Цікава хімія та усна народна творчість або хімічні казки

                                           В гостях у казки

 

«Казка про дружну сім'ю»

8 клас

В одному великому будинку жили брат і сестра. Брата звали хлороводень, а сестру – хлоридна кислота.

Хлороводень мав різкий характер: коли потрапляв під дощ, то складалося враження, що він «димить» від люті. Хлоридна кислота – спокійнішої вдачі, але вона також не любить дощової погоди. З’явилися вони на світ у хімічній лабораторії, завдяки зустрічі простого спокійного хлопця – натрій хлориду й вельможноїсульфатної кислоти, яка вступає в реакцію із солями, за такої взаємодії виділяєтьсявуглекислий газ або випадає осад.

Брат і сестра заснували фірму «Дивовижна хімія». Працювали дружно. Хлоридна кислота добувала солі, працювала в галузі медицини й харчової промисловості. Вона мала дуже багато друзів: цинк, купрум(ІІ) оксид, алюміній гідроксид, арґентум нітрат, амоніак, які сподівалися на прихильність із її боку й хотіли б з нею одружитися, але вона не знала, кому ж надати перевагу, бо вони всі досить важливі для неї.

У фірмі працювали досвідчені й відповідальні працівники, які сприяли її процвітанню.

Натрій хлорид – відповідав за виготовлення приправ до їжі, за сировину для одержання їдкого натру, хлору, соляної кислоти, питної соди (хіміки називали її інакше: натрій гідроген карбонат, розчин якої використовують у медицині, для зниження кислотності шлункового соку, для полоскання горла при ангіні), мила й допомагав консервувати харчові продукти. Нестача звичайної кухонної солі в крові людини згубно впливає на її здоров'я.

Калій хлорид – керував цехом, що виготовляв калійні добрива.

Цинк хлорид – просочував деревину, щоб запобігти її руйнуванню.

Барій хлорид – досить суворий інженер. Його цех відповідав за виготовлення отруйних речовин, які застосовують для боротьби зі шкідниками сільського господарства.

Кальцій хлорид – керував цехом медицини.

Арґентум хлорид – був начальником цеху проявки фотографії.

Меркурій(ІІ) хлорид – протравлював насіння, дублив шкіру.

Хлоридна кислота – акціонер фірми «Анатомія людини» і входить до складу шлункового соку людей і тварин. Вона необхідна для процесу травлення.

Брат і сестра стали досить популярними в хімії, біології, медицині.

 

Їхні батьки можуть ними пишатися, а друзі залишилися друзями.

 

Казка «З життя хімічних елементів»

7 клас

  Поблизу великого Бору на Фермій жив кіт на ім’я Лютецій. Яка це була країна — невідомо. Може, Індій чи Германій, а може, Америцій, а то й Францій.

Кіт був не простий, а чарівний. Він був надзвичайно Актиній і рухливий, як Меркурій. Очі кота світилися, як Фосфор, а сам він уночі ставав Неодим. Шубка в нього Сірка з двома біленькими плямами на Талій.

На цій Фермій крім котика Лютеція мешкали ще маленька дівчинка Галій та її мама Іридій. Лютецій був завжди Радій бачити Галій. Вона часто Берилій котика на руки і бавилася з ним. Котик інколи захоплював мишку у Полоній, і то був великий Цирконій, коли мишка тікала з Полоній і Молібден бога за свій порятунок.

Наближався день народження Галій, і вона Гадоліній про свої подарунки.

Приїхали гості з Європій, Америцій, Рутеній: Ванадій та Арсен із Тулій, Родій з Каліфорній, Нікол із Самарій.

А найкращим подарунком виявився маленький песик Кобальт. На шиї в нього виблис¬кував сріблястий Силіцій.

Мама Іридій діставала з Барію гостинці й частувала гостей.

Свято було веселим та радісним і тривало, аж поки Гелій сіло за обрій, а на небі з’явився Селен. Між Лютецієм і Кобальтом ледве не дійшло до невеличкого Скандію. Але котик був у стосунках великий Технецій і залагодив їх, Ніобій нічого й не сталося.

І собачка завжди зустрічав котика веселим — Гафній, Гафній!

Чекаю на ваші казки!

