Червона книга "Книга тривог і надій Турківщини"

          Коротка відомість про державний документ   

Червона книга України — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та підвидів, що знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних, і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання,створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавством України  покладено здійснення функцій у цій сфері.

        Перша Червона книга, присвячена українській флорі та фауні, була видана у 1980 році під назвою «Червона Книга Української РСР». Перше видання Червоної книги України (1980 р.) містило опис 85 видів (підвидів) тварин: 29 — ссавців, 28 — птахів, 6 — плазунів, 4 — земноводних, 18 — комах і 151 вид вищих рослин.

        Після набуття Україною незалежності у видавництві «Українська енциклопедія» було випущене друге видання Червоної книги України і  нараховувало 382 види тваринного та 541 вид рослинного світу.

      У 2009 р. вийшло третє видання Червоної книги України. До нього занесено 542 види тварин і 826 видів рослин і грибів.

    У мене виникла потреба,щодо охорони рослинного і тваринного світу своєї місцевості,тому я пропоную свою власну збірку.

    У збірці « Книга тривог і надій Турківщини » описано 4 види грибів,11 видів рослин і 22 види тварин своєї місцевості.

.                                                Зміст

      ГРИБИ

Аллоцетрарія Океза …………………………………………………………………………………………………………………..3

Гетеродермія прекрасна …………………………………………………………………………………………………………..4

Стікта закопчена  ………………………………………………………………………………………………………………………..5

Тукнерарія Лаурера   ………………………………………………………………………………………………………………….6

          РОСЛИНИ

Білоцвіт весняний  ………………………………………………………………………………………………………………………7

Билинець довгоногий   ……………………………………………………………………………………………………………….8

Глевчак однолистий   ………………………………………………………………………………………………………………….9

Зозульки плямисті   …………………………………………………………………………………………………………………….10

Лілія лісова    ……………………………………………………………………………………………………………………………….11

Любка дволиста     ………………………………………………………………………………………………………………………12

Підсніжник білосніжний   ……………………………………………………………………………………………………………13

Сон великий  ……………………………………………………………………………………………………………………………….14

Тис ягідний   …………………………………………………………………………………………………………………………………15

Цибуля ведмежа   ………………………………………………………………………………………………………………….……16

Шафран Гейфелів    ………………………………………………………………………………………………………………………17

           ТВАРИНИ

Білоперий пічкур дністровський  ………………………………………………………………………………………………..18

Ведмідь бурий   ……………………………………………………………………………………………………………………………19

Вечірниця руда   ………………………………………………………………………………………………………………………….20

Видра річкова   …………………………………………………………………………………………………………………………….21

Золотомушка червоночуба   ………………………………………………………………………………………………………..22

Зубр   …………………………………………………………………………………………………………………………………………….23.

Кажан пізній   ……………………………………………………………………………………………………………………………….24

Кіт лісовий  ……………………………………………………………………………………………………………………………………25

Лелека чорний   ……………………………………………………………………………………………………………………………26

Марена звичайна    ………………………………………………………………………………………………………………………27

Махаон   …………………………………………………………………………………………………………………………………….…28

Мишівка лісова   …………………………………………………………………………………………………………………………..29

Мідянка звичайна     …………………………………………………………………………………………………………………….30

Мнемозина   …………………………………………………………………………………………………………………………………31

Полівка татранська  ………………………………………………………………………………………………………………………32

Рись   …………………………………………………………………………………………………………………………………………….33

Саламандра плямиста   ………………………………………………………………………………………………………………..34

Сич волохатий     ……………………………………………………………………………………………………………………………35

Стрічкарка тополева    …………………………………………………………………………………………………………………..36

Тритон карпатський    …………………………………………………………………………………………………………………..37

Тхір лісовий    ………………………………………………………………………………………………………………………………..38

Шуліка чорний   …………………………………………………………………………………………………………………………….39

 

ГРИБИ

Аллоцетрарія Океза (Оукса), тукерманопсис Океза, цетрарія Океза Allocetraria oakesiana (Tuck.) Randlane & Thell (Tuckermanopsis oakesiana (Tuck.) Hale, Cetraria oakesiana Tuck.). 

Таксономічна належність:  Родина Пармелієві — Parmeliaceae.

Природоохоронний статус виду:  Рідкісний.

Наукове значення: Реліктовий гірський вид на західній межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європа (розсіяно), Уралі, Зх. Сибір, Пн. Америка, Японські о-ви. Українські Карпати та Прикарпаття; можливо, зх. Лісостеп (Копичинські ліси у Тернопільській обл. за даними Боберського 1885 р.). Адм. регіони: Лв, Ів, Тр, Зк.

Чисельність та структура популяцій: Трапляється поодинці або невеликими групами. Чисельність виду зменшується.

Причини зміни чисельності: Забруднення повітря, вирубування лісів.

Умови місцезростання: Гірські ліси; на гілках та стовбурах хвойних, рідше — листяних порід, вкритих мохом скелях, обробленій деревині.

Загальна біоморфологічна характеристика: Слань листувата (діаметр до 8 см), невизначеної форми, іноді у вигляді неправильної розетки; у центрі досить щільно притиснена до субстрату. Лопаті по краях висхідні. Поверхня слані жовтувато-зеленувата або солом’яно-жовта, зісподу — від світло- до темно-коричневої. Апотеції (діаметр до 7 мм) з каштановокоричневим диском. Пікнідії розвиваються у вигляді бородавок по краях лопатей. Розмножується нестатевим (прямими пікноконідіями, соредіями) та статевим (еліптичними одноклітинними спорами) шляхом.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у Карпатському НПП, Карпатському БЗ та заказнику загальнодержавного значення «Чорний Діл» (Путивльський р-н Чернівецької обл.), в межах Ужанського НПП (колишній заказник «Стужиця». Як було вказано у другому виданні ЧКУ (1996), в ході сучасних ліхенологічних досліджень не була виявлена). Необхідно контролювати стан популяцій на вказаних територіях, виявити нові місцезнаходження виду для уточнення його ареалу та здійснювати заходи, спрямовані на збереження старих лісових масивів.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

Гетеродермія прекрасна, анаптіхія прекрасна Heterodermia speciosa (Wulf.) Trev. incl. (Heterodermia pseudospeciosa (Kurok.) W. Culb., (Anaptychia speciosa (Wulf.) Massal.) 

Таксономічна належність:  Родина Фісцієві — Physciaceae.

Природоохоронний статус виду:  Рідкісний.

 Наукове значення: Реліктовий (третинний) вид.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європа, Пд. Урал, Зх. та Сх. Сибір, Далекй Схід, Сх. і Пд.-Сх. Азія, Сх. та Пд. Африка, Америка, Гавайські о-ви, Нова Зеландія. Українські Карпати, Прикарпаття. На пд. березі Криму лишайник знаходили у ХIX — на поч. XX ст.). Адм. регіони: Лв, Зк.

Чисельність та структура популяцій: У Карпатах і Прикарпатті трапляється поодинці або невеликими групами; чисельність виду зменшується.

Причини зміни чисельності: Вирубування старих лісових масивів.

Умови місцезростання: Кора дерев листяних порід, вкриті мохом скелі.

Загальна біоморфологічна характеристика: Слань кущиста, у вигляді білуватої або попелясто-сірої розетки (діаметр до 10 см); щільно прикріплена до субстрату. Лопаті перисто розсічені на вузькі (1–2 мм) частки, на відігнутих краях зісподу утворюються білі головчасті соралі. Апотеції (діаметр 1–3 мм) розвиваються не завжди. Розмножується вегетативно (фрагментами слані, соредіями) і статевим шляхом (спорами).

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у Карпатському БЗ. Слід контролювати стан популяцій на цій території, дослідити можливі місцезнаходження у Криму та в разі виявлення виду взяти їх під охорону. Здійснювати заходи, спрямовані на збереження старих лісових масивів.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

 

 

 

 

Стікта закопчена Sticta fuliginosa (Dicks.) Ach 

Таксономічна належність:  Родина Лобарієві — Lobariaceae.

Природоохоронний статус виду:  Вразливий.

Наукове значення: Гірський диз’юнктивний лишайник, чутливий до змін лісових екосистем.

Ареал виду та його поширення в Україні: Спорадично в Атлантичній, Приатлантичній та Середній Європі, в помірній смузі Азії, на Канарських о-вах, в Пн. Африці. Пн. та Пн. Америці, Австралії. Українські Карпати. Адм. регіони: Лв, Ів, Зк.

Чисельність та структура популяцій: Трапляється невеликими групами або поодинці. За останні десятиріччя кількість місцезнаходжень виду різко зменшилася, частина місцезнаходжень зникла.

Причини зміни чисельності: Знищення локалітетів під час суцільного вирубування гірських лісів.

Умови місцезростання: У гірських лісах; на корі старих листяних порід та на вкритих мохом скелях.

Загальна біоморфологічна характеристика: Слань шкіряста, до 10 см завдовжки та до 8 см завширшки, з досить довгими та вузькими (0,5–2,5 см завширшки), по краю широкозарубчатими, а на кінцях заокругленими долями, зверху від сіруватої до сірувато-коричневої та бурої, блискуча, на кінцях долей зазвичай сітчасто-ребриста, з невисокими тонкими ребрами та неглибокими дрібними ямками, густо вкрита темними ізидіями. Знизу слань вкрита густими коротенькими ризоїдами, в центрі темно-бура до чорної, на периферії світліша до сірувато-жовтуватої, з розсіяними, увігнутими, білуватими цифелами (по краях долей дуже дрібними (0,2–0,5 мм у діаметрі), в центрі більшими (0,5–1 мм у діаметрі). Апотеції до 1 мм у діаметрі, розташовані на поверхні слані, переважно біля країв лопатей. Сланевий край ізидіозний. Розмножується нестатевим (ізидіями) та статевим (веретеноподібними 2–4-клітинними спорами) шляхом.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у Карпатському та Ужанському НПП. Необхідно контролювати стан популяцій, розширювати мережу заповідних об’єктів, включаючи відомі сучасні локалітети виду, та здійснювати заходи, спрямовані на збереження старих лісових масивів.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

 

  Тукнерарія Лаурера, тукерманопсис Лаурера, цетрарія Лаурера Tuckneraria laureri (Krempelh.) Randlane & Thell (Tuckermanopsis laureri (Krempelh.) Hale, Cetraria laureri Krempelh., Cetraria complicata Laur.). 

Таксономічна належність:  Родина Пармелієві — Parmeliaceae.

Природоохоронний статус виду:  Рідкісний.

Наукове значення: Реліктовий вид на зх. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європа, Кавказ, Урал, Тибет, Алтай, Саяни, Байкальський хр., гори Сх. Сибіру, Сахалін, Японські о-ви. Українські Карпати та Прикарпаття. Адм. регіони: Лв, Ів, Зк.

Чисельність та структура популяцій: Трапляється поодинці або невеликими групами. Чисельність виду зменшується.

Причини зміни чисельності: Забруднення повітря, вирубування лісів.

Умови місцезростання: Нижній та верхній гірські лісові пояси, зрідка — передгір’я (гілки та стовбури дерев переважно хвойних порід, рідше — листяних порід), вкриті мохом скелі, зрідка — оброблена деревина.

Загальна біоморфологічна характеристика: Слань лишайника переважно листувата, невизначеної форми, рідше — неправильнорозеткоподібна (до 10 см завширшки), шкіряста, зверху солом’яно- або зеленувато-жовта, зісподу — від білої до світло-коричневої, з розсіяними білуватими псевдоцифелами; притиснена до субстрату. Лопаті (1,5–5 см завдовжки, 0,2–1 см завширшки) глибоко розділені, по краю слані кучеряві, висхідні, з соралями. Апотеції (діаметр до 0,7 см) зі світло-коричневим диском. Вид розмножується нестатевим (прямими пікноконідіями, соредіями) та статевим (одноклітинними спорами) шляхом.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у Карпатському НПП та Карпатському БЗ. Необхідно контролювати стан популяцій на вказаних територіях, виявити нові місцезнаходження виду для уточнення його ареалу та здійснювати заходи, спрямовані на збереження старих лісових масивів.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

 

  РОСЛИНИ

Білоцвіт весняний Leucojum vernum L. (incl. L. carpathicum (Sims) Sweet, L. vernum subsp. carpathicum (Sims) A.E. Murray, L. vernum var. carpathicum Sims) 

Таксономічна належність:  Родина Амарилісові — Amaryllidaceae.

