Брошура "12 помилок"

Збірка диктантів

«Дванадцять помилок»

Метою сучасного уроку стає вже не нагромадження знань, а пошукова діяльність, спрямована на формування вмінь і навичок щодо орієнтації в інформаційному просторі. Нового звучання набуває  співпраця на уроці вчителя і учня, які будують свою навчально-пізнавальну роботу навколо художнього твору, інформації про нього, його творця.

Як один із видів роботи на уроці літературний диктант дозволяє швидко і різнобічно перевірити рівень знань учнів з теми, що вивчається. На відміну від тестів, під час виконання яких учень обирає правильну відповідь з-поміж запропонованих вчителем, пропонований вид роботи вимагає відповідати самостійно.

Проводяться літературні диктанти зазвичай на початку уроку (актуалізація опорних знань учнів, перевірка домашнього завдання) чи в кінці уроку (узагальнення вивченого матеріалу, підсумок).

Цей посібник являє собою збірку літературних диктантів для дев’ятикласників і одинадцятикласників, що створені як різновид вправи «Злови помилку». Вони дають змогу оцінити рівень знань учнів про життєвий і творчий шлях письменників.

Учні з достатнім чи високим рівнем навчальних досягнень отримують картки з текстом, що містить дванадцять помилок. Вони повинні знайти їх і відредагувати текст. Учні, які мають низький чи середній рівень навчальних досягнень з предмета, можуть виконати цю вправу як домашню, що примушує їх вдумливіше опрацьовувати матеріал підручника. Таким чином літературний диктант дає змогу оцінити практично всіх учнів, економно використавши при цьому час.

Така організація активної практичної діяльності учнів збільшує рівень сприйняття закономірностей розвитку й індивідуальних особливостей стилю того чи іншого письменника, покращує вміння запам’ятовувати навчальний матеріал і відтворювати його, розвиває абстрактно-логічне мислення  й увагу, полікультурні компетентності школярів.

Генрік Ібсен

Текст з помилками:  

Юний Генрік Ібсен мріяв про національне відродження своєї країни, тому з головою поринув у суспільно-політичне життя Нідерландів, а згодом очолив Національний театр. Національну ідею пропагували і твори першого романтичного періоду творчості Ібсена – «Катаріна», «Бранд», «Могила велета».  Другий перехідний період ознаменувався появою п’єси «Пер Гюнт». Третій період творчості, реалістичний, досліджував різні ступені духовного росту людини. Четвертий , символістський, етап характеризується відходом від соціальної конкретики, використанням ускладненої алегоріями і символами словесної палітри.

Майже кожна п’єса Ібсена супроводжувалася скандалом, а постановка «Лялькового дому» (1878), що сповістила про появу принципово «нової драми», особливо збурила публіку і примусила говорити про себе весь світ. П’єса мала два сюжети, дві дії і два конфлікти – зовнішній і внутрішній, при чому вони розвивалися одночасно. Героїня Ібсена Нора разюче відрізнялася від героїнь Стендаля, Л.Толстого, адже одразу брала на себе всю відповідальність з а свої рішення. Драматург піднімає нову тему – тему становища жінки, аналізуючи стосунки Нори і Крогстада як сімейної пари, а також ставлення до вчинку героїні в суспільстві. Згідно із задумом автора конфлікт розв’язує не щира розмова, діалог, а випадковість. Рішучий сюжетний поворот, коли Нора покидає дім чоловіка, дітей, ставить фінальну крапку в творі.

Г.Ібсен сформував основні особливості «нової драми»: зображення пошуку героєм свого істинного «я»; аналітична композиція, в якій основна подія має передісторію; перевага внутрішньої дії над зовнішньою, монологів – над діалогами; використання пауз, символіки; наявність підтексту, відкритий фінал.

Творчість Г.Ібсена розбурхала суспільну думку,  в колі заражених «ібсенізмом» опинилися найвидатніші митці доби, а німецькі газети поставили ім’я драматурга в один ряд з іменами Софокла і Шекспіра.

Перевіряємо:

Юний Генрік Ібсен мріяв про національне відродження своєї країни, тому з головою поринув у суспільно-політичне життя Норвегії, а згодом очолив Національний театр. Національну ідею пропагували і твори першого романтичного періоду творчості Ібсена – «Катіліна», «Могила велета».  Другий перехідний період ознаменувався появою п’єс «Бранд», «Пер Гюнт». Третій період творчості, реалістичний, досліджував різні ступені духовного самовизначення людини, а також актуальних тенденцій суспільного й морального життя. Четвертий , символістський, етап характеризується відходом від соціальної конкретики, використанням ускладненої символами словесної палітри, відходом від соціальної конкретики.

