. «Боже, Україну збережи…» За поезією І.Малковича «Свічечка букви «ї».

Урок-молитва

Тема.    «Боже, Україну збережи…»

За поезією І.Малковича «Свічечка букви «ї».

Мета:

- розкрити головну думку поезії, розвити її, довести до учнів глибокі роздуми сучасного поета про те, як уберегти свою рідну мову, про призначення людини в житті;

- розвивати навички аналізу поетичних творів, тлумачення символів;                                              - удосконалювати навички висловлювання роздумів, навіяних прочитаними віршами;

- виховувати любов до рідної мови, доброту, віру в перемогу добра і майбутнє України, патріотичні почуття.

Тип уроку: застосування знань, умінь та навичок.

Обладнання: портрет І.Малковича, збірки віршів І.Малковича; ікона,      український рушник; музичний супровід.
                       Хід уроку

                   «Мово рідна, живи в ріднім домі

                     Крізь зболений час і духовні руїни.

                     Вертайсь, рідна мово,

                     У серце народу,

                     У душу Вкраїни…»

                                                                                                                      О.Олесь
І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети уроку.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Звучить запис урочистої музики. На його фоні три учні читають молитву до мови        Т. Петриненка «Господи, помилуй нас!»

1.Навіть на останнім рубежі                               

Промінь віри в нас ще не погас

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Нам свою все милість покажи

Правдою повсюди й повсякчас

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас!

2. В наших грудях кулі і ножі

Нас розп’ято й знищено не раз

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас! 

Із колін піднятись поможи

І благослови у добрий час

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас!

3. Наші душі нидіють в іржі

Але промінь віри не погас

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас!

Грішні діти – діти не чужі

Отче наш, почуй їх щирий глас

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас! Амінь!

Слово вчителя.

 Сьогодні наш урок незвичайний. Сьогодні у нас урок-молитва, присвяченій рідній українській мові. А в центрі нашого уроку – чудовий вірш суч. укр.. Поета Івана Малковича «Свічечка букви «ї», з яким ми ознайомимося, розгадаємо символи цього вірша, розкриємо його прихований зміст, думкою і серцем сягнемо глибин поетичного слова, зрозуміємо, повіримо йому і візьмемо з собою в життя.

 Чому саме урок-молитва? Бо що є молитва? Це місточок між людиною і богом, в якого завжди вірив український народ, до якого звертаємося ми подумки і вголос, в біді і в радості, з надією і вірою, шукаючи розради. І ми з вами сьогодні прокладаємо місточок у майбутнє.

ІV. Сприйняття навчального матеріалу.

 Слово вчителя.

Нелегка була доля української мови. Тернистий шлях пройшла вона, поки стала загальновизнаною державною мовою нашого народу: Г.Сковорода, Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко, В.Сухомлинський, П.Мирний, О.Гончар, П.Тичина, М.Рильський та багато інших яскравих умів минулих століть. Ревно відстоюють українську мову і сучасні українські письменники і поети: Д.Павличко, Л.Костенко, І.Драч, Б.Олійник, О.Забужко, І.Малкович та інші.

 Особливо вражає своєю силою поетичне слово. Лише обдарована духовно багата людина могла писати поезії, які торкаються найпотаємніших струн нашої душі і музикою відлунюють у нашому серці.

 Такими є поезії Івана Малковича, українського поета нинішнього дня, справжнього патріота свого народу, поета-оптиміста, поета-естета, поета-майстра художнього слова.

1. «Знайомство з письменником».
Його можна провести як інтерв'ю. Один учень дає інтерв'ю від імені письменника. Другий  надає слово «журналістам».

 Запитання «журналіст» повинен підготувати вдома. Питання формулюються чітко, стилістично оформляються відповідно до контексту.
 

Вчитель готує коротку вступну промову

 («Панове журналісти! Сьогодні у нас відбудеться зустріч з відомим українським поетом та видавцем Іваном Малковичем ...») та кілька запитань на той випадок, якщо інтерв'юери будуть недостатньо активними.
 

Учень, що грає письменника, звичайно, повинен досконало знати його біографію та творчість, тому краще таку роль доручити добре підготовленому старшокласнику або зіграти самому вчителю.
(Матеріал для вчителя.)

