Чому діти жорстокі до своїх однолітків?

Чому діти "цькують" один одного , в чому коріння їхньої жорстокості.

Психологи вважають, що дитяча жорстокість набуває масового характеру. Причому лякає те, що до знущань все частіше й частіше вдаються дівчата, а не хлопці. Проте у ЗМІ та на розсуд громадськості потрапляють поодинокі випадки. Більшість сумних історій знущань дітей один над одним свідомо приховуються, наголошують працівники соціальних служб.

Жорстокість дитини – природна???????

Психологи пов'язують дитячу жорстокість та насильство дітей по відношенню до своїх однолітків чи молодших з кількома причинами, підкреслюючи, що жорстокість дітям властива від природи. Так, на думку дитячих психологів, агресію дитини потрібно спрямовувати в правильне русло, відповідно організовуючи її дозвілля, наприклад, віддавши її або на спортивні заняття, або у творчий гурток.

Інша причина, за словами психологів, полягає в тому, що батьки вкрай мало часу та уваги приділяють дітям та їхньому розвитку.

"Сьогодні цього часу мало і кількісно, і якісно. Батьки у крайньому випадку перевіряють домашні завдання та проводять виховні бесіди, але жодних душевних розмов, спільних інтересів та спілкування, що можуть спрямувати дитину в певному напрямку".

Також впливає на агресивність дитини й інформація довкола, насичена насильством та жорстокістю. Це стосується фільмів, телепрограм і комп'ютерних ігор. А побачене там діти намагаються втілити в життя, зазначила експерт.

Крім того, формує відповідний стиль поведінки дітей нове соціальне віяння – "активне лідерство", мовляв, ти повинен бути лідером, сильним і завжди "на коні". У підсумку діти намагаються діяти з цієї позиції, шукаючи слабшого та роблячи все, щоб стати лідерами.

Саме тому діти все й знімають на відео. Якщо раніше насильство було тихим, закритим, аби ніхто не бачив і не чув, то зараз – навпаки, вони цим хваляться та активно показують.

У дитини завжди є внутрішня агресія, причому часто – по відношенню до батьків.

Проблема не стільки в школі, а в тому, що у дітей з'являється можливість реалізувати внутрішню агресію. І вона виливається на молодших дітей або на домашніх тварин, тобто на тих, хто не може протидіяти.

Сьогодні випадків насильства стає більше, і воно набуває масового характеру та дещо іншої форми.

Раніше кішці чіпляли на хвіст консервну банку, і це було верхом насильства, а зараз знущаються над однолітками або молодшими дітьми. Зараз насильства більше, тому що немає організації дозвілля дитини та належного спілкування з батьками – воно замінюється телевізором та Інтернетом, немає гуртків. Тобто повністю відсутнє дозвілля дітей, де б вони могли виплескувати свій негатив та шукати ціль в житті чи інтереси.

Маріупольська історія, коли школярки били та ледь не повісили дівчинку на шарфі, могла б ще тривалий час залишатися невідомою громадськості, якби відео про знущання над дівчиною не потрапило до рук матері одного з хлопців, друзів школярок. І таких сумних історій про дитячу жорстокість – чимало, переконані експерти. Але українці про них не знають, бо вони часто свідомо замовчуються.

По всій Україні торік 386 осіб постраждали від жорстокого поводження. Але насправді це мізер, і не відображає ситуацію абсолютно. 

Тенденцією стає те, що бити і знущатися над однолітками часто починають саме дівчата, а не хлопці , кількість таких випадків збільшується з кожним роком.

Коріння проблеми виявлення жорстокості однієї дитини по відношенню до іншої – в сім'ї.

Діти, спостерігаючи за актами насильства вдома, отримують психологічні травми або підхоплюють соціальну естафету і починають поводитися так само. Вони починають думати, що це нормально та навіть престижно, бо хто сильніший, той і має владу.

Дівчинка, яка постраждала в Маріупольській історії, є "абсолютною жертвою" і зовсім не противилися.

Нормальна дитина, почувши, що будуть її бити, почала б чіплятися, намагатися втекти, шукати допомоги в однокласників, охоронців чи вчителів. А вона нічого такого не робила, а як зомбі пішла з ними, куди вони сказали, як на плаху. Це – катастрофа! Вона ж не просто так таким чином поводиться.

У родині цієї дівчини великі проблеми, а дитину – ігнорують, я в цьому переконана.

Мене дивує, що мати сказала, що вона про це нічого не знала. Як це так? Як мати могла нічого не помітити? Там проблема в родині, бо дитина там непотрібна, її ігнорують. І сім'я не якась там кризова, а просто батьки за роботою, зайняті проблемами виживання. Або, можливо, просто дитина вихована настільки слухняною. А це також є ознакою тоталітарної сім'ї.

Як допомогти дитині, що стала жертвою знущань однолітків.

Психологам же частіше доводиться мати справу не з дітьми, що стали жертвами фізичного насильства чи побиття з боку інших дітей, а з тими, що стали жертвою морального знущання чи були вигнанцями або "білими воронами" у класі.

Допомогти таким дітям, яких просто заганяють у кут та усіма способами опускають її самооцінку, можна тільки піднявши останню та допомігши зрозуміти, що так відбувається не завжди. А, крім того, психологи радять батькам перевести дитину до іншої школи.

І вже тоді дитина виходить на нормальний рівень. Вона не стає "зіркою" та лідером, але стає у змозі будувати нормальні стосунки.