Майже кожна п’єса Ібсена супроводжувалася скандалом, а постановка «Лялькового дому» (1879), що сповістила про появу принципово «нової драми», особливо збурила публіку і примусила говорити про себе весь світ. П’єса мала два сюжети, дві дії і два конфлікти – зовнішній і внутрішній, при чому вони розвивалися неодночасно. Героїня Ібсена Нора продовжувала галерею образів, започатковану ще героїнями Стендаля, Л.Толстого, адже одразу брала на себе всю відповідальність з а свої рішення. Драматург піднімає нову тему – тему становища жінки, аналізуючи стосунки Нори і Хельмера як сімейної пари, а також ставлення до вчинку героїні в суспільстві. Згідно із задумом автора конфлікт розв’язує щира розмова, діалог, а не випадковість. Рішучий сюжетний поворот, коли Нора покидає дім чоловіка, дітей, не ставить фінальну крапку в творі.

Г.Ібсен сформував основні особливості «нової драми»: зображення пошуку героєм свого істинного «я»; аналітична композиція, в якій основна подія має передісторію; перевага внутрішньої дії над зовнішньою, діалогів – над монологами; використання пауз, символіки; наявність підтексту, відкритий фінал.

Творчість Г.Ібсена розбурхала суспільну думку,  в колі заражених «ібсенізмом» опинилися найвидатніші митці доби, а французькі газети поставили ім’я драматурга в один ряд з іменами Софокла і Шекспіра.

Дж. Б. Шоу

Текст з помилками:

Видатний шотландський письменник Джон Бернард Шоу в своєму житті задовольнявся не лише написанням романів і драматичних творів. Проте фактично Дж.Б. Шоу стояв біля витоків соціальної й політичної англійської п’єси ХХ ст.. Успіх прийшов до Шоу, коли йому було вже під сорок.  Письменник став палким прихильником «нової драми» і зокрема творів А.П. Чехова.

Дж.Б. Шоу уявляє сцену як майданчик для зіткнення ідей, для постановки гострих проблем, тому відстоює принципово нову драму – драму-суперечку. В такій драматургії провідне місце належить як захоплюючому сюжету, так і напруженим словесним поєдинкам героїв. Він свідомо відмовляється від застарілих прийомів і широко використовує алегорію, притчевість, розлогі коментарі в ремарках.  Театр Шоу часто називають.

Серед найвідоміших творів Дж.Б. Шоу – п’єса «Пігмаліон», яку автор назвав «драмою в п’яти актах». Він написав цю п’єсу в 1914 р. для відомої англійської актриси Стелли Патрік Кемпбелл. Назва твору пов’язана з давньоєгипетським міфом про Пігмаліона - скульптора, який вирізьбив із мармуру Галатею – жінку такої вроди, що закохався в неї і вмолив богів її оживити.

У 1925 р. Б.Шоу отримав Нобелівську премію з літератури «за творчий доробок, позначений ідеалізмом і людяністю, зокрема за запальну сатиру, що нерідко буває пройнята дивним поетичним чаром».

Перевіряємо:

Видатний ірландський письменник Джон Бернард Шоу в своєму житті задовольнявся не лише написанням романів і драматичних творів. Проте фактично Дж.Б. Шоу стояв біля витоків соціальної й політичної англійської п’єси ХХ ст.. Успіх прийшов до Шоу, коли йому було вже під тридцять.  Письменник став палким прихильником «нової драми» і зокрема творів Г.Ібсена.

Дж.Б. Шоу уявляє сцену як майданчик для зіткнення ідей, для постановки гострих проблем, тому відстоює принципово нову драму – драму-дискусію. В такій драматургії провідне місце належить не захоплюючому сюжету, а напруженим словесним поєдинкам героїв. Він свідомо відмовляється від застарілих прийомів і широко використовує не алегорію, а притчевість, розлогі коментарі в ремарках.  Театр Шоу часто називають театром ідей та ситуацій, протиставляючи тим самим театру характерів.

Серед найвідоміших творів Дж.Б. Шоу – п’єса «Пігмаліон», яку автор назвав «романом в п’яти актах». Він написав цю п’єсу в 1914 р. для відомої англійської актриси Стелли Патрік Кемпбелл. Назва твору пов’язана з давньогрецьким міфом про Пігмаліона - скульптора, який вирізьбив із мармуру Галатею – жінку такої вроди, що закохався в неї і вмолив богів її оживити.

У 1925 р. Б.Шоу отримав Нобелівську премію з літератури «за творчий доробок, позначений ідеалізмом і людяністю, зокрема за запальну сатиру, що нерідко буває пройнята дивним поетичним чаром».

Франц Кафка

Текст з помилками:

Франц Кафка – австралійський письменник, який за своє коротке життя (42 роки) написав такі твори, які стали взірцем модерністської прози.

Основи майстерності митця – в творчості улюблених письменників Кафки: Й. В. Гете, Ф. Шиллера, Г. Кляйста, Г. Флобера, Ч. Діккенса, Ф. Достоєвського.

Особистий життєвий досвід відчуження в соціумі Праги, гротескного життя чиновництва, складні стосунки з матір’ю, жінками та власною творчістю  стали підґрунтям того, що Кафку передусім цікавлять універсальні взаємини особистості зі світом, найзагальніші питання духовного буття, і в цьому проявляється автобіографічність прози митця. В модерністській реальності письменника тема «зайвої людини», провини й кари, сатира, фантастика літератури ХІХ ст..  трансформуються в світ абсурдного сновидіння, в якому є своя логіка. 

