима наган у руці…

- Є українцi мiж вами, я знаю.
Кожного кулi чекає печать.
…Стиснуто губи в останнiм вiдчаї.
Всi полоненi мовчать.

— Всі ж ви такі, як і я, чорнобриві!...
Жалко розстрілювать всіх!…
Гляньте навколо… І сонце, і ниви…—
Відповідь — сміх…
 

- Ну, так пощади не буде нiкому!
Вас не згадає замучений край!
… Вийшов один, i сказав комісару:
—Я українець, стрiляй!
(В Сосюра)

Ведучий 2. 9 лютого 1918 року Київ захопили червоногвардійські загони Муравйова та червоного козацтва Віталія Примакова, яке було сформоване з робітників Харкова та Донбасу. У Києві , як перед тим у Полтаві та інших містах України розпочався червоний терор. У Полтаві, наприклад, у перший день окупації було знищено 5 тисяч, так званих, «ворогів народу» тобто в основному українську інтелігенцію. У Києві була влаштована різня, яку древній град не бачив з часів Андрія Боголюбського.

Ведучий 1.  Уже після звільнення Києва від більшовиків, розпочалися розшуки полеглих під Крутами. Кілька десятків понівечених трупів було знайдено і перевезено до Києва. Два дні родичі розпізнавали своїх близьких і вагонах, що стояли на залізничній станції. Тіла юнаків були понівеченні так, що матері не могли впізнати своїх дітей. Одна мати впізнала сина лише по монограмі на вишиванці.

Читець.

 Сину, дитино моя, та за, що ж?                      Господи, Боже мій боже!                                                                                                                                            Смерть у сімнадцять, сімнадцять всього ж -                                                                                                   Розум збагнути не може…

 Сину, мій любий, матусі пробач,                      Що не впізнали учора:                                                                                                                                            Так твоє тіло катюга-палач                                                                                                                                            Знівечив, змучив, спотворив…

 Ти у вишиванці білій, своїй -                      Ні, вже не білій, не цілій -                                                                                                                                            Лиш монограма зосталась на ній,                                                                                                                              І ні кровинки у тілі.

 Де ж мені сину травиці достать?                      Щоб парубоче тіло,                                                                                                                                                          У домовину козацьку заслать -                                                                                                                              зимно ще, все задубіло.             

 Ні я не плачу. Поки спочивай…                      Вірю настане година:                                                                                                                                            Вся Україна, коханий наш край                                                                                                                Прийде до кожного сина.

 Прийде! Як мати спом’яне усіх,                      Хто боронив її волю,                                                                                                                                             Хто найдорожче – життя не вберіг                                                                                                                              В битві за щастя і долю!

Ведучий 2. Загиблих героїв урочисто, на кошт держави, було поховано 19 березня 1918 року у братській могилі на Аскольдовому кладовищі, неподалік церкви святого Миколая, що над Дніпром.

Читець

В день сороковий звитяжної  смерті,                     Їх труни з вокзалу  везли до Дніпра -                                                                                                                 До тої могили, де світло не смеркне,                                                                                                                Де пам’ять про подвиги час не стира.

Їх клали в могилу – святих і величних -                      Дітей незабутніх, що Бог полюбив.                                                                                                                За вірність Вітчизні у душах відкритих,                                                                                                                 Яку навіть смерті вогонь не спалив.

Над ними схилилось прапором небо,                     Уся Україна в жалобі іде.                                                                                                                                            Їх рідна земля пригорнула до себе -                                                                                                                 Так матір дитя пригорта до грудей.

 Ведучий 1. Весняне сонце песло домовини, вкриті за козацьким звичаєм червоною китайкою. І в тисячах сердець озивалися болем і гордістю слова, мовленні на похоронах Михайлом Грушевським: «Стримайте Ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і вона збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні. Славна смерть за Україну. Стримаймо і ми наші сльози й схилімо свої голови перед світлою пам’яттю молодих лицарів. Вічна їм пам’ять.

 Пом’янімо їх подвиги хвилиною мовчання.

