Цикл занять на тему "Життєві цінності"

Розвивально – виховне заняття з учнями початкових класів

Тема: Життєві цінності. Дружба.

Мета: пояснити учням, що таке життєві цінності; допомогти кожній дитині усвідомити свій внутрішній світ та особистісні цінності; вчити визначати, що є для них найціннішим; з'ясувати, що таке дружба, яким повинен бути справжній друг; розвивати самосвідомість дітей; підтримувати їх мотивацію у вивченні та усвідомленні самих себе.

Обладнання: аркуші формата А - 4, кольорові олівці, фломастери, оповідання Олега Буценя «Друг»

Хід заняття

І. Мозковий штурм.

Що в нашому житті цінується дуже дорого, але купити за гроші ми не можемо? (відповіді дітей).

ІІ. Вступне слово соціального педагога.

 Життєві цінності – це те, що люди цінують у своєму житті. Їх не можна купити за гроші, але саме завдяки ним життя набуває сенсу. Сьогодні ми з вами поговоримо про ДРУЖБУ.

ІІІ. Читання соціальним педагогом оповідання.

 Поміркуйте під час читання:

- Кого з хлопчиків можна назвати справжнім другом? Чому?

- Хто з дітей не вміє дружити?

- Яким повинен бути справжній друг?

Оповідання «Друг». Автор Олег Буцень

На день народження Андрійкові подарували велосипед «Орлёнок». Синій, з блискучими щитками на колесах, з дзвінком і навіть із запасною камерою. Ну точнісінько такий самий, на який вони з батьком напередодні роздивлялися в універмазі. Тільки тоді Андрійко й гадки не мав,, що то вони насправді вибирали. Після оглядин він неохоче притулив велосипед до купи інших, зітхнув і всю дорогу мовчав - так шкода було розлучатися із срібнорогим красенем.

І ось «Орлёнок» став перед своїм новим господарем. Ох і гармидер зчинився того ранку в домі! Лише старий кіт Пуська ніяк не міг збагнути Андрійкової радості. Він обережно, з усіх боків, обнюхав обнову. Особливо не сподобались йому колеса: від них різко тхнуло свіжою гумою. Коли в квартирі задзеленчав пронизливий дзвоник, Пуська одним стрибком опинився на стільці, войовничо вигнув спину, фукнув на металевого гостя і надовго зник під ліжком.

Як мухи на мед, злетілись у дворі дітлахи подивитись на новий Андрійків велосипед: діловито обмацували покришки, шкіряне сидіння, крутили руль. Андрійко, наче довідкове бюро, відповідав на запитання. Нарешті він неквапливо вмостився на сидінні, натиснув на педалі і закружляв по подвір'ю. Тихо і рівно зашурхотіли нові колеса, а руки одразу відчули приємну напругу і легке тремтіння. Одне коло, друге, третє...

Він під'їхав до хлопців, що сиділи на лавці біля вкопаного в землю стола, і пружно зіскочив.
Першим до нього підійшов Бориско і по-хазяйськи поклав руки на руль.

- Дай пробіжусь.
Андрійко знав Бориска давно, відтоді, як чотири роки тому переїхав у цей будинок. Він був грубуватий, задирливий, хоч і юшкою сорочку зросить - ні перед ким не спасує. А ще він краще за всіх ходив на лижах. І тому кожен з хлопчаків мав за честь попасти в коло його друзів. І Андрійко теж.

- На, катайся,- з якоюсь прихованою радістю випустив Андрійко з рук «Орлёнка».

Бориско хвацько поплював на руки, глибше насунув на лоба вицвілу кепку, перекинув довгу ногу через сидіння і заметляв педалями...

Відтоді вони подружили.

Коли в школі лунав останній дзвінок, Андрійко на крилах мчав додому, похапцем з'їдав холодний обід, виносив велосипед і, кружляючи навколо будинку, чекав друга. Виходив Бориско, і починалося справжнє катання. Бориско їздив напрочуд ловко. Він умів і ноги закидати на руль, і робити козла, і руками крутити педалі, як у цирку. Хлопці були в захваті від його витівок, і Андрійко щиро пишався своїм новим другом.

Якось надвечір, коли вони каталися у дворі, Бориско несподівано сказав:
- Не подобається мені у дворі... Тут і розвернутися нема де, і двірничка лається. Гайда на дорогу, до пустиря.

- Далеко,- ухильно відповів Андрійко і крадькома поглянув на свої вікна.

- Хіба то далеко? Та ми ж велосипедом за дві хвилини там будемо. - І Бориско так поблажливо глянув на друга, що той не міг більше опиратись.
Вони вийшли на вулицю, завернули за ріг. Сіра стрічка асфальту з чорними масними плямами ще пашіла денною спекою. Над нею тремтіло гаряче повітря. Але сонце вже торкнулося даху незакінченого п'ятиповерхового будинку: заходило на вечір.
- Їдь ти, а потім я,- великодушно запропонував Бориско. - Доїдеш до пустиря і назад.
Андрійкові стало смішно, як це вони у такий спосіб швидко доберуться до пустиря: один на велосипеді, другий - пішки, а потім навпаки. Все одно швидше не буде. Та хіба в цьому річ, коли охота покататись?

