"ЦИФРОВЕ ПОКОЛІННЯ": ПСИХОЛОГО_ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ

"ЦИФРОВЕ ПОКОЛІННЯ": ПСИХОЛОГО_ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ

Сухорослов Ю.С.

вчитель І категорії, Каховської СЗОШ №2

Анотація. Стаття присвячена вивченню такого феномена як "Покоління Z", "мережеве покоління", "цифрові аборигени". Всі ці словосполучення використовуються сьогодні для позначення покоління дітей і молоді, які пройшли соціалізацію в умовах широкого поширення цифрових технологій. Концепт цифрового покоління апелює до теорії Хоува і Штрауса (N.Howe, W.Strauss), відповідно до якої поведінка людини залежить від умов його життя і виховання до 12 - 14 років. У статті розглянуті основні напрямки психолого-педагогічного дослідження проблем "Цифрового покоління", які можна класифікувати на три групи: нормативні, позитивні і рефлективні.

Ключові слова. Покоління Z, цифрове покоління, цифрові аборигени, теорія поколінь, цифрова грамотність, цифровізація.

"Покоління Z", "цифрове покоління", "мережеве покоління", "цифрові аборигени" ("digitalnatives") - всі ці словосполучення використовуються сьогодні для позначення покоління дітей і молоді, які пройшли соціалізацію в умовах широкого поширення цифрових технологій в сфері повсякденного життя, освіти і професійної діяльності.

З приводу цифрового покоління йдуть дискусії громадські й професійні. Є важливе питання: наскільки взагалі концепт "цифрового покоління" придатний для розуміння сучасних дітей і молоді, яким потенціалом він володіє для педагогічної науки і практики, наскільки він обґрунтований?

Концепт "цифрове покоління" ("покоління Z"), безумовно, апелює до теорії поколінь, яка почала інтенсивно розроблятися в зарубіжних соціогуманітарних науках в 1990-х рр. Вважається, що родоначальниками сучасної версії теорії поколінь є Нейл Хоув і Вільям Штраус. У 1991 р в книзі "Покоління: історія американського майбутнього, 1584 - 2069" вони вперше сформулювали основні ідеї своєї концепції поколінь, які лягли в основу як їх власних інтерпретацій, так і робіт інших дослідників.

Відповідно до теорії Хоува і Штрауса, поведінка людини залежить від того, в яких умовах він жив і виховувався до 12 - 14 років. Цінності поколінь є глибинними, підсвідомими, не носять явно вираженої форми, в тому числі для самих представників поколінь, але при цьому визначають формування особистості, впливають на життя, діяльність і поведінку людей.

Таким чином, під поколінням в рамках даної теорії розуміється спільність людей, народжених в певний історичний період і є носіями схожих цінностей, сформованих під впливом загальних факторів (соціальних, культурних, економічних і політичних подій, технічного прогресу).

На підставі цих теоретичних уявлень і аналізу американської історії авторами була висунута гіпотеза про циклічне чергування чотирьох типів поколінь, схожих за своїми цінностями (образно названих "пророками", "кочівниками", "героями" і "художниками").

Зміна поколінь відбувається приблизно через 20 років. Таким чином, чотири суміжних покоління формують цикл, тривалість якого становить близько 80 років, після чого цикл повторюється і, як наслідок, цінності представників п'ятого покоління мають схожий характер з цінностями першого покоління з незначними особливостями, зумовленими іншим рівнем розвитку [1].

"Поколінням Z" в зарубіжних моделях позначають людей, що народилися на початку 2000-х рр., Хоча деякі дослідники відносять хронологічний початок цифрового покоління до 1991 року, вважаючи точкою відліку винахід інтернету.

Особливо широку популярність теорія поколінь отримала в сучасному маркетингу і менеджменті персоналу. Однак за кордоном існують численні спроби застосувати теорію поколінь до сфери педагогіки [2; 3].

Наскільки ідея "цифрового покоління" потенційно продуктивна для педагогіки? Серйозні теоретичні підстави для її підтримки дає вітчизняна психолого-педагогічна традиція. Комп'ютер, мобільний телефон, інші цифрові пристрої, інтернет, соціальні мережі, IT-засоби за останні 20 років радикально змінили навколишній світ [4].

Соціалізація дітей сьогодні відбувається не тільки в матеріальному світі і звичному середовищі соціальних взаємодій, а й в цифровому середовищі. Причому, з часом, значення цифрової соціалізації тільки посилюється [5].

