Біографія та літературна діяльність М.В.Гоголя

Життя та творчість М. В. Гоголя. Підготувала вчитель зарубіжної літератури. Литвин Ольга

Микола Васильович Гоголь - видатний український та російський письменник, який народився 20 березня ( 1 квітня) 1809 року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Гоголь став одним із ключових представників літературного руху романтизму, який визначав культурні напрями в середині XIX століття. Його творчість вражає своєрідністю та глибоким зануренням в фольклор і традиції українського народу, а також витонченим сатиричним поглядом на реалії суспільства. Період ранніх творів Гоголя, зокрема "Вечори на хуторі біля Диканьки" і "Тарас Бульба", вражає живим національним колоритом та глибоким розумінням українського характеру. Пізніше у своєму творчому шляху, Гоголь перейшов до більш реалістичних романів, зокрема "Мертві душі", де він розглядав соціальні та економічні проблеми свого часу. Його твори відзначаються глибоким аналізом людської природи, гострою критикою суспільства і тонким гумором. Гоголь також славиться своєю унікальною манерою письма, в якій він вдало поєднує реалізм і фантазію. Його внесок у світову літературу важко переоцінити, а його твори досі залишаються об'єктом вивчення і обговорення в літературознавчих кіл.

Микола Васильович Гоголь визначається як один із ключових літературних геніїв XIX століття, чий вплив на світову літературу та культуру залишається визначальним. Ось деякі аспекти важливості та впливу письменника: Культурний міст між Україною та Росією: Гоголь є важливим ланком між українською та російською літературою. Він зумів втілити в своїх творах український фольклор та дух, ставши спільним культурним надбанням обох народів. Створення літературного стилю: Гоголь відзначився унікальним стилем письма, який поєднував реалізм і фантазію. Він введений у поняття "гоголівський стиль", який виявив великий вплив на подальших письменників. Глибокий аналіз людської природи: Творчість Гоголя відзначається глибоким розумінням людської психології та природи. Його герої відображають різноманіття людських характерів, а глибокий аналіз суспільства і його недоліків робить його твори актуальними і в сучасному світі. Сатиричний погляд на суспільство: Гоголь відомий своїм виразним сатиричним поглядом на реалії свого часу. Твори, такі як "Мертві душі", стали критикою соціально-економічних проблем і невдач свого часу, що відкриває шлях для подальших письменників висловлювати свої думки через сатіру. Вплив на світових письменників: Творчість Гоголя вплинула на багатьох видатних світових письменників, таких як Федор Достоєвський, Франц Кафка, Габріель Гарсія Маркес. Його техніка знаходження внутрішніх суперечностей і глибин антропології знайшла відгук в творчості численних літераторів. Гоголь залишив в сучасній літературі невід'ємний слід, розширивши границі та обогативши літературний канон своїм унікальним талантом, і визначивши ключові аспекти розвитку літературної та культурної спадщини.

Біографія М. В. Гоголя. Микола Гоголь народився 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в родині дрібного поміщика, який захоплювався домашнім театром і писав п'єси українською мовою. Незабаром після народження сина батьки перевезли його до села Василівки того ж повіту, де знаходився їхній маєток. Згідно з сімейними переказами, батько майбутнього письменника походив зі старовинного українського козацького роду – був нащадком відомого козака Остапа Гоголя – гетьмана Правобережної України кінця XVII століття. Батько помер, коли Миколі виповнилося 15 років. Вихованням хлопця здебільшого займалася бабуся – Тетяна Семенівна, яка змалку заклала йому любов до рідного слова і пісні. Під її впливом юний Гоголь захопився збиранням українських народних пісень, прислів'їв та приказок, лексичного матеріалу для створення українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…»; «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..»; «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».

