"DIDACTIC CHARACTERISTICS OF BASIC STRUCTURAL ELEMENTS OF ENGLISH LANGUAGE LEARNING DIFFERENT TYPES"

ДИДАКТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ УРОКІВ  АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ РІЗНИХ ТИПІВ

1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань. Мета етапу – одержати уявлення про якість засвоєного учнями матеріалу, виділити опорні знання. З перших хвилин уроку школярів необхідно включити в активну навчальну діяльність (енергійний, діловий початок, постановка проблемних запитань, завдань, розв’язання пізнавальних задач та ін.). Це створює умови для активності і самостійності учнів на протязі всього уроку. Зміст домашнього завдання, його результати доцільно перевіряти фронтально, при активній участі всіх учнів класу. Особливу увагу під час перевірки необхідно приділити складним завданням. Результати письмових робіт вчитель оцінює, зазвичай, після уроку. На початку уроку іноді використовують короткочасні письмові роботи, тестові завдання і програмоване опитування. Письмове опитування доцільно поєднувати з усним.

З перевіркою домашнього завдання тісно пов’язана актуалізація і корекція опорних знань. Це створює міцну основу, фундамент для засвоєння нових знань. Цей етап протікає по-різному. В залежності від логіки процесу навчання в різних типах уроків використовуються такі методи і прийоми: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної і довідкової літератури, аналіз схем і таблиць та ін. Актуалізація і корекція триває від 5 до 7 хвилин.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку. Залучити учнів до цілеспрямованої навчальної діяльності можна за умови, якщо що вони чітко знають, усвідомлюють, що саме будуть вивчати на уроці, якого результату повинні досягнути. Тему будь-якого уроку можна повідомити на початку уроку чи при переході до роботи над новим матеріалом. Мету і завдання уроку можна “донести” до учнів у формі проблемного завдання, евристичного запитання, пізнавальної задачі, які попередньо необхідно записати на дошці або плакаті. Важливим завданням учителя на цьому етапі є “переведення” дидактичної мети і завдань уроку у внутрішній план, мотиви діяльності кожного учня. Виховні завдання учням не повідомляються. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.

3. Мотивація навчальної діяльності учнів. Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивацію як етап уроку виділяють умовно, бо вона здійснюється на протязі всього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку. Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу, постановка далеких і близьких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів та пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет учителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань та ін.

4. Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв’язків і відношень об’єктів вивчення. Сприймання тісно пов’язане з увагою, мисленням, пам’яттю і мовою учнів, тому воно вимагає комплексного застосування словесних методів навчання, спостереження, проведення дослідження і практичної роботи, використання методів ілюстрування і демонстрування. Ефективне засвоєння навчальної інформації забезпечується також поєднанням усного викладу із самостійною роботою учнів з підручником чи наочними посібниками, таблицями, схемами. Успішна навчальна діяльність учнів на цьому етапі передбачає уміння зосереджуватися на змісті матеріалу, уважно слухати усний виклад, робити короткі записи у формі плану, тез, конспектів. Результатом цього етапу є осмислення зв’язків і відношень в об’єктах вивчення, розкриття їх сутності. Основні прийоми, що забезпечують осмислення: аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, порівняння, розв’язання евристичних і пізнавальних завдань тощо.

В сучасній школі деякі вчителі (Н. Гузик) здійснюють виклад матеріалу великими одиницями (повідомляють найбільш суттєве, основне, яке і підлягає засвоєнню), що передує самостійній роботі учнів з підручником.

З метою підвищення ефективності усного викладення застосовують такі способи активізації розумової діяльності учнів: створення проблемних ситуацій, фіксація основних елементів знань у вигляді опорних схем; застосування системного підходу під час вивчення складних об’єктів; постановка пізнавальних запитань і завдань.

5. Узагальнення і систематизація знань. Під цими процесами розуміють мисленнєве виділення будь-яких властивостей, які належать певному класу предметів, приведення в єдину систему засвоєних на уроці понять, виявлення її окремих компонентів і взаємозв’язків між ними. Такими системами знань є наукові теорії (поняття, вихідні положення, факти і наслідки).

Цей етап має місце в різних типах уроків і здійснюється на різних рівнях: на рівні однієї теми, декількох тем, цілого розділу. Основними прийомами поурочного узагальнення і систематизації знань є: порівняння і співставлення, перехід від одиничного до загального, складання систематизуючих таблиць, схем, графіків, діаграм, написання звітів.

6. Застосування знань в стандартних і змінених умовах. Основне завдання цього етапу – якісне засвоєння учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок. Цього можна досягти за допомогою системи вправ: вступних, пробних, тренувальних, творчих. Послідовність виконання вправ створює умови для ефективної самостійної роботи. Для застосування знань використовуються також самостійні, письмові і практичні роботи.

7. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Цей етап передбачає співставлення мети і завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для вчителя важливо оцінити роботу всього класу та окремих учнів, обґрунтувати виставлені бали і дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно вдосконалення навчальної роботи.

Домашнє завдання не завжди може бути повідомлене в заключній частині уроку, а тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу. Виконання домашнього завдання передбачає удосконалення засвоєних знань, їх застосування, узагальнення і систематизацію. Важливим завданням учителя є: пояснити зміст роботи, прийоми і послідовність її виконання та оформлення результатів. Зміст багатьох домашніх завдань є логічним продовженням класної роботи. Домашні завдання не повинні перевантажувати учнів. У тому випадку, коли завдання складне, вчителю необхідно переконатися, наскільки учні зрозуміли його суть, оволоділи прийомами виконання.

З метою розвитку здібностей і творчості учнів необхідно індивідуалізовувати домашні завдання. Для цього виділяють або спеціально розробляють три варіанти завдань: перший (високий рівень складності) – вимагає творчого підходу і пізнавальної самостійності; другий (середній рівень складності) – передбачає розв’язання складних завдань, які містять вказівки чи підказки; третій (низький рівень складності) – передбачає виконання завдань переважно репродуктивного характеру. Ефективною формою індивідуалізації домашньої роботи є підготовка завдань на картках.

Результативність уроку в значній ступені залежить від комплексу соціальних і психолого-педагогічних вимог, які обумовлені завданнями школи, закономірностями і принципами навчання. Ці вимоги умовно можна поділити на такі групи: дидактичні(мета і завдання уроку, оптимальний зміст, методи і форми навчання, принципи навчання), психологічні (урахування особливостей психічних процесів учнів),організаційні (раціональне використання часу, обладнання), санітарно-гігієнічні(температурний режим, попередження розумової перевтоми учнів, різноманітність видів діяльності), виховні (виховання творчого ставлення до праці, свідомої дисципліни, культури розумової праці).