Cтановлення духовних цінностей та їх роль у процесі розвитку молодших школяриків

Cтановлення духовних цінностей та їх роль у процесі розвитку молодших школяриків

Духовність – це втілення в світоглядних орієнтаціях людини сподівань, прагнень, ідеалів, духу народу, що визначає спрямованість особистісних потреб, бажань і зумовлює настанову на відповідний життєвий вибір. Це осмислення людиною гуманістичного сенсу мети людської життєдіяльності [ 5, с. 45].

Проблема духовних цінностей перебуває в центрі уваги сьогодення. Це значною мірою зумовлено тим, що ціннісна система суспільства руйнується. Морально-духовний розвиток особистості є пріоритетним напрямком діяльності вищої школи, передбачає формування моральних, правових, естетичних, а також інтелектуальних цінностей учнівської молоді.

Сьогодні з’явилася справжня потреба в неупередженому погляді на наявні процеси за їх духовно-ціннісним змістом. Цього потребує і педагогічна діяльність. Педагогу важливо усвідомити найважливішу професійну цінність ‒ особистість учня, дитини як людини, яка розвивається.

Педагогічний процес загальноосвітньої школи завжди пов'язаний з освоєнням найважливіших для підростаючої людини цінностей.

На думку О. Сухомлинського, цінності ‒ це утворення, в основі яких перебувають людські почуття, спрямовані на ідеальне, на ідеал ‒ те, до чого людина прагне, визнає поштиво. Це категорія етики, саме вона доводить, що в житті, в світі є цінністю; етична ж поведінка ‒ це втілення етичних цінностей, їх (цінності) треба шукати як у різних ситуаціях, так і в особистості [7, с. 24].

Духовні цінності учня – динамічне явище, яке формується та змінюється протягом життя людини, зазнаючи впливу багатьох чинників. Успішність процесу духовного розвитку особистості зумовлює спрямованість на творення власного ціннісно-значеннєвого поля, спосіб освоєння базових ціннісних орієнтацій у житті, міра набуття й актуалізації духовних цінностей. Джерелом духовно-практичної діяльності виступає потреба в усвідомленні розумності та значущості власного життя, вільної, самостійної орієнтації в ньому.

Виразом духовності є християнство, яке пропонує людині переорієнтацію мислення на вищий рівень у співпраці з Творцем.

Починаючи з перших релігійних книг ‒ «Нового заповіту», «Біблії», відбувалося становлення основоположних християнських (духовних) цінностей ‒ загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість, стійкість (чесність, правдивість, вірність слову) теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями, канонами є також десять християнських заповідей.

Так, М. Бердяєв виділяв цінності: матеріальні, соціальні та духовні. При цьому філософ наголошує, що найвищими є духовні цінності ‒ релігійні, пізнавальні, моральні та естетичні, оскільки їх функціонування ґрунтується на ідеї служіння народу і разом з цим забезпечує творення суспільства [1, с. 30].

Мета і завдання становлення і формування духовних цінностей, ціннісних орієнтацій, їх зміст та форма – це педагогічна проблематика, і саме вони повинні стати предметом спеціального розгляду.

Процес формування духовних цінностей триває протягом усього життя. На нашу думку, найбільш сприятливим у становленні і вихованні духовності, духовних цінностей  є молодший шкільний вік. Саме в цьому віці закладаються основи духовності, активно формуються духовні якості, системи цінностей та ідеалів.

Оскільки загальноприйнятою серед педагогів є думка про те, що виховання на основі духовних цінностей – це провідний шлях формування особистості, її духовного світу, то в сучасних умовах постає питання не лише про духовне ціннісне виховання, але й про духовне ціннісне навчання, тобто навчання, яке має своїм кінцевим результатом не знання, а формування «аксіологічного світогляду, який оперує ціннісними категоріями» [2, с. 125].

Найважливішим фактором, що зумовлює становлення і розвиток духовних цінностей є виховання. На думку Б. Братуся, виховання моральних цінностей особистості має здійснюватися з одного боку – від нестійких, епізодичних ставлень до стійких, усвідомлених ціннісно-смислових орієнтацій; з іншого – від спрямованості на вигоду, благо для себе до формування загальнолюдських уявлень, смислової ідентифікації зі світом [3, с. 75].