Мати Миколи Марія, вийшла заміж у 14 років за вдвічі старшого чоловіка Василя Панасовича Гоголь-Яновського. Двоє перших дітей народилися мертвими, за ними з’явився на світ Микола. Здоров’ям не вирізнявся, був кволим, хворобливим, та попри все – живий. Батьки оточили хлопчика турботою і любов’ю. Але вже тоді ширилися чутки, що Микола не рідний син Гоголю. Буцім то дядько Марії (міністр юстиції та генерал-прокурор Трощинський), у якого вона жила в Кибинцях, полестився на принади малолітньої юнки, і та завагітніла. Щоб не було поголосу, дядько швиденько прилаштував небогу своєму управителю Василю Яновському-Гоголю, дав величезне придане й відправив у Сорочинці. Там уже всім говорили, що дружині вже 17, ходе третьою дитиною, а перші вагітності закінчилися смертю немовлят. Але чи так воно було, чи ні – не відомо. Але така чутка виявилася живучою і навіть зараз поділила дослідників на два табори: одні доводять, що Гоголь – прямий нащадок козаків, інші ж – що Микола – позашлюбний син Трощинського.

Змалку Микола був дуже вразливою дитиною. Материні розповіді про нечисть глибоко врізалися в пам’ять хлопчика. Особливо розповідь про Страшний Суд і пекло. Тоді ж почали проявлятися перші психічні розлади Гоголя. З його листа відомо, що якось кицька зайшла в будинок, поряд нікого не було:«Вона йшла, вигинаючись, до мене, і м’які лапи тихенько стукали кігтями по підлозі. Зелені очі іскрилися недобрим світлом. Мені було моторошно. Я видерся на диван і притулився до стінки». А потім було все, як у тумані, Микола схопив кішку і поволік її до озера й кинув у воду. Бідна тваринка намагалася вибратися на берег, але малий її бив палицею зверху. «Мені було страшно, я тремтів і водночас відчував якесь блаженство й задоволення, може це була помста за те, що вона мене злякала. Але коли вона потонула й останні кола на воді розбіглися, мені раптом стало страшенно шкода кішку», – писав Гоголь. Батько дізнавшись про це дав доброго прочухана малому. Тоді ж почали проявлятися напади загальмованості, коли він переставав відповідати на питання, сидів нерухомо, дивлячись в одну точку. Та уваги на це майже не звертали й продовжували розповідати дитині страшні історії.

У 1818–1819 роках Микола Гоголь навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 рік – у Ніжинській гімназії вищих наук. Перевага у цьому навчальному закладі надавалася гуманітарній освіті, тому багато гімназистів виявляли інтерес до літератури та театру. Серед них був і Гоголь – він блискуче грав на сцені гімназичного театру, писав свої перші літературні твори, і деякі з них публікував у рукописних журналах та альманахах. Саме тоді він почав мріяти про серйозну літературну діяльність. Щоб ця мрія здійснилася, Гоголь у 1828 році їде до Петербурга, вступає до Петербурзького університету на факультет слов'янської філології. Активно займався літературною діяльністю, публікував в студентських альманахах та періодичних виданнях. але там відчуває серйозну нестачу коштів на життя і влаштовується на службу – чиновником Департаменту уділів. У 1830 році він зав'язує літературні знайомства, зближується з В. А. Жуковським та О. С. Пушкіним, взаємини з яким переростають у дружні. Це впливає на подальшу літературну долю молодого письменника.

Полтавське повітове училище. Ніжинська гімназія вищих наук. Петербурзький університет

Після того, як Гоголя віддали до престижної Ніжинської гімназії. Й там почали помічати його дивакуватість. Під час розмови міг замовкнути на півслові розвернутися й піти геть. Поет Любич-Романович, який тоді навчався разом із Миколою, згадував:«Гоголь іноді забував, що він людина. Бувало, то кричить цапом, ходячи в себе по кімнаті, то співає півнем серед ночі, то хрюкає свинею». Якось Гоголя хотіли покарати за те, що під час богослужіння розмальовував якусь картину, а не слухав молитви. Побачивши викликаного до нього інквізитора, Гоголь так пронизливо заверещав, що налякав усіх вихованців. Пащенко, бувши свідком цього, так описав епізод:«Лице в Гоголя страшно спотворилося, очі горіли як у демона, волосся стало дибки, скреготів зубами, ламав меблі, падав на підлогу й бився об неї. Прибіг Орлай (директор гімназії), обережно доторкнувся до плечей. Гоголь схопив стілець і замахнувся. Чотири служителі схопили його та відвели в особливе відділення місцевої лікарні, де той перебував два місяці».