На цю трагічну подію того ж 1918 року відгукнувся віршом молодий Павло Тичина:

 ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

 Ведучий 2. Подвиг української сотні під  Крутами став темою багатьох поетичних творів. Так Спиридон Черкасенко у вірші «Вперед», що з’явився у 1919 році, писав:

Читець

Ти впав, товаришу, у ранах

Між трупами таких, як сам ,

Та не останній в могіканах ,

Борониш ти святий вігвам.

Вони ідуть у лавах щільних

Вперед, вперед, і не один

Упав, як ти, в огнях свавільних

Під спів червоних хуртовин.

Благослови ж їх льот шалений ,

Умри з усміхом на устах ;

Не поведе більш кат скажений

Твоїх братів у кайданах.

Коли ж здригнуть міцні їх лави ,

Коли не схочуть умирать,

Покрий тавром ганьби й неслави ,

Спали пожежею проклять!..

День помирав, як недобитий лебідь,

Ніч перейняла невимовний біль.

Здригнулись зорі в сполотнілім небі

І тихо подали в криваву заметіль.

Стогнали Крути і молився вітер,

Цілуючи скривавлені сліди:

Вас мало, діти, вас так мало, діти,

Супроти п’яної московської орди.

В пекучий сніг... Навзнак. Не на коліна.

Заплакав місяць в зоряну блакить.

Всі – як один... Кріпися Україно,

Ведучий 1.  Серед тих юнаків, що стали на захист щойно проголошеної незалежності української держави був і Данило Олексійович Садовий, житель Старих Бродів. В бою під Крутами він був важко поранений. Народився Данило Садовий 1890 році в Бродах. У 1914 році вступив до лав Січових Стрільців. Парадокс, але за панської Польщі він отримував високу пенсію по інвалідності, а у радянський час не було і того, ніхто не хотів брати його на роботу.

 Ведучий 2.  Не забута слава лицарів-юнаків і в нас час сучасними поетами митцями, нашими земляками:

Як стрімкі потоки,                                       пролітають роки                                                                                                                                            Та вони не змиють                                                                                                                                                                        той трагічний час,                                                                                                                                             Як ішли зі Сходу                                                                                                                                                                        руйнівним походом                                                                                                                                            З зашморгом неволі                                                                                                                                                                        вороги на нас.                                                                                                                                            «Бути чи не бути?» -                                                                                                                                                                        застогнали Крути,                                                                                                                                            На тривожний сполох                                                                                                                                                          Київ засурмив.                                                                                                                                            І в морознім січні                                                                                                                                                                        закипіла січа,                                                                                                                                             Юнаків безвусих                                                                                                                                                                        з бандами громил.                                                                                                                                            Ой шляхи тернисті,                                                                                                                                                                         там упало триста,                                                                                                                                             Та погасла мрія,                                                                                                                                                                         обірвавсь політ…                                                                                                                                            У не винній смерті,                                                                                                                                                                         увійшли в безсмертя                                                                                                                                            На зорі юнацьких                                                                                                                                                                         неповторних літ.                                                                                                                                            Матері і діти                                                                                                                                                                                      заплітають квіти                                                                                                                                            У гірлянди слави                                                                                                                                                                         героїзму Крут.                                                                                                                                            Хлопці і дівчата,                                                                                                                                                                        що стоять на чатах,                                                                                                                                             Присягли на вірність                                                                                                                                                           Україні тут.                                                                                                                                                          Як стрімкі потоки,                                                                                                                                                                         пролітають роки,                                                                                                                                             Та трагічне й славне                                                                                                                                                                        пам’ятає світ.                                                                                                                                                          На Дніпрових схилах,                                                                                                                                                           в мовчазних могилах,                                                                                                                               В пантеоні слави                                                                                                                                                                        український цвіт.                                          

Вчитель.  Понад 100 років тому 300 відчайдухів пішло у безсмертя. Юнаки- герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу. Герої не вмирають. Вони живуть у пам’яті,  у справах наступних поколінь. Будьмо патріотами, любімо свою багатостраждальну матір – Україну. Будьмо гідними наших славних ровесників. Як і герої Крут заспіваймо гімн і хай нам допоможе Бог.