Чим мене найбільше вразив Лобо (за твором Е. Сетон- Томпсона "Лобо")

      Чим найбільше мене вразив Лобо

Образ вовка відомий давно, він є героєм численних казок, міфів, легенд і переказів. Вовк-символ зла, жорстокості, але разом з тим він є взірцем доблесті, честі, мужності.

Головним героєм оповідання Е. Сетон-Томпсона «Лобо» є теж вовк .Автор змальовує володаря Корумпо сильним, дужим, хитрим і розумним. Лобо-ватажок, лідер зграї.

Найбільше мене схвилював і вразив епізод з твору , що Лобо, як і людина, вміє  кохати. Бланка- надзвичайно красива вовчиця, її м’яка густа шерсть мала  сріблясто-сірий відтінок.

 Історія про Лобо і Бланку дуже зворушлива і романтична. 

Мисливцям вдалося впіймати Бланку, вирішивши таким чином вийти на слід Лобо. Закоханий довго шукав свою подругу, аж проти ночі знайшов місце, де померла Бланка. Його скорбота була така велика, що герой , сумуючи за коханою, виявив любовну відданість. Протяжний стогін вихопився із грудей Лобо, від скорботи захололо на серці. Великий відчай охопив Лобо: смерть Бланки підкосила сильного і мужнього звіра.

Кажуть, лев, який позбувся сил, орел, що втратив волю, і лебідь, котрий тужить за коханою, гинуть від розбитого серця.  Серце нескореного свавільця Лобо стерпіло потрійний удар: втрата сили, волі і подруги.

Необережний Лобо, байдужий до життя без вірної Бланки, пішов назустріч покаранню від людей за всі гріхи , які він скоїв. Його згубило вічне почуття любові, відданості, прив’язаності.

Останні дні свого життя Лобо нічого не їв, не пив, а лише вдивлявся незрячими очима в далину, ніби чекав, що на обрії з’явиться Бланка. Серце Лобо не витримало страждань, і він помирає від туги за Бланкою. Помираючи, Лобо поводить себе не як тварина, а як людина. Мисливці були вражені силою кохання вовка і його вірністю, усвідомлюючи, що його гордість, нескореність, самопожертва викликають  у людей любов до звіра, захоплення ним.

Отже, на думку письменника, світ звірів набагато чистіший від світу людей. Лобо вчить людей цінувати життя, яке має сенс лише тоді, коли освітлене любов’ю до іншого. Автор закликає вчитися у природи благородства і лицарства, високої шляхетності у коханні, адже людина і тварини-діти єдиної Матері-Природи.