Природоохоронний статус виду:  Неоцінений.

Наукове значення: Середньоєвропейський вид на сх. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Атлантична та Середня Європа, Середземномор’я (пн. Апеннінського п-ова). В Україні трапляється на Закарпатті, у Карпатах, Передкарпатті, Малому Поліссі, Пн. Поділлі та в Розточчі. Адм. регіони: Лв, Ів, Тр, Зк, Чц.

Чисельність та структура популяцій: Переважна більшість популяцій нормального типу з повночленним лівостороннім віковим спектром і чисельністю особин від 50 до 500 екз. на м2. Виділяються три групи варіантів вікових спектрів, які властиві для лісових, лучних і високогірних популяцій. Завдяки значній екологічній пластичності вид посідає стійке положення в широкому діапазоні еколого-ценотичних умов.

Причини зміни чисельності: Руйнування оселищ, осушувальна меліорація, викопування рослин для продажу разом з цибулинами.

Умови місцезростання: Поширений від рівнини до верхнього лісового поясу (від 100 до 1400 м н.р.м), на заболочених, щільних, щебенистих, з ознаками оглеювання ґрунтах. Має широку екологічну амплітуду: від відкритих лук (порядку Molinietalia) до широколистяних і хвойних лісів (кл. Salicetea purpureae, Alnetea glutinosae, QuercoFagetea, Vaccinio-Piceetea). Найпоширеніший у широколистяних лісах нижнього гірського поясу (Закарпаття) і заплавних вільхових, ясенево-вільхових і дубових лісах (Передкарпаття та рівнинні території). Гігромезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 10– 35 см заввишки з яйцеподібною цибулиною. Листки (3–5), лінійні, яскраво-зелені, шкірясті, блискучі. Два приквіткові листки зрослися в перетинчасте крило з двома кілями. Квітконіжки пониклі. Квіток на квітконосі 1–2 (рідко 3–4). Оцвітина широкодзвоникувата, шестичленна. Пелюстки білі з жовтою або зеленою плямою на верхівці. Плід — овальнотригранна коробочка. Цвіте у травні–липні, плодоносить у липні. Розмножується насінням і вегетативно.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Карпатському БЗ, ПЗ «Ґорґани», НПП Карпатському, «Синевир», «Сколівські Бескиди», Яворівському, Ужанському, РЛП «Равське Розточчя», «Верхнє-Дністровські Бескиди», «Надсянський», низці пам’яток природи, заказників, заповідних урочищ. Необхідно контролювати стан популяцій в окол. великих міст. Заборонено руйнування місцезростань, проведення осушувальної меліорації, викопування рослин та торгівлю ними.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують у багатьох ботанічних садах і використовують в озелененні.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське.

    Билинець довгорогий Gymnadenia conopsea (L.) R.Br. (Orchis conopsea L.; incl. G. alpina (Turcz. ex Rchb.f.) Czer., G. conopsea        (L.) R.Br. subsp. alpina (Turcz. ex Rchb.f.) Janchen ex Soó) 

Таксономічна належність:  Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.

Природоохоронний статус виду:  Вразливий.

Наукове значення: Рідкісний, зі складною біологією розвитку, вид.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євразійський вид (Європа, Кавказ, Сибір, Далекий Схід, Мала Азія, Іран, Монголія, Китай, Японія). В Україні — Карпати (до вис. 2000 м н.р.м.), Полісся, Розточчя, Опілля, Лісостеп, Гірський Крим. Адм. регіони: Вл, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Кд, Пл, Хр, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Популяції нараховують від декількох особин (на рівнині) до сотень і тисяч особин (у Карпатах). У Карпатах популяції повночленні, з перевагою генеративних особин.

Причина зміни чисельності: Порушення екологічних умов у результаті господарської діяльності, корінне поліпшення лук, сильватизація екотопів, викопування бульб як лікарської сировини (салеп).

Умови місцезростання: На луках, серед чагарників, в світлих лісах, на галявинах, узліссях, по краях боліт. Приурочений до угруповань кл. Festuco-Brometea, MolinioArrhenatheretea, Scheuchzerio-Caricetea nigrae, Trifolio-Geranietea sanguinea, у Карпатах — на відслоненнях вапнякових порід кл. ElynoSeslerietea, та по берегах холодних гірських джерел і потоків кл. Montio-Cardaminetea. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина до 65 см заввишки. Бульби 4–6-лопатеві, пальчасті, сплющені. Листки лінійно-ланцетні, жолобчасті. Суцвіття колосоподібне, з численних невеликих рожевих квіток 6–15 см завдовжки. Приквітки яйцеподібно-ланцетні, видовженозагострені, бічні зовнішні листочки оцвітини еліптичні, відхилені набік, середній зовнішній листочок і бічні внутрішнього кола сходяться шоломом. Губа ромбоподібна, 5–6 мм завдовжки, неглибоко-трилопатева, з тупими лопатями. Шпорка косо догори спрямована, ниткоподібна, в 1,5–2 рази довша від зав’язі. Цвіте у червні–липні. Плодоносить у серпні– жовтні. Розмножується переважно насінням, дуже рідко бульбами.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Охороняється в Карпатському БЗ, Ялтинському гірськолісовому, Кримському, «Ґорґани» ПЗ, Карпатському, Вижницькому, Ужанському, «Синевир » та «Сколівські Бескиди» НПП. Необхідний контроль за станом популяцій рівнинної зони.      Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують у ботанічних садах (Національному ім. М.М. Гришка НАН України та Українського державного лісотехнічного університету.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське.

Глевчак однолистий (малаксис однолистий) Malaxis monophyllos (L.) Sw. (Microstylis monophyllos (L.) Lindl.; Ophrys monophyllos L.)

Таксономічна належність:  Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.

Природоохоронний статус виду:  Вразливий.

Наукове значення: Голарктичний лучно-болотний вид на пд. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Поширений у Європі, Малій Азії, в Сибіру, на Далекому Сході, в Монголії, Японії, Китаї та у Пн. Америці. В Україні трапляється в Карпатах (від низин до субальпійського поясу), Розточчі, на Поліссі та в Лісостепу (зрідка). Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм.

Чисельність та структура популяцій: Популяції здебільшого малочисельні (до 100 особин), зазвичай трапляється поодиноко або групами по декілька особин.

Причина зміни чисельності: Випас худоби, сильватизація екотопів, гідромеліоративні роботи, заміна природних лісів штучними насадженнями.

Умови місцезростання: Екологічна амплітуда досить широка. Росте у сирих ялинових лісах та на чагарникових болотах (кл. Vaccinio-Piceetea, Alnetea glutinosae), у листяних лісах (кл. Querco-Fagetea), у складі післялісових лучних угруповань (порядки Arrhenatheretalia та Molinietalia кл. MolinioArrhenatheretea та Nardetalia кл. Nardo-Callunetea). У Карпатах виявлений на відслоненнях вапнякових порід (асоціація Festucetum saxatilis кл. Elyno-Seslerietea) та у вологих місцезростаннях по берегах холодних гірських джерел і потоків (асоціація Doronico-Cratoneuretum commutati кл. Montiо-Cardaminetea). Гігромезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 8–30 см заввишки. Стебло пряме, біля основи з зеленкуватим бульбоподібним потовщенням, з одним (рідко 2) прикореневим еліптичним або яйцеподібно-довгастим листком. Квітки (до 40–60) дрібні, жовтувато-зелені, зібрані в негусте довге китицеподібне суцвіття. Приквітки ланцетні, дорівнюють зав’язі. Листочки оцвітини однакової довжини (до 2,8 мм), зовнішні — яйцеподібно-ланцетні, внутрішні — лінійні. Губа, внаслідок скручування квітконіжки догори, обернена, товстувата, трохи увігнута, при основі широко-яйцеподібна, на кінці звужена в ланцетно-лінійне вістря. Зав’язь не скручена, на скрученій квітконіжці. Цвіте у червні–липні. Плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Охороняється в кількох заповідних об’єктах місцевого значення. Потребує режимів абсолютної заповідності та заказного. Слід створити заказники в місцях зростання виду та контролювати стан популяцій. Заборонено збирання рослин, порушення умов місцезростання.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Ґрунтотвірне, декоративне.

 

Зозульки плямисті (пальчатокорінник плямистий) Dactylorhiza maculata (L.) Soό s.l. (Orchis maculata L.) 

Таксономічна належність:  Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.

Природоохоронний статус виду:  Вразливий.

Наукове значення: Поліморфний вид, гібридизує з іншими спорідненими видами.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євросибірський вид, поширений майже по всій Європі, в Азії — до Середнього Сибіру. В Україні — в Карпатах, лісовій та лісостеповій зонах Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Зк, Чц, Хм, Пл, Хр.

Чисельність та структура популяцій: Коливається від кількох особин до багатьох сотень. Вікові спектри здебільшого повночленні, задовільне відновлення популяцій відбувається навіть в умовах помірних антропогенних навантажень (випас, сінокосіння).

Причина зміни чисельності: Осушення боліт, викошування або заростання луків, викопування бульб.

Умови місцезростання: Вологі луки, осоково-сфагнові болота, серед чагарників, в заболочених лісах з моховим покривом, вздовж струмків. Вимогливий до вологості ґрунту (сирі і дуже вологі), зростає переважно на відкритих місцях, але витримує також слабке затінення, в угрупованнях кл. MolinioArrhenatheretea. Гігромезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 20–50 см заввишки. Бульби 2–4-роздільні. Стебло пряме, щільне, вгорі трохи гранчасте, рівномірно улиснене. Листки (2–6) відхилені, пласкі, плямисті, до15 см завдовжки, не досягають основи суцвіття. Приквітки вузьколанцетні, коротші квіток. Квітки блідо-рожеві, світлофіалкові, іноді білі, зібрані у яйцеподібноциліндричний густий колос. Листочки оцвітини ланцетні. Губа з дрібними фіолетовими цяточками, обернено-ниркоподібна, 7–10 мм завдовжки, 9–14 мм завширшки, на кінці коротко трилопатева, з середньою зубчикоподібною лопаттю. Шпорка циліндрична, пряма, тупа, трохи коротша зав’язі або дорівнює їй. Цвіте у червні–липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням, у культурі також ризореституційним способом.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Охороняється в Карпатському БЗ, «Черемському», «Ґорґани», «Розточчя» ПЗ, Карпатському, «Вижницькому », «Ужанському», Яворівському, Шацькому, «Деснянсько-Старогутському», «Синевир», «Сколівські Бескиди» НПП. В умовах заповідного режиму рекомендується запроваджувати сінокосіння в пізні терміни. Контроль за станом популяцій. Заборонено заготівлю, збирання рослин, порушення місць зростання.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують в ботанічних садах: Національному ім. М.М. Гришка НАН України та Українського державного лісотехнічного університету.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське

 

Лілія лісова Lilium martagon L.                         

 Таксономічна належність:  Родина Лілійні — Liliaceae.

Природоохоронний статус виду:  Неоцінений.

Наукове значення: Вид з диз’юнктивним ареалом, єдиний дикорослий вид роду Lilium L. в Україні, який скорочує своє поширення.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євразійський вид: від Середньої, Пд. та Сх. Європи до Зх. і Сх. Сибіру (включаючи пн. частину Монголії). В Україні — в Карпатах, Закарпатті, Передкарпатті, Розточчі, Опіллі, на Поліссі, в Лісостепу. Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чн, Хм, Вн, Чк, Пл, Хр, Од.

Чисельність та структура популяцій: Популяції містять від декількох одиниць до декількох десятків особин різного віку, які зростають групами. Інколи трапляються популяції з декількох сотень особин, зазвичай на освітлених місцях у рівнинних лісах. Місцезнаходження біля населених пунктів відчувають значний антропогенний прес, багато з них поступово зникають.

Причини зміни чисельності: Рекреаційне навантаження, збирання на букети, викопування цибулин для пересаджування та як лікарської сировини. Рослина зникає внаслідок вирубування лісів, оскільки потребує часткового затінення.