А воно й справді не так нудно йти, коли знаєш, що зараз твоя черга їхати. Андрійко вже відкатався і йшов вулицею, занурившись у свої райдужні мрії. Ох, як же хотілося йому навчитися їздити без рук!

Низько в небі прогуркотів літак. Андрійко затулився від сонця долонею, примружив очі. Коли пролітають літаки, йому завжди, наче магнітом, повертає голову у той бік. Ось і зараз він провів очима літак, аж поки той не зник за будинками.
І раптом пронизливий вереск машини... Від жаху Андрійко увібрав голову в плечі. Ще мить, і чорна «Волга» вдарила у заднє колесо «Орлёнка», який саме робив стрімкий поворот, а Бориско від поштовху полетів на асфальт... Що було потім - Андрійко згадував, наче сон. Вони стояли посеред вулиці, звідкілясь позбігалися люди, вимахували руками, галасували. Бориско прикладав чиюсь хустинку до забитого коліна. Андрійкові було душно від хвилювання, хотілося швидше вибратись із гомінкого кільця людей, але між ними ніде не було ні щілинки. Потім Бориско сунув йому в руки велосипед, потяг за рукав, і вони задріботіли в якусь вулицю.
Сіли на бровці. Лише тепер, коли минувся перший переляк, Андрійко почав розглядати свого понівеченого велосипеда. Заднє колесо було без трьох спиць і виписувало таку акуратну вісімку, як у першому класі вчителька виводить малюкам на дошці. Андрійко стримував сльози, але вони самі по-зрадницькому наверталися на очі.
- Думаєш, мені не страшно? - тихо вимовив Бориско. - Знаєш, як коліно болить...
Він прибрав з ноги хустинку у червоних плямах, поторгав пальцем липку від крові подряпину. Андрійко співчутливо закивав головою. Ще трохи посиділи.
- Може, підемо? - Бориско випростався, похитав у повітрі забитою ногою, опустив холошу. - Заживе. Рушили повільно, ховаючись за перехожих, аби не потрапити на очі знайомим. «Орлёнок» котився поруч, стиха порипував і дзенькав, немов на свій лад розказував недавню пригоду.  Найважче Андрійкові було натиснути кнопку дзвінка. Він постояв перед дверима, послухав, як біжить у ванній вода,- значить, мати дома. Десь у глибині кімнати, байдужий до його лиха, співав гучномовець. Нарешті Андрійко зважився, подзвонив. Відчинив батько. Прослизнути нишком до вішалки не вдалося, і ще, як навмисне, зачепився велосипедом за двері. Батько пильно оглянув сина.

- А, бойове хрещення. Вітаю! Ну, проходь, проходь, чого став на порозі? - і пропустив Андрійка у передпокій.

«Орлёнок» сиротливо притулився до стінки.

- Сам хоч цілий?

- Цілий, - з шумом видихнув Андрійко, немов усе повітря беріг для цього короткого слова.  Широка батькова долоня лягла на руль, він нахилився, щоб краще роздивитись пошкодження. Довго мацав спиці, крутив педалі, смикав ланцюжок передачі.
- Що ж, пішли до кімнати, поговоримо, - не сказав, а звелів. Андрійко пройшов уперед і зупинився коло одвірка: сісти він не наважувався. 

- Я слухаю, розповідай.  Андрійко переступав з ноги на ногу, розглядав давно знайомі візерунки на килимі, що встеляв майже всю підлогу. Стояв і зосереджено кліпав очима. Сказати правду, як усе сталося? Але тоді він назавжди втратить Бориска: йому не дозволять більше з ним дружити. А хіба він винен? Якби не той пришелепкуватий шофер з «Волги», що мчав на повній швидкості, усе було б гаразд... Ні, Бориска він не викаже. І, не дивлячись батькові в очі, Андрійко сказав:  - З гірки їхав. Упав...
Чи повірив батько, чи ні, тільки після цього Андрійкові на тиждень заборонили гуляти у дворі, а про велосипед годі й думати.  І потяглися довгі, сумні дні. А за вікном світило сонце, як завжди, галасливо сновигала дітлашня, і її веселий гомін, змішаний з далеким гуркотом автомашин, манив до себе, Андрійко брав відро із сміттям і виходив у двір. Йому хотілося побачити Бориса, сказати, що він не прохопився й словом про їхню пригоду. Але Бориско не з'являвся.  Та ось, нарешті, він побачив Бориска у гурті хлопців, що грали в ножика на купі піску. Андрійко швидко перетнув подвір'я і, щиро всміхаючись, попрямував до нього. Але Бориско якось коротко кивнув йому і одвернувся - потягся за ножиком, наче був зайнятий важливою справою. Не підвівся, не сказав і слова, навіть очі сховав...  Андрійко постояв трохи і ні в сих ні в тих мовчки пошвендяв додому. А наступного дня, коли він біля вікна поливав квіти, знову побачив Бориска. Той сидів на столі, де ввечері грають у доміно дорослі, і з усіх сил надував нового футбольного м'яча. За кожним видихом він згинався до самих колін, а малий капловухий Кузьма запобігливо підтримував опуклу коричневу покришку. З усіх Кузьчиних рухів, з його всміхненого обличчя, з того, як він упевнено тримався серед хлопців, Андрійко зрозумів, що м'яч належить йому. Коли м'яча надули і зашнурували, Бориско по-хазяйськи притис його до свого боку і зіскочив зі стола.
- Ставай! - наказав він Кузьці, і той підстрибом побіг до цегляної стінки гаража, яка завжди правила хлопчикам за футбольні ворота. Кузька був щасливий, що придбав собі друга...  Андрійко одійшов од вікна і ввімкнув гучномовець на повну силу.