Загальна тенденція до скрупульозного письма, поєднання фантастичного й буденного, трагічного й іронічного, зосередженість на реалістичному відображенні дійсності, філософських питаннях, звернення до інакомовності, романтичних деталей і складної, затемненої символіки образів зумовили посилений інтерес Кафки до жанру притчі, яка мала наставляти читачів на шлях істинний завдяки своїй моральній повчальності. Також за життя Ф. Кафка підготував до друку збірки новел: «Вирок», «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер». Перу письменника також належать романи «Америка», «Процес», «Замок», «Залізничні пасажири», афоризми, щоденники та листи.

За життя творчість Ф. Кафки була відзначена Нобелівською премією.

Перевіряємо:

Франц Кафка – австрійський письменник, який за своє коротке життя (41 рік) написав такі твори, які стали взірцем модерністської прози.

Основи майстерності митця – в творчості улюблених письменників Кафки: Й. В. Гете, Г. Кляйста, Г. Флобера, Ч. Діккенса, Ф. Достоєвського.

Особистий життєвий досвід відчуження в соціумі Праги, гротескного життя чиновництва, складні стосунки з батьком, жінками та власною творчістю  стали підґрунтям того, що Кафку передусім цікавлять універсальні взаємини особистості зі світом, найзагальніші питання духовного буття, і в цьому проявляється автобіографічність прози митця. В модерністській реальності письменника тема «маленької людини», провини й кари, сатира, фантастика літератури ХІХ ст..  трансформуються в світ абсурдного сновидіння, в якому є своя логіка. 

Загальна тенденція до фрагментарного письма, автобіографічність творів, поєднання фантастичного й буденного, трагічного й іронічного, зосередженість на нереалістичному відображенні дійсності, філософських питаннях, звернення до інакомовності, неромантичних деталей і складної, затемненої символіки образів зумовили посилений інтерес Кафки до жанру притчі, яка вже не наставляла читачів на шлях істинний завдяки своїй моральній повчальності. Також за життя Ф. Кафка підготував до друку збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер». Перу письменника також належать романи «Америка», «Процес», «Замок», афоризми, щоденники та листи.

За життя творчість Ф. Кафки була відзначена премією ім.. Т.Фонтане.

Дж.Джойс

Текст з помилками:

Дж.Джойс – англомовний ірландський письменник, один із «хрещених батьків» європейського модернізму, митець-новатор, який докорінно змінив художнє мислення та художнє письмо в ХХ ст. Він рішуче підтримував ідеї руху за національне літературне відродження. Перші твори – ліричні вірші збірки «Камерна музика» (1907) – були створені під впливом єлизаветинської поезії й символізму і мали учнівський характер. А збірка повістей «Дублінці» (1914), завдяки якій Джойса іноді називають  ірландським Толстим, ознаменувала настання творчої зрілості. 

Відомий роман «Портрет митця», в якому показано духовний розвиток творця, що пориває із  сім’єю, міщанським оточенням, релігією, покидає батьківщину, є значною мірою автобіографічним.  Під час добровільного вигнання Дж.Джойс жив у Франції, змінюючи професії, писав твори.

Це тепер Джойса вважають класиком, а його твори називають «Біблією від модернізму», а тоді роман «Одіссей» (1922), написаний у манері «потоку свідомості», був публічно спалений як аморальний. Нині ж щороку в Дубліні проходить 20 червня свято «День Блума», присвячене цьому твору, тому що саме цього дня 1904 р. відбувається дія роману.

Психологічне есе «Джакомо Джойс» з’єднує два періоди творчості митця: романтичний і модерністський. Проте людство отримало цей літературний шедевр лише через 28 років після його створення. Есе написано в техніці «потоку свідомості», що передбачає епізодичне відтворення внутрішнього мовлення персонажа.

Джойс відкриває таке культурне явище як інтертекстуальність, міфотворчість, збагачує художні тексти алюзіями та ремінісценціями.

Останній роман «Поминки за Фіннеганом» Джойс писав 27 років, тому що намагався в канву балади вмістити цілу всесвітню історію штучною англійською мовою , складеною з елементів близько 70 мов світу. Роман такий складний, що вважається неможливим для перекладу.

Перевіряємо:

Дж.Джойс – англомовний ірландський письменник, один із «хрещених батьків» європейського модернізму, митець-новатор, який докорінно змінив художнє мислення та художнє письмо в ХХ ст. Він не підтримував ідеї руху за національне літературне відродження, адже він повязував долю ірландської культури не тільки з історичним минулим, а й з прилученням до цінностей загальноєвропейської культури. Перші твори – ліричні вірші збірки «Камерна музика» (1907) – були створені під впливом єлизаветинської поезії й символізму і мали учнівський характер. А збірка новел «Дублінці» (1914), завдяки якій Джойса іноді називають  ірландським Чеховим, ознаменувала настання творчої зрілості. 

Відомий роман «Портрет митця замолоду», в якому показано духовний розвиток творця, що пориває із  сім’єю, міщанським оточенням, релігією, покидає батьківщину, є значною мірою автобіографічним.  Під час добровільного вигнання Дж.Джойс жив у Франції, Італії, Швейцарії, змінюючи професії, писав твори.