 Іван Малкович народився 10 травня 1961 року в гуцульському селі Березові Нижньому Косівського району на Івано-Франківщині у селянській родині. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища. Після закінчення філологічного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка працював редактором видавництв «Веселка», «Молодь». Тоді ним було підготовлено до друку чимало гарних видань (твори Т. Шевченка, Лесі Українки, Б.-І. Антонича), а нових задумів було ще більше. 1992 року заснував власне видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», на рахунку якого нині більше півсотні різноманітних, чудових ілюстрованих дитячих книжок українською мовою. І. Малкович має віршовані переклади і переспіви (з польської, англійської, російської літератур). Оригінальна творчість представлена поетичними книжками «Білий камінь», «Ключ», «Вірші», «Із янголом на плечі.

Інтерв’ю з поетом.

— Кажуть, що дитячі казки та вірші не може писати, або й видавати, людина, яка не здатна на хлоп 'яцтво, у душі якої не живе дитина. Як на вас, це правда?

— Ловлю себе на думці, що багато людей мене сприймають старшим. Так уже вийшло, що біологічний вік у мене менший, а виглядаю на більше. Інколи звертаюся до своїх приятелів «дитино», спеціально ототожнюючись зі старшим і, певно, мудрішим віком ... Коли ми познайомилися з дружиною — у нас різниця шість років, — вона спочатку чомусь сприймала мене як учителя. Носила мені фотографії Леонардо да Вінчі, казала, що я дуже на нього схожий.  Так само й мама Ярининої однокурсниці колись принесла тій книжку з віршами «одного чудового репресованого поета». Можете уявити, як та однокурсниця реготала, виявивши, що той поет — Малкович. Така вже планида моя, що мене сприймають старшим. Але хоча й виглядаю солідно й лисо-кучеряво, насправді я не такий аж дорослий. Ви знаєте, що власні дружини чоловікам, з якими живуть майже 20 років, фактично нічого доброго вже й не кажуть. Та десь перед Різдвом моя Ярина протягом одного вихідного слухала мене, слухала — а я для поради то новий рядочок з віршика про Миколая їй прочитаю, то абзаци із редагованого тексту проскоромовлю, то ще щось у цьому дусі — бо і в хатній буденщині у мені якась там творчість вирується, — а тоді раптом стала, глянула на мене ніби іншими очима й каже: «Малкович, а в тебе таким гарним набита голова!..» Суперкомплімент!

- Які поради дістаєте від своїх синів?
- Колись мені пропонували посаду заступника міністра з інформаційних питань. Я вагався і запитав старшого сина, якому було тоді 12 років: «Тарасе, мені пропонують те то й те то, що порадиш?» Він подумав і прорік: «Татку, знаєш, у світі так багато міністрів і так мало гарних українських дитячих книжечок». Я запам'ятав ці золоті слова. А з меншим, Гордійком, неможливо інакше, як змалюватися, бо все довкола нього крутиться, тож доводиться і самому ставати дитиною. На жаль, я маю для своїх синів мало часу, бо приїжджаю на восьму тридцять на роботу і йду о дев'ятій вечора. І це найбільша дурниця: сидіти у видавництві, коли можна зайнятися чимось здоровішим ... Але так збіглося, що видавництво дитячої книжки — це є моє хобі, моя любов і моя пристрасть ...  ще й моя годівничка.
— Я чула, ви горді, що ваші хлопці виростали під класичну музику, і навіть самі просять включити їм «справжнього Моцарта». Це, мабуть, дуже тішить вас як батьків, для яких музика — ще один, крім літератури, сенс життя, адже і ви, і ваша дружина — скрипалі, і навіть ваше знайомство відбулося завдяки цьому інструменту?
— Син відомого дисидента Валентина Мороза, який із батьком перебував якось у нас, цілими днями цигикав на скрипці, і, видно, це моїм батькам страшенно подобалося, на відміну від мене, тому мене також віддали до музичної школи. Я дуже настраждався тоді, бо скрипка — це неприродно для дитячого вуха. Слухаєш, як пташечка співає прекрасно, а ти звуковидобуванням жахливим займаєшся. Це муки страшні, доки не навчишся бути в ладах зі скрипкою.