ІV. Аналіз оповідання.

 -     Сподобалось оповідання? Чим саме воно вам запам’яталось?

•                   А у вас є друзі?
•                   Що для вас означає «дружити»?
•                   А чи був у вас в житті випадок, коли вам дійсно допомогли друзі?
•                   А ви коли – небудь допомагали другові? В чому виражалась ваша допомога?
•                   Як ви думаєте, можна людині прожити без друзів? Чому?

Висновок: Дружба – це життєва цінність людини, на яку він спирається в скрутну хвилину. Справжні друзі служать нам опорою в труднощах і завжди бувають поруч із нами в радостях.

V. Творче завдання.

Намалювати портрет друга або малюнок для друга.

VІ. Виставка дитячих робіт.

Розвивальне заняття з учнями початкових класів

Тема: Життєві цінності. Радість.

Мета: актуалізувати знання дітей про життєві цінності; пояснити дітям, що таке радість, коли вона виникає і від чого залежить; дати зрозуміти, що людина, яка налаштована на позитив, в житті досягає більшого;допомогти кожній дитині усвідомити свій внутрішній світ та особистісні цінності; вчити визначати, що є для них найціннішим; розвивати самосвідомість дітей; підтримувати їх мотивацію у вивченні та усвідомленні самих себе.

Обладнання: листочки формата А – 4, кольорові олівці, фломастери, казка «Радість і Гидота».

Хід заняття

І. Мозковий штурм.

Що таке радість? (Відповіді дітей)

ІІ. Вступне слово соціального педагога.

Багато людей у світі замислюються над цим питанням. Можливо, це тому, що ми, в більшості своїй, забули, коли по-справжньому раділи в останній раз. Або пам’ятаємо, що це було дуже давно.

Згідно тлумачного словника, радість — це почуття задоволення, веселий настрій. Радість — це все, що змушує посміхнутися, піднімає настрій, робить щасливим. Це може бути сонячний день, отримання подарунків, здійснення бажань, іноді виникає навіть безпричинна радість.

Ми радіємо, коли щось отримуємо. Коли у нас щось є. Коли у нас щось гарно виходить.

ІІІ. Читання соціальним педагогом казки. Казка Радість і Гидота. Автор Наталія Третяк Радость и Гадость. Переклад на українську мову соціального педагога.

  Жили – були два молодих сусіди. І от якось вирішили вони, що кожний з них повинен побудувати собі новий великий просторий будинок. Дім, в якому буде багато місця, і де поселяться здоров’я, щастя і благополуччя.

   Швидко казка кажеться, та не так скоро діло робиться.

   Промайнуло декілька важких років, перш ніж обидва сусіди звели собі по будинку.

   Ось тільки в одного з них дім вийшов на диво просторий, високий, світлий, затишний. Та ще й напрочуд міцний і зручний. Не будинок, а одне задоволення. Будинок – мрія.

   А у другого сусіда вийшов кривобокий, хиткий сарай із дірявим дахом, запліснявілою стелею та гнилими стінами.

   І ось прийшов похмурий горе – будівельник до свого задоволеного життям сусіда дізнатися, в чому справа, в чому секрет: як так трапилось, що в нього такий добротний дім вийшов?

   А сусід замість того, щоб відповісти, сам запитує товариша:

•                   Ти з чого, сусіде, свій дім будував?
•                   З чого, з чого…Із самого звичайнісінького матеріалу – з цеглинок Гидоти. Із заздрощів, жадібності, егоїзму, образ, жалкування, невдоволеності, песимізму і ненависті. А ти з чого, сусіде, будував?
•                   А я із найкращого матеріалу – із цеглинок Радості. З доброго гумору, спокою, чесності, прощення, оптимізму, терпіння, щедрості, скромності, щирості і любові.

ІV. Обговорення казки.

Придумайте своє продовження казки. Опорні питання:

- Як би вам хотілось, щоб вона закінчилась?

- Порадьте сусіду, як можна полагодити його будинок? Чим йому можна допомогти?

- З яких цеглинок ви б хотіли побудували власний дім?

Висновок:  Коли тобі весело та радісно, то хочеться поділитися гарним настроєм з усіма довкола. Важливо те, що радісна людина може гори звернути. Коли ми відчуваємо радість, нам і працюється легше, і живеться приємніше, і навіть з оточуючими ми можемо поділитися гарним настроєм.