Це тепер Джойса вважають класиком, а його твори називають «Євангелієм від модернізму», а тоді роман «Улісс» (1922), написаний у манері «потоку свідомості», був публічно спалений як аморальний. Нині ж щороку в Дубліні проходить 16 червня свято «День Блума», присвячене цьому твору, тому що саме цього дня 1904 р. відбувається дія роману.

Психологічне есе «Джакомо Джойс» з’єднує два періоди творчості митця: реалістичний і модерністський. Проте людство отримало цей літературний шедевр лише через 27 років після його створення. Есе написано в техніці «потоку свідомості», що передбачає безпосереднє відтворення внутрішнього мовлення персонажа.

Джойс відкриває таке культурне явище як інтертекстуальність, міфотворчість, збагачує художні тексти алюзіями та ремінісценціями.

Останній роман «Поминки за Фіннеганом» Джойс писав 28 років, тому що намагався в канву балади вмістити цілу всесвітню історію штучною англійською мовою , складеною з елементів близько 70 мов світу. Роман такий складний, що вважається неможливим для перекладу.

Т. Манн

Текст з помилками:

Томас Манн – видатний австрійський письменник, літературний критик та есеїст, філософ і гуманіст, лауреат Нобелівської премії (1930).

Значний вплив на формування Т. Манна як художника слова мав його батько. Віршовані спроби Манна були вдалими, але після появи першої новели «Пропаща» він вирішив залишити роботу і присвятити життя літературі.

Слава до митця прийшла з романом «Будденброки» в 1900 р. в цьому творі розповідається історія занепаду і виродження п’яти поколінь купецької родини з Любека. За жанром цей роман соціально-психологічний, адже письменник дослідив процес вимирання родини з економічної, суспільної й біологічної точок зору. Тема бюргерства – основна в його творчості. У всіх його творах («Чарівна гора», «Йосиф та його брати», «Мефісто», «Доктор Фауст» та ін..) завжди в центрі уваги духовні пошуки людини в сучасному світі. У «Будденброках» яскраво проявилася своєрідність Манна – художника: неквапливість і деталізованість описів, поєднання гостро аналітичного й іронічного начала.

Томас Манн виступав проти фашизму та його нацистської ідеології. Тому всю родину письменника гітлерівці позбавили німецького громадянства, майно конфіскували, а твори затопили в шахтах Рура. Після закінчення Другої світової війни з нагоди святкування ювілею з дня народження Й. В. Гете, улюбленого письменника Т.Манна, в 1949 р. митцю на мить вдалося об’єднати дві частини його батьківщини, адже літературну премію імені Шиллера йому присудили і Східна, і Західна Німеччина. 

Перевіряємо:

Томас Манн – видатний німецький письменник, літературний критик та есеїст, філософ і гуманіст, лауреат Нобелівської премії (1929).

Значний вплив на формування Т. Манна як художника слова мав його брат Генріх. Віршовані спроби Манна були невдалими, але після появи першої новели «Пропаща» він вирішив залишити роботу і присвятити життя літературі.

Слава до митця прийшла з романом «Будденброки» в 1901 р. в цьому творі розповідається історія занепаду і виродження чотирьох поколінь купецької родини з Любека. За жанром цей роман соціально-філософський, адже письменник дослідив процес вимирання родини з економічної, суспільної й біологічної точок зору. Теми бюргерства,  художника і дійсності, історичної долі Німеччини, кризи духовної культури – не основні в його творчості. В усіх його творах («Чарівна гора», «Йосиф та його брати», «Мефісто», «Доктор Фаустус» та ін.) завжди в центрі уваги духовні пошуки людини в сучасному світі. У «Будденброках» яскраво проявилася своєрідність Манна – художника: неквапливість і деталізованість описів, глибокий психологізм, поєднання гостро аналітичного й іронічного начала з емоційною теплотою, гра інтелекту.

Томас Манн виступав проти фашизму та його нацистської ідеології. Тому всю родину письменника гітлерівці позбавили німецького громадянства, майно конфіскували, а твори заборонили й публічно спалили.

Після закінчення Другої світової війни з нагоди святкування ювілею з дня народження Й. В. Гете, улюбленого письменника Т.Манна, в 1949 р. митцю на мить вдалося об’єднати дві частини його батьківщини, адже літературну премію імені Й.В. Гете йому присудили і Східна, і Західна Німеччина. 

Р.М.Рільке

Текст з помилками:

Р.М. Рільке, австрійський поет, прозаїк, драматург та есеїст, один із найвидатніших представників громадянської  модерністської лірики ХХ ст., уважав себе громадянином світу, багато подорожував, тому С.Малларме  назвав  його «вічним мандрівцем, подорожнім усіх шляхів». За апостольське служіння мистецтву й творчі досягнення Рільке називають Співцем ХХ ст..

Хоча митець і не отримав систематичної вищої освіти, та вирізнявся широкими інтересами і здатністю активно засвоювати й синтезувати набутки різних літератур і культур, а свої твори писав англійською, німецькою, французькою та російською мовами.