Микола Гоголь написав близько 30 творів. Робота над багатьма з них не припинялася навіть після того, як їх було надруковано. Першою публікацією Гоголя стала романтична поема «Ганц Кюхельгартен», видана під псевдонімом В. Алов у 1828 році. Цей твір, написаний ще в Ніжині, літературна критика сприйняла холодно. Розчарований Гоголь викупив весь тираж, що залишився у продажу, і знищив його. У 1831 – 1832 роках побачили світ два томи збірки «українських» повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Вони з захопленням були прийняті літераторами, критиками та читачами.

Наприкінці 1833 року Микола Гоголь клопочеться про місце професора загальної історії в Київському університеті святого Володимира (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), але – не склалось. Замість загальної історії Гоголю запропонували у Києві посаду професора історії Росії. Він відмовився від цієї пропозиції, посилаючись на брак інтересу та досвіду. 24 липня 1834 року його зарахували ад’юнктом (помічником професора) кафедри історії імператорського Санкт-Петербурзького університету, де він пропрацював майже півтора року. В цей період він цілком зайнявся вивченням історії України, що потім лягло в основу задуму «Тараса Бульби» (1835).

М. Гоголь планував написати ґрунтовну працю з історії України й вивчав історичні документи стосовно Запорізької Січі, козацьких повстань проти польських магнатів, а також український фольклор: народні пісні, думи, перекази, легенди. Вони стали основою для створення національного колориту повісті «Тарас Бульба» і характерів її героїв. Образ Андрія схожий з образами Сави Чалого і відступника Тетеренка з однойменних пісень, а серед історичних джерел можна назвати «Опис України» під редакцією Боплана, «Історію про козаків запорізьких» Мишецького, літописи Самовидця, Г. Граб’янки і Величка. Відомо також, що письменник за допомогою газет звертався до читачів з проханням передати йому не опубліковані відомості про історію України, рукописи з особистих архівів та спогади.

Ідея «Тараса Бульби» з'явилася в Гоголя приблизно в 1830-х роках. Праця над текстом твору тривала майже 10 років, він переписувався 8 разів. Перша редакція повісті була опублікована у 1835 році. Друга редакція – 1842 року, вона була значно довшою за першу. Вона мала три нових розділи і більше сюжетних деталей. Відрізняється і фінал – у другій версії повісті Тараса спалюють, у першій – беруть у полон. Остаточної авторської правки твір так і не дочекався. Одним із перших на «Тараса Бульбу» відгукнувся відомий літературний критик В. Бєлінський. Він захоплено писав: «І який пензель широкий, розгонистий, різкий, швидкий! Які барви яскраві та сліпучі!.. І яка поезія енергійна, могутня, як ця Запорізька Січ, то гніздо, звідки вилітають усі ті горді та міцні, як леви, звідки розливається воля та козацтво на всю Україну!»

1832 – 1833 роки стали переломним етапом у житті письменника. Це був час наполегливих пошуків нових тем і образів. 1835 року було видано дві збірки: «Миргород» та «Арабески», які принесли Гоголю ще більше визнання. До збірки «Миргород» увійшли повісті «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба», «Вій» та «Повість про те, як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем». Збірка «Арабески» містила твори письменника петербурзької тематики: «Невський проспект», «Портрет», «Записки божевільного», написані письменником до 1831 року. До циклу «Петербурзькі повісті» відносяться також твори, що з'явилися пізніше: «Ніс» (1836), «Коляска» (1836), «Шинель» (1842).