Завдання виховання молодшого школяра взагалі, і морального, зокрема, висвітлені в документі ‒ «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів». Зважаючи на те, що основним джерелом моральних вчинків особистості учня початкової школи є система внутрішніх цінностей, виховні завдання спрямовуються на розвиток моральної саморегуляції, виховання довільної поведінки, цілеспрямованої позитивної діяльності за заздалегідь визначеною метою. Ці завдання пов’язані з необхідністю перетворення суспільних моральних норм у внутрішні регулятори діяльності для досягнення єдності моральної свідомості, моральних почуттів і позитивної поведінки [10, с. 9-10]. Одним з основних шляхів формування духовно-моральних ціннісних орієнтацій молодших школярів є вдосконалення змісту такої роботи. Вона повинна пронизувати усі ланки освітнього процесу і, в першу чергу, виховний процес, що є одним з найголовніших напрямків роботи школи й охоплює організацію усієї життєдіяльності дитини. Уточнення й конкретизація змісту роботи по формуванню ціннісних орієнтацій повинна здійснюватися за двома напрямками:

•                 відповідно до морально-етичних установ суспільства;
•                 відповідно до вікових особливостей і психічних форм їхнього засвоєння [4, с. 453].

Духовне виховання, що здійснюється в молодшому шкільному віці, як процес систематичного цілеспрямованого формування моральної особистості забезпечує послідовне засвоєння підростаючим поколінням моральних цінностей:

• формування у підлітків моральних почуттів;
• позитивних умінь і навичок поведінки;
• основ моральних якостей;
• моральних понять і мотивів поведінки.

З психологічної точки зору моральне формування дитячої душі є віссю її духовного розвитку. У світлі цього висувається думка, що людина у своєму розвитку стоїть передусім і більше за все перед моральними завданнями. Моральне завдання, моральний сенс духовного формування дитини ‒ ось що визначає логіку розвитку її, це необхідно розуміти, висвітлити весь процес формування особистості дитини.

Процесу виховання системи духовних цінностей у підростаючої особистості має передувати її психологічна готовність до реалізації свого духовного призначення (вищих смислів життя, духовного «Я»).

Таку готовність потрібно спрямовано формувати, а не чекати, коли дитина сама дійде до усвідомлення власного духовного призначення або ж переживе досить сильні емоційні ситуації-потрясіння, які стимулюватимуть таке розуміння. Якраз у цьому вбачається мета розвивального, вільного, особистісно орієнтованого виховання. Відомо, що ці характеристики виховання безпосередньо пов’язані з «Я» особистості, а отже, з процесом рефлексії.

Найбільш поширене нині розуміння феномену «рефлексія» пов’язане зі сферою мислення, яке спрямоване на вирішення суб’єктом навчальних завдань у процесі формування навчальної діяльності. Тут рефлексія розуміється як засіб усвідомлення суб’єктом підґрунтя власних дій, як направленість мислення на себе, на власні процеси і власні продукти. Тобто суб’єкт повинен дати собі відповідь на запитання, чому він використовує певні операції, що належать до теоретичного способу вирішення завдань, і в якій послідовності їх здійснює.

Систематичне цілеспрямоване формування високоморальної особистості відбувається в школі, в організованому дитячому колективі, в якому здійснюється соціальна виховна робота, спрямована на всебічний розвиток особистості.

Як зазначав В. Сухомлинський, «...для повноцінного виховання важливо, щоб кожна людина ще в роки дитинства й особливо в підлітковому віці і ранній юності осягнула повноту свого життя, виробила в собі культуру бажань, основою і змістом якої є мудра гармонія між задоволенням матеріальних потреб і становленням розвитку потреб духовних» [8, с. 660].

Значну роль у системі загальнолюдських цінностей відіграє духовна культура. Концептуальний аналіз праць вітчизняних учених дав змогу визначити її як процес гуманізації природи та суспільства, самої людини, її ставлення до оточуючої дійсності, до інших людей і самої себе, унаслідок чого духовна культура постає як визначник загальнолюдського ціннісного змісту соціуму: якою мірою людяне суспільство, якою мірою людина стала справжньою людиною для себе і для інших.

Духовні витоки ціннісного освоєння світу глибоко розкрито Г. Сковородою, який наголошував, що кожна людина ‒ це окремий світ, а отже неповторна індивідуальність. Від пізнання себе лежить шлях до пізнання всього світу і формування морально-етичних засад ‒ мудрості, добра, честі, справедливості та інших чеснот, що є основоположними для життя і діяльності «істинної людини». Особливо актуальним є твердження Г. Сковороди, що треба дбати про виховання передусім доброго серця дитини. Він уболівав за те, щоб матеріальне не стало над духовним, а «блиск золота не затьмарив світла зірок».

Система цінностей, яка характеризує духовну культуру або певну культурну середу, становить собою результат тієї духовної роботи, яка здійснюється всім суспільством. Духовність особистості означає її інтелектуальний розвиток, що здійснюється як у процесі взаємодії людини з суспільством, природою, так і шляхом цілеспрямованої навчально-виховної роботи за умови нерозривної гідності національних і загальнолюдських надбань, науково-професійної думки.