Творчість Рільке літературознавці поділяють на чотири періоди. Поетичні збірки «Життя і поезія», «Офіри ларам», «Коронований снами», «Святвечір», «Флорентійський щоденник» були етапом пошуку власного голосу в мистецтві. Вирішальним імпульсом до духовного та творчого саморозкриття стали стосунки з Лу Андреас-Саломе і подорожі до Польщі, Росії та України. Рільке пройшов етап від учнівства до творчої зрілості, що засвідчила поява ліричних збірок «Книга картин» та «Книга годин», прозового збірника «Історії про любого Господа», у яких реалізується засвоєння «російського досвіду», самобутнє трактування ідеї Бога, спостерігаються символістські тенденції.

 Упродовж «бельгійського» періоду під впливом О.Родена Р.М.Рільке спрямував свою увагу на розкриття «забутої сутності речей». В основу створеного Рільке нового літературного жанру «вірша-речі» було покладено принцип безособового скульптурно-пластичного зображення земних реалій і філософського осягнення їхнього «прихованого життя». Така двоплановість виводила творчість поета в русло модерністської літератури. Невипадково двотомна рільківська збірка цього часу має назву «Нові поезії». До цього періоду також належать роман «Нотатки Мальте Лаурідса Брігге», монографія «Пікассо» та ін..

Перша світова війна вразила поета своєю жорстокістю й безглуздям і стала причиною глибокої творчої кризи в житті поета й посилення трагічних мотивів, відчуття хаосу світу й порушення гармонії. У цей період творчості Р.М. Рільке, що визначають як швейцарський», творчо переосмислює міфологічні сюжети й образи, розробляє концепцію творчості, втілену в образі Орфея як посередника між царствами життя і смерті, утвердження їх єдності, як чільної постаті процесу оновлення й одухотворення мистецтвом матеріального світу.  З’являються шедеври модерністської поезії ХХ ст.. - ліричні цикли «Дуїнянські сонети (елегії)», «Сонети до Орфея», «Сади», «Фіалки», «Валезанські катрени».

Доля Р.М. Рільке склалася трагічно: постійне – з дитинства й до кінця днів – відчуття самотності, не один раз пережитий стан важкої моральної депресії, передчасна смерть від лейкемії. Це пояснює ще одну рису творчості поета – наскрізний мотив осмислення життєвих втрат, поразок і криз як болісних, але необхідних умов внутрішнього розвитку людини.

Перевіряємо:

Р.М. Рільке, австрійський поет, прозаїк, драматург та есеїст, один із найвидатніших представників філософської модерністської лірики ХХ ст., уважав себе громадянином світу, багато подорожував, тому С. Цвейг назвав  його «вічним мандрівцем, подорожнім усіх шляхів». За апостольське служіння мистецтву й творчі досягнення Рільке називають Орфеєм ХХ ст..

Хоча митець і не отримав систематичної вищої освіти, та вирізнявся широкими інтересами і здатністю активно засвоювати й синтезувати набутки різних літератур і культур, а свої твори писав німецькою, французькою та російською мовами.

Творчість Рільке літературознавці поділяють на три періоди. Поетичні збірки «Життя і пісні», «Офіри ларам», «Коронований снами», «Святвечір», «Флорентійський щоденник» були етапом пошуку власного голосу в мистецтві. Вирішальним імпульсом до духовного та творчого саморозкриття стали стосунки з Лу Андреас-Саломе і подорожі до Росії та України. Рільке пройшов етап від учнівства до творчої зрілості, що засвідчила поява ліричних збірок «Книга картин» та «Книга годин», прозового збірника «Історії про любого Господа», у яких реалізується засвоєння «російського досвіду», самобутнє трактування ідеї Бога, спостерігаються символістські тенденції.

 Упродовж «паризького»  періоду під впливом О.Родена Р.М.Рільке спрямував свою увагу на розкриття «забутої сутності речей». В основу створеного Рільке нового літературного жанру «вірша-речі» було покладено принцип безособового скульптурно-пластичного зображення земних реалій і філософського осягнення їхнього «прихованого життя». Така двоплановість виводила творчість поета в русло модерністської літератури. Невипадково двотомна рільківська збірка цього часу має назву «Нові поезії». До цього періоду також належать роман «Нотатки Мальте Лаурідса Брігге», монографія  «Роден» та ін..

Європейські соціальні катаклізми, Перша світова війна з її жорстокістю й безглуздям стали причиною глибокої творчої кризи в житті поета й посилення трагічних мотивів, відчуття хаосу світу й порушення гармонії. У цей період творчості Р.М. Рільке, що визначають як швейцарський», творчо переосмислює міфологічні сюжети й образи, розробляє концепцію творчості, втілену в образі Орфея як посередника між царствами життя і смерті, утвердження їх єдності, як чільної постаті процесу оновлення й одухотворення мистецтвом матеріального світу.  З’являються шедеври модерністської поезії ХХ ст.. - ліричні цикли «Дуїнянські елегії», «Сонети до Орфея», «Сади», «Троянди», «Валезанські катрени».