 Але в десять років я вже написав свою першу пісню, в одинадцять — керував невеличким дитячим хором. Першу пісню зі сцени виконувала моя п'ятирічна сестра, а я акомпонував їй на скрипці. Дебют провалився, бо сестра заспівала перший куплет, а далі затнулася — забула й мовчить. Я це сприйняв просто трагедійно. Це ж моє перше творіння! Дуже хотів, щоб люди почули, а вона його знищила! Нічого не лишалося, як врізати її серед сцени смичком — сестра розридалася, і зі сцени нас проводжав грім аплодисментів!

-Коли написали свого першого вірша?

. Вірші почав писати з восьми років. І вже у школі мрія, бути шофером. Дитинство моє було дуже-дуже поетичне. Наприклад Різдво, колядки, адже вони в Карпатах особливі, а надто, коли їх забороняли — це ж дуже солодко. Йдеш колядувати, а там іде машина якась із району, і ти знаєш, що тобі не можна на центральну дорогу, маєш перебігти, ховаєшся, провалюєшся у сніг Але дитинство моє було й сповнене багатьма обов'язками — накосити траву, привезти її, нагодувати худібку. На мені також було виховання молодшої сестри. Пам'ятаю роблю домашнє завдання, колишу її однією рукою, і вітер від колиски здуває промокальний папір. Мушу шукати його під столом ... Купа мороки була. Але дитинство надзвичайне. Воно, може, потім усе життя нас душевно годує.
— Може, тому, що у вас було таке яскраве дитинство, й нинішні книжки яскраві?
— Можливо, тільки я думаю, на відміну від психологів, що внутрішній світ дорослих від цього не залежить. Багато хто виростає у кращих умовах, яскравіших ...
— На ваших книжках зазначено: для малят від 2 до 102. Якщо є такий віковий простір, то, звісно, їх можна прочитати і для себе, не тільки для дитини. А чи знаєте ви випадки, коли дитячі книжки змінили життя дорослих?

— У віковому проміжку мої книжки «для всіх малят», тобто для тих, хто може бути дитиною на час перегортання сторінок, може скинути із себе ту полуду, яку суспільство придумало про нього: хто він, що робити повинен і як має поводитись. Я роблю книжки, які б піднімали естетичний рівень, і через них намагаюся виявити своє ставлення до світу. Я б хотів, щоб діти в моїх книжках говорили не так, як професори літератури, а як діти

- Гарно дякуємо вам за душевну розмову. Бажаємо вам подальших творчих успіхів!

 3. Робота над поетичним твором І. Малковича «Свічечка букви ї»

             Слово вчителя

Відверто притчовий зміст має поезія «Свічечка букви «ї». Він вже став знаковим для сучасної української літератури. Він звучить на радіо в передачі «Слово», рядки його вміщено в шкільні підручники. Цей вірш має ще й другу назву. У збірці І.Малковича він називається «Напучування сільського вчителя». Насправді І.Малкович працював сільським учителем на Київщині, але образ цей узагальнений: будь-який учитель має донести до своїх учнів зернятка істини цього чудового віршика

Використавши форму ліричного монолога сільського вчителя, автор осмислює наболілу проблему ролі рідної мови у становленні особистості. І. Малкович удається до оригінальних образів-символів, поетизуючи літери алфавіту, притаманні лише українській мові «ї», «є», які мас захищати дитина змалку.
     Устами ліричного героя — сільського вчителя — поет висловлює свій пекучий біль з приводу нехтування рідної мови. І, як заключний акорд, звучить притчовий фінал ліричного сюжету: «Тому не можна покладатися тільки на солов'їв, дитино».

     Отже, у підтексті вірша звучить думка про необхідність боронити найдорожчу святиню народу від загрози винищення. Виразно дидактичне спрямування вірша пом'якшується щирістю й виболеністю почуттів, якоюсь притаманною лише І. Малковичу дитинною безпосередністю, що увиразнюється вживанням слів демінутивів (пестливо-зменшувальних).