 

Казка про те, як атоми прагнули досконалості

8 клас

  Десь у світі Періодичної системи живуть собі атоми. Живуть-поживають, а щастя не мають. І ніби все в них є, немає тільки відчуття гармонії, стабільності. Ви, може, ще й не знаєте, але все в цьому світі прагне досконалості. Для атомів такою досконалістю є заповнена зовнішня електронна оболонка, інакше кажучи, кожен атом на зовнішньому рівні прагне мати вісім електронів, як поважаючий себе інертний газ. Такий октет є стабільним, він дозволяє атому почувати себе захищеним. І от…

  В одному з будинків жив собі атом Натрію. Ви, може, думаєте, що він був  задоволений своїм життям? Але ж уявіть, що на зовнішньому енергетичному рівні у нього лише один електрон (І група елементів). Цей електрон заважає атому Натрію відчувати себе впевнено і атом прагнув його позбутися, може, комусь знадобиться більше, ніж йому. А електрон і радий старатися, все одно, з Натрієм його зв’язують не такі вже й сильні зв’язки. 

  Відірвався електрон і помандрував шукати собі нове життя. Уявіть, що знайшов! Бо десь, в іншому місці живе, скажімо, атом Хлору. У нього сім електронів на зовнішньому енергетичному рівні (VII група елементів) і до повного щастя Хлору не вистачає тільки одного електрончика. Він радо приймає приблуду на свій зовнішній енергетичний рівень, отримуючи омріяний октет електронів: і Хлору добре, і електронам затишно.

  Тут варто закінчити, напевно, словами: «і жили вони всі довго і щасливо», адже всі задоволені…

  Але давайте подумаємо, що отримав кожен атом при таких блуканнях електрона. Атом Натрію – електронейтральна частинка, заряд якої дорівнює нулю. Якщо він втрачає один електрон (електрон несе заряд  -1), значить відбувається ось що: Na0 – 1e = Na+, в хімії такий процес називається окисненням – віддачею електрона.

  Атом Хлору навпаки, отримує на свою зовнішню оболонку один електрон, значить, сам набуває заряду:0+ (-1) = ­­­­-1. Cl⁰ + 1e = Cl^-,   цей процес називається відновленням – процесом прийому електронів. 

 

Казка  «Багатства земні»

11 клас

 

Темне незвідане царство бога Надра. Немає нікого у світі заможнішого за нього. Багато кому хотілося заволодіти тими багатствами, але нікому не вдавалося цього зробити. Адже сховані вони глибоко в Землі. Ні з ким Надр не хотів поділитися тим, що таїть у собі. І от прийшла до нього Людина з такими словами:

—      Надре! Важко нам стало жити у світі. Того тепла, що дають дрова, не вистачає. Коней наших стало щкода : пастися б їм на чудовому лузі, а вони мусять вантажі день у день возити, втомлюються дуже швидко.

Подумав, подумав Надр та й каже:

—       Людино! Хотілося б тобі допомогти, але не знаю, як вдіяти: бо ти водночас великодушна і малодушна, щедра і жадібна, розумна і дурна, далекоглядна і сліпа. Як же ти розпорядишся моїми багатствами, яку долю ти їм даси, а особливо моїм улюбленим – Вугіллю , Нафті і Газу.

Подумав Надр та й каже:

—      Добре, поділюся я з тобою, Людино, свої улюбленцями, але за однієї умови: ти повинна дуже добре опанувати такі науки, як: Хімію, Фізику, Географію, Геологію і виховати в собі такі риси характеру: Допитливість, Старанність, Працелюбність, Доброту.

Якщо буде так, то ти, Людино, станеш царем Природи, її вінцем, а якщо ні – то  горе буде велике.

Подякувала Людина за все, пообіцявши старанно вчитися, дізнаватися про Природу все більше й більше, старанно працювати, дбати про Екологію.

В її оселях стало тепло і затишно, адже використовувати вона стала природний Газ – цінне паливо, що за своєю теплотворною здатністю перевищує всі відомі види палива ( при спалюванні 1 м3 газу виділяється до 54 400 кДж теплоти). Природний газ – це  одне з кращих видів палива для промислових і побутових потреб. Його використовують у заводських котельних установках, промислових печах (доменних, скловарних).

І прекрасні довгогриві коні стали виступати на іподромах у змаганнях, пастися на лугах, а не перевозити важкі вантажі. А замість них це став робити транспорт: автомобільний, залізничний, повітряний. Швидко машини куди хоч доставлять і пасажирів, і вантажі, аби тільки вчасно заправляли їх бензином, який добувають із Нафти – рідкої горючої корисної копалини, запаси якої є в Україні у Львівській, Сумській, Чернігівській, Полтавській, Івано-Франківській областях.