Адже, як ми до світу- так і світ до нас. Ми йому подаруємо радість - нам вона повернеться та ще й з відсотками. Головне -  вчасно її розгледіти, не відвернутися і не загубитися, не перестати вірити в добро.

Особиста радість приємна, а загальна радість — подвійно. Значить, чим більше людей радіють, тим більше радості.

Не потрібно бути чарівником, щоб подарувати посмішку товаришеві. І тоді, разом із нею, у серці поселиться Радість, яка й прожене Смуток. Посміхніться товаришеві, поселіть у своєму і його серці Радість.

V. Творча робота.

   Закрийте очі і уявіть, що у вас є можливість збудувати свій дім. Помрійте, яким він буде? З чого ви будете його зводити? Кого туди поселите?

   А тепер відкрийте очі і перенесіть своє уявне зображення на папір. Намалюйте, будь ласка, ваш власний будинок Радості.

VІ. Виставка дитячих робіт.

Розвивально – виховне заняття з учнями початкових класів

Тема: Життєві цінності. Любов.

мета: актуалізувати знання дітей про життєві цінності; пояснити дітям, що таке любов; допомогти кожній дитині усвідомити свій внутрішній світ та особистісні цінності; вчити визначати, що є для них найціннішим; розвивати самосвідомість дітей; підтримувати їх мотивацію у вивченні та усвідомленні самих себе.

Обладнання: заготовки сердечок - валентинок, кольорові олівці, фломастери, казка «КАЗКА ПРО ЛЮБОВ». Автор Марія Щур

Хід заняття

І. Вступне слово соціального педагога.

На сьогоднішньому нашому занятті ми продовжимо знайомитись із цінностями, які коштують дорого, але купити за гроші ми не можемо. Пригадайте, будь ласка, які з них ви вже знаєте. (Відповіді дітей).

Сьогодні дійшла черга до любові.

ІІ. Мозковий штурм.

Що таке любов? (відповіді тітей)

ІІІ. Читання соціальним педагогом казки.

КАЗКА ПРО ЛЮБОВ. Автор Марія Щур

   Жила собі дівчинка, звали її Інгрід. Батьки її дуже любили і робили все для того, щоб вона була щаслива. Але їй завжди здавалося, що чогось не вистачає. В неї були найдорожчі іграшки, найкрасивіші ляльки і найсмачніші цукерки і шоколадки, але вона постійно ходила невдоволена і злилася. В школі в неї було багато подруг, але вони дружили з нею тільки через те, що в неї було багато гарних іграшок, а по справжньому її трохи недолюблювали за поганий характер.

Одного разу, Інгрід дуже образилася на маму, за те, що та купила їй червону сукню, а не рожеву і закрилася у своїй кімнаті зі слова:

- Ти мене зовсім не любиш, бо не виконала свого слова!

-Я старалася, Інгрід.- ласкаво говорила мама, під дверми кімнати.-Але сукні твого розміру, в такому кольорі не було.

- Іди геть!- крикнула дівчинка. - Якби ти мене любила, то зробила б усе для того, щоб я була щаслива! Не хочу тебе бачити!

Мама жалібно зітхнула і пішла на кухню, готувати вечерю. А Інгрід сіла біля вікна і від злості розревілася. Зненацька, на підвіконня невідомо звідки стрибнула велика пухнаста біла кішка і голосно замуркотіла.

Іди геть. - закричала дівчинка. - Не вистачало, ще й тебе до мого горя. Мама мене не любить по справжньому. Не розуміє, що я вчора сказала дівчатам, що прийду в рожевій сукні. Тепер я буду брехунка. А мамі байдуже.

І тут кицька заговорила людським голосом:

 - Ти впевнена, що мама тебе не любить?

Інгрід мало не впала, і злякано промовила:

- Ти розмовляєш…! Хто ти?

- Неважливо,- муркнула кішка. - В чому на твою думку проявляється любов?

- Ну…людина яка любить, здатна на все заради того, кого любить…

- Ти впевнена? А як це? – запитала кішка і примостилася на підвіконні. - Я зовсім нічого не знаю про любов, Може ти мене навчиш.

-Я навчу? – Інгрід здивовано подивилася на кішку. - Ну що тут знати. Наприклад, якби мама мене любила, то вона б зробила все, щоб дістати для мене сукню, а так…

– О! – кішка примружила свої хитрі очі. - То ти в цьому тямиш. Може навчиш мене і покажеш приклад справжнього прояву любові. От як наприклад ти сама, любиш свою маму. Як ти проявляєш свою любов?

-Я?…- Інгрід задумалася і подивилася у вікно. – Не знаю…

- Чому не знаєш? Ти ж знаєш, що таке любов? Чи ти не любиш свою маму? Ти розлюбила її за те, що вона не виконала свою обіцянку? А за що саме, мама повинна робити для тебе все? А може ти також зробила щось таке, що її могло образити?

-Я ж її дочка. - Інгрід знову злісно подивилася на кішку. - Я мушу, щось робити для того, щоб вона мене любила?

