Діагностична робота з теми
«Розслідуємо детективні історії»
(ГР 2 «Працює з текстом»)
«Золотий жук».
Тоді мій приятель, у божевіллі якого тепер мені вже привиджувалася певна система, переставив кілочка, що позначав те місце, де впав жук, на три дюйми західніше. Простягши знову рулетку від стовбура дерева до кілочка, він відміряв ще п’ятдесят футів по прямій і таким чином установив нову кінцеву точку на відстані в кілька ярдів від викопаної ями.
Цього разу Легран окреслив коло, трохи більше діаметром, ніж попереднє, і ми знову заходилися копати. (…) Так минуло півтори години. I саме коли ці химери уяви цілком полонили мене, наш собака раптом знову несамовито розгавкався. (…) За кілька секунд він вигріб купу людських кісток, що колись були двома скелетами, усуміш із металевими ґудзиками та зітлілою вовняною одежею. Ще кілька ударів лопатою — і на видноті показалося лезо здорового іспанського ножа, а далі — три-чотири золотих та срібних монети.
Побачивши їх, Джупітер пройнявся нестримним захватом,
але на обличчі його хазяїна проступило цілковите розчарування. Легран наполягав, одначе, щоб ми не кидали роботи. Та тільки-но він скінчив свої слова, як я упав долілиць, перечепившись ногою через велике залізне кільце, що випиналося з землі.
Тепер ми заходилися працювати куди завзятіше, і такого
гарячкового збудження, як у подальші десять хвилин, я ще
зроду не зазнавав. Ми очистили від землі довгасту дерев’яну скриню, яку,— судячи з того, що вона чудово збереглася і
дошки не втратили твердості,— колись було оброблено якоюсь
хімічною речовиною. (…) Усі ми гуртом, хоч як натужувалися,
спромоглися тільки ледь зрушити скриню з місця. Нам відразу стало ясно, що втрьох ми такої ваги не подужаємо винести.
На щастя, віко скрині закріплювали тільки два висувні прогоничі. Задихаючись із хвилювання, ми тремтячими руками
вирвали їх. I вмить — незмірний скарб зблиснув перед нами.
Коли світло ліхтарів упало в яму, від накиданої купи золота та
самоцвітів сяйнуло таким блиском, що нас мало не посліпило.(…)
Легран, здавалося, геть знесилів від збудження і майже не
озивався. Джупітерове обличчя на кілька хвилин зблідло, мов
смерть, — якщо взагалі може збліднути афроамериканець. Він
стояв не просто приголомшений, а ніби аж громом уражений.
(…) Урешті Джупітер глибоко зітхнув і прорік голосно щось на
взірець монолога:
— I все це він, золотий жук! Любенький золотий жук! Маленький мій, золотенький, а я ж так його шпетив! I не сором тобі, старий Джупітере? Ну, чого мовчиш?..
Нарешті мені довелося повернути до дійсності їх обох, і
господаря, і служника: скарб же треба було забрати. (…)
Коштовностей, накиданих у скриню натрусом, абияк, було
по самі вінця. (…) Тієї ночі весь вміст скрині ми оцінили десь
так на півтора мільйона доларів; подальша реалізація золота й
коштовностей (собі на вжиток ми залишили їх зовсім мало) показала, що ми були надміру стримані у своїх підрахунках. (…)