Освоєння цифрової реальності як засобу діяльності і спілкування стає для сучасної дитини одним з ключових чинників успішної соціалізації. Але якщо компоненти цифрової реальності стають для сучасної дитини найважливішими засобами діяльності та спілкування, це повинно знаходити, згідно культурно-історичної теорії діяльності, своє відображення в розвитку вищих психічних функцій: уваги, сприйняття, пам'яті, мислення, мовлення, а також в структурі особистості людини, в його цінностях, мотивації, морально-етичних нормах поведінки [6; 7].

Таким чином, дотримання положень культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій людини дозволяє припустити, що феномен цифрового покоління дійсно може мати місце, і цей концепт може виявитися корисним для розуміння закономірностей особистісного розвитку сучасної дитини і, відповідно, для розвитку психолого-педагогічної і педагогічної науки і практики, в тому числі в області методик навчання і виховання.

Сучасні психолого-педагогічні дослідження проблеми "цифрового покоління" умовно можна розбити на три великі групи: нормативні, позитивні і рефлективні.

До першої групи належать дослідження, які здійснюють оцінку тенденції цифровізації процесів соціалізації дітей і молоді в категоріях "добре-погано", "корисно-шкідливо" і т.д. Тут ми можемо спостерігати дві основні позиції дослідників стосовно процесів цифровізації: "антагоністів" і "протагоністів".

"Антагоністи" концентруються на негативних наслідках процесів цифровізації. Особливо виділяється тут група досліджень феномена цифрової залежності дітей і підлітків. Ця група концентрує увагу на такі негативні наслідки цифровізації, як зниження загального інтересу до навчання представників цифрового покоління зниження системності мислення і ін.

"Протагоністи" відзначають позитивні ефекти цифровізації для розвитку підростаючих поколінь: більш високий рівень "цифрової грамотності" і адаптованості до сучасного світу, більш широкі можливості для отримання інформації, творчості і самовираження, зниження географічних, міжрасових і міжетнічних бар'єрів у спілкуванні, велику толерантність, здатність до так званої багатозадачності мислення та ін.

До другої групи можна віднести дослідження, які намагаються сконцентруватися на пошуку певних "об'єктивних" залежностей у розвитку сучасних дітей і молоді в зв'язку з феноменом цифровізації процесів діяльності та спілкування підростаючого покоління. Тут можна виділити кілька напрямків досліджень.

Дослідження цифрової грамотності (digitalliteracy). Поняття "цифрової грамотності" включає в себе уявлення про відмінність в ступені освоєння цифрових технологій різними людьми або групами людей, в тому числі поколіннями. Дослідження цифрової грамотності сконцентровані на: 1) методології вимірювання та оцінки цифрової грамотності; 2) виявленні ступеня реальних розбіжностей в рівні цифрової грамотності між поколіннями; 3) вплив на рівень цифрової грамотності інших факторів, крім поколінського (статі, рівня і типу освіти, соціального статусу, ступеня доступу до цифрових технологій і т.д.); 4) вплив рівня цифрової грамотності на успішність в різних видах діяльності, академічну успішність, характер спілкування і т.д.

Основні дебати в рамках проблематики цифрової грамотності сконцентровані сьогодні на питанні про зв'язок між рівнем цифрової грамотності і приналежністю до так званого "цифрового покоління". Ряд дослідників показують, що рівень цифрової грамотності сильно диференційований всередині "цифрового покоління" і істотно залежить від інших факторів (рівень і тип освіти, соціально-економічний статус, наявність доступу до цифрових технологій і ін.), ніж приналежністю до певного покоління.

Значна частина педагогічних досліджень за кордоном сконцентрована на пошуку адекватних змін в методиках навчання і виховання, в цілому в організації освітньої діяльності в зв'язку з приходом в школи і вузи дітей і молоді, яких умовно можна віднести до "цифрового покоління" [5].

Зокрема, широко дискутується питання: чи є впровадження цифрових технологій в освіту і пов'язані з цим інституційні зміни найбільш адекватною відповіддю школи на освітні потреби і особливості стилю навчання "цифрового покоління"?