Мабуть не мусиш, але людина яка для тебе так мало значить хіба мусить жити разом з тобою? Мені здається мама тобі не потрібна. Я заберу її собі. Їй же мабуть, однаково з ким няньчитись. Ти для неї майже така чужа, як я.

- Але це моя мама!- заперечила Інгрід.

-А ти впевнена, що знаєш, як це мати маму? Я ніколи не знала свою, може поясниш мені як це?

- Мати маму, це звичайна річ.

- І все-таки я так і не зрозуміла, що таке любов. Хочеш щось покажу? Хапайся за мене.

Інгрід зі страхом, але більше із цікавості вхопилася за кішку і за мить вони опинилися в минулому. Кішка запевнила, що їх не видно і наказала тихенько дивитися. Це була велика кімната, де сидів якійсь чоловік і жінка, вони ніби чекали обіду, а маленька дівчинка накривала на стіл. Інгрід тихенько скрикнула. Згадавши старі фотографії із маминого фотоальбому, вона впізнала цих людей. Це були її дідусь з бабусею та її мама в дитинстві.

Маленька мама» вела себе тихо і скромно, та коли в неї випала салатниця батько злісно на неї нагримав і наказав бігти в свою кімнату робити уроки. Мама навіть не заступилася, а також прикрикнула на доньку, щоб була обережна. Мама Інгрід знітилася попросила вибачення і пішла в свою кімнату. Інгрід разом з кішкою пішли за нею. Дівчинка дуже здивувалася, коли побачила яка бідна кімнатка в її мами, там майже не було іграшок. Зате була маленька іконка Божої Матері і маленька мама ставши перед сном на коліна молилася Богу. Вона бажала здоров’я своїм батькам і дякувала Господу за те, що в неї є батьки. Вона любила їх всім серцем, хоча на думку Інгрід це було просто неможливо. Бо здавалося їх немає за що любити. Вкінці її мама помолилася про те, щоб колись у неї була своя донечка і вона буде її любити понад усе, подарувавши їй те, чого в самої не було.

 - Ось бачиш. - сказала кішка. - Це і є любов. Твоя мама також колись була «донькою», і їй жилося зовсім не так як тобі. Та вона ніколи не думала про це, бо просто любила і все. Не за щось, а просто всім серцем. Вона ж могла брати приклад зі своїх батьків, та вона зробила твоє життя прекрасним, і любить тебе. Хоча їй самій в дитинстві дуже не вистачало справжньої любові.

Інгрід задумано дивилася на свою маленьку маму і їй захотілося її раптом обійняти і приголубити. Таку маленьку і беззахисну. Кішка мабуть все зрозуміла бо через декілька секунд Інгрід опинилася сама у своїй кімнаті. Вона швиденько вибігла з кімнати і побігла шукати маму. Мама тихенько сиділа в кріслі і в’язала для Інгрід новий шарфик. Дівчинка підійшла до неї і зі сльозами на очах ніжно-ніжно пригорнула до себе:

- Я люблю тебе, - сказала вона.

- І я люблю тебе, донечко!- сказала радісно мама і вони обнялися.  Інгрід навіть не помітила, як з рук мами мами  випала маленька стара фотографія, на якій красувалася велика пухнаста біла кішка…

 ІV. Аналіз казки.

•                   Чи сподобалась вам казка?
•                   Що вам найбільше сподобалось?
•                   У вас в житті є люди, які вас люблять? Хто вони?
•                   А кого любите ви?
•                   Як ви проявляєте свою любов до них?

Висновок. Пам’ятайте, кожна казка несе в собі прихований сенс. Вона попереджає нас про наслідки наших вчинків. У житті кожна подія може мати декілька варіантів розвитку, і тільки від вас залежить, який шлях ви оберете.

V. Творче завдання.

Закрийте очі і подумайте, кому б вам в першу чергу хотілося б сказати: «Я тебе люблю»

Відкрийте очі, візьміть сердечко і розмалюйте його саме для тієї людини, про яку ви щойно подумали.

VІ. Домашнє завдання. Подаруйте вдома це сердечко за призначенням.

Ви можете обвести своє сердечко і наробити ще стільки копій, скільки вам забажається, розмалювати і подарувати тим людям, котрих ви любите.

На наступному занятті ви поділитесь зі мною враженнями.

Розвивально – виховне заняття з учнями початкових класів

Тема: Життєві цінності. Щастя.

Мета: актуалізувати знання дітей про життєві цінності; допомогти кожній дитині усвідомити свій внутрішній світ та особистісні цінності; вчити визначати, що є для них найціннішим; розвивати самосвідомість дітей; підтримувати їх мотивацію у вивченні та усвідомленні самих себе.

Обладнання: аркуші формата А - 4, кольорові олівці, фломастери, казка «Казка про щастя». Автор Сухомлинський В.

Хід заняття

І. Вступне слово соціального педагога. Актуалізація знань.

На сьогоднішньому нашому занятті ми продовжимо знайомитись із життєвими цінностями. Пригадайте, будь ласка, які з них ви вже знаєте. (Відповіді дітей). Сьогодні дійшла черга до щастя.

