Період XVI ст. вважають «темною добою» в історії української православної церкви. Влада проголошувала терпиме ставлення до православ’я, гарантування прав і привілеїв православної церкви, але в реальному житті це не забезпечувалося. Водночас саме в цей період набули розвитку такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, що змушені були разом протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.

право патронату

На становище православної церкви негативно впливало чинне в Короні Польській і Великому князівстві Литовському «право патронату», або «право подавання».Відповідно до нього питання призначення на митрополичу та єпископську кафедри залежало від польського короля й великого князя литовського.

Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за «правом патронату», «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», інколи призначали на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Королі також надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні послуги на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.

На приватних землях «правом патронату» щодо православних церков і монастирів користувалася шляхта. Тобто вона мала право власності на церкви й монастирі у своїх маєтках, селах і містах. У таких парафіях священники не обиралися вірянами, а призначалися патронами-шляхтичами за «правом патронату». Тому життя церковної громади залежало від віросповідання власника маєтку або міста та його ставлення до православ’я. Шляхта розпоряджалася церквами й монастирями на підставі права власності: закладала, обмінювала, продавала, здавала в оренду, віддавала як придане тощо.

Становище української православної церкви

Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою церквою. Православних єпископів не допускали до участі в роботі сенату. Православне духовенство, на відміну від католицького, мало сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися релігійної терпимості, фактично польська влада й католицьке духовенство негативно ставилися до православ’я, вбачаючи в ньому перешкоду для розширення сфери свого впливу.

Суттєво ускладнювало ситуацію те, що Київська митрополія, підпорядкована Константинопольському патріархату, не мала належної підтримки від нього. Православна церква переживала важкі часи після завоювання в 1453 р. туркамиосманами Константинополя та падіння Візантії. Це спонукало руський єпископат до пошуку надійної опіки й захисту.

Реформація

У XVI ст. Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні рухи, спрямовані на реформування католицької церкви, повернення її до біблійних витоків християнства. Із поширенням у Західній і Центральній Європі реформаційних ідей пов’язані початок пробудження національної свідомості, розвиток культури та виникнення протестантизму.

                                                                                                   5

Кальвінізм

У 30—40-х рр. XVI ст. із Центральної та Західної Європи через Польщу на українські землі почали поширюватися реформаційні вчення, зокрема кальвінізм. Громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивіллів. До них приєдналися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Хоткевичі, Сапеги). Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях. Інша течія протестантизму — лютеранство — на території України поширення не набула.

Аріанство

У другій половині XVI ст. в Галичині, на Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — напрям у протестантизмі, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю. У Речі Посполитій прибічників аріанства називали социніанами. До них на тогочасних українських землях належали представники відомих шляхетських родин — Гойські, Немиричі, Сенюти-Ляховецькі, ГулевичіВоютинські, Чапличі та інші. Проте серед більшості населення социніанство не поширилося.

Важливим наслідком поширення ідей Реформації на українських землях стала поява перекладів Святого Письма. Зокрема, у 1556—1561 рр. на

Волині було створено Пересопницьке Євангеліє — перший із відомих перекладів Святого Письма староукраїнською літературною мовою.

                                                                                                                                        8

У 60-х рр. XVI ст. на українських землях набула поширення Контрреформація — рух за оновлення та реформування католицької церкви, що виник як реакція на протестантську Реформацію та поширення протестантизму.

У 1569 р. за підтримки влади на українських землях розгорнуло діяльність «Товариство Ісуса» (орден єзуїтів). Прибічниками єзуїтів, яких підтримувала польська влада, стало чимало представників шляхти. Католицизм почали сповідувати родини Радзивіллів, Хоткевичів, Сапегів та інші. У 70—80-х рр. XVI ст. на українських землях єзуїти відкривали свої школи, які

мали досить високий рівень навчання. Водночас  ⁹ навчальні заклади сприяли поширенню католицизму.

Церковні братства — релігійно-громадські організації при православних парафіях на українських і білоруських землях у XVI—XIX ст.

У XV—XVII ст. на українських землях розгортався братський

рух, пов’язаний із діяльністю створюваних православними вірянами організацій — церковних братств. Спочатку православні міщани, створюючи братства за зразком ремісничих цехів, керувалися благодійницькою метою — дбали про побудову й утримання церкви, влаштовували доброчинні обіди для бідних, готували церковні урочистості, допомагали хворим тощо.

Наприкінці XVI ст. в умовах випадків окатоличення й утисків православного населення діяльність братств змінилася. Вони виступали захисниками прав православного населення. Члени братств зверталися до судів зі скаргами на дії польської влади, посилали делегації з проханнями до короля. Водночас братства прагнули очистити церкву від осіб, не гідних духовного звання, й оновити її. Вони також займалися просвітницькою діяльністю: відкривали школи, друкарні, організовували бібліотеки.

Першими братствами були Благовіщенське

(1542 р.) та Миколаївське (1544 р.), що виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Свято-Успенське ставропігійне братство, що постало не пізніше 1585 р. у Львові. Ставропігія забезпечувала йому можливість самостійної діяльності й відокремленість від церковної ієрархії.

Діяльність Львівського Свято-Успенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI — на початку XVII ст.

православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.

ВИСНОВКИ

У XVI ст. православна церква на українських землях перебувала у кризовому становищі.

Поширення реформаційного руху стало поштовхом до розвитку релігійного вільнодумства в Україні й виходу частини вірних із традиційних церков.

Розгортання Контрреформації спричинило те, що зміцніла католицька церква розгорнула наступ на Схід, одним із наслідків якого стала Берестейська унія.

Діяльність братств допомагала православним міщанам протистояти релігійно-національним утискам, сприяла національному й культурному пробудженню українського суспільства.

У цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участі, у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, що змушені були протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.