Умови місцезростання: Листяні та мішані ліси в мезотрофних умовах, насамперед, в їх освітлених місцях — на галявинах, узліссях. В Карпатах — у розріджених лісах, серед лісових та субальпійських лук — на добре зволожених місцях. Всюди трапляється спорадично. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 50– 150 см заввишки. Цибулина яйцеподібної форми, черепитчаста, жовта. Стебло зелене, під суцвіттям безлисте, середні листки по 5–6 в кільцях. Суцвіття китицеподібне, квітки повислі, на довгих квітконіжках, яснопурпурові з темно-фіолетовими плямочками, ароматні, зібрані у негусту китицю. Трапляються рослини із іншим забарвленням квітів — жовто-оранжевим, червоним та ін. При розквітанні листочки-оцвітини закручуються угору, між ними звисають довгий зігнутий стовпчик та шість довгих тичинок. Плід шестигранна коробочка, яка при дозріванні розтріскується на три частини. Цвіте в червні–липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням та вегетативно, утворюючи дочірні цибулинки.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Потребує уваги охорона виду на Лівобережній Україні. Охороняють в багатьох природно-заповідних територіях лісової та лісостепової зони — Карпатському БЗ, ПЗ «Розточчя», «Медобори», Рівненському, ННП Шацькому, «Подільські Товтри», в багатьох заказниках. Заборонено зривання та викопування рослин, рубку лісу.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують у багатьох ботанічних садах.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікувальне, медоносне.

 

  

Любка дволиста Platanthera bifolia (L.) Rich. (Orchis bifolia L.) 

Таксономічна належність:  Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.

Природоохоронний статус виду:  Неоцінений.  

Наукове значення: Європейсько-середземноморський неморальний вид, що має складну біологію розвитку.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європа, Кавказ, Сибір, Центральна і Мала Азія. В Україні — Карпати, Розточчя, Опілля, Полісся, пн. Лісостеп, Степ (дуже рідко), Крим. Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Чк, Кд, Дн, Пл, Хр, Дц, Лг, Од, Мк, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Чисельні популяції відомі лише в Карпатах (до 1000 особин), дуже рідко на Поділлі (до 500–700 особин), на решті території — по 15–20 рослин з повночленним віковим спектром.

Причини зміни чисельності: Рубки лісів, меліоративні заходи, рекреаційні навантаження, зривання квітів, заготівля бульб.

Умови місцезростання: У Карпатах — найчастіше на післялісових луках, та у розріджених букових лісах, серед чагарників, на узліссях, в угрупованнях кл. Querco-Fagetea, Molinio-Arrhenatheretea, Nardo-Callunetea, Vaccinio-Piceeta. На Зх. Поліссі вид є компонентом неморальних теплолюбних грабових дібров та змішаних дубовососнових лісів. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 20– 60 см заввишки. Бульби цілісні, овальні. Стебло високе, струнке, при основі обгорнуте 2–3 бурими піхвами, листків 4–6, нижні 2–3 великі, еліптичні, зближені при основі стебла. Суцвіття китицеподібне, циліндричне, негусте, 10–25 см завдовжки. Квітки великі, білі, пахучі. Губа довга, лінійна, спрямована донизу, значно довша за інші листочки оцвітини. Шпорець зігнутий, в 1,5–2 рази довший за зав’язь. Цвіте у червні–липні, плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням. Рослина зацвітає на 11-му році життя. Тривалість життя до 27 років.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку II CITES. Охороняється в Карпатському БЗ, в Канівському, Поліському, «Розточчя», «Медобори», «Ґорґани», Рівненському ПЗ, в Карпатському, Шацькому, «Синевир», «Вижницькому», «Подільські Товтри», Яворівському, «ДеснянськоСтарогутському», «Мезинському», «Сколівські Бескиди», «Ужанському» НПП. Потребує режимів заповідності та заказного. Заборонено заготівлю рослин та порушення умов місцезростання.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують в ботанічних садах.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське.

 

 

 

   Підсніжник білосніжний (підсніжник звичайний) Galanthus nivalis L. 

Таксономічна належність:  Родина Амарилісові — Amarylidaceae.

Природоохоронний статус виду:  Неоцінений.

Наукове значення: Європейсько-середземноморський вид на сх. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Центральна Європа, Середземномор’я, Передкавказзя. В Україні — переважно в Правобережному Лісостепу, Карпатах, Передкарпатті, Зх. Поділлі, Розточчі, рідше на Правобережному Поліссі, рідко — в Лівобережному Лісостепу. Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Чк, Пл, Од, Мк.

Чисельність та структура популяцій: Популяції здебільшого численні, вид в багатьох місцях навесні аспектує. Проте біля населених пунктів і місць відпочинку популяції регресують і зникають (від м. Києва у повоєнний час межа поширення відсунулась на 50–60 км). Спостерігається тенденція до зменшення кількості квітучих особин.

Причини зміни чисельності: Масове зривання на букети, переважно для продажу, викопування цибулин, рекреаційне навантаження.

Умови місцезростання: Листяні ліси, переважно дубові та грабоводубові (кл. Querco-Fagetea), галявини, узлісся, чагарники (кл. Rhamno-Prunetea; кл. UrticoSambucetea), на багатих, достатньо зволожених ґрунтах. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Ранньовесняний ефемероїд. Багаторічна трав’яна рослина 8–20 см заввишки із підземною цибулиною, обгорнутою трьома бурими шкірястими лусками. Прикореневі листки (2) лінійні, сірувато-зелені, виходять із піхвових лусок. Стебло прямостояче. Квітки на пониклих квітконіжках, поодиноко виходять із піхов приквітка. Зовнішніх листочків оцвітини 3, вони білі, видовжені; внутрішні листочки (3) вдвічі коротші, дзвоникоподібні, прямі, із зеленкуватою плямкою на кінці. Плід тригнізда коробочка. Цвіте в березні–квітні, плодоносить в травні–липні. Розмножується цибулинами та насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Проводяться громадські акції з охорони первоцвітів. Охороняють в багатьох природно-заповідних територіях Правобережжя, великі популяції в Карпатському БЗ, Карпатському та «Вижницькому» НПП, в ПЗ «Медобори» та ін., на Лівобережжі — в НПП Ічнянський. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують в багатьох ботанічних садах та парках, інколи на присадибних ділянках.

Господарське та комерційне значення: Декоративне.

 

 

Сон великий Pulsatilla grandis Wender. (Anemone grandis (Wender.) Kerner, A. polonica Błocki, P. grandis Wender. subsp. polonica (Błocki) Aichele et Schwegler, P. halleri (All.) Willd. subsp. grandis (Wender.) Meikle, P. vulgaris Mill. subsp. grandis (Wender.) Zamels   

 Таксономічна належність:  Родина Жовтецеві — Ranunculaceae.

Природоохоронний статус виду:  Вразливий

 Наукове значення: Центральноєвропейський вид, що має дифузне поширення близько сх. межі ареалу.

 Ареал виду та його поширення в Україні:  Ср. Європа, пд. зх. Сх. Європи. В Україні - в ізольованих оселищах на Поділлі, Передкарпатті, рідко в Правобережному Лісостепу, можливо у Лівобережному Степу. Адм. регіони: Кв, Лв, Ів, Тр, Чц, Хм, Вн, Чк, ?Дн, Од.

 Чисельність та структура популяцій:  Локальні популяції нечисленні; однак на Поділлі деякі досягають кількох тисяч особин, повно-членні. Насіннєва продуктивність задовільна, але поновлення відбувається дуже повільно.

 Причини зміни чисельності:  Надмірний випас, часте випалювання, сільскогосподарське освоєння, видобування копалин. Масово знищується з метою використання в приватному озелененні, збирання на букети. Частина відомих локалітетів знищена.

 Умови місцезростання:  Схили з лучно-степовою і степовою рослинністю на рендзинах і малопотужних чорноземах, узлісся дубових і соснових лісів, галявини, на сірих і дерново-підзолистих ґрунтах, у заростях термофільних чагарників. В угрупованнях кл. Festuco-Brometea, Trifolio-Ge-ranietea sanguinei, Rhamno-Prunetea, Sedo-Scle-ranthetea, Quercetea pubescenti-petraeae, Vaccinio-Piceetea. Ксеромезофіт.

 Загальна біоморфологічна характеристика:  Гемікриптофіт. Багаторічна трав'яна рослина з вкороченим каудексом. Прикореневі листки з'являються після цвітіння, молоді густо й відстовбурчено жовтуватопухнасті, пізніше розсіяно опушені; пластинки їх яйцевидні, трійчасто-пірчасто розсічені, з лінійно-ланцетними сегментами. Квіткове стебло 10-40 см заввишки, прямостояче, разом зі стебловими листками густо вкрите м'якими жовтуватими волосками, одноквіткове; стеблові листки утворюють дзвоникувате покривало. Квітка прямостояча, широкодзвоникувата, пізніше розкрита; листочків оцвітини 6, довгасто-яйцевидних, лілових або фіолетових, зовні густоволохатих. Плодики довгасті, волосисті. Цвіте у квітні-травні, плодоносить у червні-липні. Розмножується насінням.

 Режим збереження популяцій та заходи з охорони:  Охороняється у заказниках і пам'ятках природи Доцільно налагодити комерційне вирощування для запобігання знищення виду у природі. Необхідний моніторинг популяцій. Заборонено заготівлю рослин, руйнування місць зростання.

 Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Вирощують в усіх ботанічних садах України.

 Господарське та комерційне значення: Декоративне

Тис ягідний (негній-дерево) Taxus baccata L. 

Таксономічна належність:  Родина Тисові — Taxaceae.

Природоохоронний статус виду:  Вразливий.

Наукове значення: Рідкісний реліктовий вид з диз’юнктивним ареалом.

Ареал виду та його поширення в Україні: Зх., Центральна та Пд.-Сх. Європа, гірські масиви Середземномор’я, Кавказ, Близький Схід. На пд. до Азорських о-вів, Північної Африки та Ірану. В Україні — Карпати (Передкарпаття, Закарпаття), Гірський Крим. Адм. регіони: Лв, Ів, Зк, Чц, Кр.

Чисельність та структура популяцій: У Карпатах є значна кількість ізольованих популяцій, із яких найбільша у заказнику «Княж-Двір» (біля 22 тис. екз.). Зрідка трапляється у інших місцях та Закарпатті — Карпатський БЗ, Великобичківський, Межигірський, Усть-Чорнянський, Ясинський лісокомбінати. У Гірському Криму групами або поодиноко від Карабі-яйли до АйПетрі. Найчисельніші популяції у долині р. Бельбек (с. Вел. Садове) (2 тис. екз.), Великий Каньйон Криму (400 екз.), г. Тирки (с. Генеральське) (800 екз.). Найстаріші дерева мають вік понад 1000 р. і діаметр до 1,5 м (ур. Уч-Кош).

Причини зміни чисельності: Лімітує комплекс природних факторів: кліматичні, едафічні (наявність карбонатів), ценотичні та господарська діяльність (вирубування заради цінної деревини).

Умови місцезростання: У Карпатах росте двома смугами, пов’язаними з поширенням букових лісів: північний макросхил від 400 до 800 м н.р.м., пд. — 600–900 м н.р.м. в Гірському Криму — у верхній частині пд. (700–1200 м н.р.м.) та на пн. (500–1200 м н.р.м.) макросхилі Головної та Другої гряди. Приурочені до тінистих неморальних лісів на бурих евтрофних ґрунтах на карбонатах, в ущелинах, на скелях, крутих схилах, в умовах специфічного мікроклімату (високої вологості повітря, затінення). Росте в другому деревному ярусі в Карпатах — букових та ялицево-букових лісів (союз CephalantheroFagion, кл. Querco-Fagetea), у Криму — скельнодубових та букових лісів (союз Dentario-quinquefoliiFagion sylvaticae). Мезофіт, умброфіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Фанерофіт. Хвойне дерево або кущ 3–16 м заввишки, з пластинчатою або гладкою корою. Тривалість життя до 1–3 тис. років. Деревина міцна, червоного кольору. Хвоя голкоподібнолінійна, зверху темно-зелена, блискуча, знизу — світло-зелена, матова. Насіння оточене соковитим червоним арилюсом. Запилюється у квітні–травні. Плодоносить у вересні–жовтні. Розмножується насінням і вегетативно.