ІІ. Мозковий штурм.

•                  Що по – вашому «щастя?» (Відповіді дітей)
•                  Коли людина відчуває себе щасливою? (Відповіді дітей)

ІІІ. Читання соціальним педагогом казки.

                      Казка про щастя. Автор В. Сухомлинський

Йшла стежиною Бабуся, несла великий кошик з яблуками.

Спіткнулася Бабуся, впустила кошика з рук. Посипалися яблука по стежині.

Старенька нахилилася, щоб їх позбирати. Побачила це маленька Дівчинка, що гралася неподалік. Підбігла до Бабусі, допомогла. Коли всі яблука були в кошику, Бабуся дала найбільше яблуко Дівчинці і сказала:

— Спасибі тобі, Дівчинко, я бачу, що ти хороша, добра дитина.

Дай Бог тобі щастя! — та й пішла собі далі. А Дівчинка задумалася:

— Щастя? А що таке щастя?

Оскільки вона була маленькою і ще багато чого не знала, то вирішила спитати в інших.

Побачила вона Пташку і звернулася до неї:

— Пташечко, що таке щастя?

— Щастя — це повернутися на батьківщину після довгої зими, звити гніздечко, вивести пташеня і вчити їх літати! — защебетала Пташка.

«Ні, мабуть, це не те щастя, про яке мені Бабуся казала»,— подумала Дівчинка.

Вона пішла далі і спинилася перед чудовою Квіткою.

— Квітонько, скажи, що таке щастя? Ти знаєш?

— Звичайно, знаю,— залопотіла пелюстками Квітка.— Щастя — це ласкаве Сонечко і теплий Дощик

Пішла Дівчинка до Дерева:

— Дерево, Дерево, як по-твоєму, що таке щастя?

Могутнє Дерево тихо зашелестіло буйним листям:

— Щастя, Дівчинко, це пережити зимові морози та завірюхи, прокинутись

навесні від довгого сну і, знову одягнувши зелене вбрання, слухати дзвінкий щебет птахів на своїх гілках.

Далі зустріла Дівчинка Кішку.

— Киценько, а ти знаєш, що таке щастя?

— Знаю, знаю! Щастя — це гарно поїсти сметанки і грітися на сонечку.

Що ж іще потрібно? — промуркотіла Кішка і ліниво потягнулася, вигинаючи спинку.

Пішла Дівчинка до Собаки, що спочивав у холодочку. Почувши запитання Дівчинки, Собака відповів:

— Щастя — це вірно служити хазяїнові, який тебе годує, і бачити, що він тобою задоволений.

— Хто ж говорить правду? — думала Дівчинка. Прийшла вона до Річки.

— Річечко, може, ти знаєш, що таке щастя?

— Знаю, знаю,— задзюркотіла Річка.— Щастя — це щоб вода моя була

чистою та прозорою, щоб береги не замулювалися і щоб я могла повноводною добігти до самого моря.

— А по-твоєму, що таке щастя? — звернулася Дівчинка до Бур’янини, що росла у квітнику.

— Щастя — це так розростися, щоб задушити всі квіти, що ростуть поруч,

і бути єдиною господинею в цьому квітнику.Дівчинка повернулася додому і запитала у Мами, що таке щастя.

— Для кожної матері щастя — це коли щасливі і здорові її діти,— відповіла Мама.

— Мамочко, чому ж усі відповідають по-різному? — здивувалася Дівчинка.

— А ти сама подумай чому,— сказала Мама. Довго думала Дівчинка, а потім промовила:

— Я зрозуміла. Щастя — у кожного своє. Який ти сам, таке й твоє щастя.

ІV. Обговорення казки.

•                  Сподобалась казка?
•                  Що ви зрозуміли з цієї казки?

Висновок: у кожного щастя своє. Який ти сам, таке й твоє ЩАСТЯ.

V. Творче завдання. «Моє щастя».

А, що для вас ЩАСТЯ? Не кажіть мені про це вголос, а намалюйте на папері.

VІ. Виставка дитячих робіт.

Розвивально – виховне заняття з учнями початкових класів

Тема: Життєві цінності. Здоров'я.

Мета: актуалізувати знання дітей про життєві цінності; сформувати в учнів поняття про цінність життя і здоров`я; допомогти кожній дитині усвідомити свій внутрішній світ та особистісні цінності; вчити визначати, що є для них найціннішим; розвивати самосвідомість дітей; підтримувати їх мотивацію у вивченні та усвідомленні самих себе.

Обладнання: аркуші паперу формата А – 4, кольорові олівці, фломастери, казка «Казка про те, як хлопчик Степанко здоров'я шукав». Автор Олександра Бичковська

Хід заняття

І. Вступне слово соціального педагога. Актуалізація знань.

На сьогоднішньому нашому занятті ми продовжимо знайомитись із життєвими цінностями. Пригадайте, будь ласка, які з них ви вже знаєте. (Відповіді дітей). Про життєві цінності людини можна судити за її вчинками та поведінкою в цілому. Дуже важливим є формування власної шкали цінностей. Сьогодні ми поговоримо з вами про найголовніше - про те, без чого людина не може жити.

