Десталінізація і лібералізація суспільного життя.

Відкрите заняття. Десталінізація і лібералізація суспільного життя. Викладач: Любченко Л. В.

ПЛАН1. Зародження опозиційного руху. Дисидентський рух в Україні та його течії.2. Антирадянські виступи 1960-х рр.3. Культурне життя. Науково-технічна революція: внесок українців.

1. Зародження опозиційного руху. Дисидентський рух в Україні та його течії. Лібералізація суспільно-політичного життя мала наслідком появу громадян, які, не йдучи на прямий конфлікт із владою, обстоювали активну життєву позицію, сподіваючись, що їм вдасться своєю працею змінити суспільство на краще. Таких активістів побільшало в 1960-ті роки , звідси походить їхня назва - «шістдесятники».

Хто такі шістдесятники?Шістдесятники  - учасники руху за оновлення радянського суспільства 60-х років. Об'єднували переважно творчу молодь, яка найактивніше прилучалася до громадсько-політичного життя і культурного відродження в період десталінізації і хрущовської "відлиги". " Шістдесятники шукали нових форм творчості, нового осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи.

Діяльність шістдесятників. У Києві на початку 1960 р. почав діяти клуб творчої молоді «Супутник»:• організовували вечори поезії, де часто виступали І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко; • з історичними доповідями про заборонені сторінки з минулого України виступали О. Апанович, М. Брайчевський;• художники організовували виставки своїх творів, які суперечили канонам панівного в той час «соціалістич-ного реалізму»;

• театральна секція на чолі з Л. Танюком ставила п’єси М. Куліша, Б. Брехта, які раніше не ставили;• з літературними лекціями виступали І. Дзюба, Є. Сверстюк;• організовували вечори пам’яті видатних українців (Лесі Українки, Тараса Шевченка, Леся Курбаса та інших). У Львові створено клуб творчої молоді «Пролісок» 1962 році. Клуб творчої молоді в Києві «Супутник» та «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. 

Першими речниками шістдесятників в Україні були: Василь Симоненко.визначний поет, прозаїк, журналіст. Один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літера-турі, «лицар українського відродження». Ліна Костенко автор гостро-публіцистичних поезій,  спрямованих проти русифікації й національного поневолення України.

У 60-х pp. відбувся перегляд морально-ети-чних цінностей у житті та літературі, загостри-лося питання правди та історичної пам'яті. Свій варіант зведення рахунків із несправед-ливим минулим і сучасністю запропонував М. Стель-мах у романі «Правда і кривда». Він одним із перших в УРСР звернувся до забороненої теми - голодомору 1932-1933 pp. та сталінських репресій («Дума про тебе», «Чотири броди»), хоча повністю розкрити її з огляду на тогочасну цензуру йому не вдалось. 

Ідеологічний наступ на «шістдесятників». Широкий наступ на «шістдесятників» розпочався у 1962 р. після зустрічі партійного й урядового керівництва з представниками творчої інтелігенції у Москві. Ця зустріч відбулася після того, як М. Хрущов відвідав виставку модерністського мистецтва, яку різко розкритикував.

Із 1963 р. розпочалася хвиля ідеоло-гічних звинувачень на адресу шіст-десятників, насамперед у націоналіз-мі. Влада розгорнула кампанію цьку-вання шістдесятників у пресі, на за-сіданнях спілок та різноманітних зібраннях. Партійні та карні органи заборо-няли, а потім і розганяли літератур-но-мистецькі зустрічі та творчі ве-чори шістдесятників, закривали клуби творчої молоді. Поступово більшість шістдесятників була позбавлена можливості видавати свої твори, їх звільняли з роботи, проти них влаштовувалися провокації.

Значення шістдесятництва. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці. Шістдесятники у своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство.

Наслідки ідеологічної кампанії. Під тиском влади частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності й зосередилася на професійній роботі. 2. Інша частина залишалася на своїх позиціях, стала в опозицію до існуючої влади, тобто дисидентами.

