Церковне життя в другій половині ХVІ ст

Церковне життя в другій половині ХVІ ст. Підготувала: вчитель історії України. КЗО «Спеціальна школа №12» ДОР»Заброда Анна Андріївна

Наприкінці XVI ст. питання віри й церви набули в житті українців особливої гостроти. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. У Православній церкві в занедбаному стані перебували освіта і богословська наука, знижувалися дисципліна і мораль духовенства. Слабким і розладнаним було церковне управління. Посилився процес переходу в католицизм української шляхти. Все це свідчило про глибоку внутрішню кризу ,в якій у ІІ п. ХVI ст. опинилася Православна церква.

Становище Православної церкви. Формально церква визнавалася рівноправною, мала урядові «вольності та привілеї», проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, але існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його.

Розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам. Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання»: питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначити на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб тощо (у другій половині XVI ст. жоден митрополит не був обраний церковним собором).

Правом патронату стосовно православних церков і монастирів користувалися на приватних землях магнати та шляхта. Воно полягало у праві власності на засновані ними церкви й монастирі у своїх маєтках, селах та містах. Священики в таких “парафіях не обиралися простим людом, а призначалися патронами- шляхтичами за «правом подавання». Завдяки цьому життя церковної громади залежало від віросповідування власника маєтку або міста та його ставлення до православ’я.. Магнати і шляхта розпоряджалися церквами й монастирями на підставі права власності: закладали, міняли, продавали, здавали в оренду, віддавали як посаг тощо. Державні та світські особи постійно втручалися в церковні справи: судили священиків, не призначали настоятелів, щоб особисто отримувати доходи з церковних маетностей, обкладали церкву високими податками тощо.

Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів не допускали, на відміну від католицьких, до участі в роботі сенату - верхньої палати сейму. Православне духівництво, на відміну від католицького, повинно було сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися політики релігійної віротерпимості, фактично польська влада й католицьке духівництво негативно ставилися до православ’я, убачаючи в ньому перешкоду для просування католицизму на Схід.

Реформаційний рух. У XVI ст. Європу охопила Реформація - антикатолицький рух за переоблаштування церкви, учасники якого виступали проти засилля церкви в усіх сферах життя, за зменшення впливу духовенства, здешевлення церкви й спрощення богослужебних відправ.30 - 40-і роки XVI ст. - проникнення реформаційних ідей в Україну через Польщу та їхнє поширення передусім серед шляхти й міщан Волині, Поділля, Галичини, а згодом і в Києві.

Виникнення внаслідок реформації протестантизму - одного із найбільших (поряд із католицизмом і православ’ям) напрямків християнства, який виник у період Реформації в XVI ст. Його початковими формами були лютеранство, кальвінізм та англіканство. Поширення в Україні таких протестантських течій: - кальвінізм (не набув популярності в народі, проте було створено близько 100 протестантських общин; до яких входили передусім представники шляхти, зокрема таких родин, як Потоцькі, Радзивілли, Вишневецькі). Засновник учення Жан Кальвін уважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати багатства. Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях.Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула.

У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — протестантський напрямок, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю, та социніанство теоретиком якого був Фавст Соціан (сповідував ідеї, свободи й духовної чистоти людини, людської природи Ісуса Христа, неприйняття ікон у богослужінні, необхідності скасувати смертну кару); со ціани відкривали школи, типографії, поширювали літературу; їхніми покровителями виступали князі, посадовці. Нове віровчення привертало увагу передусім шляхти й магнатів, які вбачали в протестантських (особливо кальвіністських) вимогах послаблення влади вищих церковних ієрархів, ліквідацію церковного землеволодіння, контроль мирян над духівництвом, віротерпимість та обмеження королівського всевладдя, близькість до ідеалів шляхетської вольниці. Перехід української шляхти до протестантизму не мав масового характеру. Українські шляхтичі, прагнучи розширення своєї влади, у більшості випадків обирали католицизм. Не знайшли особливої підтримки протестантські церкви й у середовищі міщан.

Селянам протестантизм був чужим і незрозумілим. У кращому разі українські селяни ставилися до нього як до «панської церкви», зберігаючи вірність батьківській, православній. Отже протестантизм в українських землях не знайшов підтримки ні в середовищі можновладців, ні серед простого народу, а вплив Реформації виявився в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до своїх потреб. Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Найголовнішим здобутком Реформації в Україні, як і в інших європейських країнах, були переклади Святого Письма живою мовою народу, а також її використання в богослужінні. Переклади Святого Письма українською мовою стали з’являтися в Україні від середини XVI ст., зокрема, у 1556 - 1561 рр. на Волині українською мовою було видане Пересопницьке Євангеліє,

Книгу написано на пергаменті чорним чорнилом з уживанням червоної фарби, оздоблено вишуканими малюнками-мініатюрами. 482 аркуші рукопису оправлені в дубові дощечки, обтягнуті зеленим оксамитом. Праця над перекладом Євангелія тривала від 1556 до 1561 р. Розпочато її в с. Двірці, а закінчені) в м. Пересопниці. Те волинське містечко й дало назву, книзі. Перекладачем Євангелія був архімандрит пересопницького Пречистенського монастиря Григорій. Списав переклад син протопопа із Єянока Михайло Василевич. У післямові він повідомив, що Григорій працював над перекладом з великою любов’ю та постійно молився, просячи Бога допомогти йому завершити працю. Важливим наслідком Реформації в Польщі стало утвердження віротерпимості в 60-х рр. XVI ст., правда, не надовго. Здавалося, що Реформація в Польщі перемогла. Проте протестантський рух у країні мав свої особливості, що зумовило його слабкість і, зрештою, занепад:

не мав широкої підтримки серед основної маси населення (селян, міщан);шляхта та магнати за допомогою нових релігійних учень прагнули домогтись нових привілеїв і послаблення королівської влади, а не були переконаними протестантами;відсутність єдності в протестантському русі (лютерани, кальвіністи, аріани, чеські брати), а іноді й ворожнеча між його течіями;православне населення в основній масі було байдуже до нових учень, його турбувало збереження «батьківської» віри - православ’я. Найголовніший здобуток Реформації — переклад Святого Письма українською «простою» мовою, найвідомішим із яких є і Переса п^ицьке Євангелір

Реформація сприяла. Перегляду усталених релігійних догматів і переоцінці мирянами своєї ролі в церковному життя. Загостренню релігійного протистояння. Розвитку в Україні освіти та друкарства