Загули на ланах трактори, добрі помічники людей, бо є тепер лігроїн і гас, що приводить їх у рух.

Полегшало життя людське: веселі і заможні вони стали. Чарівні жінки одягли сукні, пошиті з нейлону, лавсану, капрону, який добре переться, не жмакається і стали ще привабливішими. Все було добре, але Людина інколи забувала про одне – Природу  треба любити, дбати про її здоров'я – не  допускати забруднення відходами хімічного виробництва, не забруднювати повітря шкідливими продуктами згорання нафтопродуктів на теплових електростанціях, у промислових енергоустановках, не забруднювати океан при транспортуванні нафти, бо вона тоді тонкою плівкою розпливається по поверхні води, бо ж легша за воду, завдаючи цим великої шкоди навколишньому середовищу.

Великий мудрець землі Української колись сказав такі слова:

„Учіться, брати мої,

Думайте, читайте.

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь.??

То ж ми повинні любити Землю, колиску нашу і нашого життя, дбати про неї і її багатства.

Чекаю на ваші казки!

 

 

Казка « Сон»

11 клас

 

В одному селі жив хлопчик Добрик  з мамою і татком. Одного разу він разом з батьком пішов у гори. Довго блукали вони лісом. І раптом Добрик спіткнувся через якийсь камінець. Коли він нагнувся, то побачив, що це не такий камінь, які він щоразу бачив у горах. Це був інший чорний і блискучий. Добрик підняв дивний камінчик і поклав його у кишеню… Прийшовши додому, хлопчик одразу побіг у сад, щоб там на самоті краще роздивитися знахідку. Але, блукаючи з батьком у горах, хлопчик таки втомився і тому швидко заснув під яблунею. І ось що йому наснилося:

Добрик побачив перед собою маленького хлопчика. Він був гарненький і чорнявий. Підійшовши до Добрика, він сказав: 

— Мене звуть Вуглик, а тебе як?

Добрику здалося незвичайним і смішним це ім’я, проте він відповів:

— Добрик, — а потім запитав хлопчину, звідкіля той узявся. І тоді Вуглик розповів Добрику, що багато років тому на нашій планеті не було людей, а росли лише велетенські дерева. Весь час лилися дощі, дерева падали у воду. Але згодом дощі припинилися і земля почала висихати, лишилися тільки деякі западини, у яких була вода. Дерева, які потрапили раніше у воду, знесла вода у западини і вони лежали на дні почорнілі. Потім почали виникати гори. І там, у горах під землею, народився він — Вуглик. Довго жив він під землею. Одного разу йому страшенно захотілося подивитися, що ж там діється на поверхні. І він покинув своє підземне царство. Довго він ходив по містах і селах, все йому було дуже цікаво. І от одного разу потрапив він у великий будинок. Там познайомився Вуглик із людьми. І саме там він дізнався про свої надзвичайні здібності: він міг перетворюватися, як чарівник. Вуглик міг перетворитися на газ, смолу, кокс; міг лікувати людей і робити вибухи. Щовечора він влаштовував у місті феєрверки. Люди дуже раділи їм і дякували Вуглику за те, що він приносить радість.

Добрик слухав ту дивну розповідь і зачудовано дивився на нового друга. Та ось Вуглик сказав:

— Я тут забарився з тобою, а мені ще треба побувати у королеви Англії: там шиють сукню їй на День Народження і я повинен подбати щоб воно було яскравим і сподобалося й королеві і всім гостям. Тож прощавай!

На прощання Вуглик влаштував феєрверк. Це було дивовижно! Ніколи в житті Добрик не бачив такого феєрверку. Та раптом все зникло…

Добрик прокинувся: «Який чудовий сон» — подумав він. Чорний камінець лежав у траві і виблискував на сонці… 

 

Казка « Хто важливіший?»

11 клас

 

В надрах нашої щедрої матінки-землі жили Нафта, Газ і Вугілля.

От одного разу якось вони зустрілися. Зайшла в них розмова про людей і почали вони сперечатися, хто з них найважливіший для людей і хто приносить більшу користь.