31 грудня 1835 року Гоголь остаточно відмовився від педагогічної діяльності, зосередившись на літературній творчості. Усвідомлюючи всю силу театру, Гоголь зайнявся драматургією. 19 квітня 1836 року в Олександрійському театрі у Петербурзі відбулася прем'єра комедії «Ревізор», сюжет якої М. Гоголю підказав О. Пушкін (в основі сюжету покладені реальні події). Роком написання п’єси вважається 1835, проте остаточні виправлення у свій твір письменник вніс у 1842 році. Сам Гоголь так відгукувався про свою роботу: «У «Ревізорі» я наважився зібрати в одну купу все погане в Росії, яке я тоді знав, усі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися з усього». Через негативну реакцію публіки на постановку «Ревізор», письменник залишає країну. Він відвідав Німеччину, Францію, Швейцарію. Найдовше, близько 4-х років, прожив в Італії.

Над головним твором свого життя – поемою-романом «Мертві душі», Микола Васильович Гоголь працював упродовж сімнадцяти років, з жовтня 1835 до лютого 1852 року. Цікавий та неординарний сюжет був підказаний йому О. С. Пушкіним. Закінчив перший том саме в Італії. Повернувся до Москви у 1839 (1841) році, за допомогою Болонського він домігся того, щоб в друк вийшов перший том «Мертвих душ». Починаючи з 1840 року у письменника з’являються симптоми важкої нервової хвороби. 1842 року він береться за роботу над другим томом. У другому виданні відбилася духовна криза, що настигла письменника на той час. Незабаром душевний стан Гоголя погіршився.

Незрозумілим і загадковим для багатьох залишилася його поведінка. 30-річний Гоголь цілодобово просиджував над ліжком хворого юнака Йосипа Виєльгорського. Він писав:«Я живу його смертними днями. Від нього несе запахом могили. Мені шепоче глухо виразний голос, що це на короткий термін. Мені солодко сидіти біля нього й дивитися на нього. З якою радістю я взяв би на себе його хвороби, якби це допомогло повернути йому здоров’я». Тоді Гоголя стали підозрювати у нетрадиційній орієнтації. До кінця своїх днів Гоголь залишався для багатьох його друзів і знайомих і, навіть, для дослідників його творчості незвичайної і загадковою особистістю. Чимало дослідників нині схиляються до думки, що Гоголь все-таки мав гомосексуальні схильності, апелюючи до того, що Микола Васильович не мав близькості з жінками: уникав спілкування з ними й вважав за краще спілкування з чоловіками. У листах до друзів Гоголь зізнавався, що ніколи не знав жіночої любові й навіть пишався цим, вважаючи чуттєвість низинною та принизливою. Йосип Виєльгорський

“Хто б міг очікувати від мене такої слабкості. Але я бачив її <…> ні, не назву її <…> вона занадто висока для будь-кого, не тільки для мене. Я б назвав її ангелом, але цей вислів низький і не доречний <…> Ні, це не любов була <…> я принаймні не відчував такої любові <…> У пориві сказу й найжахливіших душевних мук, я жадав, кипів упитися одним тільки поглядом, тільки одного погляду голодував я. <…> Ні, це істота <…> не була жінка. Якби вона була жінка, вона б усією силою своїх чарів не могла призвести до таких жахливих, невимовних вражень. Це було божество, ним створене, частина його ж самого! Але, заради бога, не питайте її імені. Вона занадто висока, висока”, – так писав Гоголь до матері. Кого мав письменник на увазі невідомо, та дослідники схиляються до думки, що це була Анна Михайлівна Виєльгорська (сестра Йосипа Виєльгорського), із якою письменник хотів одружитися, але вона йому відмовила. Біографісти вважають, що саме це відвернуло Гоголя від жінок. І знову лише припущення, загадки. Анна Михайлівна Виєльгорська

