|
Ведучий. Хто чув про Афган? Не чули.
Минула все ж вас ця біда?
Чи може ви просто забули
І час спливає , як вода?
Я вам нагадаю, повірте,
Я вам нагадаю, простіть.
Про матір й загиблого сина
Ви спогадів думку пустіть.
Вед.1. 15 лютого ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав, віддаємо шану усім тим, хто з честю та гідністю виконав свій військовий обов’язок у різний час, у різних державах.
Вед.2. Особливо болісною раною був і залишається Афганістан. Війна у тій далекій країні принесла горе не в одну родину.
Вед.1. Реквієм до 30 річниці із дня виведення військ з Афганістану оголошується відкритим.
Звучить Гімн України
Вед.1. Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима.
Вед.2. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.
1 учень. Болить Афган, в душі туман
Ніхто не знає, ніхто не скаже,
Коли і де, хто за ким,
В чужім краю на землю ляже.
2 учень. Ми знаємо, що немає нашої вини,
В тім, що інші не прийшли з війни,
В тім, що вони—хто старший, хто молодший
Залишились там, і не у тому річ,
Що ми їх не змогли зберегти
Не в тому річ, але все ж, все ж…
(дзвони)
1учень. Що це? Ти чуєш?
2учень. Це дзвін. Дзвін пам’яті…
3учень. Пам’яті? А хіба такі бувають?
1учень. Бувають, слухай. Це говорить сама пам’ять… Пам’ять про загиблих
2учень. Але хіба пам’ять буває живою?
3учень.А ти не віриш? Людина може вмерти двічі:
Там на полі бою, коли його догнала куля
А другий—в пам’яті народній.
Другий раз вмирати страшніше,
Другий раз людина повинна жити!
Дзвін
Вед.1. Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів. Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм—право бути похованим на рідній землі.
Вед2.. Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?
На сцену виходить мати
"Люди !!! Родила ж я сина не для війни,
не для гармат, не для автомата.
І годувала його грудьми -
любити вчила, а не убивати.
Плекала сокола, пишалась між людьми,
Молилася за нього. Боже милий!
Я хочу тішитись його дітьми.
А не ридати на німій могилі.
І що ж? Для чого зараз ця війна?
Чому дітей багато так згубили?
Та ж Україна, люди, в нас одна
і не потрібні братські нам могили".
Танець зі свічами
1 учень.Хто ж відповість за юні долі,
У крові викупаний стяг?
Коли і як приспати болі
В людських знівечених серцях?
2 учень.А, може, скажуть кладовища
Устами жалібних троянд,
Чом дев'ять літ там юність нищив
Для нас чужий Афганістан ?
3 учень.Хвилина мовчання…Найдовша хвилина. Хвилина мовчання…Найтихіша, найсумніша, найтяжча хвилина…
4 учень.Пам'ять загиблих вшановуємо хвилиною мовчання.
(Хронометр відбиває хвилину)
На сцену виходить хлопець:
«Мамо. Рідна моя, мамо.
Я вже далеко від оселі.
В чужій країні, за "Салангом",
Де гори, спека і пустелі.
Я знаю, що немає в тебе сну,
Коли поїхав я "за річку".
З тих пір ти посивіла враз...
Не засипаєш кожну нічку...
Щоб повернувся я додому -
Ти Бога молиш... Щохвилини...
Я повернуся, мамо! І побачу
Зелені наші полонини!
Я обніму тебе і сам заплачу.
Промовлю тихо: "Я з тобою.
Ніхто нас не розлучить більш
Несправедливою "війною".
Бог допоміг нам! Та молитва,
Яка злітала з вуст твоїх,
Бар’єром стала перед смертю!
Сина залишила в живих!»
Вед.1. 15 лютого - день скорботи і вшанування пам’яті тих, хто не повернувся додому з афганської війни, і свято для тих, хто залишився живий і тепер серед нас.
Вед.2. Серед воїнів-інтернаціоналістів є і наші земляки. Це Чернов олексій Вікторович, Завгородній Олег Георгійович, Оголь Сергій Вікторович , Слабоус Олександр Олександрович.
Виходять діти:
1. Шановні земляки-афганці. Над вашими головами свистіли кулі. Кожна
хвилина вашого життя могла стати для вас останньою. Але вам випало
щастя вижити і повернутись до рідної домівки.
2. Нехай же ніколи не зазнають війни ваші сини! Не побачать на тлі чорного
неба траси від кулеметних черг. Не схилять скорботно голови біля «чорного
тюльпана».
3. Живіть у мирі та злагоді. Ми перед вами в боргу. Будьте щасливі.
4.Молюсь за тебе, Україно,
Молюсь за тебе кожен час,
Бо ти у нас одна-єдина,
Писав в своїх вірша Тарас.
5. Молюсь, - казав він, - щоб у тебе
Не було між людьми війни,
Щоб завжди було чисте небо
На нашій стомленій землі.
6. Щоб завше у садку смерека
Весняним квітом під вікном цвіла
І прилітали з вирію лелеки,
Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!
Пісня у виконанні______________
Вед1. На цьому наш реквієм завершено. Бажаємо вам добробуту, благополуччя, родинного тепла та злагоди, шани та любові від рідних та близьких вам людей.
Вед.2. Щасливих та яскравих подій та усього найкращого!
|