ІІ. Мозковий штурм.

•                  Як ви думаєте, яку життєву цінність ми сьогодні розглянемо? Що таке здоров'я? (Відповіді дітей)
•                  Як ви гадаєте, що люди повинні робити, щоб бути здоровими? (Відповіді дітей).
•                  Що складніше: зберегти чи зруйнувати здоров'я? (Відповіді дітей)

Висновок. На жаль, більшість людей усвідомлюють цінність здоров'я тільки тоді, коли виникає серйозна загроза для здоров'я або коли воно вже значною мірою втрачене.

ІІІ. Читання соціальним педагогом казки.

Казка про те, як хлопчик Степанко здоров`я шукав. Автор Олександра Бичковська

Якось влітку, батьки привезли семирічного Степанка до бабусі з дідом, що проживали у селі, на відпочинок.

— Хочемо, щоб ти тут здоров`я набрався, — сказав, від’їжджаючи у місто тато. — Бо здоров’я мати – вік біди не знати.

Степанко не розумів, як саме треба набиратися того здоров`я й тільки знизав плечами.

Минали дні, хлопчик дуже весело проводив свій час. Щодня разом з новими друзями він купався в річці, в лісі збирав різноманітні ягоди, а теплими вечорами любив насамоті дивитись у небо, спостерігати за тихими зорями.

Його спокій порушив один випадок. Якось, дідусь повертаючись з поля, раптом схопився за спину й сідаючи на стілець, крекчучи промовив:

— Охо-хо-хо, де ж знайти те здоров`я? – ніби сам до себе звернувся він. – Дуже важко й нерадісно без нього. Пам’ятаєш, бабуню, які ми були, коли міцне здоров’я жило з нами?

— Пам’ятаю, я його дуже любила, але, очевидно, цього було замало, слід було ще й берегти, – сумно додала жінка. — Без здоров’я ніщо людині не миле.

Після цих слів бабуся, як ні в чому не бувало, запросила усіх вечеряти. Хоча на столі було усе смачнюще, Степанко їв без настрою. Йому не давали спокою бабусині слова.

Нарешті малий не втримався:

— Бабуню, про кого ви з дідусем так сумно говорили?

— Що ти маєш на увазі, мій хлопчику? – перепитала жінка.

— Ви шкодували про «здоров`я», яке кудись поділося, – нагадав малий.

— Ось що тебе непокоїть, — всміхнулася бабуся. – А я думаю, чому це наш Степанко такий невеселий? Отож, слухай. У нашому домі довго жило міцне здоров`я, разом ми були щасливі. Та мабуть, ми його не достатньо шанували, бо воно, врешті, від нас пішло.

— Бабуню, якщо воно вам таке потрібне, навіщо ви його відпустили?

— Уся біда в тому, онучку, що здоров`я, зазвичай, не питає, — зітхнула бабуся.

 – Тихо покидає нас, навіть не прощаючись. Але в кожного є своє здоров`я, й ти ще маєш достатньо часу, щоб з ним міцно потоваришувати.

Після цих слів бабуся міцно пригорнула до себе онука, поцілувала й веліла йти у ліжечко відпочивати. Та Степанкові було не до сну. Він хотів знайти втрачене здоров`я й повернути його бабусі з дідусем. «Чому здоров`я має таку цінність? Як саме йому догодити, щоб воно завжди було з нами?» — непокоїло малого.

Рано-вранці семирічний хлопчик тихенько вийшов з дому. «Я розкрию таємницю, як зберегти здоров`я й розкажу про це всім», — вирішив Степанко і рушив у дорогу.

За кілька будинків він побачив сусіда, що, з огляду на все, прокинувся з першим промінням сонця, бо вже встиг нарубати цілу хуру дров. Здивований хлопчик зупинився й аж рота розкрив від несподіванки.

— Невже вам не хотілося ще поспати? – запитав малий.

— Хто рано встає, той довше проживе. Рано лягати і рано вставати — ось що робить людину багатою, розумною й здоровою, — пояснив сусід. – А ти куди, Степанко, так рано зібрався?

— Йду здоров`я шукати, без нього моїй бабусі й дідусю дуже погано, — відповів хлопчик. – Може, ви бачили їхнє здоров`я, бо його слід повернути додому.

— На жаль, не бачив, — зізнався чоловік. – Здоров`я таке примхливе, що за ним потрібно дуже добре дбати, увесь час годити, прислухатись. Й так усе життя, бо без здоров`я жодної справи не зробиш. Навіть у ліжку лежати без нього твердо.

«Он як усе серйозно?» — подумав про себе хлопчик й рушив далі. Раптом він побачив дуже красиву дівчину, яка біля свого будинку поливала різнобарвні квіти.

Красуня, вгледівши малого, запросила його зайти у двір. Вона налила хлопчику свіжого молока й відрізала шматок запашного хліба.

— Пригощайся! – звернулася вона до малого й сіла поруч.