Ряд досліджень демонструють певні переваги, які дає використання цифрових засобів і технологій (планшетів, мобільних телефонів, відеоігор, блогів, спеціалізованих ІКТ-технологій) для навчання представників "цифрового покоління". Але існує група досліджень, що показують, що успішність навчання "цифрового покоління" залежить не стільки від використання цифрових технологій, скільки від кваліфікації викладача, його стилю викладання, що високі результати цілком можуть бути досягнуті і при використанні традиційних моделей і методів навчання, що цілий ряд спеціальних цифрових технологій навчання мало використовується представниками "цифрового покоління" без спеціальних зусиль і відпрацьованої методики викладача.

Активно дискутується питання: чи приведе розвиток цифрових технологій і прихід цифрового покоління учнів до радикальної трансформації сучасної школи (від дошкільної до професійної освіти), або ж цифрові технології стануть в найближчому майбутньому лише додатковими інструментами до традиційних технологій і методів викладання.

Ще одним важливим аспектом академічних дискусій з проблеми найкращого методу в епоху "цифрового покоління" є питання про готовність викладачів радикальним чином трансформувати свою діяльність під запити і особливості стилю навчання "цифрового покоління", а також перспективи радикальної революції в освіті в той момент, коли критичну масу викладачів складуть так звані "цифрові аборигени".

На закінчення зробимо кілька висновків.

Поширення цифрових технологій робить аналіз їх впливу на процеси соціалізації дітей і молоді, безумовно, актуальним завданням педагогічної науки, а також суміжних з нею розділів наук (психології, соціології освіти та ін.). У цьому сенсі концепт "цифрове покоління" вже є корисним, оскільки дозволяє привернути увагу до даної актуальної проблематики.

Слід визнати, що теоретичні та емпіричні дослідження феномену "цифрового покоління" отримали набагато більш широке поширення в зарубіжній педагогіці, психології та соціології, ніж у вітчизняній науці. З урахуванням тенденції на все більш широке поширення цифрових технологій в сучасному світі, все більшу залученість дітей і молоді в їх використання на всіх етапах свого розвитку, відставання в цій області може мати негативні наслідки для української педагогічної науки і практики.

У той же час аналіз сучасних досліджень "цифрового покоління" показує слабку теоретичну обґрунтованість самого цього поняття в рамках теорії поколінь. Методологічна слабкість концепції цифрового покоління полягає в тому, що за основу аналізу вона бере зовнішню ознаку (вік), а не внутрішню (характер діяльності і спілкування в процесі розвитку). У цьому сенсі, дійсно, логічніше говорити про дітей, в чиїй діяльності і спілкуванні з раннього віку велику роль відіграє використання цифрових технологій, ніж власне про "цифрове покоління". [6; 7].

Оскільки вітчизняна психологія і педагогіка оволоділи сьогодні методологічним арсеналом засобів даної теорії, ми маємо унікальний шанс зробити якісний прорив у дослідженнях так званого "цифрового покоління".

Перш за все доцільно зосередитися на кількох завданнях:

1) здійснити розробку методології досліджень "цифрового покоління" через призму культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій дитини;

2) провести теоретичний і емпіричний аналіз впливу інтенсивного залучення дітей і молоді в цифрову середу і цифрове спілкування на розвиток у них вищих психічних функцій, цінностей, мотивації, механізмів емоційно-вольової регуляції поведінки і діяльності;

3) на основі зазначеної методології і більш глибокого розуміння особливостей цифрового покоління сформулювати перспективні напрямки розвитку змісту, методики, технології і організації процесів освіти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Асташева Ю. В. Теорія поколінь в маркетингу // Вісник "Економіка та менеджмент". 2014. Т. 8. N 1.

2. Левада Ю. А. Покоління XX століття: можливості дослідження // Моніторинг громадської думки: економічні і соціальні зміни. 2001. N 5 (55). 3. Гаврилюк В. В., Трикоз Н. А. Динаміка ціннісних орієнтацій в період соціальної трансформації // Соціологічні дослідження. 2002. N 1.

4. Шаміс Е., Аншипов А. Теорія поколінь // Маркетинг. Менеджмент. 2007. N 6.

5. Плешаков В. А. Теорія кіберсоціалізаціі людини: Монографія / За ред. А. В. Мудрика. М .: "HomoCiberus", 2011.

6. Войскунский А. Е. Психологічні дослідження діяльності людини в інтернеті // Інформаційне суспільство. 2005. N 1.

7. Чудова Н. В. Особливості образу "Я" жителя інтернету // Психологічний журнал. 2002. N 1.