Анатолій Камінчук

Це моя Україна

Зацвітає калина,

зеленіє ліщина,

степом котиться диво-луна,

це моя Україна,

це моя Батьківщина,

що, як тато і мама,

одна.

Затулилисонечко

 хмари дощові,

скачуть за віконечком

краплі по траві.

Вкрилися вологою

вмиті деревця,

мокрою дорогою

вітер шле гінця.

Осінь розважається,

будить падолист.

Човником гойдається

у калюжі лист.

Сніговик для сніговички

сплів із снігу рукавички.

Попросила сніговичка:

-Подаруй ще й черевички

із бурульок крижаних,

буду ковзати на них.

Раз і два – росла трава,

три, чотири – покосили,

п'ять – на сонечку сушили,

шість – в копичку поскладали,

сім – корівку годували,

вісім – молочко давала,

дев'ять – діток напувала,

десять – привела телятко.

Починаймо все спочатку.

Раз і два – росла трава.

Сніг – сніжок!

Сніг – сніжок!

На снігу сліди пташок.

Це горобчики стрибали,

 мабуть, їстоньки шукали.

Та поживи, бач, нема,

 замела усе зима…

Ой ви, пташки куцохвості,

 наші друзі,

 наші гості,

 прилітайте під вікно -

є в кормушці вам пшоно.

Тарас Шевченко

Сонце гріє, вітер віє

Сонце гріє, вітер віє з поля на долину,  над водою гне вербою червону калину;

на калині одиноке гніздечко гойдає,- а де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

Сонце заходить,

гори чорніють,

пташечка тихне,

поле німіє,

радіють люде,

що одпочинуть,

а я дивлюся…

і серцем лину

в темний садочок

на Україну.

Лину я, лину,

думу гадаю,

одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

на синє небо виходить зоря.