Доля Р.М. Рільке склалася трагічно: постійне – з дитинства й до кінця днів – відчуття самотності, не один раз пережитий стан важкої моральної депресії, передчасна смерть від лейкемії. Це пояснює ще одну рису творчості поета – наскрізний мотив осмислення життєвих втрат, поразок і криз як болісних, але необхідних умов внутрішнього розвитку людини.

Г. Аполлінер

Текст з помилками:

Гійом Аполлінер - поет, прозаїк, драматург, автор статей про літературу й мистецтво, один із найвидатніших представників європейського сюрреалізму. Народився він у Римі як позашлюбна дитина польської аристократки, російської підданої, справжнє його ім’я – Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій Костроцький. Тому поет уважав себе духовно закоріненим водночас у слов’янській і європейській традиціях. 

Хоча перші поезії митця були написані в символістському ключі, французького символізму зрілий Аполлінер не приймав, а вперто шукав способів вираження всього реального, предметно-чуттєвого «прямим словом». Значний вплив на творчий розвиток поета мала дружба з Матіссом. Творча взаємодія обох митців виявлялася в прагненні поступового оновлення мистецтва, що проявилося вже в першій збірці «Звіролов». Народження поета-новатора засвідчила збірка «Алкоголь».

Сам поет визначив свою поетичну реформу як «надреалізм». «Надреалізм» Г.Аполлінера включав не тільки інтерес до буття, а й  утвердження песимістичного ставлення до життя, синтез панорамного зображення зовнішнього світу та сповіді ліричного «я». Досягнути цього митець прагнув за допомогою цілого арсеналу новаторських прийомів: монтажу; орієнтації на художній експеримент, який руйнує усталені правила побудови вірша; асоціативної образності; широкого використання верлібру, техніки «прямого слова»; відмови від знаків пунктуації з 1912 р.

Прагнучи наблизити поезію до візуальних видів мистецтва, Аполлінер створює каліграми — віршів у формі малюнків, які відповідають змістові тексту. У 1914 р. він навіть збирався видати книжку під назвою «І  я також живописець», але не встиг, бо був призваний до лав французької армії на війну. Жахливі воєнні образи склалися у вірші останньої збірки поета «Каліграми. Вірші Війни». У цих віршах Г.Аполлінер прагнув поєднати паперовий аркуш-вірш з ескізом живописця.

За висловом В. Незвала, без Аполлінера поезія XX ст. «тупцювалося б на місці і жебрала б у Майбутнього».

Перевіряємо:

Гійом Аполлінер - поет, прозаїк, драматург, автор статей про літературу й мистецтво, один із найвидатніших представників європейського авангарду. Народився він у Римі як позашлюбна дитина польської аристократки, російської підданої, справжнє його ім’я – Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій Костровицький. Тому поет уважав себе духовно закоріненим водночас у слов’янській і європейській традиціях. 

Хоча перші поезії митця були написані в символістському ключі, французького символізму зрілий Аполлінер не приймав, а вперто шукав способів вираження всього реального, предметно-чуттєвого «прямим словом». Значний вплив на творчий розвиток поета мала дружба з Пікассо. Творча взаємодія обох митців виявлялася в прагненні радикального оновлення мистецтва, що проявилося вже в першій збірці «Звірослов, або почет Орфея». Народження поета-новатора засвідчила збірка «Алкоголі».

Сам поет визначив свою поетичну реформу як «надреалізм». «Надреалізм» Г.Аполлінера включав не тільки інтерес до буття, а й  утвердження творчо активного ставлення до життя, синтез панорамного зображення зовнішнього світу та сповіді ліричного «я». Досягнути цього митець прагнув за допомогою цілого арсеналу новаторських прийомів: колажності; орієнтації на художній експеримент, який руйнує усталені правила побудови вірша; асоціативної образності; широкого використання верлібру, техніки «прямого слова»; відмови від знаків пунктуації з 1912 р.

Прагнучи наблизити поезію до візуальних видів мистецтва, Аполлінер створює каліграми — віршів у формі малюнків, які відповідають змістові тексту. У 1914 р. він навіть збирався видати книжку під назвою «І  я також живописець», але не встиг, бо пішов добровольцем до лав французької армії на війну. Жахливі воєнні образи склалися у вірші останньої збірки поета «Каліграми. Вірші Миру і Війни». У цих віршах Г.Аполлінер прагнув поєднати паперовий аркуш-вірш з плакатом.

За висловом В. Незвала, без Аполлінера поезія XX ст. «тупцювалося б на місці і жебрала б у Минулого».

Т.С.Еліот

Текст з помилками:

Томас Стернз Еліот – видатний англійський поет, драматург і літературний критик, лауреат Пулітцерівської премії.

Неабиякий вплив на формування особистості поета справило пуританське виховання в сім’ї, захоплення літературою.

Перші вірші Т.С.Еліота були написані і надруковані під час навчання в Ітоні найкращому університеті США. В Парижі написані вірші, позначені відчужено-холодним ставленням до романтичних тем. Проте сам Еліот уважав початком своєї поетичної творчості вірш «Пісня кохання Дж. Альфреда Пруфрока», опублікований в американському журналі «Поетрі» під час перебування в Оксфорді. Для сучасників цей вірш став своєрідним маніфестом англо-американського модернізму. А збірка «Пруфрок та інші» зробила Т.С. Еліота головним поетом англомовного авангарду.