Вірш «Свічечка букви «І» має виразне національне спрямування. За формою він нагадує внутрішній монолог людини. У поезії порушено проблему збереження мови. Розгортаючи поетичний роздум, автор насичує текст зменшено-пестливими формами, що передають особливості нашої мови: долоньки, пальчики, свічечка букви «ї», серпик букви  «є».— асоціативна паралель-зберегти рідну мову так само важко, як уберегти вогонь свічки від вітру. Все залежить від активної діяльності людини на захист рідної мови, тому наставник закликає дитину «захищати» її, «оберігати», а «не покладатися тільки на солов'їв». У цьому за автором,— життєве призначення людини.

Виразне читання вірша «Свічечка букви «ї».

. Бесіда за питаннями.
- Які роздуми викликала у вас поезія?
— Що ви «бачили», «чули», слухаючи вірш?
— Із чим порівнює автор букви «ї» та «є»? А з чим у вас асоціюються ці літери української абетки? (Зверніть увагу, що у російському алфавіті таких літер немає).
— Який епітет до слова «мова» вжито у вірші? Підберіть ще кілька епітетів до цього слова.
— Які ще відомі вам художні засоби використав автор?
— Як ви вважаєте, чи «можуть настати і такі часи, коли нашої мови не буде пам'ятати навіть найменший соловейко»? Що, на вашу думку, треба зробити, щоб цього не сталося?
— Поясніть зміст рядків: «Тому не можна покладатися тільки на солов'їв, дитино». Чому саме таке звертання («дитино») вживає письменник?
— Визначіть основну думку твору.
- В чому призначення дитини? («...Покликана захистити своїми долоньками крихітну свічечку букви «ї»»; оберігати місячний серпик букви «є»)
- Яке значення має мова в житті кожної людини, держави загалом?
- Яких страждань зазнала наша мова впродовж минулих століть? Чи варто її оберігати?
- Через що мову українців називають солов’їною?
- За яких умов є ймовірним, що нашу мову не будуть пам’ятати, поважати, шанувати, застосовуючи під час спілкування?
- Від чого застерігає автор поезії дітей? («...Можуть настати і такі часи коли нашої мови не буде пам’ятати навіть найменший соловейко»)
- Що необхідно робити для популяризації рідної мови?
- З якою метою І. Малкович написав цю поезію? Чого він навчає дітей? Над чим змушує їх замислитися?

 Художній аналіз вірша

Тема: звернення до дитини — майбутнього країни, яка повинна плекати і оберігати свічечку букви «ї» і серпик букви «Є».
Ідея: увіковічення рідної мови і бережливе ставлення до неї.
Основна думка: доки є мова, доти існує нація. Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову (Л. Костенко).
Жанр: громадянська лірика.
Римування: білий вірш.

 Художні особливості твору.
- Пестливі слова: свічечка, серпик, пальчики, ниточка, долоньки.
- Епітети: «місячний серпик», «мова солов’їна».
- Метафора: «місячний серпик зрізаний з неба».
- Повтори: дитино.
Зміст поезії.
- Кожна дитина покликана захищати національну святиню. Зараз свічечку букви «ї», місячний серпик букви «є», а потім мову — культурну спадщину народу.
- Возвеличення нашої мови.
-Застереження дитини, щоб вона особисто прагнула зберігати мову, не покладаючись на будь-кого.
 

V. Захист власних проектів.

 Ми продовжуємо розвивати тему уроку про цінність рідної мови, про її роль у нашому житті.

 Домашнім завданням було підготувати висловлювання видатних людей про мову.

(учні працюють у 3 групах)

Повідомлення груп.     Зачитують цитати.     

Наша чарівна укр. мова всім світом уже визнана за одну з найзвучніших, наймелодійніших мов. Без неї неможливо дізнатися про минуле, уявити майбутнє. Без мови неможливо усвідомити себе частиною народу, відчути свій зв’язок із предками.

 Виступ істориків.

(Історичні відомості про розвиток та тернистий шлях укр.. мови)

    Слово вчителя.

Як бачимо, зародившись на світанні суспільного слов’янського життя мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, перенесла наскоки Москви, проте, перегорівши, як криця, дійшла до нас свіжою, музичною, незаплямованою, справді Слов’янською мовою.

 Чому ж, навіть після ухвалення «Закону про мови», існує мовна проблема? Існує потреба захищати «крихітну свічечку букви «ї»? Боляче дивитись на те, як «деякі українці» не розуміють значення багатьох слів рідної мови, навіть сміються, бо, бачте, смішними вони їм здаються, а не думають про те, що сміються з самих себе, зі своєї духовної убогості. Тому й молитва, бо крик душі, бо розпач – «Боже, Україну збережи!». Не буде жити українська мова – загине нація, загине Україна.