Проте, Микола мав подругу. Це була фрейліна імператриці Олександра Смірнова-Россет. Міцна дружба на 20 років. Їх часто можна було зустріти разом у Санкт-Петербурзі, Москві, Парижі, в Німеччині й Італії. Коли вони були в розлуці, писали один одному листи. Збереглося 65 послань, відправлених Гоголем до Олександри, і стільки ж листів-відповідей до Миколи Васильовича. Листування цих двох – це розмова споріднених душ, яким було боляче бачити недосконалість навколишнього світу та відчувати, що змінити що-небудь вони не в змозі.

У житті Миколи Васильовича була ще одна жінка. Проте не він її кохав, а вона любила його. Її звали Марія Синельникова, вона приходилася письменнику двоюрідною сестрою. За рік до своєї смерті він гостював у неї разом із матір’ю та молодшою сестрою. Рідні бачили їх разом, кузина щось шепотіла на вухо Миколі, а той тільки червонів. На запитання, що ж такого йому говорили, він червонів, ніяковів і лише відповідав: «Добре, що ви нічого не чули!».“Я полюбила його <…> і прив’язалася до нього всією силою душі моєї”, – писала Марія Синельникова приятелю Гоголя, професору Московського університету Степану Шевирьову. Після від’їзду Гоголя з Власівки, Марія закрила кімнату, в якій він жив, і нікого в неї не пускала, намагаючись зберегти в ній все так, як було при ньому. Заходила туди, тільки щоб витерти пил, поставити свіжі квіти. Марія Синельникова

У липні 1845 року, перебуваючи у стані тяжкої душевної кризи, Гоголь спалив майже закінчений рукопис другого тому «Мертвих душ». З роками Микола Васильович усе більше занурювався в релігію. Та чим більше він читав Біблію, тим частіше говорив про нечисту силу. У листах до друзів усе більше звучав повчальний тон проповідника. Усюди ходив із молитовником, почав боятися грози, яку віднині став вважати карою Божою. Із середини 1840-х років Микола Гоголь став знаходити у собі чимало вад. Його молитви, які він складав, стали походити на заклинання. Щоб очиститися від гріхів Гоголь поїхав у Єрусалим. По поверненню зі Святої землі, його не впізнавали навіть друзі. Став справжнім аскетом. Майже нічого не їв, схуд, був виснаженим.

Ідеї гріховності все більше зміцнювалися в його свідомості. Перестав вірити в можливість очищення від гріхів і в прощення від Бога. Часом ставав тривожним, чекав смерті, вночі погано спав, міняв кімнати, говорив, що йому заважає світло. Часто молився, стоячи навколішки. У листах із друзями був неначе одержимим, постійно говорив про диявольський вплив:“Чорт ближче до людини, він безцеремонно сідає на нього верхи й управляє, змушуючи робити дурощі”. Повернувшись у Москву, мученицьки знову працює над новою редакцією другої частини роману. 12 (24) лютого 1852 року внаслідок нової душевної кризи письменник кидає у вогонь і цей варіант рукопису «Мертвих душ». (П'ять розділів, що збереглися в неповному вигляді, були надруковані вже посмертно).

З кінця 1851 року та до смерті Гоголь з Москви не виїжджав. Був повністю у владі релігійних почуттів, повторював заклинання, написані ним ще в 1848 році:“Господи, віджени всі зваби лукавого духу, спаси бідних людей, не дай лукавому заволодіти нами, не дай ворогові поглумитися над нами”. Микола Гоголь помер вранці в четвер 21 лютого 1852 року, не доживши місяця до свого 43-річчя, від повного фізичного і духовного виснаження. Письменника поховали у Москві на цвинтарі Данилова монастиря. У 1931 році його останки були перенесені на Новодівиче кладовище. Сестра Гоголя, Марія Синельникова, дізнавшись про смерть Гоголя замовила траурне кільце. Усередині якого було пасмо волосся покійного, а відмикалося воно діамантом. На його внутрішній стороні вигравірувано “Сконч. Н. Гоголь. 1852 фев. 21”. Жінка не розлучалася з каблучкою до самої смерті в 1892 році.