Дисидентський рух в Україні та його течії. Дисидентство - це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці. Дисидент – інакодумець, відступник від панівної ідеології. Яскравими представниками цього напряму були :поет В. Стус, мистецтвознавець В. Горинь, історик В. Мороз, вчителька О. Мешко, журналіст В. Чорновіл, правознавець Л. Лук‘яненко. Представники самостійницької течії дисидентства

Основні причини виникнення дисидентського руху:1. Відсутність справжньої політичної самостійності республіки.2. Однопартійна система.3. Заборона діяльності опозиції.4. Установа цензури.5. Політика зросійщення.6. Позбавлення українського народу самобутніх рис, можливостей для вільного національно-культурного розвитку.7. Згасання збройної боротьби ОУН- УПА.

Передумови виникнення дисидентського руху: Внутрішні: Лібералізація суспільно-політичного життя та часткова його демократизація;Проведення десталінізації;Пом’якшення цензури та поява багатьох творів, які раніше були заборонені. Зовнішні: Посилення контактів української інтелігенції із закордонними культурними та науковими центрами, із зарубіжними досягненнями науки, літератури, мистецтва;Розпад світової колоніальної імперії;Антикомуністичні виступи у Східній Німеччині, Угорщині, а потім у Польщі, Чехословаччині;Розгортання світового правозахисного руху;Прийняття 1948 р Загальної декларації прав людини.

Джерела формування: Підпільний рух, який став спадкоємцем діяльності ОУН-УПА, але відмовилися від збройних методів боротьби. Рух шістдесятників.

“Шістдесятники – осередок українських дисидентів. Ліна КостенкоІван Драч. Василь СимоненкоІван ДзюбаІван Світличний

Мета дисидентського руху:• Боротьба проти колоніальної політики центру та проти імперського диктату.• Демократизація суспільно-політичного життя.• Захист прав людини.• Вільний розвиток української мови, культури, правдиве зображення історії.• Боротьба проти русифікації всіх сфер життя.• Забезпечення вільного розвитку українських звичаїв, традицій, розкриття справжнього минулого свого народу без всяких перекручень і неправди.

Основні течії дисидентського руху 50- 60-х років.1. Самостійницька (національно-визвольний рух підпільних груп).2. Національно-культурницька (рух «шістдесятни-ків»). Виступали проти нищення пам’яток історії та культури, проти переслідування за переконання, чинили опір русифікації.3. Правозахисна. Вимагали дотримання конституції та законів, обстоювали ідеї гуманізму й демократії, особистої та національної свободи, прав людини.4. Релігійна (за свободу совісті). Виступали проти релігійних утисків, переслідувань за релігійні переконання, проти нищення церковних храмів.

Представниками національно-культурницького напряму:І. Дзюба, І. Світличий, М. Коцюбинська, З. Франко.

Правозахисне дисидентство. Переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров.

Релігійне дисидентство: мало на меті бороть­бу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за віднов­лення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестант­ських сект. Найбільш яскравими представниками цієї течії були: Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.

Основні акції опозиції:1. Розпочалося видання книг, журналів, брошур, у яких пропагувалася ідея незалежності України.2. У Київському університеті відбулася конференція з питань культури, вживання української мови, що перетворилася на масову анти русифікаторську акцію (11-15 лютого 1963 р.).3. Відбувалися зібрання інтелігенції в Києві біля пам’ятника Т. Г. Шевченка.4. Формою поширення ідей представників опозиційного руху став «самвидав».«самвидав»- це видавані поза цензурою (зокрема в СРСР) підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання — один з виявів Руху опору.

Основні акції опозиції. Спочатку прихильники ідеї відродження України розмножували на друкарських машинках поетичні твори Ліни Костенко, Василя Симоненка та інших, а згодом «самвидавом» почали друкувати суспільно-політичні та філософські статті й матеріали, повідомлення про репресії. Влада переслідувала такі видання, а людей, причетних до їх видання, карала.5. Створення клубів творчої молоді («Супутник» у Києві, «Пролісок» у Львові тощо), які організовували вечори творчої інтелігенції, де пропагували українську мову, українську пісню, відроджували звичаї та традиції.