Педагогічний процес початкової загальноосвітньої школи завжди пов’язаний з освоєнням найважливіших для підростаючої людини цінностей. Вироблені людством ідеали і цінності, на думку В.Сухомлинського, в умовах школи стають багатством особистості вихованців. «Я домагаюся того, ‒ писав він, ‒ щоб моральні цінності, створені і завойовані людством в минулому, які отримали розквіт у наші дні, стали духовним багатством кожної дитини» [6, с. 216]. Однією з необхідних умов морального виховання він вважав бережливе ставлення до природи. «Ми виховуємо у своїх вихованців погляд на природу як на цінність, яку не можна з жодними іншими цінностями ні зіставити, ні порівняти» [9, с. 36].

Розвитку духовного світу школярів присвячено праці В. Сухомлинського, який розкриває значущість особистості педагога в загальному процесі духовного розвитку дитини. Він розглядає процес формування світогляду школярів, визначає місце значення моральних знань у системі наукових знань про природу та суспільство.

Формування у школярів розумного ставлення до духовних цінностей ‒ одне з найважливіших завдань сучасної школи. Невипадково в останні роки в навчально-виховний процес уведено такі курси, як економічне, екологічне, сімейне виховання, що передбачає формування в учнів правильного ставлення до цінностей. Школа несе вихованцеві комплекс найважливіших цінностей, над якими він міркує, дає їм оцінне осмислення і які потім освоює. Від цінностей загальних до конкретних цінностей, їхньої широти і різноманітності в досвіді школяра ‒ саме це стає найбільш істотним моментом у формуванні особистості.

На думку О. Сухомлинського, «Оскільки кількість цінностей обмежена для сприйняття й усвідомлення особистістю всієї своєрідності і багатства внутрішнього світу дитини, а отже і цінностей, то мета педагогічного впливу полягає у прилученні дитини до тих цінностей, що мають універсальне значення, абсолютний та об’єктивний характер і, що найважливіше для виховання, позитивну спрямованість» [7, с. 25].

На наш погляд, реалізації необхідного комплексну морально-духовних цінностей у навчально-виховному процесі буде сприяти науково обґрунтована їх систематизація. Вона будується на основі зрозумілих і суворих критеріїв, що допоможе виключити розрізненість цінностей, стати для учнів протягом усього навчання в школі обґрунтованим мінімумом світової культури.

Необхідно чітко уявити собі, що кожний шкільний предмет у початковій школі ‒ це, власно кажучи, лише частина цінностей від усього комплексу вже створених людством наукових, художніх, етичних, естетичних та інших цінностей, і виходити в роботі з учнем саме з цього, не дозволяючи значущість одних і недооцінку інших предметів. Усі вони в своїй основі взаємозалежні гуманістичним початком і спрямовані на формування у школяра всебічного життєвого досвіду, високої культури, взаєморозуміння з іншими людьми.

Таким чином, формування духовних цінностей у молодших школярів базується на необхідності допомогти дитині повноцінно ввійти в існуючий навколо неї світ, не втрачаючи при цьому своєї індивідуальності, свого власного неповторного світу. В процесі навчання учням початкової школи необхідно сформувати систему духовно-моральних цінностей як внутрішню сферу самовизначення та самозаявлення людини, її апріорну здатність творити свій власний світ вимог й оцінок і відображати через інтелектуальний і духовно-психологічний потенціал реальну дійсність відповідно до своїх життєвих ідеалів та своєї людської гідності.

Для формування у школярів морально-духовних цінностей важливою є керівна роль учителя, спрямована на забезпечення систематичного засвоєння зрозумілих учням морально-духовних знань, що відбивають норми та правила в людських стосунках як на уроках, так і в поза ними.

Список використаної літератури

1.          Початкова освіта. - 2016.- №8.-с.10-15.
2.        Вашуленко М.С. Букви вміють спілкуватися// Початкова школа. - 2016. - № 8 – с.21-37.
3.        Н.Кухмай. Формування основ компетентності молодших школярів Початкова школа. - 2016. - № 10 – с.46-48.
4.          О.Савченко. Методика роботи з ілюстративним матеріалом на уроках читання. Початкова школа 2016.-№12.-с.4-10.
5.          М.Чубаївська. Перевірка та оцінювання сформованості аудіативних умінь учнів на уроках літературного читання в початкових класах// Початкова школа. - 2017. - №2 - с.25-30.
6.          О.Савченко. Літературне читання: інтерактивні методи і прийоми// Початкова школа. - 2017. - № 4. - с. 34-39.
7.          Державний стандарт початкової освіти. Початкова школа. - 2011, - №7.
8.          О.Савченко. Види міжпредметних завдань на уроках літературного читання// Початкова школа. – 2019. - №2.- с.5-8.