          Я пропоную кожній групі вірші про рідну мову. Виразно прочитайте їх і висловте свої враження і роздуми.

 1. Вірш «Жива вода»

2. Вірш «Коли забув ти рідну мову!»

3.Уривок із вірша В. Баранова «До українців»

Виразне читання, аналіз поезій, висловлення власних думок і вражень учнів.

IV. Підсумки уроку.

 Так, звичайно, наша з вами роль у збереженні, піднесенні і збереженні укр.. мови дуже велика. Від кожного з нас залежить майбутнє нашої мови, а отже, нашого народу, нашої країни. Ви вже чули звертання митців до Бога, ви читали звертання-заклики поетів і письменників до нас. А Катерина Мотрич у своїй молитві звертається до самої мови, ніби до живої істоти, до матері, здатної почути нас і відродитися.

 (Звучить ніжна музика)

           Читає вчитель.

МОЛИТВА ДО МОВИ

(за Катериною Мотрич)

 Мово українська! Пресвятая Богородице мого народу!  Від наших пращурів,  чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зiлля, роси, днiпровської води, від зорi i мiсяця народжена.

Мово рідна! Мудра Берегине, що не даєш згаснути земнiй славi народу нашого та тримаєш його на небесному олiмпi волелюбностi i гордостi духу.

Мово наша! Життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi! Твої

джерела б’ють з правiчних глибин матiнки-землi, тому й вогненна така. Купаються в тобi нiчнi зорi, тому й чарiвна така. Кохаються в тобi вуста матерi, тому й ласкава така. Зцiлюєш Ти втомлених духом, даєш силу й наснагу, здоров’я та довгий вiк, даруєш безсмертя тим, хто живе Тобою, вдихає Тебе, молиться Словом Твоїм.

Мово наша! Пресвятая й незаймана Дiво! Яничарами по степах гнана, на курних шляхах переймана, чужинцями нищена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, ідолами топтана, у рабствi упокорена.

Мово наша! Убога прочанко з простертою рукою, осквернена й знеславлена твоїм сiм’ям вироднiлим, що вродило не з квiтучих полів, де янголи вiтають, а з валуївського тирловища, де густо родить чортополох забвення, осот безпам’ятства, блекота запроданства, кукiль дрiбномислення, будяк бездуховностi, глод рабської покори, прибиті отруйним порохом повiльного вичахання та смертi. Настав же, Боже, золотi плуги Часу i дай силу Плугатарям твоїм переорати той бур’ян.

Прости нас, Мово! Прости грiхи нашi вiльнi й невiльнi, великi й малi, прости той звабний плiд та отруйне зiлля, що увiйшли у нашу кров та плоть і густо вродили, на горе нащадкам. Прости i онови цю велестраждальну землю, на якiй диявол правив свій бенкет, де здичавiлi й сп’янiлi янголи забули Бога свого та Святi закони. Прости нас, звироднiлих нащадкiв великого козацького роду, що увiрили лукавим пророкам землi чужої, зрадивши самих себе.

Повернися, Рiдна, до всіх нас, до кожної оселi та родини, де б ми не були. Викликаємо Тебе iз нетрiв забуття, висвячуємо святою водою i вогнем лампад, вiдданою любов’ю синiв i доньок, цiлуємо лик Твiй святий i скорботний, Матiр Божа, Берегине, Мова українська!

Прости! Воскресни! Возродись! Заквiтни вiчно живим i молодим народним Словом. Освiти нас від душевного мороку та очисть цю древню святоруську землю, Русь-Україну, возвелич і порятуй на вiки вiкiв. Амiнь!

І завершити урок хочеться словами Т. Шевченка:

                    Свою Україну любіть,

                    Любіть її… Во врем'я люте,

                     В останню тяжкую минуту

                     За неї Господа моліть.

Тож будемо ревно і неустанно оберігати крихітну свічечку української букви «ї», щоб возвеличити і передати нащадкам той великий вогонь, який запалила вона в наших серцях і душах.

v. Домашнє  завдання.

   Вивчити вірш напам’ять.