Дидактична гра-лото "Назви поезію"

Дидактична гра – лото «Назви  поезію»

1. Байдуже смерті, мужик то чи цар, — 
   Все пожере, як солому пожар. 
   Хто ж бо зневажить страшну її сталь? 
   Той, в кого совість, як чистий кришталь («Всякому місту…» Г. Сковорода)
2. Слава навіки буде з тобою,
   Вольності отче, Богдане-герою! («Дe libertate» Г. Сковорода)
3. Гори! Життя — єдина мить,
   Для смерті ж — вічність ціла. («Чари ночі» О. Олесь)
4. В житті мене ти й знать не знаєш,
   Ідеш по вулиці - минаєш,
   Вклонюся - навіть не зирнеш
   І головою не кивнеш,
   Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
   Як я люблю тебе без тями… (І. Франко «Чого являєшся мені у сні»)
5.               Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать. (Леся Українка «Contra spem spero»)

6. І уже в душі моїй
   В сяйві мрій
   В’ються хмелем арабески,
   Миготять камеї, фрески,
   Гомонять-бринять пісні
   Голосні
   І сплітаються в гротески. («Блакитна панна» М. Вороний)
7. Шовковий спів степів широких,
   Дніпра між ними левій рев... («О слово рідне» О.Олесь)
8. Я Вам чужий — я знаю.
   А хтось кричить: ти рідну стрів!
   І раптом — небо… шепіт гаю…
   О ні, то очі Ваші. Я ридаю. («О панно Інно» П. Тичина)
9. Кохана спить, кохана спить,
   Піди збуди, цілуй їй очі.
   Кохана спить...
   Ви чули ж бо: так липа шелестить. («Ви знаєте, як липа шелестить» П. Тичина)
10.  Сміх буде, плач буде
    Перламутровий... («Арфами, арфами» П. Тичина)
11.  І ти смієшся, й даль ясніє,
    І серце б'ється, як в огні,
    І вид пречистої надії
    Стоїть у синій глибині. (М. Рильський «Молюсь і вірю»)
12.  Для нас вона в світі єдина, одна 
    в просторів солодкому чарі… 
    Вона у зірках, і у вербах вона, 
    і в кожному серця ударі, («Любіть Україну» В. Сосюра)
13.  Народився бог на санях
    в лемківськім містечку Дуклі.
    Прийшли лемки у крисанях
    і принесли місяць круглий. («Різдво» Б.-І. Антонич)
14.   Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
    І зелені луги, й солов’їні гаї,
    І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
    І засмучені очі хороші твої. («Пісня про рушник» А. Малишко)
15.  Темряву тривожили криками півні,
    Танцювали лебеді в хаті на стіні.
    Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
    Лоскотали марево золотим сузір'ям. («Лебеді материнства» В. Симоненко)
16.   Народе мій, до тебе я ще верну, 
    і в смерті обернуся до життя 
    своїм стражденним і незлим обличчям, 
    як син, тобі доземно поклонюсь 
    і чесно гляну в чесні твої вічі, 
    і чесними сльозами обіллюсь. («Як добре те, що смерті не боюсь я» В. Стус)
17. Де голубів вільготні лети
    і бризки райдуги в крилі?
    Минуле, озовися, де ти?
    Забуті радощі, жалі. («Молюсь і вірю» М. Рильський)
18. Там дивний ліс зітхає ароматом 
    І ввесь дзвенить од гимнів п'яних птиць 
    Співа трава, ніким ще не зім'ята, 
    І вабить сном солодких таємниць, («Стилет чи стилос» Є. Маланюк)
19. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
    із них почав і ними ж і завершив. 
    Людей мільярди і мільярди слів, 
    а ти їх маєш вимовити вперше! («Страшні слова, коли вони мовчать» Л. Костенко)
20.  Над шляхом, при долині, біля старого граба, 
    де біла-біла хатка стоїть на самоті, 
    живе там дід та баба, і курочка в них ряба, 
    вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.  («Українське альфреско» Л. Костенко)
21. Поезіє, сонце моє оранжеве!
    Щомиті якийсь хлопчисько
    Відкриває тебе для себе,
    Щоб стати навіки соняшником. («Балада про соняшник» І. Драч)
22.  Більше тебе не буде. 
    Завтра на цій землі 
    Інші ходитимуть люди, 
    Інші кохатимуть люди — 
    Добрі, ласкаві й злі. («Ти знаєш, що ти - людина» В. Симоненко)
23. Вмерли в Новім Заповіті
    З славою святих. —
    На Аскольдовій могилі
    Поховали їх. («Пам’яті 30» П. Тичина)
24.  Ніхто твоїх не заперечить прав. 
    Так, перший світ осяв твої висоти, 
    До тебе тислись войовничі готи, 
    І Данпарштадт із пущі виглядав.  («Київ - традиція» М. Зеров)
25. I де тiльки вiн роздасться,
    Щезнуть сльози, сум, нещастя.
    Сила родиться й завзяття
    Не ридать, а добувать,
    Хоч синам, як не собi,
    Кращу долю в боротьбi. (І. Франко «Гімн»)