Дерево роду Лежанської Людмили Ярославівни

Родовідне дерево родини Лежанських

Мета: дослідити родовід Лежанських і скласти родовідне дерево родини. Вчити дітей складати генеалогічне дерево, спираючись на розповіді, записи, фотографії. Розвивати увагу, спостережливість, дрібну моторику рук. Виховувати бажання досліджувати коріння роду, знати його минуле.

Народилася Людмила разоміз сестрою Галиною в родині Ярослава й Олени Лежанських. Тато працював лісничим, а мама була вчителькою місцевої школи. Тата за участь в рядах УПА ув’язнили на 25 років. Мама, за порадою бабусі по татовій лінії, розлучилася з ним, аби уникнути переслідувань. В Людмили діток не було. А в Галини їх двійко – Тарас і Лариса, яких Людмила дуже любила.

Мама з Галінкою і Мілюнею. Мілюня з сестрою Галінкою.Єдине фото, де Людмила стоїть.

Мамина лінія Олександра та Іван Шумські – бабуся і дідусь,мамині батьки. В дідуся Івана і бабусі Олександри було 6 дітей. А родом вони були з містечка Стара Вижва, що На Волині. Прадідусі і прабабусі Шумські Павло і Ганна та Нестеруки Павло і Маріяпереселилися на Турійщину, бо тут була дешевою піщана земля. По татовій лінії мами в дідуся було 3 сестри і 4 брати. А в бабусі – 4 сестри. У маминій сім’ї найстаршою була була сестра Ольга. Дуже талановита, гарно шила, але у 17 років через хворобу серця померла. Тоді народився брат Антон, в якого були сини Валерій та Ігор. Антон також був учасником УПА. Під час ув’язнення захворів туберкульозом і в 47 років помер. Третьою в родині народилася Олена, мама. Л. Лежанської. Вона гарно малювала і мала музикальний слух. У Володимир-Волинськомупедучилищі навчилася грати на скрипці. Їй навітьпропонували вступати до консерваторії. В рідному селі вона керувала гуртком художньої самодіяльності.

Вчителювала Олена в сусідньому селі Літин. Там і познайомилася з місцевим парубком. Він був із заможної чеської родини. Хоч і кохала іншого, та за наполяганням батьків одружилася з Ярославом. Четвертою в маминій родині народилася Ліда. Вона довго чекала свого коханого з війни і в них народилося двоє дітей – Юра та Віра. Потім народилася мамина сестра Ірина. Вийшла заміж за сільського хлопця, мудрого і щирого. Разом вони зростили також двійко дітей – Наталю й Олександра. Ірина працювала вчителькою російської мови та літератури. Улюбленцем дідуся Івана був мамин брат Слава. Він також закінчив Володимир- Волинське педучилище, вчителював, гарно грав на баяні.

Дєдечек Степан і бабічка Антоніна були заможними чехами. Батькові батьки – дєдечек і бабічка – були чехами. 97-річна сестра бабічки Емілія не виїхала в Чехію, а залишилась доживати віку в Купичеві (село на Волині). Вона й розповіла багато цікавого. Дєдечків батько був з шляхетного польського роду. Їх в сім’ї було 3 братів. Цар за участь у повстанні всіх трьох відіслав до Сибіру. Але він був наймолодшим і зумів втекти. В глухому волинському селі Іванівка пристав в прийми до дівчини-німкені. У них і народився дєдечек Степан. Був він неабияким майстром по дереву. Це вміння в батька перейняв і Ярослав, батько Людмили. Степан повернувся з війни старим парубком й одружився з немолодою чешкою Антоніною, дочкою купичівських Йозефа та Катерини Кремлових. В них, крім бабічки, було ще 7 дочок. Бабічка з дєдечком жили на хуторі, який так і називався: хутір Лежанських. Це біля Туличева, аж під самий Літин. Татова лінія

Жили дєдечек і бабічка заможно. Виростили 3 дітей – Ярослава, Лібушу і Вацлава. Лібуша вийшла заміж за чеха Йозефа Кафку з Купичева. Після війни вони з сином виїхали до Чехословаччини. Свого сина назвали Вацлавом. А татків 20-річний брат Вацлав пішов на вечорниці до дівчини. У той час на заході України точилася польсько-волинська різня. Поляки наскочили, вбили їх обох і кинули в колодязь. В1957 році тітка Лібуше забрала бабічку і дєдечка до себе в Чехію. В 1959 році із заслання повернувся тато Мілюні і Галінки – Ярослав. Йому було заборонено жити на заході України і він оселився в Умані. Мама не захотіла покидати своє село і тато поїхав сам. Та він завжди приїздив до своєї родини на Волинь. У рідному селі опікуватися хворою Людмилою дуже допомагала мама Олени, бабуся Шура.

Людмила в родинному колі

Найбільший, найкращий і найдорожчий подарунок отримала Мілюня на свій день народження - племінницю Ларису, яку народила сестра Галінка. А синочок сестри Тарасик став героєм творів Людмили Лежанської, допитливим хлопчиною, що пізнає світ і вчиться розрізняти добро і зло, вчиться допомагати іншим. Мілюня тішилася Ларисою й Тарасиком і дуже хвилювалася, коли вони довго не приїжджали. У щоденнику читаємо: «Кілька днів була Лариса – мов сонячний промінчик у міжгроззі». Або: «По радіо залунала музика, весела, жвава, ота, під яку так любить танцювати Лариса. Як легко, граціозно рухаються її ручки, ноженята… І нараз я так виразно побачила її тендітну танцюючу постать в рожевім платтячку з короткими рукавчиками, і легкі, плавні па, а навколо неї й собі підстрибує Тарасик, у синім светрику…».