___________________________________________________________________________________________

__________________________________

ЛІСОВА АПТЕКА

Одного разу пішов Костик з дідусем та сестричкою Зоєю на прогулянку в ліс Раптом Костик як закричить!

Дідусь і Зойка прожогом кинулися до нього, а то Костик перечепився через пеньок і поранив ногу.

Що робити? Назад вертати? Шкода. Тільки ж прийшли до лісу. А з ноги кров аж цебенить*.

-  Болить! Ой, болить! - стогне Костик.

Дідусь озирнувся туди-сюди, раптом нахилився і зірвав листочок подорожника. Подорожники завжди обіч стежок та доріг ростуть. Тому й таку назву мають. Промив дідусь листочок водою, що ніс із собою у пляшечці, приклав до пораненого місця, чистою хустинкою обв’язав.

-  Оті все гаразд, нема чого лякатись. Трохи спочинемо – й далі можна буде рушати. А якби подорожника не було, ми б тоді деревію до ноги приклали. Он бач, росте. Він теж кров зупиняє, біль заспокоює.

А кров із рани тим часом і справді перестала сочитися.

-  Ти, діду, без ліків мене вилікував, - радісно вигукнув Костик. - І як ти здогадався прикласти до моєї ноги подорожника?

-  Здогадався? То не я, а народна мудрість здогадалася. Про лікарські рослини люди знають з тих давніх часів. Ліки ми в аптеці купуємо, а їх часто  з різних трав виготовляють. Пам’ятаєте, коли Костик десь заблукав, його мама так налякалася, що аж захворіла. То вона пила краплі з квітів конвалії і кореня валеріани, щоб заспокоїтись.

Поки дідусь усе це розповідав, наші мандрівники вийшли на галявину. На ній яскраво-жовтими зірочками розпустилися якісь квіточки.

-  Яка дивна кульбабка! - вигукнула Зоя.

-  Це не кульбабка, а мати-й-мачуха. Вона тільки схожа на кульбабу. Хороша рослина. І Костик пив з неї настойку.

-  Коли? - здивувався Костик.

-  Може, забув, як узимку тобі бурульок та снігу покуштувати заманулося? Ну й застудився. Від кашлю не тільки мати-й-мачуха допомагає. І липовий цвіт, і польовий мачок. Заварити їх в окропі й пити...

Увагу Костика відволікла червона ягідка.

-  Дідусю, а можна її з’їсти?

-  Їж, Костику, їж. Але пам’ятай: їсти в лісі можна тільки ті ягоди, які знаєш, бо між ними трапляються і отруйні...

Мабуть дідусь ще багато чого цікавого розповів би Костикові та Зої. Але діти раптом побачили такого гарного метелика, що Костик забув про поранену ногу і побіг метелика наздоганяти. А за Костиком – і Зоя.

Шкода... Бо всім нам не завадить якнайбільше знати про нашу зелену аптеку. У житті – як на довгій ниві.

Дивись, ці знання ще й у пригоді стануть...

(за П.Утевською) *цебенить – бити сильним струменем, з силою виливатися, литися.

2.        Познач, з якої рослини листок дідусь приклав до рани хлопчика.

А подорожника  

Б деревію

В звіробою

3.        Продовж висловлення: «Про лікарські властивості рослин люди …».

А знають з давніх давен

Б не знають нічого

В знають тільки лікарі 4. Настій з квіток якої рослини добре допомагає від кашлю.

А кульбаби

Б мати-й-мачухи

В конвалії

5.     Віднови послідовність подій. ___ Поранена нога.

___ Розповідь дідуся.  

___ Подорожник-рятівник. ___ Прогулянка до лісу.

6.     Доповни речення.

Вона пила краплі з квітів конвалії і кореня валеріани, щоб ________________.

7.     Випиши з тексту і уклади перелік назв лікарських рослин в алфавітному порялку.

____________________________________________________________________

8.     Поясни значення прислів’я: «У житті – як на догій ниві».