Степанко пив тепле молоко аж прицмокуючи від задоволення. Їсти на свіжому повітрі та ще й поряд з такою красунею, було надзвичайно приємно. Хлопчина звернув увагу на те, що господиня їла дуже повільно, ніби насолоджуючись кожним шматком.

— Хто добре жує, той довго живе, — ніби відчуваючи про що думає малий, пояснила дівчина.

— А що треба робити задля того, щоб бути такою гарною, як ти? – поцікавився малий.

Було видно, що дівчині страшенно сподобалось таке запитання. Вона зіскочила з місця й весело закружляла навколо Степанка. Потім зупинившись,сказала:

— Едина краса, яку я знаю, — це здоров’я. Ти будеш доти красивим, доки будеш здоровим!

Степанко подякував за гостинність й рушив далі. По дорозі він зустрів старого сивочолого чоловіка, з довгою й такою ж сивою бородою. Дідусь так вправно ніс два повних відра води, що хлопчик не втримався й звернувся до нього:

— Ви не відчуваєте вантажу, ніби вам зовсім небагато років.

— Не дивись на мої літа! — вигукнув дідусь. – Бо хто здоровий, той і молодий!

— Чи не скажете, де можна віднайти здоров’я? Мені дуже-дуже воно потрібне, — поцікавився Степанко.

— Здоров’я треба шукати в природі, — порадив сивочолий чоловік. — Воно там, де чисте повітря, якісна вода й здорова їжа. А ще рух. Не давай своїм м’язам нудьгувати, займайся спортом, роби добрі справи.

Розмову сивочолого дідуся й Степанка випадково почула літня жінка. Вона дуже повільно вийшла зі свого двору й зауважила:

— Дитино, здоров’я не любить надмірного гаміру, крику. Хочеш здоров`я мати, не треба нервувати. Ти завжди мусиш усі свої справи вирішувати стримано, не нервуючись. От мені вже 105 років, а я ні з ким ніколи не сварилася. Знаю точно, що здоров’я у рівновазі. Основа довголіття — це здоров’я, а основа здоров’я — спокій.

Степанко подякував за мудрі поради й рушив далі. Біля сільського магазину він зустрів давню подругу своєї бабусі й привітався з нею.

— Доброго дня, Степаночку, — поздоровкалася жінка. – Ти вже стільки часу у нашому селі, а до мене досі не завітав. Ходи, я тебе пригощу.

Степанко з радістю погодився на гостини. Вдома господиня поставила на стіл багато різних страв, та найбільше різноманітних овочів.

— Хочеш бути здоровим, їж свіжі овочі, — порадила вона.

Хлопчик достаньо зголоднів, тож їв з апетитом. До того ж усе було таке смачне! Степанко помітив, що господиня з’їла зовсім не багато й закінчивши обідати лише з чемності не полишала столу.

— Чому ви не їсте, адже ваші страви надзвичайні? Невже ми не повинні зараз усе це з’їсти?

— Мені приємно, що я тобі догодила, — посміхнулася жінка. – Але якщо ти хочеш продовжити своє життя, вкороти свої трапези.

Степанко подякував за смачний обід й рушив далі. Проходячи повз сільський шкільний стадіон він побачив молодого хлопця, який надзвичайно легко підкидав доверху важкі гирі, наче вони повітряні кульки.

— Ти такий сильний! – захоплено вигукнув малий.

— Займайся спортом й ти таким станеш, — відповів спортсмен. – Починай свій день з гімнастичних вправ й ранкової пробіжки й побачиш, як швидко змінишся. Станеш міцним, прудким, а головне здоровим! Ніхто не потурбується про твоє здоров’я, крім тебе самого. Люди, які від природи немічні тілесно, завдяки вправам стають міцнішими за силачів.

Тут Степанко почув, що його гукають. Хлопчик обернувся й побачив своїх бабусю й дідуся, які хвилюючись, шукали малого по всьому селу.

— Бабусю, дідусю! – крикнув Степанко й радісно побіг їм на зустріч. — Я зрозумів, що здоровим бути вигідно!

ІV. Обговорення казки.

•                  Сподобалась казка?
•                  Які поради отримав хлопчик від добрих людей?
•                  Чому здоровим бути  вигідно?

Висновок:

Вірш Л. Лисенко  Про здоров’я

Здоров’я - основа усього на світі,

Здоровими бути бажають всі діти.

Для цього потрібно щоденно вмиватись,

Робити зарядку і тепло вдягатись.

Себе гартувати водою і сонцем,

І солодко спати з відкритим віконцем,

І їсти усе, що на стіл подають,

Бо ж страви нам росту і сил додають.

Поводитись добре, усіх шанувати,

Не плакать, не киснуть, не капризувати.

Не гратись з вогнем, не стрибать під машини,

Що мчать по дорогам щодня без упину.

Себе берегти для матусі і тата,

Накази їх всюди виконувать свято.

V. Творче завдання. «Як догодити Здоров'ю».

Подумайте і намалюйте, що треба робити, щоб здоров'я від вас не втекло?

VІ. Виставка дитячих робіт.