Чорнокоса Нафта перша вступила в спір і каже:

— Я найголовніша. Це я даю найбільшу користь. Зараз я це вам доведу. З мене виділяють продукти, які мають велике практичне значення. Спочатку з мене видаляють розчинені газоподібні вуглеводні (переважно метан). З підвищенням температури суміші можна зібрати окремі фракції: з газової фракції бензинів дістають: газолін і бензин — авіаційний, автомобільний; з лігроїнової фракції застосовують як пальне для тракторів; в гасовій фракції гас після очищення використовується також як пальне для тракторів, а також реактивних літаків і ракет; а з наступної фракції дістають газойльдизельне пальне.

От бачите, скільки з мене виробляють продуктів, яка я важлива. Без мене люди не обійшлися б, вони назвали мене «чорним золотом».

— Ні, заперечив прозорий Газ, — це я найголовніший! Адже я цінне паливо. При згоранні я виділяю багато теплоти, тому я застосовуюсь як енергетично ефективне і дешеве паливо в котельних установках, доменних, мартенівських та скловарних печах.

Я — джерело сировини для хімічної промисловості: добування ацетилену, етилену, водню, сажі, різних пластмас, оцтової кислоти, барвників, медикаментів та інших продуктів.

Як бачите, я не менш важливий. Без мене людина також не обійшлася. Хоч мене і не назвали «золотом» , це не значить, що я не найважливіший.

Тут за себе заступилося Вугілля:

— А що ж я не важливий? Я також цінне пальне, навіть один із періодів в палеозойській ері назвали «кам’яновугільний», а не «нафтовий» чи 

« газовий». Продукти мого піролізу це кокс, кам’яновугільна смола, водний розчин аміаку.

 

Казка « Як стати зіркою»

10 клас

 

Вона народилася в найказковішій, найдивовижнішій країні – хімічній лабораторії. Її батько – Оксид Азоту Чотири, був чоловіком злого норову і носив прізвище Лисячий хвіст. Її мама була простою, спокійною жінкою, звали її Вода.

Вона народилася маленькою, без кольору. Коли до неї добавити розчин фіолетового лакмусу, то можна зрозуміти – народилася дівчинка. Їй дали красиве жіноче ім’я Кислота.

Кислота успадкувала від батька не тільки прізвище Азотна. Вона успадкувала його вибуховий і неврівноважений характер. Інколи, коли її масова частина була в розчині близькою до одиниці, вона вела себе так, що її називали димною.

Кислота дуже товаришувала з металами, і ця дружба носила окисно – відновний характер. Її товаришами були Меркурій і Срібло, а Золото і Платина ніколи з нею не товаришували. Прикро було Нітратній Кислоті, бо вона вважала себе благородною і дуже талановитою.

Вона помітила, що коли потрапить її краплинка на дерев’яну стружку чи тріску – ті запалюються. Вона руйнувала шерсть і натуральний шовк, а на шкірі людини залишала жовті плями. Але всі ці властивості не робили її відомою та популярною, навпаки, багато хто став її остерігатися.

Тоді Нітратна Кислота вирішила працювати в кооперативі « Основні оксиди та основи». Вона випускала солі, які називалися нітратами і селітрами, її продукцію використовувало сільське господарство. Нітратна кислота працювала без відпочинку. З дощовими краплями, що випадали під час грози, Нітратна Кислота перетворювалася в ґрунті на нітрати. Дурні овочі та фрукти дуже раділи нітратам. Вони стали їх використовувати у необмеженій кількості. Нітратів у фруктах і овочах стало так багато, що виникло питання, як від них позбавитися.

А Нітратна Кислота стала відомою. Про неї почали писати газети і журнали, говорити по телебаченню. Нітратна Кислота стала видатною зіркою!  

 

Казка Іртиша 

11 клас

 

Десь там, далеко, глибоко під землею жив багатий сеньйор Нафтан зі своєю донькою Нафтаною. Була у Нафтаниного батька чудова вілла з прекрасним підземним садом і великою кількістю прислуги. Сеньйор Нафтан дуже любив свою доньку, із самого дитинства не відмовляв їй ні в чому, вона мала все, що хотіла. Нафтана була дівчинкою вродливою, стрункою, смугленькою, з ледве помітним рум'янцем на щічках; її чорняве, гарне волосся легкими локонами спадало їй на плечі. Дівчинка була веселою й лагідною. У неї було дуже багато друзів. Серед них і Підземне Джерельце...

... І от одного разу Підземне Джерельце сказав:

— Я скільки всього знаю цікавого, що ти навіть не підозрюєш про такі речі. Якщо хочеш, я з тобою поділюся, але для цього нам потрібно відправитися в подорож.