Значення дисидентського руху. Він свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі.2. Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи.3. Продовжив традиції національно-визвольної боротьби.4. Завдяки діяльності дисидентів визрівала ідея про необхідність перетворень в усіх сферах життя радянського суспільства.5. Виникали ідеї створення власної незалежної держави.6. Значний внесок дисидентів у розвиток української культури і науки.7. Досвід та ідеологічні доробки дисидентів було використано в період перебудови і здобуття Україною незалежності.

2. Антирадянські виступи 1960-х рр. Організації дисидентів. Першими організаціями інакодумців України стали: Об’єднана партія визволення України 1953-1958 рр. Реалістичний демократичний гурток демократів 1956 - 1959 рр. Український національний комітет (УНК) 1957 - 1962 рр. Львів. Українська робітничо-селянська спілкиа 1958 - 1961 рік. Український національний фронт (УНФ) 1964 - 1967 рр. Демократичний союз соціалістів поч. 60-х років.

Форми боротьби дисидентів• Протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН («відкритий лист» до ООН українських політв’язнів мордовських концтаборів, у якому узагальнювалися вимоги українського дисидентства, висловлювався рішучий протест проти дискримінації українства).• Поширення нелегальної літератури (так званий «самвидав»).• Створення дисидентських організацій

Дисидентські організації в Україні. Об’єднана партія визволення України (1953-1958 рр.)Діяла в Івано-Франківську. До суду в 1959 р. було притягнуто 10 осіб, головно молодих робітників (Богдана Германюка, Ярему Ткачука, Богдана Тимкіна, Івана Струтинського, Миколу Юрчика та інших). Їх було засуджено до 7-10 років тюрми. Реалістичний демократичний гурток демократів (1956-1959 рр.)Заснований на Донбасі на чолі з Є. Доніченком. Мета гуртка: боротьба з радянським ладом. Виступали за проведення в майбутньому вільних виборів, які сприятимуть зміні суспільного ладу в СРСР. Члени гуртка розповсюджували у містах Донбасу листівки з пропагандою своїх ідей, випускали часопис «Свободне слово».

Дисидентські організації в Україні. Український національний комітет (УНК). Діяв у 1957-1962 рр. у Львові на чолі з Богданом Грициною. У програмі організації передбачалося готувати свідомих людей — пропагандистів, посилати їх у Велику Україну і відроджувати українську націю. У лісі під Львовом почали будувати таємну друкарню. Богдана Грицину та Івана Коваля було засуджено до розстрілу, інші одержали від 5 до 15 років таборів.

Український національний фронт (УНФ) (1964-1967 рр.)У складі організації було понад 150 осіб із Львівської, Івано-Франківської, Кіровоградської та деяких інших областей України. Методом боротьби було визначено агітацію за вихід України зі складу СРСР.. Демократичний союз соціалістів. Підпільна національно- визвольна антирадянська організація, яку очолював директор школи робітничої молоді Микола Драгош; Її члени надсилали з різних міст СРСР в урядові організації свою програму-відозву. 1964 рік організацію викрили, а її членів засудили до різних термінів ув'язнення в таборах.

1959 році сформувалася Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л. Лук’яненком. Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) — перша підпільна організація партійного типу в Україні повоєнного періоду, що вдалася до ненасильницьких, правових методів здобуття незалежності. Л. Лук’яненко та І. Кандиба – засновники УРСС.

Діяльність дисидентської організації УРСС. Мета • Ненасильницька боротьба за національні, культурні, економічні, громадянські права в Україні.• Незалежна Україна з радянським ладом і соціалістичною економікою. Розгром.• 1961 р. — викриття УРСС органами КДБ, арешт Л. Лук’яненка, І. Кандиби, С. Віруна, В. Луцьків, О. Лібовича та ін.• 20 травня 1961 р. — засудження Львівським обласним судом учасників УРСС до тривалих термінів позбавлення волі, а Л. Лук’яненка до страти, що згодом була замінена 15-ма роками ув’язнення.