Вірші наступної книжки митця позначені глибоким розчаруванням у дійсності, мають сатиричний ефект за рахунок  небагатьох деталей і різкого переходу від піднесеного до буденного. 

Одна з найкращих поем Т. С. Еліота «Спустошена війною земля» включає велику кількість алюзій та ремінісценцій з єгипетської міфології, Біблії, «Божественної комедії» Данте і є вироком повоєнній європейській культурі, втіленням настроїв розчарування «втраченого покоління» в сучасних ідеалах.        

Період співпраці з видавництвом «Фабер і Фабер» розкрив Еліота як літературного критика, який уважав працю поета не ремеслом, яке закріплює в художній формі людський досвід, а самовираженням митця.  Томас Еліот – автор понад трьохсот літературно-критичних праць.    

У творчому розвиткові Еліота традиційно виділяють три етапи. Перший пов'язаний з естетичними шуканнями імажистів,  переважає заперечення бездуховної сучасності та прагнення зобразити колапс західної культури початку ХХ ст. Після пережитого світоглядного зламу (друга половина 1920-х рр.) поет стає поборником традиційної системи європейських цінностей, а його творчість прибирає характеру релігійно-духовної лірики. Езотерична християнська символіка поєднується з багатозначною модерністською картиною світу. У своїх віршах Еліот відтворює динамічну, розколоту на фрагменти, пойняту хаосом реальність, у якій опинилася людина доби Модерну.

Характерними рисами інтелектуально-філософської лірики Т. С. Еліота також є техніка «потоку свідомості», прийоми монтажу, міфотворчості, словотворення.

Перевіряємо:

Томас Стернз Еліот – видатний англо-американський поет, драматург і літературний критик, лауреат Нобелівської премії.

Неабиякий вплив на формування особистості поета справило пуританське виховання в сім’ї, захоплення літературою.

Перші вірші Т.С.Еліота були написані і надруковані під час навчання в Гарварді, найкращому університеті США. В Парижі написані вірші, позначені відчужено-холодним ставленням до романтичних тем. Проте сам Еліот уважав початком своєї поетичної творчості вірш «Пісня кохання Дж. Альфреда Пруфрока», опублікований в американському журналі «Поетрі» під час перебування в Оксфорді. Для сучасників цей вірш став своєрідним маніфестом англо-американського модернізму. А збірка «Пруфрок та інші спостереження» зробила Т.С. Еліота головним поетом англомовного авангарду.

Вірші наступної книжки митця позначені глибоким розчаруванням у дійсності, мають сатиричний ефект за рахунок  нагромадження деталей і різкого переходу від піднесеного до буденного. 

Одна з найкращих поем Т. С. Еліота «Спустошена земля» включає велику кількість алюзій та ремінісценцій з грецької міфології, Біблії, «Божественної комедії» Данте і є вироком повоєнній європейській культурі, втіленням настроїв розчарування «втраченого покоління» в сучасних ідеалах.        

Період співпраці з видавництвом «Фабер і Фабер» розкрив Еліота як літературного критика, який уважав працю поета ремеслом, яке закріплює в художній формі людський досвід.  Томас Еліот – автор понад чотирьохсот літературно-критичних праць.    

У творчому розвиткові Еліота традиційно виділяють два етапи. Перший пов'язаний з естетичними шуканнями імажистів,  переважає заперечення бездуховної сучасності та прагнення зобразити колапс західної культури початку ХХ ст. Після пережитого світоглядного зламу (друга половина 1920-х рр.) поет стає поборником традиційної системи європейських цінностей, а його творчість прибирає характеру релігійно-духовної лірики. Езотерична християнська символіка поєднується з багатозначною модер-ністською картиною світу. У своїх віршах Еліот відтворює динамічну, розколоту на фрагменти, пойняту хаосом реальність, у якій опинилася людина доби Модерну.

Характерними рисами інтелектуально-філософської лірики Т. С. Еліота також є техніка «потоку свідомості», прийоми монтажу, міфотворчості.

Ф.Г.Лорка

Текст з помилками:

Бразильський поет Федеріко Ґарсія Лорка народився в сонячній Андалузії на півдні країни 1898 року. З дитинства Ґарсія Лорка захоплювався музикою і малюванням. Навчався в школі, потім на філологічному факультеті університету. 1919 року юнак оселився в Студентській резиденції в Мадриді, де вивчав філософію, писав. Потім подорожував країною з пересувним театром, а в 1929–1933 рр. побував у США. Співпрацював із часописом «Липень». Видав збірки книг, п’єси. 16 серпня 1939 року став жертвою фашистської диктатури генерала Франко, гаслом якої був заклик «Смерть інтелігенції!». Поета заарештували й розстріляли на околицях Ґранади.

Духовні джерела творчості Федеріко Ґарсія Лорки — андалузький фольклор, стихія народної пісні. Перша поетична збірка Ґарсія Лорки «Книга пісень» побачила світ 1921 року. «У цій книзі, що сповнена юнацького запалу, страждань, непомірних претензій, я пропоную правдивий образ мого дитинства та юнацтва»,— пише поет.