—       Що ж, відповіла Нафтана, — я з тобою згодна, і ми зараз же вирушаємо.

Вони відправилися в подорож. Довгою була їхня дорога, переповнена великою кількістю нового і цікавого. Але от одного разу з Нафтаною зненацька щось сталося, чого вона не могла собі пояснити. її очам раптом стало так боляче, що вона не змогла навіть їх розплющити. І тоді Нафтана сказала Джерельцю, що не може продовжувати подорож разом з ним. Але Джерельце тільки розсміявся: 

—      Яка  ж ти ще дурненька, — лагідно сказав він. — Це сонце. Чудове, лагідне сонце, якого ніколи не бачили в володіннях твого батька. Сонце, – продовжував Джерельце, – це найпрекрасніша річ у цілому світі. Ти повинна навчитися дивитися йому у вічі і посміхатися, як посміхається завжди воно. Ти повинна звикнути до нього.

Нафтана подумала: « Я ніколи не зможу цього зробити», але спробувавши раз, другий вона вже весело і захоплено роздивлялася навкруги. Але яка дивна картина була перед нею:

—      Що це? – захоплено запитала вона Джерельце.

—      Це мої брати Струмочки та Джерельця і сестри Річечки всі зібралися до однієї купи. Це все – моя родина, і всі разом ми називаємося морем. Дивись як нас багато і яка навкруги краса!!!

Дійсно, було красиво. Тисячі родичів Джерельця злилися докупи. Навколо був голубий простір.

—      Пливемо далі, – сказав Джерельце, – я  покажу і розкажу тобі ще багато цікавого. Ниряй зі мною і ти побачиш яка краса там, під водою.

—      Але я не можу, – відповіла  Нафтана, – я дуже легка, а вода мене просто підійме і все. Скажи мені краще, що то за біла цятка на горизонті?

Вони мерщій подалися туди. То був пароплав, красивий велетень пароплав. Але її увагу привернув молодий капітан, який стояв на палубі у білосніжному кітелі. Нафтана, затамувавши подих, дивилася на нього. Щось сталося в її душі. Їй дуже сподобався молодий капітан. Але пароплав проплив, не звертаючи на них уваги. Нафтана враз стала сумною і сказала, що не дивлячись ні на що, вона повертається додому…

… Вдома з нею творилося щось дивне. Батько дивувався, що не було чутно її веселого сміху, не цікавили квіти їх підземного саду. Вона сиділа в своїй кімнаті і нікуди не виходила, - це дуже дивувало її батька

Так продовжувалося не один день і не один місяць. Нафтана зрозуміла, що покохала. Покохала раз на все життя. Розуміла також і те, що покохала людину. Вона жила лише однією мрією: побачити ще раз свого коханого. Але одного разу вона так розхвилювалася, що серце її почало дивовижно швидко стукати, наче хотіло вирватися назовні. Вона зрозуміла, що щось трапилося або щось може трапитися з її коханим. Тоді вона сказала батькові:

—       Тату , не лай, а відпусти мене туди, де я перший раз зустрілася із своїм капітаном. Я знаю, що це далеко, але ти не можеш мені не дозволити, бо з ним щось трапилося. Я це відчуваю

—       Донечко моя! Ти у мене одна єдина. Ти все, для чого я живу. І якщо з тобою щось трапиться, я цього не зможу пережити. Я відправляюся з тобою.

—       Ні, тату! – заперечила Нафтана, - я піду сама. Зі мною нічого не трапиться. Я скоро повернуся. Я повинна йому допомогти, якщо він в біді. Прощавай. 

Не знала Нафтана, що більше ніколи не побачить вона свого батька і не повернеться до рідної домівки…