Переслідування владою дисидентських організацій. У травні 1961 р. відбувся судовий процес над Українською робітничо-селянською спілкою. Л. Лук’яненка було засуджено до страти, згодом заміненої 15-річним ув’язненням у таборах та 10-річним засланням. Разом з Л. Лук’яненком були засуджені В. Луцьків, І. Кандиба та інші. У 1961-1965 рр. проведено судові процеси проти активних членів дисидентських організацій.

Першим ґрунтовним узагальненням ідей українського опозиційного руху стала праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.) Головна вимога виглядала досить зважено–повернен- ня партійного керівництва до принципів ленінської національної політики.

Свої висновки І. Дзюба виклав у праці , яку надіслав партійному і радянському керівництву СРСР і Української РСР. Написана з великим талантом книга І. Дзюби на довгі роки стала головною політичною програмою українського національно-визвольного руху й мала величезний вплив на формування його ідеологічних концепцій..І. Дзюбу заарештували і 18 місяців протримали за ґратами, а згодом (у грудні 1969 р.) примусили написати у Спілку письменників України покаянного листа.

Політика радянського керівництва, щодо церкви та релігії в 50 - 60 роках ХХ ст. Панівна ідеологія, що базувалась на матеріалістичному світогляді неминуче вступала в суперечливість з релігійною свідомістю. На зламі 50 – 60 років почалась чергова антирелігійна компанія. Найбільш численною в УРСР була Руська православна церква. З 1957 року діяльність духовенства обмежувалась. Посилювалась антирелігійна пропаганда. Влада намагалася підмінити релігійні звичаї і ритуали новими радянськими обрядами. «Червоні» колядки».

Упродовж 1961-1966 років в Україні скоротилась кількість церков і молитовних будинків з 6,4 тис. до 4,5 тис.

Висновки. 1. Діяльність політичної опозиції кінця 50-х - пер-шої половини 60-х років мала величезне значення для демократизації та лібералізації суспільного життя в Україні.2. Навіть за умов обмеженої демократії у суспільному та культурному житті сталися суттєві зрушення: набирав сили дисидентський рух, зростала національна свідомість українського народу.3. Опозиція кінця 50-х - початку 60-х років поставила завдання боротися легальними несиловими методами за утворення незалежної України, щоб було реалізовано право українського народу на самовизначення.

3. Культурне життя. Науково-технічна революція: внесок українців. Умови розвитку культури1. Смерть Й. Сталіна і зміни в партійно-державному керівництві позитивно вплинули на культурний розвиток і духовну атмосферу в суспільстві.2. Вплив «відлиги» на розвиток культури: • послабився адміністративний тиск; • послабилася цензура; • поступова відмова від політики самоізоляції; • розпочався жвавий культурний обмін; • почалася нова хвиля «українізації».

Науково-технічна революція. Науково-технічна революція (НТР) — корінний переворот у продуктивних силах суспільства, коли наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу. Основні напрями НТР:• електронізація;• комплексна автоматизація;• перебудова енергетичного комплексу;• виробництво нових матеріалів;• прискорений розвиток біотехнології;• освоєння космосу.

Здобутки науки. Внесок українців:1. Виділялися значні асигнування на науку.2. Провідна роль у розвитку науки належала Академії наук УРСР на чолі з О. Палладіним (до 1962 р.) та Б. Патоном (з 1962 р.).3. Учені дістали можливість виїжджати за кордон, щоб ознайомитися зі здобутками світової науки.4. Посилювалися контакти української інтелігенції із закордонними культурними та науковими центрами.5. У Києві створено Обчислювальний центр на чолі з В. Глушковим (1957р.), який працював над створенням обчислювальних машин для управління виробничим процесом.6. Інститут електрозварювання на чолі з Б. Патоном розробляв нові технології.

7. Здійснювалися дослідження проблем атомної енергетики у Харківському фізико-технічному інституті на чолі з І. Курчатовим.8. Інститут механіки працював над створенням міжконтинентальних ракет.9. У Київському інституті фізики у 1960 р. створено ядерний реактор, за допомогою якого розгорнулися дослідження в галузі фізики.10. З’явилася низка суспільно-політичних та наукових журналів: «Прапор», «Український історичний журнал», «Радянське літературознавство», «Всесвіт», «Знання та праця». 11. Велася підготовка багатотомної історії міст і сіл України.12. 1957 р. Запущено перший штучний супутник Землі.13. 1961 р. Перша людина полетіла в космос ( Юрій Гагарін).