У 1921–1922 рр. Ґарсія Лорка захоплювався традиційним іспанським танцем кантехондо, писав вірші, був одним із організаторів фестивалю «Канте хондо» в Ґранаді. Ґарсія Лорка писав, що кантехондо нагадує спів птахів, природну мелодію лісу, струмка. Тема співу — людське горе і страждання. Персонажі — повітря, земля, море, вітер, ридання. 1928 року вийшла збірка «Бразильський баладник», яка прославила Ґарсія Лорку на всю Іспанію. 1931 року вийшла збірка «Канте хондо». Поет використовував різні поетичні жанри: пісні, балади, сонети, білі вірші.

На початку 30-х років Ґарсія Лорка захопився драматургією. Він став керівником пересувного студентського театру ЛаБаррака, який подорожував найвіддаленішими куточками Іспанії, знайомив містечка й села з вершинними творами національної класики — п’єсами Лопе де Веги, Тірсо де Моліна. У Мадриді ставили п’єси Лорки «Маріанна Пінеда», «Королівське весілля», «Дім Бернанди Альби». Театр гастролював не тільки Іспанією, а й Південною Америкою. Поет уважав, що театр — це місце не для всіх, а для обраних.

Для Ґарсія Лорки Природа і Бог — єдиний світ, усі елементи Всесвіту легко переходять один в одний. Він — представник пантеїзму. У творах Лорки поєдналися міфопоетичні елементи, національні культурні традиції та художні експерименти початку ХХ ст.,  естетичний досвід сюрреалістів.

Перевіряємо:

Іспанський поет Федеріко Ґарсія Лорка народився в сонячній Андалузії на півдні Іспанії 1898 року. З дитинства Ґарсія Лорка захоплювався музикою і малюванням. Навчався в школі, потім на юридичному факультеті університету. 1919 року юнак оселився в Студентській резиденції в Мадриді, де вивчав філософію, писав. Потім подорожував країною з пересувним театром, а в 1929–1933 рр. побував у США. Співпрацював із часописом «Жовтень». Видав збірки книг, п’єси. 16 серпня 1936 року став жертвою фашистської диктатури генерала Франко, гаслом якої був заклик «Смерть інтелігенції!». Поета заарештували й розстріляли на околицях Ґранади.

Духовні джерела творчості Федеріко Ґарсія Лорки — андалузький фольклор, стихія народної пісні. Перша поетична збірка Ґарсія Лорки «Книга віршів» побачила світ 1921 року. «У цій книзі, що сповнена юнацького запалу, страждань, непомірних претензій, я пропоную правдивий образ мого дитинства та юнацтва»,— пише поет.

У 1921–1922 рр. Ґарсія Лорка захоплювався традиційним іспанським співом кантехондо, писав вірші, був одним із організаторів фестивалю «Канте хондо» в Ґранаді. Ґарсія Лорка писав, що кантехондо нагадує спів птахів, природну мелодію лісу, струмка. Тема співу — людське горе і страждання. Персонажі — повітря, земля, море, вітер, ридання. 1928 року вийшла збірка «Циганський баладник», яка прославила Ґарсія Лорку на всю Іспанію. 1931 року вийшла збірка «Канте хондо». Поет використовував різноманітні поетичні жанри: пісні, романси, балади, сонети, газелі, касиди, білі вірші.

На початку 30-х років Ґарсія Лорка захопився драматургією. Він став керівником пересувного студентського театру ЛаБаррака, який подорожував найвіддаленішими куточками Іспанії, знайомив містечка й села з вершинними творами іспанської національної класики — п’єсами Лопе де Веги, Тірсо де Моліна. У Мадриді ставили п’єси Лорки «Маріанна Пінеда», «Криваве весілля», «Дім Бернанди Альби». Театр гастролював не тільки Іспанією, а й Південною Америкою. Поет уважав, що театр — це просвітницька школа, школа виховання глядача.

Для Ґарсія Лорки Природа і Бог — єдиний світ, усі елементи Всесвіту легко переходять один в одний. Він — представник пантеїзму. У творах Лорки поєдналися міфопоетичні елементи, національні культурні традиції та художні експерименти початку ХХ ст.,  естетичний досвід сюрреалістів.

Список використаної літератури

1.      Волощук Є.В.   Світова література : хрестоматія-посібник для 11 кл. загальноосвіт. навч. закладів / Є.В. Волощук. — К. : Літера ЛТД, 2011. — 512 с.

2.      Звиняцьковський В.А. Світова література: підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл.: академ рівень, проф. рівень – К, Генеза, 2011. – 240 с.

3.      Ісаєва О.О. світова література: підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. Закладів – Харків: «Сиция», 2011, - 320 с.

4.      Ковбасенко Ю. І. К 56 Світова література : Підручн. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закладів (рівень стандарту). — К .: Грамота, 2011. — 272 с

5.      Помазан І. О. Історія зарубіжної літератури XX ст.: підруч. для студентів - Харків, видавництво НУА, 2010. – 257 с.