Коли вона потрапила на те місце, де вперше побачила пароплав, жахлива картина відкрилася перед нею: десятки кораблів на морі, деякі з них горіли. Постріли гармат та крики людей – це все лякало Нафтану. Але ось і пароплав її коханого, але вже не той красивий пароплав: з надбитими мачтами і зваленими вітрилами. Нафтана зрозуміла – війна, про цю жахливу подію їй розповідав батько. Нафтану враз охопив нестерпний біль, її коханий може загинути. « Ні, ніколи цього не станеться! – подумала вона, – Якщо  потрібно я загину замість тебе, але тебе я врятую!». І вона розлилася по воді між ворожими кораблями. Нафтана знала, що полум’я – це смерть для неї, але також і смерть для ворогів її милого. І вона вирішила померти, та врятувати життя того, кого вона любить. Нафтана останній раз подивилася на капітана. Він стояв на палубі і похмурим поглядом дивився навкруги. І тоді вона в останній раз промовила: «Прощавай, мій любий. Більше я тебе ніколи не побачу. Я врятую тобі життя, а сама загину, але загину заради тебе. Мій любий, єдиний, прощавай». І востаннє подивившись на свого коханого, Нафтана торкнулася рукою до червоних, лютих язиків полум'я, якими поруч горів ворожий корабель. Враз море спалахнуло яскравим вогнем і всі ворожі кораблі разом з ними. Молодий капітан весело подивився в сторону супротивників, його флот було врятовано.

Але раптом в його серці з'явилася нестерпна біль. І чим довше він дивився на вогонь, який спалахнув на воді, тим більший біль пронизувала його серце. Проти своєї волі він підняв голову вгору. На фоні голубого неба на нього дивилося сумними ніжними очима обличчя красивої дівчини.

 

Казка « Пригоди Сульфатної Кислоти»

10 клас

 

В одному хімічному королівстві жила чародійка, звали її Сульфатна Кислота. На вигляд вона була: рідина без кольору, в’язка як олія, без запаху. Сульфатній Кислоті дуже хотілося стати відомою і вона відправилася в подорож.

Вона йшла вже п’ять годин, а день був жаркий, і їй захотілося пити. Тут вона побачила криницю. « Вода!» - закричала кислота і побігла до криниці, доторкнулася до води. Вода дуже зашипіла. З криками налякана Кислота побігла геть. Молода Кислота не знала , що при змішуванні її з водою виділяється велика кількість теплоти.

« Коли вода змішується з Сульфатною Кислотою, то вона не встигає змішатися з нею, може закипіти і викидати бризки Кислоти». Такий запис з’явився у щоденнику молодої мандрівниці, а потім і в підручниках хімії.

Так як Кислота не вгамувала спрагу, то вона побачила дерево і вирішила прилягти, і відпочити в холодку. Але їй не вдалося. Як тільки Сульфатна Кислота доторкнулася до дерева, то воно почало обвуглюватися. Не знаючи причини злякана кислота побігла геть.

Нарешті вона прийшла в місто і вирішила зайти в перший магазин на її шляху. Це був ювелірний магазин. Вона підійшла до вітрини і побачила багато золотих прикрас. Сульфатна Кислота вирішила приміряти золоту каблучку. Продавець подав їй каблучку, Кислота наділа її на красивий палець. Каблучка була дуже красивою, і Кислота вирішила її купити. Саме цим вона могла похизуватися перед  своїми друзями!

Сульфатна Кислота пішла додому. Але її не покидала думка: « Чому ж вода і дерево так дивно вели себе з нею, а золота каблучка зовсім по іншому?

Та тому, що золото не окислюється в сульфатній кислоті». Такі останні слова були записані в щоденнику мандрівниці.

 

Казка про Фосфорів

10 клас 

У деякому царстві в бідної вдови Хімії народилося два сини – елементи: Фосфор Червоний та Фосфор Білий. Мати їх любила, берегла. Але вони із самого дитинства часто сварилися. Кожен доводив, що він найкращий. Білий Фосфор, випнувши груди, задерши носа, похвалився: « Я – кристалічний, твердий , пахну часником, легко ховаюся, не розчиняюся у воді, при 400С загораюся, а головне – у темряві можу світитися та отруїти своїх ворогів!»

« Зате в тебе кольору немає, а я темно – червоний, як квітка , гарний, - доводив, сердячись Червоний Фосфор. – Я розсипчастий, без противного запаху, у воді не зникаю ( не розчиняюся). Нехай у темряві мене не видно, зате я отруйний!».

Сварки братів часто доходили до бійок.

І ось одного разу, а точніше, в середині ХІХ століття Великий Король Менделєєв попросив зібратися всім елементам світу, з’їхатися до нього і оселитися назавжди в його чудових палацах для того, щоб творити добро на Землі. Швидко дійшла ця звістка і до братів – близнюків. Обидва захвилювалися, засперечалися. Кожному з них хотілося скоріше поїхати з дому та стати самостійним, авторитетним і потрібним на Землі, а Королю потрібен був лише один з них.