Режим збереження популяцій : Угруповання занесені до Зеленої книги України, Охороняють в Карпатському БЗ, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому ПЗ та ряді заказників, зокрема, «Княж-Двір». Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують досить широко.

Господарське та комерційне значення: Декоративний (художні промисли, народні обряди, вінки), як будівельний матеріал, для озеленення, лікарське, фітонцидне. Отруйна рослина.

Цибуля ведмежа (черемша) Allium ursinum L. (A. ucrainicum (Kleopow et Oxner) Bordz.; A. ursinum L. subsp. ucrainicum Kleopow et Oxner, A. ursinum var. ucrainicum (Kleopow et Oxner) Soó)

 Таксономічна належність:  Родина Цибулеві — Alliaceae.

Природоохоронний статус виду:Неоцінений

Наукове значення:Середньоєвропейський гірський вид, представлений в Україні окремим підвидом; пізньовесняний ефемероїд.

Ареал виду та його поширення в Україні:Атлантична, Середня та Сх. Європа, Середземномор'я, Скандинавія, Кавказ, Мала Азія. В Україні - Полісся (зрідка), Лісостеп (в основному Правобережний), Карпати та Передкарпаття - спорадично, сх. частина Лісостепу (зрідка). Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Чк, Кд, Пл, Хр.

Чисельність та структура популяцій:Вид є сезонним домінантом, панує навесні в трав'яному покриві лісів в окремих місцях на площі до декількох сотень га. В популяціях переважають особини передгенеративних стадій розвитку, квітуючі особини складають 20-30% від загальної чисельності.

Причини зміни чисельності:Вузька еколого-ценотична амплітуда, внаслідок чого вразливий до дії антропогенних факторів (суцільні рубки лісів, осушувальна меліорація, зрізання листя та витоптування рослин в процесі заготівлі як харчової та лікарської сировини).

Умови місцезростання:Затінені широколистяні та мішані ліси порядку Fagetaliasylvaticae. Надає перевагу багатим гумусом свіжим та вологим некислим ґрунтам. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика:Геофіт. Багаторічна трав'яна рослина 20-40 см заввишки. Цибулина довгаста, без покривних лусок, має одну луску, яка являє собою основу листка. Стебло тригранне або напівциліндричне, виповнене, довше за листя або такої ж довжини. Листки (2-3) еліптичноланцетні 10-20 см завдовжки та 3-6 см завширшки, поступово звужуються у довгий (10-20 см) черешок. Покривало опадне. Суцвіття напівкулястий 10-30-квітковий зонтик. Листочки оцвітини білі. Плід майже куляста тригранна коробочка. Цвіте в травні-червні. Розмножується насінням та вегетативно - цибулинами.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Охороняють в Канівському, Рівненському, "Ме-добори" ПЗ, Карпатському, Мезинському, Голо-сіївському, "Вижницький", "Подільські товтри", "Синевир", "Сколівські Бескиди", "Ужанський", "Яворівський" НПП, на території низки заказників і пам'яток природи. Необхідне створення заказників на Лівобережжі Дніпра, контроль стану популяцій. Заборонено суцільні рубки лісів, проведення осушувальних меліоративних робіт, заготівлю та торгівлю рослинами.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:Вирощують у багатьох ботанічних садах.

Господарське та комерційне значення:Харчове, лікарське, декоративне.

.

Шафран Гейфелів Crocus heuffelianus Herb. (C. banaticus Heuff., nom. illeg.; C. vernus auct. non (L.) Hill, p.p.) 

Таксономічна належність:  Родина Півникові — Iridaceae.

Природоохоронний статус виду:  Неоцінений.

Наукове значення: Карпатсько-балканський монтанноальпійський вид на пн.-сх. межі ареалу.

Ареал виду та його поширення в Україні: Сх. та Пд. Карпати, Балкани. В Україні — Карпати (усі висотні пояси), Передкарпаття, Прут-Дністровське межиріччя (Хотинська височина), Зх. Поділля. Адм. регіони: Вл, См, Лв, Ів, Тр, Зк, Чц, Хм, Вн, Од.

Чисельність та структура популяцій: Утворює багаточисельні, великі за площею, здебільшого повночленні популяції. Переважна більшість популяцій характеризується лівостороннім віковим спектром. Частка ювенільних та імматурних особин у популяціях у кілька разів більша за частку генеративних. Просторова структура слабкодифузна. Максимальна щільність популяцій становить 20–100 особин на м2.

Причини зміни чисельності: Як декоративна рослина інтенсивно зривається на букети, викопується для продажу та пересадки на присадибні ділянки. В околицях міст потерпає від надмірної рекреації. На межі ареалу зазнає негативних впливів у зв’язку з освоєнням характерних для виду екотопів.

Умови місцезростання: У рівнинних, передгірських та середньогірських місцевостях приурочений переважно до лісових фітоценозів, у високогірських — є компонентом лучних угруповань. Оптимум поширення виду в угрупованнях класів Juncetea trifidi, Calluno-Ulicetea, MolinioArrhenatheretea, Querco-Fagetea. Мезофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 10–19 см заввишки. Бульбоцибулина округла, 10–12 мм завширшки, трохи сплюснута зверху та знизу, вкрита темно-коричневою тунікою, утвореною сухими лускоподібними низовими листками. Листки (2–3 шт.) 2–7 мм завширшки, лінійні, 8–17 см завдовжки, з загорнутими краями та сріблястою смужкою по осі вздовж усього листка. Квітки поодинокі. Оцвітина фіалкового кольору, проста, віночкоподібна, 9–13 см завдовжки. Цвіте у березні–квітні. Плодоносить у травні–липні. Плід — тригнізда коробочка. Розмножується насінням, рідше бульбоцибулинами. Розповсюдження насіння відбувається шляхом автохорії та мірмекохорії.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють на території Карпатського БЗ, «Медобори» та ПЗ «Ґорґани», Карпатського, «Синевир», «Вижницький», «Подільські Товтри», «Сколівські Бескиди» НПП та низки заказників, пам’яток природи і заповідних урочищРозмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують у ботанічних садах.

Господарське та комерційне значення: Декоративне

ТВАРИНИ

Білоперий пічкур дністровський Romanogobio kesslerii (Dybowski, 1862) 

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Коропоподібні (Cypriniformes), родина — Коропові (Cyprinidae). Один з близько 18-ти видів роду, один з 4-х видів роду у фауні України. Раніше в Україні вид розглядався в ранзі підвиду Пічкур дністровський довговусий — R. kesslerii kesslerii (Dybowski, 1862).

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Басейни Дунаю, Дністра, Вісли, Вардару. В Україні зустрічається в бас. Дунаю, зокрема відзначений в бас. Тиси на Закарпатті (в Ужі, Ріці), в Пруті і Сіреті на Буковині, та в Дністрі (на верхній течії корінного русла, в притоках Стрв’яжі, Лукві, Стрипі, Ломниці, Збручі та ін.).

Чисельність і причини її зміни: Нечисленний. З 1980-х pр. трапляється поодинокими екземплярами. У зв’язку із недостатньою вивченістю виду причини зміни його чисельності невідомі. Вірогідно, в першу чергу забруднення водойм та зміна гідрологічного режиму.

Особливості біології та наукове значення:  Прісноводна річкова донна зграйна риба мілководних, чистих, добре насичених киснем потоків рівнинної частини гірських річок. Зустрічається виключно у швидкотекучих водах, де тримається ділянок із швидкістю течії 0,45–0,65 м/с (зрідка до 0,9 м/с) та твердим піщаним, глинистим або гальковим ґрунтом на глибинах переважно до 1 м. Статевої зрілості досягає в 2–3 роки при довжині тіла 6–7 см і масі 3–5 г. Розмножується з другої половини травня — червня до липня і, можливо, до вересня. Плодючість 2–3 тис. ікринок. Живиться переважно бентосом.

Морфологічні ознаки: Тіло видовжене, відносно невисоке, майже циліндричне, не стиснуте з боків. У спинному плавці переважно 8, зрідка 7 або 9 розгалужених променів. Вусики довгі, зазвичай заходять за задній край ока і досягають переднього краю передкришки. Найбільша довжина тіла 11 см, маса до 30 г, тривалість життя 4–5 років. Загальний фон забарвлення блідий, зеленкувато-сталевий. Спина темна, оливково- або бурувато-сіра, боки сірувато-сріблясті, черево жовтувате або білувате. На спині до 7–8 слабко виражених темних плямок і до 10–11 округлих або видовжених, добре помітних, темних плямок вздовж бічної лінії. На спинному і хвостовому плавцях буває 2–3 ряди темних крапок, всі інші плавці однобарвні, сіруваті.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Заборона вилову, виявлення типових місць перебування і встановлення в них заповідного режиму. Занесений до списків Бернської конвенції і МСОП.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Промислового значення не має.

 

  Ведмідь бурий Ursus arctos (Linnaeus, 1758) 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Ведмедеві (Ursidae). Один з 4-х видів роду, один з видів роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Територію України населяє раса середньоросійського ведмедя (Ursus arctos arctos Linnaeus, 1758), ареал якої охоплює Європу, Зх. Сибір до Єнісею, Алтай. Ареал в Україні в минулому охоплював лісову і частково степову зони. Наразі вид зберігся лише в регіоні Карпат. Заходи окремих особин трапляються на Поліссі (Київська та Сумська обл.).

Чисельність і причини її зміни: Не перевищує 300 особин. Найбільше ведмедя в Закарпатській та Івано-Франківській обл. (до 200 особин), менше у Львівській (до 50 особин) найнижча чисельність ведмедя в Чернівецькій обл. — близько 20 особин. Причини змiни чисельностi: фрагментація ареалу, інтенсивна експлуатація та омолодження лісів і велике рекреаційне навантаження на них; високий рівень чинника непокою, браконьєрський відстріл тварин.

Особливості біології та наукове значення:  Типовий лісовий вид. В гірських районах надає перевагу мозаїчному деревостану, розчленованому заростаючими вирубками та субальпійськими луками. Барлоги влаштовує під виворотнями, в дуплах старих дерев, на схилах в чагарнику, серед кам´яних завалів. Початок та строки зимової сплячки коливаються залежно від погодних умов. Всеїдна тварина, причому рослинні корми можуть складати основну частину раціону. Народження ведмежат відбувається раз на два роки в кінці грудня — на початку січня. У виводку зазвичай двоє ведмежат, що тримаються з матір’ю до 2 років.

Морфологічні ознаки: Стопоходяча тварина з масивним плечовим поясом. Голова крупних розмірів з масивним лобом та широко розставленими округлими вухами. Забарвлення хутра від світло-бурого чи рудуватого до темно-бурого. Маса тіла може сягати більше 400 кг.

Режим збереження та заходи з охорони.Занесений до ЧКУ (2003), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька робота з населенням та розробка заходів, спрямованих на нівелювання конфлікту людини з хижаком та зменшення чинника непокою, локальні біотехнічні заходи з метою підвищення кормності угідь, боротьба з браконьєрством.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується в умовах неволі (зоопарки Києва, Харкова, Одеси).

Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.

 

 

 

Вечірниця руда Nyctalus noctula (Schreber, 1774) 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Рукокрилі (Chiroptera), родина — Лиликові (Vespertilionidae). Один з 6-ти видів. Один з 3-х видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Більша частина Європи та Азії до Пд.-Зх. Сибіру, Китаю, пн. В’єтнаму. Виявлений в Африці. В Україні — всюди.

Чисельність і причини її зміни: У місцях розмноження (лісових і лісостепових р-нах) — нечисленний, місцями звичайний вид. З кінця серпня перелітні особини масово з’являються в місцях, де влітку їх було небагато: переважно на пд. країни.

Причини зміни чисельності: порушення природного середовища існування, зменшення площ та омолодження лісів, руйнування місць поселення (вирубування дуплистих дерев, модернізація старих будівель і герметизація дахових отворів), використання пестицидів у лісовому і сільському господарстві.

Особливості біології та наукове значення:  Перелітний вид. Навесні з’являється в квітні–травні. Селиться в лісах, особливо листяних, з високим відсотком старих дерев, у великих парках і садах. Колонії, що можуть налічувати до тисячі особин, розташовує в дуплах дерев, за дерев’яним покриттям стін і на горищах будинків. Дальній мігрант. Відліт на зимівлю починається в кінці серпня. Зимові сховища — в дуплах дерев, на горищах і в щілинах будинків. В останні роки почастішали випадки зимівлі на території України. На полювання вилітає ще під час заходу сонця. Літає високо, дуже швидко і маневрено, полює над кронами дерев, луками або галявинами. Здобич — двокрилі й комарі, мухи та довгоніжки, а також метелики, волохокрильці й одноденки.

