Дидактична-гра "Подорож дівчинки в місто Іменник"

ПОДОРОЖ ДІВЧИНКИ В МІСТО ІМЕННИК

В одному чудовому місці трапилася незвичайна історія з дівчинкою на ім’я   …  .  

Заснувши, наша героїня потрапила до міста Іменник. 

Місто було побудоване біля казкового лісу, де в густих кронах дерев жили різнокольорові феї, а в квітах поселилися легкі та тендітні ельфи. 

Через місто Іменник протікала веселкова річка Початкова форма. Кожен, хто підходив до неї, бачив завжди своє відображення. Річка віддзеркалювала поняття, яке виражає слово, завжди в Називному відмінку: хто? що?. Червоні яблука бачили у воді, як у дзеркалі, запашне яблуко (що?), різнокольорова фея бачила своє відображення – фея (хто?).  І … (ім’я дівчини) теж побачила своє відображення – дівчинка (хто?). 

На березі річки були побудовані чарівні будиночки, в яких жили мешканці міста. Які вони всі різні!

В першому будинку живуть слова, які відповідають на питання хто?, а в другому – слова, які відповідають на питання що?.

… (ім’я дівчини) познайомилася з мешканцями першого будинку. Вони так незвично віталися – кожен з них низько вклонявся та казав: 

-         Хто? Метелик. 

-         Хто? Птахи.

-         Хто? Дівчина.

Дівчинка пояснила … (ім’я героїні), що всі мешканці міста  – члени великої родини. 

Тобто є істоти – вони відповідають на питання “хто?”, а є предмети

(неістоти) – питання “що?”

Почувши галас, з другого будинку повиходили мешканці – назви неістот.

Вони самі почали підходили до незнайомки та знайомитися.

-         Що? Небо.

-         Що? Трава.

… (ім’я дівчини) була приголомшена, віна і уявити собі не могла раніше, скільки існує слів – назв істот (хто?)  та слів – назв неістот (що?). З подивом дивилася  на оточуючих її нових знайомих. 

Дівчинка помітила, що деякі з них трималися за руки. 

Частинка, так звали дівчинку, пояснила:

-         Всі іменники мають форму однини (позначають один предмет: квітка, хлопець, кошеня, дівчина, будинок)

 або множини ( гусіні, друзі, птахи). Слова між собою дружать, як і ти  товаришуєш із сусідами по подвір’ю чи по вулиці.

Частинка продовжила свою розповідь.

Всі вони – істоти і неістоти, дівчатка та хлопчики – дружать із Власними Іменниками. Тобто тими, які називають предмет чи істоту назвою чи іменем.

Наприклад:

Хлопець (загальний іменник) – Петро (власний іменник) Дівчина (загальний іменник) – Частинка (власний іменник) Чи ось, наприклад:

Річка (загальний іменник) – Дніпро (власний іменник) Гори (загальний іменник) – Карпати (власний іменник) Тут власним іменником є назва річки та гір.

І ще приклад:

Собака (загальний іменник) – Сірко (власний іменник)

Кіт (загальний іменник) – Мурчик (власний іменник)

Це є клички тварин.

Головне правило власних іменників – вони завжди пишуться з великої літери!!!

Сусіди Власних  Іменників при зустрічі віталися та знімали капелюхи в знак поваги. Власні іменники були вдячні всім за повагу і завжди нагадували: «Назви міст, сіл, річок, вулиць, площ, майданів, клички тварин та найголовніше – прізвища, ім’я та по батькові – пишуться з великої літери!!! Не забувайте!!!»

Всі були доброзичливими, запрошували нову знайому в гості і розповідали цікаві історії з свого життя.

Юна героїня не помітила як швидко пролетіло декілька годин. Пан Іменник нагадав, що час подорожі вже закінчується. Всі мешканці міста просили  про них не забувати і завжди пам’ятати цю казкову зустріч.

А неживі — це що?

Прокинувшись,  … (ім’я) з посмішкою згадала свою казкову подорож і сама собі пообіцяла ніколи не забувати нових друзів.

АВТОР: ГАЛАЙКО Н.В.