«Чому батьки не можуть та не повинні бути вчителями?»

«Чому батьки не можуть та не повинні бути вчителями?»

Все на світі має свої закони. Хімічні, фізичні, математичні…. Сімейна система теж має закони розвитку та існування. Їх дослідив та оприлюднив Бе́рт Хе́ллингер,  німецький філософ, психотерапевт та богослов. Далі я хочу використати його досвіт та доповнити своїм баченням.

Кожен член родини має свій статус та задачу.

                                                                                                                                                                                                   Лише відпрацювання своєї місії веде до гармонійного існування родини. Наприклад, бабуся та дідусь повинні пестити, навіть балувати. Батьки повинні захищати, виховувати. Саме тому буває дуже важко, коли батьки починають лише дружити та загравати з дітьми, або хочуть перекласти відповідальність за виховання дітей на бабусь, старших дітей, вчителів.

Кожному своє. Як вчителі не можуть бути батьками учням, так і батьки не можуть стати вчителями своїм дітям.

Для успішного виховання, за день спілкування з дітьми (а в когось це, лише вечірні часи), батькам потрібно встигнути: лагідно поспілкуватись, сказати про любов, цінність, хоча б трішечки пограти, попіклуватись про дитину: попрати, приготувати їжу, полагодити та налагодити все, що потребує термінового втручання.

Якщо все це вдалося, батьки можуть розраховувати на успіх своїх дисциплінарних впроваджень: прибери в кімнаті, не розмовляй за набитим ротом, зроби домашнє завдання, не ображай кота, тощо…

Не втомлююсь наголошувати, що успіх виховання залежить від формули СТОСУНКИ, СТОСУНКИ, а лише потім ДІСЦИПЛІНА. В період карантину функції вчителя перенесені на батьків. За рахунок чого вони зможуть бути здійснені? Звичайно за рахунок СТОСУНКІВ.

Саме тому система перестає функціонувати гармонійно. Діти взагалі перестають слухатись, тому що батьки встигають жити лише за формулою ДІСЦИПЛІНА, ДІСЦИПЛІНА, ДІСЦИПЛІНА. І це я маю на увазі досить збалансовані родини, а що казати про проблемні сім’ї. Домашнє  насильство розквітає.

Батьки не можуть та не повинні ставати вчителями для дітей в розумінні сучасного освітнього процесу.

Вчителями великої школи життя – так!  Майстрами приготування млинців та чистки акваріуму – безумовно! Прикладом поведінки за столом, відношень до оточуючих, але не керівниками освітнього процесу. Це велике перевантаження для сімейної системи, яке призведе до вибуху. 

Тому, в цю складну, нестандартну ситуацію, в якій опинились вчителі і батьки ми повинні внести здоровий глузд, та знайти гармонійну середину. Карантин мине, помилки виправляться, оцінки відкоригуються. Головне зберегти родини та стосунки між батьками та дітьми.                           

                                                                                      Корольова Ганна Володимирівна. Дитячий психолог.