Морфологічні ознаки: Хутро густе, з короткими волосками, спина i черевце рудо-коричневi. Черевце трохи світліше. Мордочка, вуха, а також літальна перетинка темні. Вуха короткі, заокруглені, з потовщеними краями. Козелок у формі грибка. Крила вузькі й довгі. Крилова перетинка доходить до п’ят. Шпора досягає 1/2 краю міжстегнової перетинки. Епіблема добре розвинена, з поперечним хрящем. Довжина тіла: 60-85 мм, вуха: 15-22,5 мм, козелка: 6-8,5 мм, передпліччя: 49,5-59 мм, вага: від 17 до 42 г.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесено до Червоного списку МСОП, EUROBATS та ІІ додатку до Бернської конвенції. Збереження старих листяних і мішаних лісів з дуплистими деревами, а також заплавних лісів і насаджень поблизу водойм, що використовуються видом у період міграцій. Заборона лісогосподарських робіт у місцях поселення виводкових колоній з травня до вересня. Зберігається в Канівському, Поліському і Карпатському БЗ, а також  природоохоронних об’єктах Лісостепової та Лісної зон.                         

  Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Не має.

      Видра річкова Lutra lutra Linnaeus, 1758 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 12-ти видів роду, один вид в фауні України.

Природоохоронний статус виду:  Неоцінений.

Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Європу, більшу частину Азії, Пн. та Зх. Африку. Зараз в Україні вид поширений скрізь, окрім Криму. Наприкінці 1980-х рр. відбулося розширення ареалу, пд. межа якого перемістилась у степову зону.

Чисельність і причини її зміни: У 1961 році було обліковано ~1,6 тис., зараз ~ понад 10 тис. видр. Причини змiни чисельностi: спостерігається зростання чисельності, причиною чого є зменшення мисливського тиску та потепління клімату, яке дало змогу зимовим мігрантам освоїти нові місця. Стабільна чисельність, з тенденцією до збільшення спостерігається на Пд. України. На сьогодні в межиріччі Дністра та Дунаю мешкає щонайменше 70 особин цього виду.

Особливості біології та наукове значення:  Видра веде сутінково-нічний спосіб життя. Живе в норі з 1–2 входами, що розташовані під водою і над нею; часто займає старі ондатрові та боброві житла. Харчується рибами, амфібіями та річковими раками. Весною її раціон доповнюють комахи, п`явки та мушлі. Не гребує вона рептиліями, водоплавними птахами, гризунами та землерійками. Іноді робить схованки корму під нависами берегів. Молоді тварини також їдять рослинні корми (плоди культурних та безхлорофільні частини водних рослин). Статева зрілість наступає у віці 16–17 місяців. Вагітність (з ембріональною діапаузою) — 240–365 діб. Період розмноження у видри розтягнутий у часі, тому пологи можуть відбуватися упродовж всього року, але найчастіше — у квітні–червні. У виплоді буває 2–3 (1–5) малюків, які народ жуються 1 раз на рік переважно у норі, хоча відомі випадки їх знахідок у відкритому лігві. У 1,5-місячному віці щенята починають вилазити з нори, у 2,5 місяці здатні до самостійного полювання, хоча ще тривалий час потребують піклування з боку матері. Різні водойми, але віддає перевагу озерам, старицям, річкам з захаращеними берегами та заростями очерету. У деяких місцях живе на узбережжі морів.

Морфологічні ознаки: Порівняно великий звір: довжина тіла самців — 46–90 см, самок — 54–68 см, маса: 6–10 та 3–6 кг. Має довгий хвіст (21–46 см), щільне та коротке хутро коричневого відтінку; пальці на задніх ногах з`єднані шкірястими перетинками.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Віднесений до ІІ видання ЧКУ. Як вид, стан якого близький до загрозливого, занесено до Червоного списку МСОП, до I додатку CITES, а як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Охороняється на території більшості державних заповідників та багатьох об’єктів ПЗФ.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується в неволі, але в Україні не розводять.

Золотомушка червоночуба Regulus ignicapillus (Temminck, 1820) 

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Горобцеподібні (Passeriformes), родина — Золотомушкові (Regulidae). Один з 5-ти видів роду; один з 2-х видів роду у фауні України. Гніздиться номінативний підвид. Для Гірського Криму описаний ендемічний підвид — R .i. tauricus.

Природоохоронний статус виду: Неоцінений.

Ареал виду та його поширення в Україні: Гніздовий ареал — Пн. Африки, більшість території Європи, Мала Азія. В Україні гніздиться в гірських місцевостях Карпат та Криму, локально трапляється на Зх. Поліссі. Відомі зальоти в різні р-ни України (Одеська, Херсонська, Чернівецька, Львівська, Київська обл.).

Чисельність і причини її зміни: Більш 90% світової популяції знаходиться в Європі (3,3–6,7 тис. пар), де статус виду — сприятливий, стан більшості європейських популяцій стабільний. В Україні поширений локально. Загальна чисельність оцінюється в 400 пар, у Карпатах не відома, в Криму низька (150–200 пар). У Криму навесні самці, що співають, трапляються через 150–200 м один від одного (в лісах), у парках м. Ялта — 5–6 на 20 га, у Карпатах — до 2–3 на100–1000 га гніздопридатних біотопів. Негативні чинники: зростання об’ємів лісогосподарських робіт у гніздовий період, зменшення площі старих лісів, порушення ярусності, зростання площ монокультур, яких вид уникає.

Особливості біології та наукове значення:  Гніздовий перелітний птах, у Криму трапляється і взимку. У Криму обирає гірські хвойні ліси, а також лісопарки і парки, у Карпатах — мішані ялицево-букові та смереково-букові ліси, на Зх. Поліссі — старі сосняки. У періоди міграцій трапляється у степовій та лісостеповій зонах. Гніздовий період у Криму з кінця лютого, у Карпатах — з кінця квітня. Протягом року два виводки (1-й — у травні–червні, 2-й — червні–серпні). У кладці 7–11 яєць. Будує гніздо та насиджує кладку (14–16 днів) самка. Пташенята вилітають через 15–16 днів після вилуплення. Живиться переважно комахами.

Морфологічні ознаки: Дуже дрібний птах: довжина тіла — 9 см, маса — 4–6,5 г. Оперення верху оливковозелене, низу — білувате з легким бурим відтінком. У самця на тім’ї жовто-гарячо-червона пляма, яка окреслена спереду і з боків чорним; над оком біла «брова»; через очі проходять чорни смуги. У самки «шапочка» жовта, а у молодих її нема.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Внесено в перелік Бернської конвенції (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороняється у Карпатському БЗ, Кримському ПЗ, Ялтинському гірсько-лісовому, ПЗ «Мис Март’ян», «Ґорґани». Нез’ясований статус в Ужанському, Карпатському, Шацькому НПП. В Україні вивчений недостатньо, для збереження виду необхідна спеціальна програма.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

Зубр Bison bonasus (Linnaeus, 1758) 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Парнокопитні (Artiodactyla), родина Порожнисторогі (Bovidae). Один з 2-х видів роду, один вид в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Зниклий у природі.

Ареал виду та його поширення в Україні: Історичний ареал виду від Піренеїв для Зх. Сибіру, Англія і пд. Скандинавія. В Україні на початок 1990-х рр. утримувалися 10 популяцій у Волинський, Київській, Чернігівській, Сумській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Вінницькій обл. Зараз зубр зберігся скрізь, крім Чернігівської обл.

Чисельність і причини її зміни: Вид, чисельність якого в усіх країнах крім України, росте рік від року. З 1965 по 1967 рр. в Україну було завезено 41 особина. Максимальна чисельність в 1990 р. — 685 голів. На 2008 р. поголів’я зменшилося більш ніж в три рази і зараз становить менше 200 зубрів.

Причини зміни чисельності: браконьєрство і недбале ведення мисливського господарства.

Особливості біології та наукове значення:  Традиційно вид, що здійснював величезні міграції, зараз веде осілий спосіб життя. Тримається невеликими сім’ями або стадами (до 50 особин). Старі самці живуть поодинці, пристають до гурту лише під час гону. Живиться травою, листям, пагонами і гілками дерев та чагарників, корою, а також добре їсть сіно. Статевої зрілості самець досягає у 2–3-річному віці, а самка у 2-річному. Гін у серпні–вересні. Самка раз на рік після 9-місячної вагітності народжує одне, рідко двох малят. Лактація триває 8–10 місяців. Рівнині та гірські ліси (переважно листяні і мішані, з вирубками, луками та болотами). Виходить на сінокоси та ін. сільськогосподарські угіддя.

Морфологічні ознаки: Величезний бик. Довжина тіла більш ніж 3 м, в плечах до двох метрів, маса до 1 т. Волосся темно-коричневе. Голова опущена, з вираженою «бородою» і двома відносно невеликими рогами.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесений до І і ІІ видань ЧКУ (1980, 1994), а також як вид, існуванню якого можлива загроза, до Червоної книги МСОП як вид, що підлягає охороні, до ІІІ додатку до Бернської конвенції. Охороняється в мисливських господарствах. Потребує спеціальної охорони, а також наукової програми відтворення, яка передбачала би поповнення українських популяцій.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується добре. Практично все сучасне поголів’я походить від тварин, яких розводять в неволі з 1929 р.

Господарське та комерційне значення: Традиційно мисливський вид.

 

Кажан пізній Eptesicus serotinus (Schreber, 1774) 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Рукокрилі (Chiroptera), родина — Лиликові (Vespertilionidae). Один з 24-х видів роду, один з 2-х видів роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Європа (крім Ірландії, пн. Англії, частини Скандинавії), Пн. Африка, Близький Схід, Центральна Азія; на сх. — до Китаю. На території України поширений всюди.

Чисельність і причини її зміни: Звичайний вид зх. областей, Поділля, Придніпров’я. Рідше трапляється на Поліссі й у високогірних і степових малонаселених ландшафтах. У гірських р-нах Криму і Карпат в останні десятиліття.

Причини зміни чисельності: комплекс антропогенних факторів: недостатня кількість місць для поселення в сучасних будівлях, їх руйнування та обмеження доступу (модернізація старих будівель, герметизація горищ), знищення особин, використання отрутохімікатів для консервації деревини та дезінсекції.

Особливості біології та наукове значення:  Переважно поширений на рівнині та горбогір’ї; у горах — до 1100 м н.р.м. Селиться в і біля населених пунктів і в мозаїчних ландшафтах. Вилітає в березні — на початку травня: це залежить від локальних кліматичних умов. Літні сховища розташовані в будівлях: на горищах, у порожнинах стін, димоходах. Виводкові колонії — до кількох сотень особин. Парування відбувається восени або навесні. Вагітність триває близько 50 днів; самки народжують 1 маля (рідко — 2). Найдовша відома тривалість життя — 21 рік; у середньому — 3 роки. Осілий вид. З кінця вересня до початку листопада здійснює локальні міграції до місць зимівлі (до 40–50 км). Місця гібернації — підземні (пивниці, горища i печери) і наземні сховища (порожнини будівель, вентиляційні шахти тощо). Кормовий раціон змінюється залежно від сезону чи регіону і включає жуків, метеликів, двокрилих і перетинчастокрилих.

Морфологічні ознаки: Мордочка i вуха темні. Вуха середньої довжини, заокруглені, помітно довші, ніж ширші. Козелок з тупою верхівкою, найширший у першій третині. Хутро густе, на спині темне, каштаново-коричневе, на череві світліше й сіріше. Кінці волосків на спині яскраві, світлобуро-коричневі. Крила широкі, з тупими кінцями. Шпора дещо коротша від половини краю мiжстегнової перетинки. Довжина тіла: 60–82 мм, вуха: 12–22 мм, козелка: 7,5–9,5 мм, передпліччя: 46–56 мм, вага: 14–34 г.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесено до Червоного списку МСОП, EUROBATS та ІІ додатку до Бернської конвенції. Охороняється в усіх заповідниках України. Заборона чинник непокою виводкових і гібернаційних колоній. Проведення природоохоронної агітації.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Не має.