Науково-технічна революція: внесок українців. Провідну роль у розвитку науки в Україні відігравала Академія Наук, президентом якої з 1946 р. по 1962 р. був О. Палладін., а з 1962 р. Є. Патон. Завдяки їх талантам і вдумливому керівництву Академією, десятиліття, що минуло після 1955 р., стало найбільш динамічним і результативним у розвитку української науки.

В 1957 р. у складі АН УРСР було створено Обчислювальний центр на чолі з молодим математиком В. Глушковим. Цей новий науковий підрозділ працював над створенням електронно-обчислювальних машин для управління виробничим процесом, розробляв теорію швидкодіючих ЕОМ. Саме тут почала активно розвиватися кібернетика, яка так нещадно переслідувалася за часів Й. Сталіна. Обчислювальний центр у 1962р. був реорганізований в Інститут кібернетики АН УРСР.

У 1953 р. створений Є. Патоном Інститут електрозварювання очолив його син Б. Патон. Під його керівництвом було розроблено низку нових технологій електрозварювання, що вивело радянську науку на провідні позиції у світі в галузі зварювальної техніки.

Величезну роботу з дослідження проблем атомної енергетики проводив Харківський фізико-технічний інститут на чолі з І. Курчатовим. Предметом наукових пошуків Інституту були питання ядерної фізики надвисоких енергій, керованих термоядерних реакцій.

Ю. Гагарін з С. Корольовим. 1961 р. У жовтні 1957 р. СРСР запустив перший штучний супутник Землі, а 12 квітня 1961 р. Юрій Гагарін здійснив перший політ у космос.

Вагомим був внесок українських вчених у розвиток медицини. У середині 50-х років під керівництвом М. Амосова було започатковано теоретичну розробку нових методів хірургічною лікування серцевих захворювань, які відразу ж були запроваджені в практику.

Недоліки в науці.1. Суспільні науки і далі перебували під особливим контролем Комуністичної партії.2. Будь-які спроби творчості у підходах до проблем суспільствознавства проголошували «ідейно -ворожими». За це науковців звільняли з роботи.3. Керівництво Академії наук УРСР не виступало проти згубної політики меліорації земель, створення штучних водосховищ.4. Традиційним стало переміщення талановитих учених з України до Москви.5. Грошей на наукові дослідження виділялося недостатньо.

Реформи освіти та процеси зросійщення.1. Протягом першої половини 50-х років в Україні зведено 1300 нових шкіл на 400 тис. учнівських місць.2. 1953 р. Впроваджено обов’язкову семирічну освіту.3. 1956 р. Скасовано плату за навчання у старших класах середніх шкіл та вишах.4. 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла новий шкільний закон про освіту,1959 р. розпочалася реформа освіти в Україні: • значно збільшено асигнування на освіту; • передбачався перехід з 1960-1961 навчального року до обов’язкового восьмирічного навчання; • десятирічки перетворювалися на одинадцятирічки; • створювалася матеріальна база для того, щоб учні могли отримати робітничі професії; • розширювалася мережа шкіл-інтернатів; • збільшувалася кількість вишів, технікумів, профтехучилищ; • покращувалася система підготовки вчителів; • для подолання нестачі кваліфікованих учителів розширилася мережа заочної освіти.

Недоліки освітніх реформ.1. Реформа школи передбачала не стільки творчі, демократичні методи її здійснення, скільки командно-адміністративні, а тому вдосконалення навчального процесу відбувалося повільно.2. Невирішеною проблемою залишалися основні принципи виховного процесу. Школа, як і раніше, дотримувалася принципу виховання молодого покоління через колектив, а тому ігнорувалася особистість кожної дитини.3. Недостатнім був індивідуальний підхід до виховання дитини, що його обстоювали В. Сухомлинський та інші педагоги.4. Не брали до уваги зацікавлення кожного школяра, його здібності й нахили, не виховували особистості.

