Чернігівщина у роки Другої світової війни

Чернігівщина у роки Другої світової війни Презентацію підготувала Кот Юлія

22 червня 1941 р. Німеччина, порушивши радянсько-німецький договір про ненапад, напала на Радянський Союз. Населення Чернігівщини, як і всієї нашої країни розпочало боротьбу проти німецько - фашиських загарбників. м. Чернігів

23 серпня гітлерівці піддали Чернігів варварському бомбардуванню з повітря. Вся центральна частина міста була зруйнована і спалена. Населення евакуювалося, а більша частина тих, хто залишились, розійшлася по навколишніх селех. 9 вересня німці оволоділи Черніговом. На осінь 1941 р. Чернігівщина була захоплена фашистськими військами. Бомбардування Чернігова

Територія Чернігівської області після окупації була включена в особливу військову зону, що перебувала під владою безпосередньо німецького військового командування. Фашистський режим підтримувався тут сіткою каральних органів, поліцейський станів, польових і господарських комендатур. Камера смерті в с. Холми Корюківського району

Не рахуючись ні з якими міжнародними законами, гітлерівці силою вивозили на каторжні роботи в Німеччину радянських людей, особливо молодь. Тільки з Чернігівської області за роки окупації було примусово вивезено близько 12 тисяч чоловік.

На захопленій території німці встановили режим розгнузданого терору, насильств і масових вбивств. Десятки тисяч людей гинули в концентраційних таборах. Жителі Чернігова ще й досі пам’ятають масові страти ні в чому не повинних радянських людей в урочищах Криволівщина, Рашевщина, Малієвий Ріг, Подусівка .

Терором окупанти розраховували зламати волю радянських людей до опору, викорінити з їх свідомості віру в перемогу над ворогом. Проте дії німців не залякали патріотів , не поставили на коліна осіб, вихованих в умовах радянського ладу. Але звіряча система «нового порядку« навпаки ще більше посилила опір населення Чернігівщини.

Організація підпілля і партизанського руху на окупованій територіїВ усіх 39 районах Чернігівської області , у містах Чернігові, Ніжині і Прилуках були створені підпільні райкоми і міськкоми партій , а також сітка підпільних первинних організацій і груп. Одночасно з партійним підпіллям формувалися партизанські загони ,на чолі яких ставали найдосвідченіші комуністи. На околиці Чернігова, в Подусівці була створена спеціальна школа, що готувала кадри підривників, мінерів, радистів.

Найбільш відомим партизанським загоном на Чернігівщині був загін під командуванням О. Ф. Федорова. Він був розташований в Корюківському районі, в урочищі Гуліно. О. Ф. Федоров

Підпільні організації розгорнули широку масово-політичну роботу серед населення, викривали брехливу фашистську пропаганду, розповідали правду про становище на фронтах , закликали людей саботувати заходи окупаційних властей.

В лісах Чернігівщини, спочатку переважно в північних районах, складався один із найбільших центрів партизанського руху на Україні. На Чернігівській землі створювалися неприступні для фашистів «лісові фортеці». Восени 1941 р. був організований перший «Лісоград» у Рейментарівських лісах. У Єлінських лісах , що стали другим «Лісоградом» були побудовані землянки, установлений радіозв’язок з «Великою землею».

Також на Чернігівщині було сформоване партизанське з’єднання «За Батьківщину», яке громило ворожі гарнізони , члени якого пускали під укіс фашистські ешелони. Особливо відзначився своєю мужністю командир полку Микола Симоненко, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Це високе звання присвоєно і командирові з’єднання І. М. Бовкуну. У жорстоких боях з’єднання «За Батьківщину» знищило 6 тис. фашистських солдатів, пустило під укіс 19 ешелонів ,полонило 11 пароплавів, барж ,урятувало десятки тисяч людей.

Самовіддано боролися комсомольці – підпільники в Прилуках, Острі ,Ніжині, Ічні, Борзні та інших населених пунктах. Активно діяли підпільники Чернігова. 15 вересня 1943 р. було взято останній опорний пункт ворога на підступах до Києва – м. Ніжин. Село за селом, місто за містом визволяла Чернігівщину від німецьких загарбників Радянська Армія.

Історія партизанської боротьби на Чернігівщині дає можливість зробити певні узагальнення і висновки. Основним завданням партизанського руху було залучення широких мас населення тимчасово окупованих районів до активної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками, зміцнення серед населення високого морального духу, впевненості у перемозі над ворогом. Знищуючи живу силу, військову техніку і склади противника, руйнуючи його комунікації, дезорганізуючи його тил, відтягаючи з фронту його значні військові сили, партизани у значній мірі сприяли успіхам Червоної Армії.