Кіт лісовий Felis sylvestris Schreber, 1777 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд – Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 5-ти видів роду, один вид роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Займає лісові обл. Середньої та Пд. Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є сх. кордоном номінативної форми лісового кота. Сучасний ареал кота лісового в Україні охоплює Карпатський регіон, окремі райони Вінницької, Кіровоградської та Одеської обл. В XVII–XVIII ст. вид траплявся в Карпатах, на Волині та Сумщині.

Чисельність і причини її зміни: Можна оцінити в 400–500 особин; більшість облікованих тварин при цьому припадає на Закарпатську область. Причини змiни чисельностi: скорочення площ старих листяних лісів, зокрема дібров; відстріл тварин під час здійснення регуляції чисельності бродячих свійських котів та під час полювань, загибель у браконьєрських самоловах та від мисливських псів; рекреаційне та господарське навантаження на лісові та плавневі ділянки. Серед несприятливих кліматичних факторів важливе значення має глибина снігового покриву.

Особливості біології та наукове значення:  Характерні біотопи: широколистяні та мішані, рідше шпилькові та плавневі ліси. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. Основу раціону складають мишоподібні гризуни та птахи. Тварини ведуть одиночний, переважно присмерековий та нічний спосіб життя. Виводкові лігвища та тимчасові сховища влаштовують в дуплах старих дерев, розколинах скель, заломах очерету та звалищах хмизу. Народжують за рідкісними винятками раз на рік в кінці квітня — на початку травня. У виводку зазвичай 3–4 кошенят. Нерідко дикий кіт відвідує території поблизу населених пунктів.

Морфологічні ознаки: Тіло масивне, на невисоких ногах з крупними ступнями. Хвіст товстий, відносно короткий, з тупим кінчиком. Вуха широко поставлені. Забарвлення хутра однотонне, сіро-руде, з мармуровим малюнком у вигляді розмитих видовжених темних плям. Є виражений темний ремінь по лінії хребта. На животі шерсть світліша, на горлі світла пляма. На хвості 4–5 темних кілець. Режим збереження популяцій та заходи з охорони Занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Для збереження кота лісового необхідно заборонити відстріл бродячих свійських котів в місцях існування виду, інтенсифікувати боротьбу з браконьєрством та посилити контроль за дотриманням правил утримання псів; створити заказники в місцях розмноження виду.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.

Господарське та комерційне значення: В минулому мисливський вид.

 

Лелека чорний Ciconia nigra (Linnaeus, 1758) 

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Лелекопо-дібні (Ciconiiformes), родина — Лелекові (Ciconiidae). Один з 5-ти видів роду; один з 2 -х видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду:  Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Лісова смуга Центральної, Сх. і частково Пд. Європи, а також Азія і Пд. Африка; зимівля пд. Сахари і у Пд. Азії. В Україні гніздиться на Поліссі, в Карпатському р-ні, подекуди на пн. Лісостепу: на початку ХХІ ст. ареал значною мірою відновився.

Чисельність і причини її зміни: По Україні чисельність досягає 400–450 пар. У Волинській обл. 50–60 пар, Рівненській — 60–70, Львівській — 30–40, Закарпатській — 30–40, Івано-Франківській — 30–40, Чернівецькій — 8–10, Київській — 25–30, Чернігівській — 40–50, Сумській — 10–12. Чисельність у Європі сягає 7,8–12 тис. пар з тенденцію до зростання. Причини зміни чисельності: деградація місць гніздування через вирубування лісів, меліорація лісових угідь у смузі Лісостепу, фактор непокою.

Особливості біології та наукове значення:  Оселяється в старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється на луках, пасовищах, полях поряд з водоймами. Прилітає наприкінці березня — у квітні. Гніздиться окремими парами. Гнізда на деревах у розгалуженні головного стовбура або на великих бічних гілках на висоті 3–20 м. Відкладання яєць у травні. У повній кладці 2–6 яєць, найчастіше — 4. Насиджують кладку самка і самець, протягом 32–34 днів. У виводку 1–5 пташенят. Пташенята починають літати у віці біля 2-х місяців. Статева зрілість наступає у віці 3 років. Відліт у серпні–жовтні. Мігрує вдень, широким фронтом. Навесні мігрує переважно поодинці, восени — також групами по 4–20 ос., на пд. країни зграями до 40 ос. Живиться рибою, земноводними, водяними комахами; інколи здобуває плазунів і мишоподібних гризунів.

Морфологічні ознаки: Маса тіла — близько 3 кг, довжина тіла — 95–100 см, розмах крил — 185–205 см. У дорослого птаха груди, черево і підхвістя білі, решта оперення чорна з металічним полиском; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги червоні. У молодого птаха чорний колір з бурим відтінком; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги оливково-бурі.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений у Додаток ІІ Бернської конвенції, Додаток ІІ Боннської конвенції, Додаток угоди AEWA, до категорії ІІІ Переліку видів фауни Європи, що підлягають особливій охороні (SPEC), у Додаток ІІ Конвенції CITES. Охороняється на заповідних територіях Полісся та Карпатсько-го р-ну. У місцях гніздування виду та регулярного перебування під час міграцій необхідно створити природоохоронні об'єкти.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у зоопарках.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

Марена звичайна Barbus barbus (Linnaeus, 1758)   Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Коропоподібні (Cypriniformes), родина — Коропові (Cyprinidae). Один з понад 340 видів роду, один з 5-ти видів роду у фауні України. Раніше в Україні вид розглядався в ранзі підвиду Марена європейська — B. barbus barbus (Linnaeus, 1758). Видовий статус потребує уточнень.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Зх., Центральна і, частково, Сх. Європа від Англії до бас. Дністра включно і на пн. від Піренеїв і Альп до бас. Пн. і Балтійського морів. В Україні зустрічається в бас. Дунаю (пониззя, бас. Тиси, Пруту і Сірету), Дністра та Вісли.

Чисельність і причини її зміни: Невідома, з 80-х pр. ХХ ст. став рідко траплятися в уловах. Зникнення типових біотопів у результаті зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режимів водойм, забруднення води, надмірний вилов.

Особливості біології та наукове значення:  Прісноводна зграйна річкова донна риба чистих, руслових частин річок. Тримається на ділянках з кам’янистим або іншим щільним ґрунтом. Самці досягають статевої зрілості у віці 3–4 років, зрідка в 2 роки, при довжині і масі тіла 14–16 см і 45 г і більше, самки відповідно в 4–5 років при 20–22 см і понад 115 г. Розмноження триває з кінця квітня до кінця червня, інколи й у серпні. Плодючість до 95–155 тис. ікринок. Нерест порційний, відбувається в притоках або на мілководних ділянках головного русла, на кам’янистих або піщаних перекатах. Ікра слабко клейка. Початок нересту вібувається при температурі води 10–12°С, розпал при 15–16°С і закінчення при 21–22°С. Личинки і молодь живляться дрібними формами фіто- і зоопланктону та бентосу, дорослі риби споживають виключно мешканців дна, зокрема личинок комах, молюсків, червів і т. п., а також ікру, молодь і дрібних риб, водорості і вищу рослинність.

Морфологічні ознаки: Тіло видовжене, веретеноподібне, ледь стиснуте з боків. Найменша висота тіла вкладається 2 (1,8–2,2) рази у довжині хвостового стебла. Задні вусики зазвичай доходять до заднього краю ока або виходять за нього. Найбільша довжина тіла близько 1 м, маса — до 10 кг, тривалість життя до 15 років. Спина темно-сіра, боки зеленкувато-оливкові або зеленкувато-жовті, черево жовтувате або молочно-біле. Спинний і хвостовий плавці сірі, часто червонуваті, всі інші рожеві, оранжеві або червоні, при вершині сіруваті. Райдужка очей срібляста або золотиста.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Заборона вилову, виявлення типових місць перебування і встановлення в них заповідного режиму. Занесена до списку МСОП і Європейського червоного списку.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Промислова риба, чисельність якої в наших водах зараз впала, місцями до критичної межі.

Махаон Papilio machaon (Linnaeus, 1758) 

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Косатцеві (Papilionidae). Один з близько 200 видів роду; у фауні України представлений номінативним підвидом.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Пн.-Зх. Африка, Євразія (окрім тропічних регіонів), Пн. Америка. В Україні зустрічається повсюдно.

Чисельність і причини її зміни: На окремих ділянках у декілька га може досягати у пік льоту імаго до 10–20 особин на 1 ділянку, в основному ж не перевищує 0,1– 1 особин на 1 га. Причини зменьшення чисельності: погіршення стану біотопів унаслідок господарської діяльності (застосування пестицидів, надмірне випасання худоби, викошування та випалювання трав тощо).

Особливості біології та наукове значення:  Дає 2 (на пд. іноді 3) генерації на рік. Літ метеликів — з кінця квітня до вересня. Самка відкладає по 1–2 яйця на кормові рослини. Розвиток яєць триває 5–12 днів. Гусінь живиться на рослинах родини зонтичних. Зимує лялечка.

Морфологічні ознаки: Розмах крил — 69–92 мм. Візерунок крил самця та самки ідентичний: загальний фон забарвлення жовтий. Передні крила з темними плямами та жилками, з широкою чорною облямівкою та жовтими плямами на ній. Задні крила мають чорні хвостики, чорну облямівку з синіми та жовтими плямами та червонувате очко в задньому куті крила.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у всіх заповідниках України. У місцях з високою чисельністю особин виду доцільним є створення ентомологічних заказників, лімітування випасу худоби та сінокосіння, заборона випалювання трав.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

 

 

 

 

 

 

 

 

Мишівка лісова Sicista betulina (Pallas, 1779) 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Гризуни (Rodentia), родина — Мишівкові (Sminthidae). Один із 23-х видів роду; один із 4-х видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Ліси Пн., Центральної та Сх. Європи, пн. Казахстану, пд. Зх. Сибіру та Прибайкалля. В Україні — лісова та лісостепова зони, Карпати; пд. межа поширення потребує уточнення.

Чисельність і причини її зміни: В типових біотопах частка у відловах не перевищує 2,6%, в погадках хижих птахів — сягає 6%.

Особливості біології та наукове значення:  Зустрічається спорадично. Віддає перевагу місцям мешкання з високим густим травостоєм, галявинам, вирубкам, чагарниковим заростям, в першу чергу ягідникам. Зрідка оселяється у соснових посадках, ялицевих та соснових лісах. Гнізда будує з осоки, лісових трав і листя в пустотах між корінням, в невисоких дуплах, в трухлявій деревині пнів, іноді риє нори. Активна з квітня по жовтень. Взимку впадає у сплячку. Просинається при температурі вище за 10°С. Веде здебільшого сутінковий та нічний спосіб життя. Основу раціону складають комахи, насінини та ягоди. Розмножується 1 раз на рік. Вагітність триває 30 днів. В приплоді 2–6 малят (в середньому 4).

Морфологічні ознаки: Довжина тіла — 5,8–7,4 см, хвіст майже вдвічі довший і дорівнює 8,5–10 см. Забарвлення спини жовтувато- або рудувато-коричневе, черевце сірувате. Від потилиці вздовж хребта проходить темна смужка без світлої облямівки.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає особливій охороні, включено до Бернської конвенції. Охороняється на території Карпатського БЗ, Поліського заповідника, НПП Шацький, Карпатський та Деснянсько-Старогутський. Потребує виявлення та збереження місць мешкання.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Не має.

 

 

 

 

 

 

Мідянка звичайна Coronella austriaca Laurenti, 1768

Таксономічна належність: Клас — Плазуни (Reptilia), ряд — Змії (Serpentes), родина — Вужеві (Colubridae). Один з 2 видів роду; єдиний вид роду у фауні України. Представлений номінативним під-видом C. a. austriaca Laurenti, 1768.

Природоохоронний статус:  Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Ареал охоплює більшу частину Європи, Кавказ, пн. половину Малої Азії, пн. Іран, зх. райони Казахстану і Сибіру. Україна повністю входить в ареал виду. На більшій частині території країни трапляється спорадично, у Карпатах та Гірському Криму — досить часто, де простежений до висоти 1381 і 1200 м н. р. м. відповідно.