5. Панівною ідеологією залишався марксизм-ленінізм. Будь-які відхилення від офіційної ідеології, як і раніше, переслідувалися партійно-державними органами.6. Зберігався залишковий принцип фінансування освіти. Характерною була хронічна нестача коштів, матеріально-технічних засобів.7. Не вистачало кваліфікованих учителів.8. Батькам надавалося право вибирати своїм дітям мову навчання, що фактично було використано для русифікації українського шкільництва.9. Неухильно зменшувалася кількість українських шкіл.10. Викладання у вищих навчальних закладах провадилося здебільшого російською мовою.11. Зменшився тираж українських книжок із 80% 1950 р. до 66% 1963 р. Зменшилася кількість газет і журналів, що видавали українською мовою.

Посилення русифікації. Русифікація — сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва в національних органах і республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії, а висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії.1. Реформа освіти сприяла процесу русифікації. Посиленню русифікації сприяла норма про те, що батьки самі можуть обирати, якою мовою повинні навчатися їхні діти.2. Кількість шкіл з російською мовою навчання за 1959-1966 рр. збільшилася майже на 500, а кількість українських шкіл скоротилася більш як на 2 тис.3. Було запроваджено у російськомовних школах лише факультативний курс вивчення української мови.4. На захист української мови виступили письменники: М. Рильський, М. Бажан, С. Крижанівський та інші.

«Відлига» в українській літературі.1. Лібералізація і десталінізація мали позитивне значення для розвитку української культури.2. У червні 1955 р. в «Літературній газеті» опубліковано статтю О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», у якій містилися заклики «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму». Цей заклик сприйнято українською інтелігенцією як сигнал для пошуку нових творчих можливостей.3. У цей час написано чудові твори: автобіографічну повість «За ширмою» О. Довженка, поеми «Розстріляне відродження», «Мазепа» та повість «Третя рота» В. Сосюри, «Гомоніла Україна» П. Панча, «Тронка» О. Гончара.

4. Велику роль у культурному процесі відіграли твори:«Зачарована Десна» і «Поема про море» О. Довженка,«Людина і зброя» О. Гончара, «Правда і кривда», «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль» М. Стельмаха.5. Припинилися нападки на письменників, які на початку 50-х років були об’єктом критики борців проти космополітизму й буржуазного націоналізму.6. З поезією та прозою активно виступали В. Симоненко, Л. Костенко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик.7. Літературну критику представляли І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Чорновіл, В. Мороз та інші.8. В українську культуру поверталися імена незаслужено забутих, або несправедливо репресованих:• посмертно реабілітовано О. Олеся, М. Вороного, Г. Косинку, В. Чумака, О. Досвітнього та інших;• багато письменників поновлено в правах членів Спілки українських письменників (Н. Забіла, Б. Коваленко, В. Мисик, О. Ковінька, 3. Тулуб.)

Молоді літератори (справа наліво): Є. Сверстюк, Л. Костенко, І. Світличний, І. Драч, І. Дзюба, М. Вінграновський у Спілці письменників України. Середина 1960-х рр.

«Відлига» в українському мистецтві.1. З музеїв, виставок вилучали численні полотна і скульптури, присвячені «вождю народів».2. Скарбниця образотворчого мистецтва поповнилася творами М. Дерегуса, М. Божія, К. Трохименка, К. Касіяна, О. Шовкуненка, В. Бородая.3. З рухом «шістдесятників» тісно пов’язане ім’я талановитої художниці, учениці Ф. Кричевського Т. Яблонської, яка здобула популярність та визнання своїми картинами «Хліб», «Весна», «Над Дніпром», «Ранок». Т. Яблонська стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся і розвивався, хоч і з труднощами, в наступні десятиріччя.4. Здобули широке визнання майстрині декоративно-прикладного мистецтва К. Білокур і М. Примаченко.