Поїхали вони до королівства і стали доводити володарю Менделєєву свою вищість.

Король слухав їхню суперечку і нарешті вдарив посохом об землю, суворо сказавши: « Мені набридли ваші чвари, тому наказую суперечку вашу вирішити Кисневі. Він визначить , хто з вас найважливіший і потрібніший для мене!».

Страшний суддя Кисень поважно підійшов до притихлих братів і повів їх до печі.

Білий Фосфор спалахнув при 400С та перетворився на Фосфор ( V) оксид, а його брат Червоний Фосфор довго тримався та все – таки також перетворився на Фосфор ( V) оксид, тільки при 2600С.

Менделєєв дуже зрадів, що брати перетворилися на одну і ту саму речовину. « Брати Фосфори, – проголосив він, – ви обидва потрібні моєму королівству, але в мене не вистачає палаців, щоб оселити всіх окремо. Тому будете жити в одному, який знаходитися в п’ятій групі, ІІІ періоді під номером 15. Живіть мирно!».

Минуло понад 100 років відтоді, як помирилися брати. Вони мирно творять великі справи на Землі.

Один працює у виробництві сірників, інший – в оборонній промисловості. А з роботи повертаються разом, кожного разу з вдячність вклоняючись повелителю Менделєєву.

 

Казка-загадка 
Поблизу великого Бору на Фермій жив кіт на ім'я Лютецій. Яка це була країна — невідомо. Може, Індій чи Германій, а може, Америцій, а то й Францій. 
Кіт був не простий, а чарів¬ний. Він був надзвичайно Ак¬тиній і рухливий, як Меркурій. Очі кота світилися, як Фосфор, а сам він уночі ставав Неодим. Шубка в нього Сірка з двома біленькими плямами на Талій. 
На цій Фермій крім котика Лютеція мешкали ще маленька дівчинка Галій та її мама Іри¬дій. 
Лютецій був завжди Радій бачити Галій. Вона часто Бери¬лій котика на руки і бавилася з ним. 
Котик інколи захоплював мишку у Полоній, і то був ве¬ликий   Цирконій, коли мишка тікала з Полоній і Молібден бога за свій порятунок. 
Наближався день народжен¬ня Галій, і вона Гадоліній про свої подарунки. 
Приїхали гості з Європій, Америцій, Рутеній: Ванадій та Арсен із Тулій, Родій з Калі¬форній, Нікол із Самарій. 
А найкращим подарунком ви¬явився маленький песик Ко¬бальт. На шиї в нього виблис¬кував сріблястий Силіцій. 
Мама Іридій діставала з Барію гостинці й частувала гостей. 
Свято було веселим та радіс¬ним і тривало, аж поки Гелій сіло за обрій, а на небі з'явився Селен. Між Лютецієм і Кобаль¬том ледве не дійшло до неве¬личкого Скандію. Але котик був у стосунках великий Технецій і залагодив їх, Ніобій нічого й не сталося. І собачка завжди зустрічав котика веселим — Гафній, Гаф¬ній! 

Казка про трьох братів-вуглеводнів

 

     Було у царя Карбону  троє улюблених синів: Етан, Етен і Етин. Зовні дуже схожі між собою, але все ж різні – і на вигляд, і характером. Одним словом - трійнята. Одного разу покликав їх Карбон до себе і сказав: «Ви троє мені найрідніші. На вас усі рівняються. Хочу переконатися, що я у вас не помиляюся, що ви гідні продовжувати мій рід. І тому, дам вам випробування, яке покаже, чого ви навчилися і на що здатні, наскільки знаєте себе і один одного, чи міцне ваше братерство. А завдання для вас таке: потрапити в Країну вуглеводнів і утворити гомологічні ряди. Застерігаю, будьте пильними, бо всюди чатуватиме на вас небезпека. Не потрапляйте в пастки. Не давайте скувати себе ланцюгами перетворень». 

    Зібралися брати, попрощалися з батьком, пообіцяли виконати завдання і повернутися живими додому.

     Недовго йшли, як опинилися в темному лісі. Там побачили вказівник. Зліва на вказівнику було написано «Вогонь», а по праву сторону – «Вода». Посідали брати, порадились і вирішили: «Наліво не підемо, бо згоримо і сліду від нас не залишиться. Підемо направо».  
    