Чисельність і прічини її зміни: Щільність популяцій зазвичай дуже низька — реєструються поодинокі знахідки. У Присивашші та по р. Сів. Донець — до 0,2–1,0 ос. на 1 км маршруту (до 5,0 ос./га). У Гірському Криму щільність популяцій найвища і місцями досягає 0,3–4,0 ос./км, або 0,3–13,3 ос./га.

Причини зміни чисельності: скорочення площ біотопів, придатних для перебування виду, зменшення кормової бази та знищення змій людиною.

Особливості біології та наукове значення:  Активна з другої половини березня — початку травня до кінця вересня — середини жовтня. Ховається під кам’яними брилами, у тріщинах лесових урвищ та скель, порожнинах під корінням, стовбурами дерев або фундаментами будівель, у норах гризунів та ящірок, купах хмизу. Живиться в основному ящірками, рідше зміями, мишоподібними гризунами, землерийками, пташенятами горобиних птахів. Парування відбувається в кінці квітня — травні. Яйцеживородний вид. У липні — на початку жовтня самка відкладає 2–17 яєць, з яких відразу ж вилуплюються молоді змії. Для людини не отруйна. Має наукове значення.

Морфологічні ознаки: Змія невеликих розмірів: довжина тулуба не перевищує 75 см, хвіст у 3,2–6,6 раза коротший за тулуб. Луска гладенька, навколо середини тулуба 19 рядів лусок. Верхня сторона тіла бурих відтінків, інколи сіра; вздовж тіла проходять 4 темніші смуги з дрібними темно-бурими плямами. Нижня поверхня тіла рожева, цегляно-червона, сірувата або майже чорна. На голові та шиї характерний темний візерунок.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид перебуває під особливою охороною Бернської конвенції (додаток ІІ). Трапляється принаймні у 18 ПЗ і НПП України. Серед населення існує впевненість щодо надзвичайної отруйності виду, в результаті чого мідянки знищуються при будь-якій нагоді. Тому необхідними заходами охорони є розширення заповідної мережі та роз’яснювальна робота з населенням.

Господарське та комерційне значення: Незначне внаслідок низької щільності популяцій.

 

Мнемозина Parnassius mnemosyne (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Косатцеві (Papilionidae). Один з близько 70 видів палеарктичного роду; один з 3 європейських видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Ареал охоплює більшу частину Європи, Кавказ, Закавказзя, Малу Азію, гори Центральної Азії, Казахстан та пд. райони Зх. Сибіру. В Україні зустрічається майже на всій території, крім Криму та деяких посушливих районів степової зони.

Чисельність і причини її зміни: Локальний, але подекуди звичайний вид, на окремих ділянках у пік льоту імаго кількість може досягати до 50–150 особин на 1 га. У деяких популяціях чисельність зменшується.

Причини зменшення чисельності: вирубування природних лісів, насадження деревних монокультур, рекреаційне навантаження, застосування пестицидів тощо.

Особливості біології та наукове значення:  Зустрічається на узліссях та галявинах листяних та мішаних лісів, гірських луках, в долинах річок. Дає 1 генерацію на рік. Літ метеликів у зоні мішаних лісів починається наприкінці травня, у лісостеповій та степовій зоні — наприкінці квітня і триває до середини - кінця червня. В Карпатах літ розпочинається пізніше і завершується у липні. Тривалість життя імаго близько 15 днів. Самка відкладає яйця на стебла рослин або на поверхню ґрунту, де вони зимують. Гусінь розвивається у квітні–травні, живиться листям рослин родини рястових. Заляльковується у коконах серед листя на поверхні ґрунту; лялечки розвиваються 2–5 тижнів.

Морфологічні ознаки: Розмах крил — 50–62 мм. Загальний фон забарвлення білий з виразними чорними жилками. На передніх крилах метелики мають по 2 чорні плями, зовнішній край та маргінальна область крил з широкою напівпрозорою смугою. Задні крила майже без візерунку, лише з 1–2 чорними плямами, які іноді зливаються, та сіро-чорним анальним краєм. Тіло відносно сильно опушене, особливо у самців.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесено до Європейського червоного списку. Охороняється на багатьох заповідних територіях України. Доцільним є створення ентомологічних заказників у місцях зі значним антропогенним навантаженням. Додаток ІІ Бернської конвенції.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.  

 

 

Полівка татранська Microtus tatricus (Kratochvil, 1952) 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Гризуни (Rodentia), родина — Хом’якові (Cricetidae). Один з 62-х видів роду, один з 8-ми видів роду фауни в Україні.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Вузькоареальний вид, відомий виключно з Карпатської дуги, де населяє смугу букових і буково-ялинових лісів в межах висот 300–1000 м. Більшість знахідок в Україні відноситься до Чорногірського масиву.

Чисельність і причини її зміни: Дуже низька, з території України відомо лише близько 15 знахідок. Частка в уловах дрібних ссавців у типових біотопах становить 3–4%, а фактична частка в регіоні не перевищує 0,1%. Причини змiни чисельностi: суцільні рубки лісу, порушення структури лісових екосистем, освоєння прирічкових долин; низька плодючість виду.

Особливості біології та наукове значення:  Мешканець ялиново-букових лісів з розвиненим підліском. Є індикатором буковоялицевих пралісів, і всі місця її знахідок мають високі показники видового різноманіття дрібних ссавців. Приурочений до розріджених ділянок лісу, лісових галявин, припотічкових заростей чагарників. Веде норовий спосіб життя і має цілорічну сутінково-нічну активність. Живиться зеленими частинами трав’янистих рослин. Плодить 1–2 рази на рік, в середньому по 3 малят. Популяційні хвилі не виразні, темпи розмноження низькі. Індикатор корінних гірських лісів.

Морфологічні ознаки: Загалом ознаки типові для групи чагарникових нориць: довжина тіла — 80–110, хвіст — до 40% довжини тіла, двоколірний (знизу білявий), на ступні задньої лапки звичайно тільки 5 мозолей; очі малі (до 2 мм); вуха ледь виступають з хутра; хутро спини довге, темно-буре; у самиць грудні соски відсутні (2 пари пахових). У нориці татринської розміри відносно великі: довжина лапки понад 15,5 мм (часто 16–17), хвіст — 36–42 мм (35–40% довжини тіла).

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: В Україні охоронного статусу не мав у зв’язку з тим, що виявлений вперше лише 1998 р. За МСОП має категорію LC; внесений у додаток II до Бернської конвенції. Переважна кількість знахідок відноситься до території Карпатського БЗ. Ефективна охорона може бути досягнута лише при створенні великих заповідних масивів у центральній і зх. частинах Українських Карпат.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Утримання в неволі нескладне, досвіду розмноження в неволі немає.

Господарське та комерційне значення: Не має.

 

 

    Рись Lynx lynx (Linnaeus, 1758) 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 4-х видів роду, один вид роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Карпати, Скандинавський п-ів, Сх. Європейської рівнини, Сибір і Далекий Схід. В Україні номінативна форма поширена на території Полісся — окремі р-ни Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської, Чернігівської обл. Територія Українського Полісся фактично являє собою найбільш пд. периферію рівнинної популяції рисі в Європі. Карпатська трапляється на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької обл. До XIX ст. вид був поширений в Карпатах, Поліссі, Лісостепу і Степу.

Чисельність і причини її зміни: Наразі в Карпатах чисельність оцінюється в 350–400 особин. На території Полісся — до 80–90 особин.

Причини зміни чисельності: деградація місць існування, фрагментація ареалу, збіднення кормової бази та браконьєрський відстріл.

Особливості біології та наукове значення:  Біотопи: широколистяні, мішані та шпилькові ліси, часто з підліском. На території Полісся індивідуальні території рисі нерідко частково приурочені до болотяних ділянок. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. В раціоні рисі основними компонентами є косуля, заєць-русак, мишоподібні гризуни, птахи. Спосіб життя переважно присмерековий та нічний. Народження кошенят припадає на травень. У виводку зазвичай двоє–троє кошенят. Для виду характерна виражена антропофобність.

Морфологічні ознаки: Має відносно коротке тіло, довгі міцні лапи з великими ступнями, круглу голову з короткою шиєю, трикутні вуха з китицями, яскраві лицьові баки і короткий хвіст з тупим чорним кінчиком. Забарвлення хутра варіює від рудуватого до попелясто-сірого з різним ступенем вираженості плямистості.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони :Вид занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька робота з населенням та нівелювання чиннику непокою, підвищення чисельності видів-жертв, боротьба з браконьєрством.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.

Господарське та комерційне значення: В минулому — мисливський вид.

 

Саламандра плямиста Salamandra salamandra (Linnaeus, 1758) 

Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Хвостаті земноводні (Caudata), родина — Саламандрові (Salamandridae), рід — Саламандра (Salamandra).

Природоохоронний статус  (категорія «Вразливі види»); Додаток III Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (категорія «Види, що підлягають охороні») та Червона книга хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).

Ареал виду та його поширення в Україні: Від Іберійського п-ва до пн. Німеччини, Польщі, сх. Прикарпаття, Балканського п-ва. В Україні — у передгір’ях (200−1500 м) та інколи на полонинах Закарпатської, Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської обл.

Чисельність і причини її зміни: В Карпатах щільність дорослих та личинок — від 12–80 до 45–50 ос./км2; в Чернівецькій обл. 8,2 і в Івано-Франківській обл. 4,9−6,3 ос./м2 площі водойми (личинки). Зниження чисельності пов’язано зі змінами біотопів та відловом.

Особливості біології та наукове значення:  З’являються в кінці лютого−березні, розмноження йде майже весь період активності, але найчастіше парування відбувається у червні−липні. Ведуть присмерково-нічний спосіб життя, при підвищеній вологості активні вдень. Мешкають в зволожених лісових біотопах, знаходили на полонинах. Температурний оптимум —17–18°С, інколи активні при 8°С. Зимівля — з жовтня–листопада у порожнинах під коренями дерев, де можуть збиратися до кількох сотень.

Морфологічні ознаки Тіло інтенсивно-чорне з жовтими плямами, черево однотонно-чорне або коричнюватих тонів. Позаду великих і опуклих очей є привушні залози — паротиди. Тулуб широкий, хвіст коротший від тіла, у січенні круглий. На передніх кінцівках по 4 пальці, на задніх — по 5. Плавальних перетинок бракує. Тіло і хвіст сегментоване 10–12 костальними борознами. Піднебінні зуби у вигляді двох S-подібно вигнутих рядів. Клоака самців більш опукла. Довжина тулуба з хвостом —140–180 мм.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях на загальних умовах.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Самець відкладає на ґрунт сперматофор, самка захоплює його клоакою. Вагітність та народження личинок — протягом одного або двох сезонів (відхід вагітних самок на зимівлю — в листопаді, народження личинок по закінченні зимівлі — приблизно у квітні). На високогір’ї самки народжують один раз на два роки, на передгір’ях та низькогір’ї — щороку. Статевозрілість наступає на 3–4 році життя.

Господарське та коммерційне значення: Відомостей немає.   

 

Сич волохатий Aegolius funereus (Linnaeus, 1758) 

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з 4-х видів роду; єдиний вид роду у фауні України, представлений 2-ма підвидами: A. f. funereus (зх. обл.) та A. f. caucasicus (Крим).

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Зона хвойних і мішаних лісів Євразії та Пн. Америки. В Україні на гніздуванні у Карпатах (Львівська обл.), на Поліссі (Житомирська, Чернігівська, Сумська обл.), ймовірно гніздиться в соснових лісах Криму та на Розточчі. На решті території рідкісний залітний.

Чисельність і причини її зміни: У Карпатах — рідкісний. В окремих р-нах Полісся (пн. Житомирської обл.) є нечисленним гніздовим. Європейську популяцію оцінюють орієнтовно в 36–71 тис. пар. Основні причини зміни чисельності — зменшення площ стиглих хвойних лісів, вирубування дуплистих дерев, хижацтво лісової куниці. Чисельність коливається за роками також внаслідок близького розташування в Україні пд. межі ареалу.