Письменник у своєму заповіті за 7 років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладу. Це потім стало причиною численних містичних припущень, що насправді письменника поховали в стані летаргічного сну. Подейкують, що при перепохованні, в 1931 році, в його труні був виявлений скелет з повернутим набік черепом. (Згідно з іншими даними череп взагалі був відсутній.)Що сталося незадовго до смерті 12 лютого 1852 року (а помер письменник 21 лютого) ніколи не дізнається ніхто. Біографи кажуть, що до трьох ночі письменник ревно молився, після чого спалив вміст свого портфеля (другий том «Мертвих душ»), а потім ридав до ранку в своєму ліжку. За спогадами сучасників Гоголя, до власної смерті письменник ставився спокійно, ніби був готовий до неї. Серед причин, які призвели до його передчасної кончини у віці майже 43 років, крім інших причин, називають добровільне позбавлення себе їжі.

Та хай там як, Микола Васильович був, є і залишиться одним із найкращих. Адже він був великим трудівником. Щоб надати закінченого вигляду своїх творів і зробити їх досконалими він переробляв їх кілька разів, без жалю знищуючи вже написане. Усі його твори, як і творіння інших великих геніїв, були створені неймовірними зусиллями та напруженням усіх душевних сил. Сам Микола Гоголь в одному з листів до історика Погодіна писав:“Той, хто створений творити в глибині душі, жити й дихати своїми творіннями, той повинен бути дивним у всьому”.

Незадовго до смерті Гоголь сказав: «Знаю, що моє ім'я після мене буде щасливішим за мене…» . І він мав рацію. Близько двохсот років минуло від дня смерті геніального письменника, але його твори й сьогодні посідають почесне місце серед шедеврів світової класики й перекладені десятками мов світу. Слід враховувати, що перша половина ХІХ століття – це час активного створення української літератури російською мовою. Так писали свої твори не лише Микола Гоголь, а й Григорій Квітка-Основ'яненко, Петро Гулак-Артемовський, Іван Котляревський, Євген Гребінка, Тарас Шевченко (прозу та щоденники). Микола Гоголь є першорядним митцем художнього слова світового рівня – тож не дивно, що російська література цілком і повністю вважає його лише «своїм». Володимир Дорошенко, видатний бібліограф, знавець української історії, літературознавець, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч наголошував: «Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була частиною Російської Імперії, а російську мову було прийнято як мову «освіченого» літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі». Такої ж думки був і Мирослав Попович – український філософ, академік НАН України, спеціаліст в області культурології, логіки і методології науки: «Гоголь, безумовно, належить і до спадщини української, і до спадщини російської». А наш сучасник, відомий поет і видавець Іван Малкович стверджує: «Гоголь для мене – це видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури».

Вшанування пам’ятіІм'ям Миколи Гоголя названо вулиці, навчальні заклади і бібліотеки у багатьох містах України, Росії та інших країн. На честь Гоголя названий кратер на планеті Меркурій, випущено кілька марок та пам'ятних монет. Понад 15 пам'ятників письменнику споруджено в різних містах світу. Йому присвячено кілька документальних та ігрових фільмів, а також «Гоголь. Fest» – український мистецький фестиваль і «Вуса Гоголя» – український літературний подкаст. На Полтавщині створено національний музей-заповідник Миколи Гоголя – що є частиною туристично-рекреаційного кластеру «Гоголівські місця на Полтавщині» і Всеукраїнського туристичного маршруту «Гоголівські місця на Україні». У 1929 році був заснований Великосорочинський літературно-меморіальний музей Миколи Васильовича Гоголя.

Дякую за увагу!