     Ідуть, ідуть… Стомилися вже, пити хочеться. Аж тут і вода – задзюрчало джерельце. Етен і Етин кинулися першими до нього. «Куди ви? Зупиніться! – кинув їм навздогін Етан. – Не можна вам пити воду, вона може бути підкисленою! Ти, Етене, можеж стати  Етанолом, а ти, Етине, – Етаналем!" Послухалися брати – не стали пити воду. Пішли далі. Вийшли на галявину. Тут вже Етан знесилився і каже: «Приляжу  на сонці, відпочину». «Відпочивай, - погодилися брати, – а ми спробуємо вихід з лісу відшукати».

     Довго вони блукали лісом. Вже зовсім знесилені помітили  річку невеличку. «От би скупатись», - подумали обидва і побігли до річки. Але так само раптово зупинились. Знову промайнула в їхніх головах  думка: «А що, як там у воді сидить страшний Бром? Візьме і проковтне нас обох, і станемо ми бромопохідними». « Ні, у воду краще нам не заходити», -  застеріг Етен. І тільки він це промовив , як сталося чудо - перед братами  з`явився місток через річку. Зраділи вони: «Гайда за Етаном!» Прибігли на галявину, а Етан спить – ніг не чує. Розпарився на сонці, а  до нього, скориставшись ситуацією, підступний Хлор підкрадається. Кинулися до брата з криком: «Просинайся мерщій, Етане, поки у хлоропохідне чудовисько не перетворився».

     Коли оговтався Етан, то був безмежно вдячний братам, що не кинули його напризволяще. І, вже втрьох, щасливі, що живі і здорові, дружно попрямували вони через чарівний місток до Країни вуглеводнів. 

    Швидко до царя Карбону дійшла радісна звістка, що сини його утворили гомологічні ряди і разом з ними повертаються додому.

 

    От і казочці кінець.  А хто слухав, буде молодець, якщо продемонструє з допомогою рівнянь реакцій ті перетворення, що відбулися б з Етаном, Етеном і Етином, якщо б вони не змогли уникнути перешкод.

Казки про окисник та відновник

«Флуор – найсильніший окисник».

У  Флуора , як і у всіх галогенів була своя заповітна  мрія. Лише одного електрона не вистачало йому для нового щастя, щоб стати таким спокійним та горділивим як Неон. І вирішив він вкрасти електрон. Довго ходив таблицею, приглядався, в кого ж можна поцупити електрон. Оксиген, спостерігаючи за ним, трішки побоювався і швиденько подружився з двома Гідрогенами, утворивши Воду. «Ось тепер я переможу Флуор» - подумав  зв’язаний з Гідрогеном Оксиген.

Вода вирішила побороти Флуор! Та де  там! Флуор виявився сильнішим. Вода, якою гасили пожежу, сама загорілася у Флуорі. Оксиген, який вважався  окисником, у цій реакції перетворився на відновника. Так Флуор продемонстрував, що він найсильніший окисник.

«Гідроген – хороший відновник »

Якось зібралися метали-відновники і стали вести розмову про те, хто кого відновив, хто  є найкращим. Гомоніли між собою лужні метали: « Ми ж найшвидше віддаємо електрони, ми робимо добру справу, ми найкращі». З’явився навіть Карбон(II)оксид –чадний газ: «Хоча я дуже отруйний, але як відновником мною дуже пишаються».

Все це чув завжди маленький сором’язливий Гідроген і дуже засмутився: «Чому вони? А не я? Мабуть тому, що у  мене один єдиний електрон і один протон?» І Гідроген заплакав. Це почули інші елементи і почали розпитувати, втішати: «Ні, ти хороший відновник» - наперебій говорили метали - «Ти позбавив нас Оксигенового рабства». Прийшли навіть деякі органічні речовини втішати Гідроген та дякувати за відновлення.

Так друзі допомогли повірити Гідрогену, що він хороший відновник.

«Оксиген - сильний окисник»

Жив собі Оксиген. Був він гордовитий, зухвалий і такий сильній, що з ким не зустрічався, відразу вимагав віддати йому 2 електрона, всіх він окиснював. Запишався Оксиген: «Я найсильніший, найспритніший, кращого за мене немає!» І назвали його Окисником, а речовини, з якими він взаємодіяв – оксидами. Зазнався зовсім Оксиген, ходить собі по таблиці зі всіма знайомиться, всі йому друзі, але не на рівних, тому що він у них відбирає електрони. Одного Флуора він дуже боявся. А от Аурум та Платина з ним знатися не хотіли, повністтю його ігнорували.