Особливості біології та наукове значення:  Моногам. Осілий. У Карпатах оптимальним біотопом є темнохвойні праліси. На Поліссі оселяється в стиглих соснових лісах з домішкою осики та берези. Шлюбні крики самців чути в березні–квітні. Гніздиться в дуплах жовни чорної, займає штучні гніздівлі. Період відкладання яєць з початку березня до початку квітня. На Поліссі розмір кладки — 3–6 яєць. Насиджування — 26–28 діб. Пташенята залишають дупло у віці 29–32 днів. Близько місяця дорослі годують виводок, який у червні–липні розпадається. Молоді особини кочують. Живиться мишоподібними гризунами, рідше птахами, великими комахами.

Морфологічні ознаки: Невелика сова. Довжина тіла — 207–270 мм, розмах крил — 55–62 см, маса тіла — 116–197 г. Голова порівняно велика з добре вираженим лицевим диском білого кольору. Верх бурий з білими плямами, низ світлий з бурим поздовжнім рисунком. Очі та дзьоб жовті. Кігті чорні. Пальці оперені до кігтів.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Внесений у Додаток ІІ CITES, переліки Бернської конвенції (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороняється на території НПП «Сколівські Бескиди», Карпатського БЗ, Карпатського НПП, ПЗ «Ґорґани», НПП «Синевир», Поліського державного заповідника. Необхідні збереження стиглих насаджень і дуплистих дерев, вивчення екології виду, виявлення місць гніздування, контроль стану популяції та охорона, приваблювання в штучні гніздівлі.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Випадки успішного розведення відомі в Німеччині.

Господарське та комерційне значення: Регуляція чисельності мишоподібних гризунів. 

Стрічкарка тополева Limenitis populi (Linnaeus, 1758) 

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Німфаліди (Nymphalidae). Один з 3 видів численного роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Лісова зона помірних широт Євразії. В Україні зустрічається переважно в зоні мішаних лісів Правобережжя, у Карпатах та Закарпатті, подекуди у Лісостепу та лісах степової зони.

Чисельність і причини її зміни: Нечисленний, місцями рідкісний вид, на окремих ділянках у пік льоту імаго кількість може досягати до 10 особин на 1 га. У деяких популяціях чисельність зменшується.

Причини зменшення чисельності: руйнування або перетворення місць перебування виду (зміна породної структури лісів та густоти деревного покриву, знищення осики як малоцінної деревної породи), хімічна обробка лісу.

Особливості біології та наукове значення:  Зустрічається на добре прогрітих сонцем лісових ділянках (узбіччя доріг, просіки, береги водойм, вирубки з поростю осики тощо). Локальний. Дає 1 генерацію на рік. Літ метеликів починається наприкінці травня і триває до середини липня. Вранці метелики трапляються на поверхні ґрунту, на свіжому гною, кізяках і гнилих плодах, у спеку — на водопої у вогких місцях, особливо на лісових дорогах, після полудня — у кронах дерев. Самка відкладає яйця по одному на поверхню листя осики. Гусінь може живитися також листям осокора. Зимує гусінь ІІ віку в сигароподібному коконі на гілках, заляльковується навесні. Лялечка прикріплена до поверхні листка павутинням.

Морфологічні ознаки: Розмах крил — 64–85 мм. Крила бурі, у самців — з фіолетовим вилиском, з серпоподібними жовтогорячими плямами перед облямівкою, передні крила з великими білими плямами, на задніх — біла перев’язка, особливо розвинута у самок. Нижній бік крил іржаво-жовтий з сіро-синьою облямівкою біля внутрішнього краю задніх крил і з поперечною смугою такого ж забарвлення.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесено до Європейського червоного списку. Охороняється на багатьох заповідних територіях зх. України, зокрема у Карпатському БЗ. Доцільним є створення ентомологічних заказників у місцях перебування виду. Слід обмежити застосування пестицидів у лісах.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:  Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.  

 

Тритон карпатський Lissotriton montandoni (Boulenger, 1880) 

Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Хвостаті земноводні (Caudata), родина — Саламандрові (Salamandridae), рід — Малий [гладкий] тритон (Lissotriton).

Природоохоронний статус:  Занесено до ЧКУ (категорія «Вразливі види»). Додатку II Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (категорія «Види, що підлягають особливій охороні»), до Червоної книги хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).

Ареал виду та його поширення в Україні: Ендемік Карпат, трапляється у горах і передгір'ях Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської обл.

Чисельність і причини її зміни: У Закарпатті — весною 20−80 ос. на 100 м берегової лінії, в Івано-Франківській та Львівській обл. — від 18–20 до 143 ос./10 м2, у Чернівецькій та Івано-Франківській обл. від 4,6 до 19,6 ос./м2 площі водойм. Чисельність зменшується при трансформації біотопів, гинуть від автотранспорту при використанні для нересту калюж на путівцях.

Особливості біології та наукове значення:  Початок нересту — з березня–квітня (передгір’я) до травня–червня (гори), активні до жовтня–листопада. Розмноження — в стоячих і напівпроточних водоймах, активність денна. У липні–серпні полишають водойми, активність присмерково-нічна. На суші шукають прихисток у норах, порожнинах ґрунту, під корчами, вони ж викорис-товуються для зимівлі. Поодинокі особини зимують у воді.

Морфологічні ознаки: У шлюбний період у самців тіло коричнювато-оливкове (самки дещо світліші), вздовж спини світла смуга, на боках темні плями, черево однотонно-оранжеве до червоного, задні лапи та клоакальні губи майже чорні (в самок жовті), хвіст у самців закінчується ниткоподібним відростком завдовжки 5–8 мм (після нересту — до 1 мм). Забарвлення самок світліше і не таке виразне. Тіло у поперечному січенні квадратно-округле, шкіра на водному етапі гладка, на суші — дрібно-зерниста. Лемешеві зуби у вигляді двох рів-нобіжних ліній, які розходяться дистально. Довжина тіла з хвостом — близько 74−83 мм. Ікра (всього 30–80, максимум до 250 ікринок) розміщується самкою по декілька штук (2–5) на листі підводних рослин, метаморфоз — до 3 місяців, інколи зимують на личинковій стадії. Статевозрілість наступає, вірогідно, на 3 році життя.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях; спеціальні заходи з охорони відсутні.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та коммерційне значення: Відомостей немає.

 

Тхір лісовий Mustela putorius Linnaeus, 1758 

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 20-ти видів роду; один з 6-ти видів роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Неоцінений.

Ареал виду і його поширення в Україні: Майже вся Європа, окрім пн. частини Скандинавського п-ва, значної частини Англії, Ірландії та Балканського п-ва. В Росії зона європейських лісів. Пн. межа ареалу виду проходить посередині Карелії до Архангельська, на сх. до пн. районів Волгоградської обл. В Україні зустрічається повсюдно, крім АР Крим.

Чисельність і причини її зміни: На сх. України зустрічається частіше за перегузню, в Пн.-Зх. Причорномор`ї — рідкісний вид, в Центральній Україні реєструється спорадично. На заплавних територіях Середнього Дніпра в 2002–06 рр. обліковано не більш 2 особин на о-в. Щільність населення виду тут склала лише 1,4–1,7 особин на 100 га. Змiни чисельностi: в 1930-х рр. заготівля шкурок в Україні була рівні 120 тис. на рік, в 1960-х рр. становила 2–3 тис. Зниження чисельності продовжується і зараз. Причиною зниження чисельності слід вважати як безпосереднє винищення, так і зменшення трофічної бази.

Особливості біології та наукове значення:  Осілий вид. В природних біотопах може рити нори, поселятися в норах інших тварин, використовувати пустоти серед скель, каміння та коріння дерев, купи хмизу, дуплисті пеньки, скирти. Вид з чітко вираженим синантропізмом. В населених пунктах поселяється в присадибних спорудах, на горищах жилих будівель, в купах дров, стодолах. Живиться дрібними ссавцями, птахами. Полює на земноводних, плазунів, при нагоді поїдає рибу, рослинний корм. Може запасати корм. Найбільш типові біотопи — заплава з заливними луками, заростями чагарників та острівного типу деревною рослинністю в долинах річок, плавні. Статевої зрілості досягає у 10–11-місячному віці. Гін і парування відбуваються, в основному, у лютому–квітні. Вагітність 40–42 дні, малята народжуються в травні–червні, зрідка в серпні. Виплод: 2–11, частіше 4–8 малят. Восени сімейні групи розпадаються, і тварини займають індивідуальні ділянки. Зустрічається у відкритих біотопах з заростями чагарників, в берегових урвищах, ярах, острівних і байрачних лісах, садах, парках, в агроценозах поблизу населених пунктів, в лісосмугах. Уникає суцільних лісів.

Морфологічні ознаки: Приземистий невеликий звір з витягнутим і гнучким тулубом, короткими лапами і довгими гострими кігтями. Довжина тіла — 36–48 см, хвіст короткий, 8,5–17 см, маса — від 1 до 1,7 кг. Живіт, ноги, груди, горло і хвіст чорнобурі. На голові чорна «маска».

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоного списку МСОП, і ІІІ додатку до Бернської конвенції. Спеціально не охороняється.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре звикає до неволі, проте в Україні не розводять.

Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.  

Шуліка чорний Milvus migrans (Boddaert, 1783) 

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподібні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 2-х видів роду, який об’єднує 6 підвидів. В Україні трапляється номінативний підвид — M. migrans migrans.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Гніздовий ареал виду охоплює велику територію, включаючи практично всю Європу, Азію, Африку та Австралію. Підвид, особини якого поширені в Україні, трапляється в Європі, на Кавказі, у Малій Азії, Пд.-зх. Африці. Гніздиться практично на всій території України, за винятком Криму та високогірних р-нів Карпат.

Чисельність і причини її зміни: В Україні гніздиться близько 2 тис. ос. Протягом останніх 30 років чисельність популяції скоротилась у 3–5 разів. Якщо на початку 1970-х рр. у пд. кутку лісового масиву, який знаходиться в межиріччі Дніпра та Десни, гніздилося близько 15 пар, то зараз — всього 2–3 пари. Найзначніший фактор, який призвів до скорочення чисельності, — відстріл птахів під час полювання на пернату дичину. Постійний негативний вплив відбувся внаслідок сильного рекреаційного навантаження на біотопи, де гніздяться ці птахи. Проте, зараз не відома головна причина такого різкого скорочення чисельності виду, в тому числі й української популяції.

Особливості біології та наукове значення:  Перелітний птах. Весною з’являється досить рано — у кінці березня або першій половині квітня. Важливою умовою для гніздового біотопу виду є наявність, з однієї сторони, водних просторів — річок, озер, водосховищ, ставків, де птахи живляться, а з іншої, лісів (навіть невеличких) для влаштування гнізд. Шуліки, зазвичай, самі будують гнізда, які влаштовують на деревах. У кладці, яку насиджують близько 38 днів, буває 2–3 яйця. Осіння міграція починається в серпні і до кінця вересня практично закінчується. Птахи переміщуються в бік Балканського п-ова, де проходить один з головних міграційних шляхів цього виду в Європі. Міграція відбувається в денні години, з використанням терміків; летять птахи поодинці, парами та невеличкими групами. На головних шляхах перельоту (наприклад, в р-ні Босфору) можна спостерігати групи, в яких нараховують кілька сотень птахів. Спектр живлення досить широкий — від комах до дрібних птахів і ссавців. Важливе місце у раціоні займає риба, як правило мертва.

Морфологічні ознаки: Загальна довжина тіла самця — 554–572 мм, маса тіла — в середньому 790 г; довжина тіла самки — 570–620 мм, маса тіла — 962 г.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Включено до Переліку видів птахів особливої Європейської уваги (Категорія 3. Статус «Уразливий»), CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій. Охороняється у лісових заповідниках та національних парках України. Треба зберігати місця, де ці птахи трапляються, та проводити природоохоронну пропаганду серед населення, зокрема по збереженню гнізд хижих птахів, та роз’яснювати їх значення в природі.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Здійснюється досить успішно.

Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

         Навряд чи знайдеться людина, яку б залишили байдужою колони лісового храму,тиша досвітньої річки,степове роздолля,музика морських хвиль…На жаль,ми не завжди цінуємо їх велич і красу. Тому й не розуміємо до кінця,що чинимо,коли руйнуємо довкілля,знищуючи той чи інший вид. Ми не маємо права руйнувати те,що створювалося не нами,і вирішувати долю інших живих істот.

     Тому пропоную берегти Матінку-Природу, адже це наше джерело міцного здоров’я та довголіття!