«Хліб» (1949). Т. Яблонська«Хата в огданівці» (1955). К. Білокур«Гороховий звір» (1971), М. Приймаченко

Музичне мистецтво, живопис, театр, архітектура. Процеси лібералізації торкнулися і мистецького життя республіки. Було прийнято рішення ЦК КПРС, що відкинуло попередні звинувачення , щодо опери В. Мураделі «Велика дружба» та творів українських композиторів К. Данькевича «Богдан Хмельницький» і Г. Жуковського «Від щирого серця». У спеціально прийнятій постанові, зазначалося, що недоліки, які мали місце в творчості цих митців, не були «великими ідейними пороками». Вони не заслуговували такого занадто серйозного засудження, яке одержали в часи «жданівщини».

В образотворчому мистецтві також відчувалися творчі новації і зміни. З музеїв, виставок, галерей стали вилучатися численні полотна і скульптури, присвячені «вождю всіх народів» Й. Сталіну. Митці України почали пошук нових форм творчості, правда, не виходячи за встановлені межі соціалістичного реалізму. В образотворчому мистецтві плідно працювала ціла плеяда талановитих майстрів. Це насамперед М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко.

Передвісником духовного пробудження стала публікація в червні 1955 р. в «Літературній газеті» статті О. Довженка «Мистецтво живопису та сучасність». У ній видатний український письменник і кінорежисер, закликаючи «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму», фактично дав поштовх для мистецької інтелігенції до вільного творчого пошуку. Першими на заклик О. Довженка відгукнулися письменники. Саме з нових позицій «розширеного трактування методу соціалістичного реалізму» були написані, але так і не надруковані в той час поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа» В. Сосюри

Висновки. «Духовне життя в період “хрущовської відлиги” характеризується взаємодією різних тенденцій, непослідовністю, половинчастістю і суперечливістю реформ: демократичні прориви в окремих сферах культури фактично блокувалися збереженням позицій сталінізму на інших. З одного боку, це невдалі спроби реформування освіти, русифікація, адміністративне утвердження атеїзму, а з іншого - певне ослаблення тиску системи на культуру, розширення меж для творчої та наукової самореалізації, поява перших паростків громадського пробудження і національного відродження; вихід на літературні та суспільні обрії творчої молоді» .

Узагальнення та систематизація знань1. Хто такі дисиденти і «шістдесятники» і який зв’язок існує між цими поняттями?2. Яку роль відіграв М. Хрущов у проведенні політики русифікації?3. Які теми у цей час порушують митці української літератури у своїх творах?4. Що вам відомо про творчість Л. Костенко, В. Симоненка та В. Стуса?5. Які звинувачення було висунуто членам «Української робітничо-селянської спілки» у 1961 р.?6. Які причини та передумови виникнення дисидентського руху?7. Перелічіть назви підпільних антирадянських організацій.8. Назвіть усі напрямки протесту опозиційного керівництва на початку 1960-х рр..

Основні дати і події: 1958—1961 рр. — діяльність Української робітничо-селянської спілки; 1959—1964 рр. — діяльність Клубу творчої молоді« Сучасник» в Києві; 1964—1967 рр. — Український національний фронт; 1965 р. — праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»Основні терміни і поняття: Шістдесятники, дисидентський рух, дисиденти, самвидав, русифікація.

Домашнє завдання. Опрацюйте матеріал підручника. В. С. Власов, С. В. Кульчицький. Історія України 11 кл. Розділ 2. Тема 17-18 та 19-20. 2. Опрацювавши матеріал підручника, використайте таблиці, презентацію та виконайте завдання 1-4 ст. 99 та практичне заняття № 2 «Феномен українського шістдесятництва» ст.100-105. Таблиці до теми та презентація (додаються).3. Підготуйтеся до підсумкового заняття та до «круглого столу» за темою «Розвиток культури в період “хрущовської відлиги”» (викладач пропонує план проведення наступного заняття).

Домашнє завдання. «Круглий стіл» за темою «Розвиток культури в період хрущовської відлиги». План1) Національні аспекти реформи освітньої системи.2) Наукові досягнення.3) «Відлига» в українській літературі.4) Шістдесятники.5) Прояви лібералізації в українському музичному мистецтві, живопису, театрі, архітектурі.6) Посилення контролю держави за діяльністю церкви.