_______________________________________________________________________

_______________________________________________________________________ _______________________________________________________________________ _______________________________________________________________________

_______________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________

__________________________________

Володарка  лісу

Моя прабабуня – самосе́лка. Вона живе сама в селі Залісся. Колись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув Чорно́биль* і всіх вивезли.

Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зібрала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, в Заліссі  й помру», - сказала мамі.

Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Прабабуня - міцний горішок.

Якщо вже вирішила щось, її ніхто не спинить.

Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її коріння.

-                  Приросла, мов квітка барвінку? - уточнюю, згадуючи синій килим на її подвір’ї.

-                  Мов квітка барвінку,- всміхається прабабуня.

Раз на рік я приїжджаю в гості. Мені частіше не можна, «бо радіа́ція»*. У цей день час летить, мов шалений. Не встигає прабабуня показати мені своє господарство: ягоди, гриби, фрукти, овочі, - як час повертатися додому. А я ще навіть з її сусідами не познайомилася. Сусідами прабабуня називає ведмедів, лисиць, вовків, лосів і коней, які мешкають у лісі.

Настає вечір. Тато плескає по плечу, мовляв, час прощатися.

Я цілую прабабуню та сідаю в машину. Автівка рушає. 

Озираюся. Прабабуня стоїть у блакитній хустині посеред дороги й махає рукою. Віддаляючись, стає схожа на цяточку.  На квітку барвінку посеред лісу.

Смокчу барбариску, але мені від того не солодко. Від гіркої миті перед очима все розпливається.

-          Тату, спини! - кричу і б’ю у вікно.

Тато зупиняє автівку.

-          Дивись під ноги, сонечко.

Я  відчиняю дверцята й  біжу щодуху. Так швидко, що починає поколювати в боку. Падаю в обійми, ледь не збиваючи прабабуню з ніг.

-          Ба, мо-жна я за-ли-шу-ся на все лі-то? - мені перехоплює дихання від бігу й від хвилювання.

-          Я б дуже хотіла цього, Марійко, - шепоче.

-          Ти пам’ятаєш про дім і коріння? - прабабуня зазирає мені в очі.

-          Угу, - киваю головою.

-          Тобі треба повертатися, твоє коріння там, де ти народилася.

Поки ми їдемо до Києва, я думаю про неї. Зараз восьма вечора, а значить, прабабуня вечеряє. В кімнаті цокає годинник і про щось торохтить радіо, в якому ми замінили батарейки. 

В її вікна зазирають сусіди: лисиці, ведмеді, вовки, лосі, косулі, коні. І весь барбарис, весь барвінок лісу цвіте для неї.

(Саша Кочубей)

* Чорно́биль— місто в Україні, де в 1986 році сталася екологічна катастрофа. Там і досі не можна мешкати людям.

* радіа́ція— випромінювання; виділення особливої енергії, яка у великій кількості дуже шкідлива для всього живого.

2.     Визнач, від чийого імені ведеться розповідь у творі.

А від імені автора      

Б від імені бабусі

В від імені мами

3.     Кого бабуся називає своїми сусідами?  А диких звірів що мешкають у лісі

Б жінка з чоловіком

В Марійку

4.     Яке прислів’я найточніше виражає головну думку твору?

А Що країна то родина.  

Б Та земля мила, де мати народила. В Жити – Вітчизні служити.  

5.     Віднови послідовність подій у творі. ___ Раз на рік я приїжджаю в гості.

___ Поки ми їдемо до Києва, я думаю про неї ___ Прабабуня – міцний горішок. ___ Моя прабабуня – самосе́лка.

6.     Продовж речення.

Віддаляючись прабабуня, стає схожа на    _____________________.   7.Запиши в алфавітному порядку назви звірів, які зустрічаються в тексті.

__________________________________________________________________

8. Запиши, чому, на твою думку, батьки не дозволяли Марійці довго гостювати у прабабуні? 

_______________________________________________________________________

_______________________________________________________________________

_______________________________________________________________________

_______________________________________________________________________